Міжнародні фінанси - Рогач О.І - Вторинний ринок зовнішніх боргів

Комерційні банки можуть продати свої вимоги до країн-боржників зі знижкою на вторинному ринку боргів країн, що розвиваються. Продавцями на цьому ринку виступають переважно малі та середні банки. Великі банки не активізують тут свої продажі, оскільки надлишкова пропозиція боргових зобов'язань призведе до зниження їх курсу і відповідно означатиме втрати для кредитора.

За допомогою вторинного ринку боргових зобов'язань відбувається часткове списання боргу. Покупець, який придбав зобов'язання зі значним дисконтом, як правило, не розраховує на те, що заборгованість буде виплачена за номіналом. Ефективність конверсії в даному випадку залежить від того, в якому співвідношенні кредитор і боржник розподіляють між собою цю знижку. Звичайно, коли зобов'язання за курсом, нижчим від номіналу, викуповує сам боржник, він отримує всю знижку.

Як приклад викупу боргу країною-боржником можна навести викуп у 1992 р. Нігером за 10 днів своєї банківської заборгованості. Дана операція була проведена за схемою МВФ. Нігер запропонував 56 комерційним банкам-кредиторам два варіанти вирішення проблеми своєї зовнішньої заборгованості. По-перше, викуп боргу за 18 % номіналу. По-друге, обмін усього боргу на довгострокові (20 років) іменні безпроцентні письмові зобов'язання. 85 % банків вибрали перший варіант. Таким чином, для викупу заборгованості на суму ІІ 5 млн дол. США країні було необхідно 24 млн дол. Ці кошти Нігер отримав таким чином: 10 млн дол. — від МАР, 11 млн дол. — від французьких банків, 13 млн дол. — від швейцарських банків.

На вторинному ринку дисконт із номіналу для африканських країн був значно більшим, ніж для країн Латинської Америки і Південно-Східної Азії, зобов'язання яких продавалися зі знижкою від 1/2 до 2/3. Боргові зобов'язання Єфіопії котирувалися по 1—2 центи за долар, Мозамбіку — по 5—6 центів, Анголи — по 20 центів.

У 90-х роках відбулися зміни в цінах боргових зобов'язань країн, що розвиваються. З 1996 р. набирає сили тенденція зростання котирувань боргових зобов'язань більшості країн, що розвиваються, що знижує привабливість викупу цих зобов'язань для боржника. Вторинний ринок боргів країн, що розвиваються, почав бурхливо зростати з 1989 р., коли було введено в дію план Брейді і відповідно облігації Брейді.

Облігації Брейді — цінні папери, випущені з метою рефінансування позик та інших видів боргів комерційним банкам, якшо позичальник і його кредитори домовились, що прострочену заборгованість буде обміняно на нові облігації.

Деякі облігації Брейді конвертуються через проведення операції своп у акції і можуть бути представлені до приватизаційної підписки. Емісія облігацій Брейді має певні особливості. Як правило, частина основного боргу і купонних виплат забезпечені низькоризиковими фінансовими активами. Для цього використовуються казначейські облігації США з відповідними строками випуску. Для облігацій Брейді характерні амортизаційні виплати основної суми боргу. Більшість із цих облігацій деноміновані в доларах США, хоча кілька траншів облігацій Брейді типу "Par" та "Discount" деноміновані в іншій валюті. Кожна угода з реструктуризації має певні відмінності, однак усі облігації Брейді можна звести до таких типів:

■ Par bonds — облігації з фіксованим доходом, випущені за номінальною вартістю і з рівнем купонної ставки, нижчим за ринковий. Основна сума боргу забезпечена казначейськими облігаціями США з нульовим купоном, що випускаються урядом США для конкретної угоди. Виплати процентів гарантовані цінними паперами рейтингу не нижче АА, що покривають від і 2 до 18 місяців процентних виплат. Тривалість обігу цих облігацій — від 25 до ЗО років, купон виплачується раз на півроку.

■ Discount bond — забезпечені облігації з плаваючою ставкою, що випускаються з дисконтом від номінальної вартості (в середньому від ЗО до 45 %). Ставка купонного процента дорівнює шестимісячному LIBOR плюс 13/16 % і виплачується раз на півріччя. Сума основного боргу забезпечена облігаціями казначейства США з нульовим купоном.

■ FLIRB — процентні облігації з купоном, що скорочується. Розміщуються за номінальною вартістю. Сума основного боргу не забезпечена, що частково компенсується коротшим показником середньої тривалості цих облігацій (15—17 років). Виплати амортизацій основного боргу починаються після 7—9 років пільгового періоду.

■ DCB/NMB — розміщуються за номінальною вартістю за умови внесення кредитором додаткових грошових коштів, рівних певному процентові загальної суми боргу. Як правило, основна сума та купонні виплати не забезпечуються, однак тривалість обігу облігацій коротша (15—18 років). Ставка купона відповідає шестимісячному LIBOR плюс 13/16 % або 7/8 %. Виплати амортизації основної суми боргу відбуваються рівними частками раз на півроку після пільгового періоду 6—7 років.

■ IDU/PDI/IAB — облігації, що випускаються під прострочені купонні виплати. Строк обігу облігацій становить від 10 до 20 років. Ставка купона — плаваюча на рівні LIBOR плюс 13/16 %, що виплачується раз на півроку або на квартал. Амортизація виплачується нерівними частками після 2—3-річного пільгового періоду.

Сучасний ринок облігацій Брейді характеризується: великим обсягом випуску; підвищеним спекулятивним інтересом до таких фінансових інструментів, що пояснюється нестабільністю цього ринку та дешевиною угод; доволі упередженим ставленням великих операторів ринку до пріоритетності права погашення облігацій Брейді у випадку неплатоспроможності емітента.

Останнім часом частка облігацій у державних та гарантованих державою довгострокових зобов'язаннях країн, що розвиваються, значно зросла і становить майже 50 % (1999 р.), тоді як у 1980 р. вона становила лише 6,5 %, а в 1990 р. — близько 21 %. Варто зазначити, що на сучасному етапі істотно збільшився випуск єврооблігацій, які становлять значну частину зовнішнього боргу країн, що розвиваються.

У другій половині 80-х років кредитори і боржники зрозуміли, що без забезпечення стійкого зростання в країнах-боржниках неможливо досягти стабільного обслуговування ними своїх зовнішніх боргів. З цією метою були запропоновані конкретні механізми приватизації їх економік. Ці механізми активно використовувалися в 90-х роках.

Деякі з країн-боржників почали здійснювати програми сприяння обмінові боргових зобов'язань на акції підприємств країни-боржника (своп борг/акції). Такі програми визначають конкретний орган, уповноважений контролювати та здійснювати всі конверсійні угоди. Залежно від жорсткості контролю з боку країни-боржника можуть визначатися галузі або регіони, в які дозволяється вкладати капітал.

У 1985 р. така програма була успішно здійснена в Чилі, пізніше її запровадили й інші країни-боржники, наприклад Мексика та Бразилія. Зокрема, з 1985 по 1989 р. в межах таких програм були переглянуті борги на суму 34 млрд дол. США, головно країн Латинської Америки, а також Нігерії та Філіппін.

Незважаючи на те, що в кожній країні діяли специфічні законодавчо закріплені механізми обміну боргу на акції, можна виділити загальні принципи здійснення такої операції.

За межами країни-боржника

1. Банк-кредитор продає вимоги до країни-боржника іноземному інвесторові на вторинному ринку, як правило, зі знижкою і через банк-посередник.

2. Іноземний інвестор передає деноміновану в іноземній валюті вимогу центральному банкові країни-боржника і в обмін на неї отримує вимогу в місцевій валюті, яку він може використати для оплати частки в акціях внутрішньої компанії.

На території країни-боржника

1. Підприємство-боржник обмінює свій деномінований в іноземній валюті борг на борг у місцевій валюті, яким володіє місцевий банк чи інвестор.

2. Центральний банк дає дозвіл на проведення операції.

3. іноземний інвестор використовує вимогу в місцевій валюті на ринку капіталу для придбання частки в акціях будь-якої місцевої компанії.

4. Ця місцева компанія отримує виплати в місцевій валюті в обмін на частку в її акціях.

Іноді акціонерами підприємств стають самі банки, що утримують боргові зобов'язання.