Міжнародні фінанси - Рогач О.І - Розділ 39. УРЕГУЛЮВАННЯ СВІТОВОЇ КРИЗИ ЗАБОРГОВАНОСТІ

• Зовнішня заборгованість: поняття, показники, суб'єкти

• Підходи кредиторів та боржників до подолання кризи заборгованості країн, що розвиваються

• Механізми реструктуризації зовнішнього боргу країн, що розвиваються

ЗОВНІШНЯ ЗАБОРГОВАНІСТЬ: ПОНЯТТЯ, ПОКАЗНИКИ, СУБ'ЄКТИ

Обслуговування зовнішнього боргу е одним з найважливіших елементів макроекономічної політики держави.

Зовнішньою заборгованістю прийнято вважати суму фінансових зобов'язань країни перед іноземними кредиторами, що підлягають погашенню у встановлені терміни.

До зовнішньої заборгованості належать переважно борги, платежі за якими здійснюються в іноземній валюті або в товарах і послугах, які впливають на платіжний баланс. Зовнішня заборгованість виникає головним чином унаслідок залучення зовнішніх позик, а також у випадках націоналізації іноземної власності із зобов'язанням виплатити компенсацію попереднім власникам.

Рівень зовнішньої заборгованості держави є одним з вирішальних факторів динаміки її подальшого економічного розвитку. Тягар зовнішнього боргу країни здатний справити депресивний вплив на розвиток економіки через неплатоспроможність країни-боржника, втрату довіри кредиторів та обмеження доступу до зовнішніх джерел фінансування.

На сучасному етапі для майже всіх країн світу характерне прискорення темпів зростання державного боргу. У країнах, що розвиваються, борг збільшується внаслідок зростання зовнішніх зобов'язань, у розвинутих країнах — за рахунок як внутрішніх, так і зовнішніх позик, з явним переважанням перших. У всіх випадках частка боргу у ВВП збільшується.

Згідно з загальноприйнятою методологією розрахунку макро-економічних показників, зовнішній борг охоплює такі компоненти:

довгостроковий борг, включаючи борг за кредитами міжнародних фінансових організацій та приватні борги; короткостроковий борг; заборгованість перед МВФ. Своєю чергою, довгостроковий борг складається з:

• приватного не гарантованого боргу;

• державного боргу;

• боргу, гарантованого державою.

Основними аналітичними показниками, за якими узагальню-ються дані про зовнішню заборгованість, є:

• несплачений і розподілений борг (debt outstanding and disbursed) — сума несплаченої заборгованості за кредитами, реально отриманими позичальником, за станом на кінець року;

• отримання кредитів (disbursements) позичальником протягом року;

• нерозподілений борг (undisbursed debt) — не отримана боржником сума кредитів, угода про надання яких є підписаною;

• виплати основної суми (principal repayments) боргу боржником протягом року;

• сплата процентів (interest payments) боржником за залишком заборгованості протягом року;

• платежі з обслуговування боргу (debt service payments) — платежі основної суми боргу і процентів за залишком заборгованості, що здійснюються боржником протягом року;

• чисті потоки (net flows) — отримання нових кредитів позичальником за мінусом виплати ним основної суми боргу;

• чисті трансфери (net transfers) — отримання нових кредитів позичальником за мінусом його платежів з обслуговування боргу. Несплачений і розподілений борг являє собою показник, який

характеризує поточну зовнішню заборгованість країни. Щороку дана країна може отримати нові кредити, але змушена здійснювати платежі з обслуговування нагромадженого зовнішнього боргу. Останні складаються з платежів з погашення основної суми боргу і виплати процентів. Якщо платежі з обслуговування боргу перевищують суму нових кредитів, тоді чисті трансфери є негативними. У країнах з високим рівнем зовнішньої заборгованості негативними можуть бути і чисті потоки. У деяких випадках країна або фірма може підписати угоду з кредитором про відкриття кредитної лінії, але не скористатися нею чи скористатися частково. У цій ситуації виникає нерозподілений борг.

У загальному вигляді сучасна структура світової заборгованості складається з таких основних елементів:

борги за кредитами держав;

борги за кредитами, наданими приватними кредитно-фінансовими інституціями;

борги, що виникли внаслідок незбалансованості торговельного і платіжного балансів;

борги, спричинені перевищенням іноземних інвестицій над вивозом власних;

борги за кредитами міжнародних фінансово-кредитних організацій.

Для аналізу рівня і динаміки зовнішнього боргу, з'ясування здатності країни обслуговувати зовнішній борг Всесвітній банк використовує такі показники:

■ EDT/XGS — відношення загальної суми зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг;

■ EDT/GNI — відношення загальної суми зовнішнього боргу до валового національного доходу;

■ TDS/XGS — відношення платежів з обслуговування боргу до експорту товарів і послуг;

■ INT/GNI — відношення сплати процентів до валового національного доходу;

■ RES/EDT — відношення міжнародних резервів до загальної суми зовнішнього боргу;

■ RES/MGS — відношення міжнародних резервів до обсягу імпорту товарів і послуг;

■ Short term/EDT — частка короткострокового боргу в загальній сумі зовнішнього боргу;

■ Concessional/EDT — частка довгострокового боргу в загальній сумі зовнішнього боргу;

■ MultUaterai/EDT — частка боргу міжнародним організаціям у загальній сумі зовнішнього боргу.

Аналітики вважають, що верхньою межею оптимальності зовнішнього боргу є співвідношення EDT/XGS на рівні не більш ніж 200—250 % і співвідношення ТОБДвБ - не більш як 20-25 %. При цьому, щоправда, у чисельнику враховується не весь зовнішній борг, а тільки державний та гарантований державою борг.

До двох основних індикаторів заборгованості належать:

відношення зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг;

відношення обслуговування боргу до експорту, або норма обслуговування боргу.

Існує два полюси зовнішньої заборгованості в сучасній світовій економіці:

велика група країн-боржників;

невелика група країн-кредиторів з участю міжнародних кредитних установ.

Країни, що розвиваються, є боржниками розвинутих країн, міжнародних кредитно-фінансових організацій, а також колишніх соціалістичних країн. (Кредиторами колишніх соціалістичних країн є в основному розвинуті країни та міжнародні фінансові організації.)

Світовими боржниками є і розвинуті країни, котрі одночасно виступають одна щодо одної і як боржники, і як кредитори. Так само вони є одночасно і донорами, і боржниками міжнародних кредитно-фінансових організацій.

Кредиторами виступають:

• банки та інші фінансово-кредитні установи;

• індивідуальні підприємці, які купують облігації іноземних позичальників;

• уряди країн;

• міжнародні кредитно-фінансові організації — Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Європейський банк реконструкції й розвитку (ЄБРР) та ін.

Залежно від рівня показників боргового тягаря країни, що мають зовнішній борг, поділяються на кілька груп (табл. 39.1).

Згідно з класифікацією країн за рівнем заборгованості, шо розроблена Всесвітнім банком, вони поділяються на такі групи:

/. Країни з надмірною заборгованістю (показники відношення зовнішньої заборгованості до експорту і ВВП відповідно перевищують 220 % і 80 %).

2. Країни з помірною заборгованістю (обидва показники нижчі за наведені, але вищі за 60 %).

3. Країни з низьким рівнем заборгованості (обидва показники нижчі за 60 %).

Таблиця 39.1

Класифікація країн за рівнем зовнішньої заборгованості

До категорії країн із надмірною заборгованістю можна віднести: країни Центральної Африки (показник відношення зовнішньої заборгованості до експорту в середньому становить 255 %); країни Південної Азії (249 %);

країни Латинської Америки та Карибського басейну (247 %). До категорії країн з помірною заборгованістю належать: країни Європи і Центральної Азії (168 %), країни Середньої Азії й Північної Африки (153 %);

країни Східної Азії й Тихоокеанського регіону (100 %).

Наведена класифікація країн, що розвиваються, за розміром їхнього зовнішнього боргу не дає повного уявлення про позицію країни як міжнародного дебітора. Практика світових фінансів показує, що країна з величезною зовнішньою заборгованістю може не мати значних труднощів щодо її обслуговування (як-от США). 1 навпаки, країна може мати відносно незначний іноземний борг і фактично стати банкрутом. Отже, показник величини зовнішнього боргу будь-якої країни недостатній для оцінки її позиції як міжнародного позичальника. Тут необхідний цілий комплекс економічних показників, що разом і формують таке поняття, як платоспроможність країни-дебітора. У комплекс показників платоспроможності країни входять як абсолютні, так і відносні величини. До абсолютних, крім власне розміру зовнішнього боргу, належать також витрати на обслуговування зовнішньої заборгованості.

Однак для об'єктивної оцінки платоспроможності, країни та її здатності обслуговувати зовнішній борг до аналізу слід залучати відносні показники зовнішньої заборгованості. Лише відносні показники дають кредиторам можливість зважити перспективи різних форм зовнішнього фінансування того чи іншого позичальника. Такі показники можна умовно поділити на дві групи:

/. Показники відношення величини зовнішнього боргу до різних економічних показників:

• питома вага зовнішнього боргу окремих дебіторів у світовому зовнішньому боргу;

• відношення зовнішнього боргу до експортного доходу країни-позичальника (%);

• відношення витрат на обслуговування зовнішнього боргу до експортного доходу (%), тобто норма обслуговування боргу;

• відношення процентних платежів з обслуговування зовнішнього боргу до ВВП позичальника (%);

• відношення офіційних міжнародних резервів країни до її зовнішнього боргу (%);

• індекс зростання власне зовнішнього боргу і боргу в розрахунку на особу.

2. Індекси динаміки зовнішнього боргу.

Інформація про зовнішній борг і його обслуговування надзвичайно важлива для управління поточними валютними операціями, а також для управління боргом і планування стратегії зовнішніх позик. На детальному рівні така інформація дає змогу урядовому органу стежити за тим, щоб кожному кредиторові був своєчасно здійснений належний платіж, на агрегованому рівні вона потрібна для оцінки поточних потреб в іноземній валюті, для проектування майбутніх платежів з обслуговування боргу, для оцінки наслідків нових зовнішніх позик та для управління зовнішніми ризиками.