Міжнародні фінанси - Рогач О.І - Організація економічного співробітництва й розвитку

Важливою складовою процесу розвитку системи міжнародного регулювання міжнародних валютно-фінансових відносин є формування спільних підходів до міжнародного інвестування та діяльності транснаціональних корпорацій. Вважається, що запровадження таких підходів дасть змогу сформувати однорідне регулятивне середовище для здійснення міжнародних валютно-фінансових операцій.

Процес вироблення та практичної імплементації названих підходів є досить складним, але почастішання фінансових криз та глобалізація фінансових ринків вимагають від міжнародної спільноти пошуків механізмів регулювання та стабілізації міжнародних капіталопотоків.

Організація економічного співробітництва й розвитку

З моменту свого створення в 1961 р. Організація економічного співробітництва й розвитку (Organization for Economic Cooperation and Development) приділяла велику увагу лібералізації торгівлі товарами та послугами, рухові капіталу між країнами-членами. З цією метою ОЕСР висунула цілу низку ініціатив, реалізація яких спрямована на вироблення загальновизнаних стандартів міжнародної інвестиційної діяльності, поведінки транснаціональних корпорацій та усунення перешкод на шляху руху капіталу.

Багатостороння угода з питань інвестицій (Multilateral Agreement on Investment)

У 1995 p. Організація економічного співробітництва й розвитку започаткувала переговори серед своїх членів з метою лібералізації руху прямих іноземних інвестицій. Кінцевою метою переговорів була підготовка Багатосторонньої угоди з питань інвестицій, яка мала сприяти усуненню дискримінації іноземних інвесторів шляхом прийняття на себе сторонами угоди зобов'язань щодо лібералізації інвестиційного режиму.

Очікувалося, що ця угода визначить досить високі стандарти лібералізації та захисту інвестицій, ефективні процедури врегулювання інвестиційних суперечок. Крім того, угода мала бути відкритою для підписання нечленами ОЕСР.

Проте через позицію окремих країн, і зокрема США, в 1998 р. ці переговори було перервано і до цього часу не поновлено.

Декларація щодо принципів міжнародного інвестування

та діяльності транснаціональних компаній

(Declaration on International Investment and Multinational Enterprises)

Декларація являє собою перелік принципів, дотримання яких має:

забезпечити системний та збалансований підхід відповідних урядів до іноземних інвестицій;

гармонізацію відносин між транснаціональними компаніями та країнами місцеперебування.

Цей документ, прийнятий 1976 p., становить по суті політичне зобов'язання країн-учасниць поліпшити інвестиційний клімат, сприяти збільшенню позитивного внеску транснаціональних корпорацій в економічний та соціальний прогрес країн місцеперебування та розв'язати проблеми, з-якими корпорації стикаються у своїй діяльності. Крім країн—членів ОЕСР Декларацію підписали також ЄС та чотири країни, які не входять до Організації економічного співробітництва й розвитку, — Аргентина,

Бразилія, Чилі та Словацька Республіка. Чинну нині редакцію Декларації ухвалено у 2000 р.

Зміст Декларації можна коротко схарактеризувати таким чином:

1. Підтвердження спільної заінтересованості країн—членів ОЕСР у ліберальному міжнародному інвестиційному кліматі.

2. Домовленість про те, що країни—члени ОЕСР дотримуватимуться національного режиму щодо підприємств з іноземним капіталом, які функціонують на їхній території.

3. Рішення посилити взаємну співпрацю з тим, щоб уникнути ситуації, коли б ті чи інші країни залучали або обмежували інвестиції на шкоду іншим країнам.

4. Добровільне прийняття певних принципів добросовісного ведення ділових операцій, які міністри країн—членів ОЕСР колективно рекомендуватимуть ТНК, що здійснюють свою діяльність на території відповідних країн.

5. Домовленість про взаємні консультації з кожної названої вище проблеми.

ОЕСР періодично офіційно переглядає принципи поведінки ТНК та інші пункти Декларації з метою внесення відповідних змін.

Декларація передбачає використання чотирьох інструментів міжнародної співпраці у сфері іноземного інвестування.

Інструмент і. Директиви ОЕСР щодо поведінки багатонаціональних компаній (OECD Guidelines for Multinational Enterprises). Цей документ є фактично збіркою рекомендацій урядів країн щодо бажаних параметрів поведінки транснаціональних компаній, які оперують на території цих країн або там розміщуються.

Інструмент 2. Надання національного режиму. Національний режим — це зобов'язання країни ставитися до підприємства, що функціонує на її території, але контролюється резидентами іншої країни, таким самим чином, що й до національних підприємств, які працюють у подібних умовах.

Даний інструмент відрізняється від Кодексу лібералізації операцій з капіталом тим, що забезпечує нед искри мі на цію саме діяльності підприємств, тоді як Кодекс передбачає недис-кримінацію права іноземців на створення підприємства.

Крім того, Кодекс є юридично обов'язковим документом для країн—членів ОЕСР, тоді як названий інструмент — ні: для країн—членів ОЕСР установлення національного режиму для підприємств нерезидентів на їхній території є добровільною справою. Разом з тим у 1988 р. всі члени ОЕСР взяли на себе зобов'язання утриматися від запровадження нових винятків із національного режиму (standstill pledge).

Процедури, спрямовані на заохочення якомога повнішого застосування національного режиму, визначені в рішенні Ради ОЕСР (грудень 1991 p.). Рішення має додаток з переліком винятків з національного режиму, про які повідомили уряди країн-членів і які були прийняті Радою. Нові члени ОЕСР повинні дотримуватися Декларації та рішення стосовно міжнародних інвестицій. Винятки з національного режиму періодично аналізуються Комітетом з питань іноземних інвестицій.

Сьогодні національний режим став одним з фундаментальних принципів економічної політики країн—членів ОЕСР. Наявні винятки стосуються обмеженої кількості галузей: гірничодобувної промисловості, транспорту, рибальства, радіомовлення, телебачення та телекомунікацій. Але навіть у цих сферах винятки є вельми обмеженими та мають тенденцію до зменшення.

Інструмент 3. Усунення суперечностей у вимогах до діяльності іноземних інвесторів. Мова йде про співпрацю країн, що підписали Декларацію, з метою уникнути або мінімізувати застосування суперечливих вимог до іноземних інвесторів.

Інструмент 4, Позитивні та негативні стимули іноземного інвестування. Фактично йдеться про забезпечення максимальної прозорості у сфері національного регулювання виробничо-комерційної діяльності іноземних інвесторів.

Кодекс лібералізації операцій з капіталом (Code of Liberalization of Capital Movements)

Сьогодні Кодекс є фактично єдиним багатостороннім інструментом, мета якого полягає у сприянні всебічній лібералізації операцій з капіталом. За змістом цей документ являє собою сукупність юридично обов'язкових правил, які передбачають поступову недискримінаційну лібералізацію операцій з капіталом, усунення обмежень права надавати фінансові послуги. Всі заходи, що не відповідають вимогам Кодексу, виносяться в окремий перелік як застереження відповідної країни. Контроль за імплементацією Кодексу здійснюється шляхом моніторингу національної економічної політики у відповідній сфері.

Кодекс лібералізації операцій з капіталом було прийнято в 1961 p., але потім він кілька разів переглядався:

• в 1964 р. положення Кодексу були поширені на операції з нерухомістю, кредитування міжнародних комерційних операцій, фінансові кредити та позики, фізичний рух капіталу;

• в 1973 р. було прийнято рішення щодо лібералізації операцій з інструментами колективного інвестування;

• в 1984 р. положення Кодексу поширено на операції, пов'язані із заснуванням компаній нерезидентами;

• в 1989 р. до Кодексу було внесено доповнення про лібералізацію короткострокових операцій на грошовому ринку та таких нових форм фінансування, як свопи, ф'ючерси та

На сьогодні в країнах ОЕСР залишаються чинними застереження щодо прямих іноземних інвестицій, придбання нерухомості нерезидентами та заборона окремих видів операцій з цінними паперами.

Дотримання Кодексу означає відмову країн—членів ОЕСР від права контролю за капітальними операціями, яке передбачено Статутом МВФ. При цьому Кодекс не змінює зобов'язань країн, які випливають із членства в МВФ.

Слід зазначити, що Кодекс не вимагає миттєвої та безумовної ліквідації обмежень, а його стратегічна мета полягає в тому, шоб забезпечити поступальність цього процесу. Тому кожна країна, орієнтуючись на забезпечення повної свободи операцій з капіталом, сама для себе визначає етапи та шляхи реалізації цієї мети.

Кодекс накладає на країни-учасниці цілу низку зобов'язань:

■ Повідомляти ОЕСР про всі наявні обмеження руху капіталу.

■ Вживати заходів, що стосуються руху капіталу, суворо дотримуючись принципу недискримінації відносно країн—членів ОЕСР.

■ Лібералізувати всі операції, які перелічено в Кодексі, за винятком тих, щодо яких країни мають застереження.

■ Не застосовувати нових обмежень, крім тих, про збереження яких було заявлено на час прийняття Кодексу (standstill pledge). Слід окремо зазначити, що суттєвою вимогою набуття членства в ОЕСР є дотримання країнами-кандндатами стандартів, визначених Кодексом, а саме:

• відсутність обмежень на платежі та трансфери, пов'язані зі здійсненням дозволених міжнародних операцій;

• відкритий та прозорий режим регулювання прямих іноземних інвестицій;

• лібералізація режиму здійснення інших довгострокових операцій з капіталом;

• подання графіка заходів щодо подальшої лібералізації операцій з капіталом.

Кодекс лібералізації поточних невидимих операцій (Code of Liberalization of Current Invisible Operations)

Цей Кодекс за своїм змістом та принципами аналогічний Кодексові лібералізації операцій з капіталом. Тільки в даному випадку йдеться про зобов'язання країн-учасниць ліквідувати у взаємних відносинах обмеження щодо поточних невидимих операцій та трансферів за таким переліком:

Водночас, як і Кодекс лібералізації операцій з капіталом, цей документ містить перелік умов, за яких учасник може відступити від правил та застосувати такі обмеження. Підставою для цього може бути економічне та фінансове становище тощо.

Конвенція про боротьбу з підкупом іноземних посадових осіб при здійсненні міжнародних ділових операцій (Convention on Combating Bribery of Foreign Officials in International Business Transactions)

Згідно з конвенцією обіцянка та пропозиція хабара, підкуп з метою отримання певного сприяння або його збереження вважається злочином. Таким чином було покладено край порочній практиці, коли хабарі іноземним посадовцям вираховувалися з обсягу коштів, які підлягали оподаткуванню. Конвенція підписана всіма членами ОЕСР та деякими країнами-нечленами.

Спеціальна комісія з боротьби з відмиванням грошей (Financial Action Task Force on Money Laundering) — FATF

Комісія являє собою міжурядову структуру, яка розробляє та впроваджує заходи, спрямовані на боротьбу з відмиванням грошей як на національному, так і на міжнародному рівнях. Сьогодні до її складу входять представники урядів 29 країн та двох міжнародних організацій (Євросоюзу та Ради співробітництва країн Перської затоки).

ФАТФ здійснює моніторинг за створенням ефективних систем протидії відмиванню грошей у країнах-членах, співпрацює з іншими міжнародними організаціями, які також ведуть боротьбу з відмиванням грошей.

У функції Комісії входить аналіз практики відмивання грошей з метою боротьби з нею, причому у світлі терористичних актів у США 11 вересня 2001 р. вона підвищила увагу до виявлення джерел фінансування терористичної діяльності.

Комісія була створена в 1989 р. і не має жорсткого статуту та чітко визначеного терміну існування. Разом з тим вона здійснює перегляд напрямів своєї діяльності та завдань кожні п'ять років. Так, у 2004 р. уряди країн, що входять до складу Комісії, мають ухвалити рішення щодо продовження або припинення її діяльності.

Необхідність комплексного підходу до боротьби з відмиванням грошей привела до появи 40 рекомендацій, тобто заходів, які, на думку Комісії, мають бути запроваджені всіма країнами. Перший варіант Рекомендацій з'явився в 1990 р., а в 1996 р. вони були переглянуті з тим, щоб урахувати нагромаджений досвід та зміни, які відбулися у сфері відмивання грошей.

40 рекомендацій становлять основу здійснення заходів проти відмивання грошей та мають універсальний характер. Вони стосуються системи кримінальної відповідальності та правозастосу-вання, фінансової системи, міжнародної співпраці (табл. 37.2).

Таблиця 37.2

40 рекомендацій ФАТФ

Ще при створенні ФАТФ було визнано, що оскільки країни мають різні правові та фінансові системи, вони не можуть вдава-

тися до ідентичних заходів. Тому Рекомендації являють собою принципи дій у даній сфері, тоді як конкретні заходи кожна країна розробляє та здійснює з урахуванням конкретних національних обставин.