Міжнародні фінанси - Рогач О.І - АФРИКАНСЬКИЙ БАНК РОЗВИТКУ

Африканський банк розвитку (African Development Bank) на момент свого створення мав досить значні відмінності від уже розглянутих регіональних банків розвитку.

Угода про створення АфБР, підписана в 1963 р. 23 африканськими державами в ході IV сесії Економічної комісії ООН для Африки, набрала чинності у вересні 1964 р. Тоді, на хвилі піднесення національного руху і прагнення назавжди покінчити з "імперіалістичним гнобленням", головний акцент при розробці статуту АфБР робився на самодостатність держав регіону, віру у власні сили та плідність співпраці африканських країн, які самотужки мали забезпечити економічний розвиток та соціальний прогрес країн "чорного" континенту без зовнішнього втручання. Саме ці сподівання спричинили відмову від прийняття до членів Банку більш розвинутих країн інших континентів (на противагу МаБР і АзБР)*. Єдиним потенційним донором на той час вважалася багата на нафту Нігерія, яка згодом (після різкого підвищення цін на нафту в 1973 р.) за власний рахунок заснувала і довгі роки субсидувала (і субсидує досі) пільговий фонд.

Свою діяльність Банк розпочав у липні 1966 p., а вже за шість років організаційна структура Банку зазнала змін: у 1972 р. у зв'язку з нестачею ресурсів (статутний капітал АфБР на момент створення не перевищував 250 млн розрахункових одиниць) був заснований Африканський фонд розвитку (African Development Fund), до участі у фінансуванні якого Банк запросив і неафри-канські держави. У травні 1979 p. XV щорічне засідання Ради управляючих Банку ухвалило рішення про прийняття в члени АфБР 17 більш заможних неафриканських держав. Але й тоді не-африканським країнам заборонялося володіти більш ніж третиною акціонерного капіталу АфБР, що не забезпечувало донорам можливості блокувати небажані для неафриканських країн рішення**.

Завершилась перебудова наприкінці 90-х років ще більш радикальними змінами. Причиною цих змін стала глибока криза

АфБР у середині 90-х років, яка призвела до втрати акціонерами довіри до Банку, офіційного зниження рейтингу його облігацій, зростання обсягу прострочених боргів Банку до 700 млн дол. і неспроможністю пільгового фонду надавати кредити через повну відсутність коштів. Ці зміни, відомі під назвою "реформ Каббаї" (за ім'ям марокканського фінансиста Омара Каббаї, обраного в серпні 1995 р. після дев'яти раундів голосування Президентом АфБР), передбачали, окрім іншого, значні поступки африканських країн їх більш заможним партнерам з інших континентів: у ході п'ятого регулярного перегляду порядку збільшення статутного капіталу АфБР частку квот і, відповідно, голосів промислово розвинутих країн у керівних органах Банку було підвищено до 40 %. У результаті досягнутого компромісу країн и-донори внесли до скарбниці Банку необхідні кошти, Банк і фонд відновили свою нормальну роботу, але при цьому, за твердженням опонентів Каббаї, "АфБР утратив свій африканський характер".

Тепер акціонерами АфБР є 53 африканські та 24 європейські, азійські та американські країни*. США стали членом АфБР у 1976 р., а в лютому 1993 р. — його акціонером. У зв'язку зі статутними обмеженнями на участь неафриканських держав у акціонерному капіталі Банку Сполучені Штати, частка яких у капіталі Банку зросла з 5,6 % до 6,7 % акцій, поступаються за кількістю належних їм голосів Нігерії (10 %). Навіть після останнього збільшення своєї квоти США все ще не можуть впливати на політику Банку такою ж мірою, як у МаБР. АфБР — єдиний з усіх регіональних банків, де блокування стратегічних рішень потребує узгоджених дій усіх більш заможних неафриканських акціонерів (у даному разі — 24 неафриканських партнерів).

Незважаючи на те, що саме в Африці знаходяться 22 із ЗО найбідніших країн світу, які найбільше потребують фінансової допомоги світової спільноти, АфБР за обсягом власних і залучених коштів є найменшим із трьох регіональних банків розвитку. Його акціонерний капітал (сплачений, як і в інших регіональних банках, лише частково — менш ніж на 10 %) нині дорівнює 23,29 млрд розрахункових одиниць). Значно меншими (і до того ж коротшими) порівняно з МаБР і АзБР є і запозичення АфБР на ринках капіталу, які він почав практикувати лише з середини 70-х років. Відповідно значно меншими є і обсяги кредитів, шо надаються Банком своїм членам: у 1999 р., наприклад, їх загальна сума становила 1,237 млрд розрахункових одиниць, а у 2000 р. — лише 844 млн.

Так само як і в інших банках розвитку, вищим керівним органом АфБР є Рада управляючих, у склад якої входять представники всіх країн-членів, котрі збираються 1 раз на рік і розробляють загальні директиви щодо оперативної діяльності Банку. Реально керують кредитними операціями Банку 18 виконавчих директорів, 12 з яких є представниками африканських країн, та Президент Банку, який обирається Радою управляючих на п'ять років і є головою Директорату. За Статутом Президентом АфБР може бути лише африканець. До штату АфБР входить близько 900 співробітників; штаб-квартира Банку розташована в Абіджані (Кот д'Івуар).

Під егідою Банку функціонують створені спеціально для фінансової підтримки найбідніших африканських країн Африканський фонд розвитку та Нігерійський трастовий фонд. Ці фонди формуються переважно за рахунок внесків урядів промислово розвинутих країн та країн — експортерів нафти.

Африканський фонд розвитку (African Development Fund), заснований у 1972 p., розпочав свою діяльність у 1974 р. Членами Фонду є 24 неафриканські країни та сам АфБР. Директорат Фонду (12 членів) формується на паритетних засадах країнами-донорами та керівництвом АфБР (із тих 12 виконавчих директорів Банку, що є представниками африканських країн). Фонд забезпечує фінансування програм розвитку найбідніших членів АфБР на пільгових умовах. Капітал Фонду, що поповнюється внесками його членів у середньому 1 раз на три роки, нині перевищує 12 млрд дол.

Фонд надає найбіднішим африканським країнам не лише фінансову, а й технічну допомогу.

Позики Фонду надаються без стягування будь-яких процентів — їх отримувачі сплачують лише комісійні в розмірі 0,5 % та покривають виробничі витрати Фонду в розмірі 0,75 % величини отриманої суми. Позики надаються на 50 років, перші 10 з яких є канікулярним періодом.

Не набагато гіршими для найбідніших країн континенту є умови позик Нігерійського трастового фонду (Nigeria Trust Fund). Цей фонд був заснований урядом Нігерії в 1976 р. Його капітал, що спочатку становив 80 млн дол., регулярно поповнюється і тепер наближається до 500 млн дол. Кредити Фонду надаються на 25 років (із 5-річним канікулярним періодом) під 4 % річних.

Ставка обслуговування кредитів самого АфБР лише на 1 % перевищує вартість коштів, залучених ним самим зі світових ринків; термін користування кредитами Банку зазвичай сягає 20 років, а пільговий період —- 5 років.

За секторами економіки кредити АфБР ще донедавна розподілялись у таких пропорціях: третина коштів спрямовувалась у сфери енергетики, водопостачання та зв'язку, чверть — на розвиток транспорту, п'ята частина — у промисловість. Останніми роками дедалі більше коштів витрачається на вирішення соціальних проблем, у тому числі на охорону довкілля та здоров'я населення, а також на боротьбу зі злиднями та статевим нерівноправнім.

Через АфБР і Африканський фонд розвитку до африканських країн надходить і значна частина фінансової допомоги світово) спільноти, в тому числі кредити МВФ, МАР та МБРР. Так само як Азійський і Міжамериканський, Африканський банк розвитку бере участь у реалізації програми пом'якшення боргових зобов'язань найбідніших країн (Enhanced initiative for heavily indebted poor countries — HI PC) свого регіону.