Міжнародні фінанси - Рогач О.І - СПЕЦИФІКА КРЕДИТІВ МВФ

Кредити, що надаються Фондом, є не менш унікальним феноменом, ніж використовувана при цьому валюта. їхня специфіка полягає в тому, що формально надання Фондом коштів є не операціями з кредитування, а операціями конвертації валюти, які називаються в офіційних документах Фонду "купівлею валюти". Вони здійснюються у такому порядку: країна-реципієнт нарахо-

* Операції МВФ віддзеркалюють загальні зміни в економічному становищі різних країн світу: якщо на початку своєї діяльності Фонд сприяв вивозу до Європи, Африки, Азії та Латинської Америки винятково американського капіталу, то останнім часом до американських інвесторів дуже активно приєднуються їхні колеги із Західної Європи та Японії.

вує на спеціально відкритий у своєму центральному банку рахунок МВФ свої ж грошові одиниці, після чого МВФ нараховує еквівалентну суму "корисної" валюти на свій рахунок у центральному банку тієї країни, валюта якої використовується для кредиту. Повернення кредиту ("викуп валюти") — прямо протилежна операція: повертаючи "корисну" валюту, позичальник "викупає" свої власні грошові одиниці.

Якщо, наприклад, Україна отримує від МВФ кредит в американських доларах, то на рахунок МВФ у НБУ перераховується у гривнях сума, еквівалентна величині чергового траншу виділеного кредиту. У відповідь на рахунок МВФ у Федеральному резервному банку Нью-Йорка нараховується відповідна кількість доларів, які передаються у повне розпорядження уряду України. На рахунках МВФ ця сума заноситься в дебет США і кредит — Україні.

Завдяки такій схемі кредитування кількість коштів на рахунках МВФ ніколи не скорочується — змінюється лише їхній якісний склад.

Використовувані в МВФ кредитні механізми є надзвичайно різноманітними. Але всім їм притаманний ряд спільних рис, і передусім те, що всі кредитні операції здійснюються тільки з офіційними державними органами. Спільними для всіх механізмів є також правила доступу до будь-якої кредитної лінії Фонду, які в усіх випадках визначаються:

• величиною квоти країни-реципієнта;

• обгрунтованістю програми економічних перетворень, розробленої претендентом на позику;

• величиною дефіциту платіжного балансу претендента і причинами, що його породили;

• здатністю отримувача кредиту його обслуговувати і повернути в обумовлені терміни.

КРЕДИТНІ МЕХАНІЗМИ ФОНДУ

Еволюція кредитних механізмів

На різних етапах своєї діяльності МВФ використовував для реалізації сформульованих у його Статуті завдань найрізноманітніші механізми (facilities), вибір яких у кожному конкретному випадку визначався специфікою проблем, що стояли на даному етапі як перед окремим позичальником, так і організацією загалом. У міру того, як одні види кредитних механізмів відмирали природним шляхом (за непотрібністю), з'являлися нові, призначені для підтримки членів Фонду в контексті нових реалій світової економіки.

Так, зокрема, вже не використовуються: нафтовий механізм (Oil Facility) — створений у відповідь на нафтову кризу 70-х років. Через нього 55 країн — імпортерів нафти, чий платіжний баланс найбільше потерпів у результаті різкого підвищення цін на нафту, отримали 6,9 млрд СПЗ. До таких країн належали як найбідніші країни "третього світу", так і далеко не бідні європейські країни: І млрд дол. був наданий Великій Британії та 1,5 млрд доларів — Італії. Умови надання кредитів за цим механізмом були досить жорсткими: передбачалося виконання країною-реципієнтом рекомендацій МВФ при проведенні національної енергетичної й валютної політики, а ставка обслуговування перевищувала 7 %. Останній кредит у межах нафтового механізму було надано 1983 p.;

довірчий (фідуціарний — fiduciary) фонд, авуари якого (4 млрд СПЗ, отриманих у 1976 р. у результаті продажу за ринковими цінами 25 млн тройських унцій золота із своїх резервів) впродовж 5 років — до 1981 р. — використовувалися для надання пільгових позик найбіднішим країнам на 10 років під 0,5 % річних;

механізм стабілізаційного фінансування (Buffer Stock Financing Facility) — створений влітку 1969 p. у розвиток механізму компенсаційного фінансування, кошти якого призначалися для покриття надвисоких збитків країн, що були спричинені різкими коливаннями світових цін на сировину та/або продукти харчування. В результаті використання механізму стабілізаційного фінансування 18 країн — членів Фонду взяли участь у заходах зі стабілізації цін на олово, цукор і каучук. Свого максимуму опосередкована участь Фонду в цих заходах досягла в 1986 p., коли було виділено 375 млн СПЗ;

механізм додаткового фінансування — так звана пільга Вітте-вена (Witteven Fund) — названий на ім'я тогочасного директора-розпорядника Фонду. Через цей механізм надавалися запозичені Фондом кошти 26 країнам, чий дефіцит платіжного балансу набагато перевищував їхню квоту. Кошти, виділені через цей механізм (7,8 млрд СПЗ), були цілком вичерпані до 1981 p.;

політика розширеного доступу (Enlarged Access Policy), яка полягала в наданні Фондом власних і запозичених коштів своїм членам винятково для здійснення економічних програм, шо підтримувалися Фондом відповідно до угод про "стенд-бай" за високими кредитними частками* або за розширеним кредитним механізмом. До використання цього механізму вдавалися в разі потреби члена Фонду в кредитах, чия величина та/або тривалість користування перевищувала параметри звичайних кредитів МВФ. Наприкінці 80-х років частка кредитів, виділених у межах механізму розширеного доступу, сягала 25 — 35 % загальної суми наданих Фондом позик. Верхня межа загальної заборгованості по

* Високою кредитною часткою зветься будь-який транш, що надається після отримання 25 %-ї резервної частки.

цій кредитній лінії становила 10 млрд СПЗ. Неодноразові спроби керівництва МВФ припинити дію даного кредитного механізму наражалися на стійкий спротив країн "третього світу", аж доки в 1992 р. розміри квот усіх членів Фонду не були автоматично підвищені в ході їх дев'ятого загального перегляду.

Фактично можна твердити і про припинення існування механізму фінансування системних перетворень — STF (Systemic Transformation Facility), за яким надання нових кредитів уже припинено, але повернення вже отриманих ще не закінчено: Україна, наприклад, за графіком має розплатитись із Фондом за цим кредитом лише у 2005 р.

Механізм фінансування системних перетворень був започаткований у 1993 р. (дію його припинено в 1995 р.) спеціально для надання фінансової допомоги країнам з перехідною економікою. Кредити, отримані в рамках цього механізму, в більшості випадків стали хронологічно першими програмами їх співпраці з міжнародними фінансовими установами. Конкретною метою цих кредитів було надання допомоги тим країнам, "проблеми платіжного балансу яких на шляху від директивно-планової економіки до ринкового механізму були спричинені порушеннями в традиційній для них системі торгівлі і платежів у зв'язку з переходом від адміністративно встановлених цін до загальносвітових". Претендувати на ці кредити могли ті країни, які потерпіли або від різкого падіння експортних прибутків, або від значного підвищення витрат на імпорт товарів першої необхідності. Надання цих кредитів обумовлювалося значно "м'якшими" вимогами, ніж ті, які висувалися до претендентів на звичайні повномасштабні резервні кредити — достатньою була спільна заява уряду та центрального банку країни про економічні наміри.

Кредити надавалися колишнім членам Ради економічної взаємодопомоги передусім із метою фінансової підтримки заходів зі стабілізації економіки, структурної й інституційної перебудови, запобігання втечі капіталу. Обов'язковою передумовою для виділення кредитів країнам з високим або зростаючим рівнем інфляції була реалізація державою-претендентом заходів щодо стабілізації валютної системи. Крім того, від отримувача кредиту очікували, що він не стане запроваджувати торговельні і валютні обмеження і намагатиметься вирішити проблеми зовнішньої заборгованості у співпраці зі своїми торговельними партнерами.

Ліміт кредиту, що надавався за механізмом фінансування системних перетворень, обмежувався 50 % квоти члена Фонду. Умови надання і погашення кредиту — традиційні для МВФ:

• кредит надавався двома рівними половинами з розривом від 6 до 18 місяців. Умовою отримання другого траншу, як звичайно, була ефективність використання першого;

• терміни погашення — починаючи з другої половини п'ятого року протягом 5 з половиною років.

Найбільший обсяг виділених по цій лінії кредитів припав на 1994 р. (2,725 млрд СПЗ), у 1995 р. було видано вдвоє менше -1,123 млрд, а в 1996 р. — лише 136 млн СПЗ. Усього по цій лінії було надано 3,986 млрд СПЗ.

Давно не використовувався і механізм додаткового резервного кредитування (Supplemental Reserve Facility — SRF). Цей механізм, створений у грудні 1997 p., призначався для полегшення фінансового стану тих країн, екстраординарний платіжний дисбаланс яких став наслідком несподіваної руйнівної втрати довіри до них з боку кредиторів із супутнім посиленням тиску на їхні валютні резерви. Кредити, що надавалися по цій лінії, були для свого часу найдорожчими: за користування ними стягувалось на додачу до звичайної ставки ще 3 % протягом першого року, до яких по закінченні кожного чергового півріччя додавалося ще по 0,5 %, у результаті чого середня ставка за користування додатковими резервними кредитами досягала 7,5 % (додатковий прибуток від надання цих кредитів спрямовувався на покриття витрат функціонування механізму розширеного фінансування структурної перебудови). В тому ж разі, коли виділені кошти використовувалися тільки як гарантія стабільності національної валюти, плата за "омертвіння" капіталу становила лише 0,25 %.

Найбільші кредити по цій лінії отримали Польща і Південна Корея.

Тепер країни — члени МВФ можуть отримувати гроші через сім механізмів кредитування, які умовно поділимо на три групи:

• звичайні:

=> кредити підтримки — SBA (Stand-by Arrangements);

=> програми розширеного фінансування — EFF (Extended

Fund Facility);

• спеціальні:

=^ компенсаційне фінансування — CFF (Compensatory Financing Facility);

=> додаткове резервне фінансування — SRF (Supplemental Reserve Facility);

=> надзвичайна кредитна лінія — CCL (Contingent Credit Lines);

• пільгові:

=> надзвичайна термінова допомога — ЕА (Emergency Assistance);

=> механізм боротьби з бідністю та економічного зростання — PRGF (Poverty Reduction and Growth Facility).