Міжнародні фінанси - Рогач О.І - Частина 10. Проблеми і перспективи інтеграції України в систему світових фінансів

Предметом аналізу в цій частині є труднощі становлення фінансової системи незалежної України та об'єктивна стратегія її інтегрування у світовий фінансовий простір. Перспективи розширення доступу України до джерел зовнішнього фінансування окреслюються на основі визначення результативності взаємодії України з міжнародними фінансовими організаціями та приватними кредиторами.

Розділ 40. ПРЯМЕ ІНОЗЕМНЕ ІНВЕСТУВАННЯ ЯК РУШІЙ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНУ ФІНАНСОВУ СИСТЕМУ

Як відомо, трансформаційні процеси в Україні за роки її незалежності супроводжувалися глибокою економічною кризою. У зв'язку з цим різко загострилося питання ресурсного забезпечення економічного розвитку, особливо його фінансової складової.

Однією з найболючіших проблем, перед необхідністю розв'язання якої стоїть сьогодні Україна, є проблема залучення коштів для її подальшого успішного розвитку. Значне скорочення обсягів виробництва, висока інфляція, низька якість продукції, безробіття, структурна перебудова виробництва — все це потребує значних грошових ресурсів. .3 одного боку, дефіцит державного бюджету як наслідок економічної кризи призвів до браку державних коштів, з іншого — зубожіння основної маси населення не дає змоги достатньою мірою залучити кошти громадян.

Отже, розбалансованість фінансової системи держави, платіжна криза, що була спричинена насамперед переходом до світових цін на енергоносії, відсутність необхідних внутрішніх нагромаджень об'єктивно зумовили потребу в залученні зовнішніх коштів для відновлення господарської рівноваги, забезпечення сталого економічного зростання.

Однак з перших кроків залучення міжнародного капіталу, без якого неможливо в реальні строки подолати кризовий стан в економіці, виявилося, що таке залучення ускладнюється економічною і політичною ситуацією в Україні.

Надходження капіталу з-за кордону може проходити у двох основних формах: у вигляді кредитів або у вигляді інвестицій у виробництво, його окремі галузі чи підприємства. Інвестиції є більш привабливою й ефективною формою залучення іноземного капіталу, оскільки дають можливість вирішувати стратегічні завдання економічного розвитку на основі запровадження досягнень науково-технічного прогресу та передового досвіду в управлінні. Надходження іноземного капіталу в матеріальне виробництво більш вигідне, ніж отримання та використання кредитів для закупівлі необхідних товарів, що витрачаються, як правило, не за цільовим призначенням і тільки збільшують державний борг.

іноземні інвестиції важливі також для досягнення середньо-строкових цілей — виходу з соціально-економічної кризи, піднесення виробництва, зростання життєвого рівня населення.

Однак слід мати на увазі, що економічні інтереси іноземних інвесторів і української сторони не завжди збігаються. Так, Україна заінтересована у відновленні свого виробничого потенціалу, структурній перебудові виробництва та споживчого ринку, насиченні його недорогими високоякісними товарами, в залученні у виробництво передової техніки, технології та культури управління. Іноземні інвестори заінтересовані передусім в отриманні прибутків за рахунок природних ресурсів України, кваліфікованої та дешевої робочої сили, досягнень вітчизняної науки та техніки, відсутності конкуренції на внутрішньому ринку. Тому перед Україною стоїть досить складне завдання: створити сприятливі умови для залучення іноземного капіталу та використати його в національних інтересах.

Отже, пріоритетним напрямом інтеграції України в систему міжнародних фінансів сьогодні є залучення в національну економіку іноземних інвестицій.

З організаційно-функціонального погляду розрізняють дві форми іноземних інвестицій — портфельну та пряму. Ці форми інвестицій спонукаються аналогічними, але не однаковими мотивами. В обох випадках інвестор бажає отримати прибуток за рахунок володіння акціями прибуткової компанії. Однак, здійснюючи портфельну інвестицію, інвестор (як правило, велика компанія) має на меті отримувати дохід за рахунок майбутніх дивідендів; роблячи прямі капіталовкладення, іноземний інвестор прагне взяти до своїх рук керівництво підприємством.

Світовий досвід показує, що залучення іноземного капіталу у вигляді прямих інвестицій має низку суттєвих переваг для країни, що приймає, порівняно з іншими формами економічного співробітництва. Прямі іноземні інвестиції — це дещо більше, ніж просто фінансування капіталовкладень у економіку, хоча самі по собі вони є конче необхідними для України. Прямі іноземні інвестиції є також способом підвищення продуктивності й технологічного рівня українських підприємств. Розміщуючи свій капітал в Україні, іноземна компанія приносить із собою нові технології, нові засоби організації виробництва і відкриває прямий вихід на світовий ринок завдяки можливості користуватися відпрацьованою світовою мережею продавців, клієнтів і центрів обслуговування через свої дочірні компанії.

Іноземні інвестиції — матеріальна основа формування і функціонування специфічного іноземного сектора в економші капіталоімпортуючої країни. Такий сектор є частиною національного господарського потенціалу, контрольованою іноземними економічними суб'єктами.

На сучасному етапі іноземний сектор існує в кожній країні з ринковою економікою. За високого ступеня інтернаціоналізації державних зв'язків, взаємозв'язку і взаємозалежності національних економік жодна країна не може успішно розвиватися без іноземних інвестицій.

У розвинутих країнах іноземний сектор відіграє дедалі суттєвішу роль і постійно зростає. Так, розвиток важливих галузей та сфер економіки США визначається іноземним сектором: виробництво будівельних матеріалів, хімічна промисловість, випуск нафтопродуктів, електротехнічна й електронна промисловість тощо. Питома вага іноземного сектора в цих галузях становить понад 20 % усіх активів та обороту продажів.

В інших країнах позиції іноземного сектора в окремих галузях ще вагоміші. У ФРН, наприклад, питома вага його в обороті всіх підприємств у нафтопереробній промисловості перевищує 90 %, у хімічній — 30, в електротехнічній (з електронною включно) — 27 %.

Значна й зростаюча роль -іноземного сектора в розвитку національної економіки визначає відповідну політику держав, спрямовану на заохочення іноземних інвестицій. В останнє десятиліття конкуренція між країнами за отримання з-за кордону іноземного капіталу значно посилилася. Капіталоімпортуючі країни застосовують найрізноманітніші пільги, значно зросли в цих країнах витрати на залучення іноземних інвесторів.

Особливо важливого значення набуває залучення іноземних капіталів у вигляді прямих іноземних інвестицій в умовах дефіциту інвестиційних ресурсів, що характерно для так званих трансформаційних економік — економік країн, що розвиваються, та постсоціалістичних країн. Про це свідчить новітній досвід країн Центральної та Східної Європи, де залучення та ефективне використання прямих іноземних інвестицій стало ключовим стабілізу-вальним фактором. Зокрема, показники економічного розвитку Польщі свідчать, що стабільне зростання ВВП у країні розпочалося паралельно з суттєвим зростанням обсягів капітальних вкладень у її економіку, в тому числі за рахунок іноземних інвестицій.

Водночас аналіз показує, що значний приріст прямих іноземних інвестицій в економіку Польщі відбувся лише з початком активізації внутрішніх інвесторів. Отже, іноземні інвестори роблять капіталовкладення лише за умови пожвавлення діяльності національних інвесторів. Адже приватний іноземний капітал не буде надходити в економіку з паралізованою внутрішньою інвестиційною активністю. Він також не вкладатиме кошти в регіони з нерозвинутою чи напівзруйнованою транспортною інфраструктурою, дефіцитом електро- й теплоенергії.

Наскільки ж привабливою є українська економіка для інвес-торів-резидентів? Багато хто в українських ділових колах відчуває, шо економіка України, принаймні на даний момент, надто нестабільна для здійснення довгострокових інвестицій. Тому підприємства використовують свої заощадження не для капіталовкладень у межах країни, а для надання кредитів за кордон. Ком-панії-експортери, як правило, зберігають свій прибуток на рахунках в іноземних банках, замість того шоб ввозити його назад до України й спрямовувати на нові інвестиції. Цей процес відомий під назвою втечі капіталу.

Проблема відпливу валютних коштів з України є нині надзвичайно болючою для вітчизняної економіки. Так, на кінець минулого тисячоліття втрати валютних коштів від неповернення експортного валютного виторгу, ненадходження товарів і невиконання послуг у рахунок погашення авансових платежів за імпортом, маніпулювання цінами на експортну та імпортну продукцію оцінювалися в понад і,5 млрд дол. США.

У Посланні Президента України Л. Д. Кучми до Верховної Ради України "Україна: поступ у XXI століття" зазначається, що, - з огляду на обмеженість інвестиційних ресурсів та ситуацію з обслуговуванням зовнішнього боргу, основна увага має бути приділена утвердженню в економіці максимально сприятливого інвестиційного середовища шляхом:

• реалізації цілісної системи заходів, спрямованих на посилення дієздатності держави, поглиблення адміністративної реформи;

• усунення деформацій попереднього періоду у сфері економічних відносин та утвердження ефективної критичної маси ринкових перетворень;

• поглиблення макроекономічної стабілізації та інфляційної безпеки;

• уникнення подальшого нарощування державного боргу та зменшення його навантаження на видатки державного бюджету;

• здійснення радикальних економічних, правових, організаційних та силових заходів щодо рішучого обмеження корупції та тіньової економічної діяльності;

• запровадження механізмів стимулювання внутрішнього ринку, інвестиційного процесу, активної регіональної політики. Нарощування та реалізація інвестиційного потенціалу сьогодні є ключовим фактором сталого економічного зростання. Недостатнє інвестування та високий рівень зношеності капіталу породжують небезпеку де капіталізації, тобто мінусових величин чистих інвестицій. Якщо в 1999 р. цей показник становив 0,5 % ВВП, то у 2000 р. — уже понад 2 %.

Такий стан настійно вимагає реінвестування отриманого прибутку в розвиток виробництва. Але через борги та соціальні проблеми марно сподіватися на це найближчими роками. Тому най-реальніший вихід із даного становища для економіки України — у збільшенні припливу іноземного приватного капіталу. На жаль, загальна частка приватних інвестицій (внутрішніх та іноземних) в економіку України на сьогодні не перевищує 20 % ВВП, у той час як в Угорщині, Польщі та Росії вона становить 70—80 %.

В Україні, де більшу частину економіки поки що контролює держава, іноземне інвестування є одночасно і економічною, і політичною проблемою. Сьогодні треба дбати не просто про підвищення привабливості української економіки для іноземних інвесторів. Завдання полягає у використанні їхніх можливостей для розширення внутрішнього купівельноспроможного попиту, активізації інноваційного впливу на вітчизняне виробництво.

Загалом ідеться про повноцінне залучення України в конкуренцію за інвестиції на міжнародних ринках капіталів. Це передбачає:

• лібералізацію підприємницької діяльності;

• створення оптимального та передбачуваного правового середовища;

• забезпечення політичної стабільності й відповідальних консолідованих дій усіх гілок та органів влади.

Згідно з Законом України "Про іноземні інвестиції", іноземні інвестори можуть здійснювати інвестиції на території України у вигляді:

а) іноземної валюти, інших валютних цінностей, національної валюти;

б) будь-якого рухомого і нерухомого майна (землі, будівель, споруд, обладнання та інших матеріальних цінностей) і будь-яких пов'язаних з цим майнових прав;

в) акцій, облігацій та інших цінних паперів або будь-яких інших форм участі в підприємстві;

г) грошових вимог та права вимоги про виконання договірних зобов'язань, що мають вартість;

д) будь-яких прав інтелектуальної власності, які мають вартість, у тому числі авторських прав, прав на винаходи, торгових знаків (товарних знаків і знаків обслуговування), фірмових найменувань, промислових зразків, ноу-хау тощо;

е) прав на здійснення господарської діяльності, у тому числі прав на розвідування, розробку, видобування або експлуатацію природних ресурсів, наданих за законодавством або за договором;

є) платних послуг;

ж) інших видів інвестицій, не заборонених законами України. Інвесторів в Україні приваблюють:

• вигідне географічне розташування;

• потенційно великий ринок;

• висока кваліфікація робочої сили та її відносна дешевина;

• низький курс національної валюти;

• захист інвестицій;

• можливість вивезення прибутку;

• система компенсації збитків тощо.

Слід ширше інформувати ділові кола України та зарубіжних держав про конкретні можливості залучення інвестицій та наЙ-привабливіші можливості їх вкладання. Підвищенню міжнародного престижу України сприяють добре організовані презентації інвестиційних проектів, участь вітчизняних виробників у міжнародних виставках та ярмарках. Досить послатися на історію організації виробництва літаків АН-70 в Ірані. Це вже не просто експорт продукції — це експорт технології, тобто найбільш перспективний і вигідний його варіант.

Важливе значення має ширше залучення іноземного капіталу в банківську систему України. Поки що його частка надто мала — 13—14 %.

У багатьох країнах уже давно застосовують таку дійову форму поєднання банківського і промислового капіталу, як промислово-фінансові групи. Наприклад, у Росії до них входить понад 1500 суб'єктів господарювання, які дають роботу більш як 3 мільйонам людей. Україна в цьому плані значно відстає.

Українські підприємства ще не стали привабливими об'єктами для національних та іноземних інвесторів на фондовому ринку. Так, через організований ринок у 2000 р. було продано акцій всього на 2 млрд грн. Це трохи більше 10 % усього обігу цінних паперів. Фондовий ринок має функціонувати повноцінно і слугувати серйозним джерелом залучення інвестиційного капіталу.

Сьогодні найбільш інвестиційно привабливими в Україні, як і в усьому світі, є вкладання капіталу в інтелектуальний потенціал нації та науково-технічні інновації, застосування яких суттєво змінює обсяги та якість національного виробництва і споживання.

Незважаючи на великі втрати, Україні вдалося не лише зберегти, а в деяких галузях і суттєво зміцнити ядро науково-технічного та технологічного потенціалу. Йдеться передусім про потенціал літакобудування, ракетно-космічну галузь, можливості вітчизняних суднобудівників, проекти розвитку танкобудування. Україна зберігає конкурентоспроможні позиції і в інших галузях машинобудування, зокрема у приладобудуванні, виробництві енергетичного устаткування та важкому машинобудуванні, а також в окремих галузях кольорової металургії.

Достатньо високим є і науково-технічний потенціал України. Світове визнання здобули вітчизняні наукові школи та унікальні технології розробки нових матеріалів, біотехнології, радіоелектроніка, фізика низьких температур, ядерна фізика, електрозварювання, технології в галузі інформатики, телекомунікація та зв'язку, здатні забезпечити розвиток високотехнологічного виробництва на рівні найвищих світових стандартів.

Загалом з 1995 р. сума прямих іноземних інвестицій в Україну досягла 3 865,5 млн дол. США. За умови здійснення комплексу заходів, спрямованих на утвердження сприятливого інвестиційного та підприємницького клімату, найближчими роками, за прогнозами фахівців, приплив капіталу в Україну може зрости до 3 млрд дол. США на рік.

Належне місце в інтенсифікації інвестиційної діяльності міг би посісти Український банк реконструкції й розвитку (УБРР). Розпорядження Президента України урядові та Національному банкові про створення державного Українського банку реконструкції й розвитку було підписано ще наприкінці 1999 р.

Слід зазначити, що колишні державні банки, які внаслідок приватизації стали приватними, а також комерційні банки "нової хвилі" не бажають надавати пільгову підтримку українським підприємствам. Так, на кредитування промисловості спрямовується не більш ніж 40 % усіх кредитів банківської системи України, хоча промисловість дає 2/3 ВВП. Крім того, основну частину цих позик (80 %) становлять короткострокові кредити під 35—40 % річних. А якщо врахувати необхідність повернення старих кредитів, одержаних під 50—80 %, то це скоріше схоже на вимивання з підприємств останніх оборотних коштів. Такий стан справ навряд чи можна назвати сприянням реальній економіці, яка сьогодні просто-таки задихається від браку коштів.

Саме державний УБРР має підтримувати підприємства, підга-лузі й галузі економіки, визначені Президентом, урядом і схвалені Верховною Радою як пріоритетні на даному етапі розвитку української економіки.

Банк має надавати підприємствам кошти, як правило, на засадах коротко-, середньо- та довгострокових кредитів. Кредитування може здійснюватися як по всьому інноваційному циклу "наука — техніка — підготовка виробництва — експлуатація", так і з метою забезпечення коштами окремих етапів і стадій цього процесу.

На формування ресурсів банку можна було б спрямувати частину коштів кредитної емісії Національного банку України. До речі, саме за рахунок цього ресурсу Банк Японії в першій половині 50-х років підтримував розвиток таких тепер всесвітньо відомих фірм, як "Міцубісі", "Міцуї", "Суміто" та ін.

Ресурси УБРР можуть формуватися і за рахунок частини коштів строкових вкладів населення в Ощадному банку України. До такої практики вдаються уряди деяких країн (Японія, Франція та ін.). Банк міг би використовувати для кредитування також кошти державних бюджетних і позабюджетних фондів.

Створення такої спеціалізованої фінансової структури, як Український банк реконструкції й розвитку, через який має здійснюватися фінансування інвестиційних проектів, сприятиме

більш вимогливому, жорсткому добору інвестиційних проектів, надійному контролю за використанням коштів.

Чим скоріше почне функціонувати УБРР, тим суттєвішу допомогу він зможе надати вітчизняній економіці після виходу ц з нещодавньої платіжної та економічної кризи. А почне набирати темпи виробництво — в Україну прийде й іноземний капітал.

В останні роки відбувається певна активізація інвестиційної діяльності національних суб'єктів підприємництва на міжнародних ринках капіталів. Прямі інвестиції з України в економіку країн світу становлять 98,5 млн дол. США.

З одного боку, вивіз прямих інвестицій з України посилює її інтеграцію в світове фінансове середовище. Але, з іншого боку, цей процес має негативний вплив на формування валових внутрішніх інвестицій країни.

ВИСНОВКИ

Проблема залучення коштів для забезпечення успішного розвитку економіки є для України найгострішою.

Надходження капіталу з-за кордону може проходити у двох основних формах: у вигляді кредитів або інвестицій у виробництво, його окремі галузі чи підприємства.

За сучасного ступеня взаємозалежності національних економік жодна країна не може розвиватися без іноземних інвестицій, тому політика держав спрямована на їх заохочення.

Для України завдання полягає у використанні можливостей іноземних інвесторів для розширення внутрішнього купівельноспроможного попиту, активізації інноваційного впливу на вітчизняне виробництво.

Обмеженість інвестиційних ресурсів в Україні та ситуація з обслуговуванням зовнішнього боргу зумовлюють необхідність утвердження максимально сприятливого інвестиційного середовища.

Належне місце в інтенсифікації інвестиційної діяльності має посісти Український банк реконструкції й розвитку (УБРР), розпорядження про створення якого підписане Президентом України наприкінці 1999 р.

Контрольні запитання та завдання

1. Схарактеризуйте значення іноземних інвестицій для розвитку національної економіки.

2. Які позиції належать іноземному секторові в економіці розвинутих країн світу?

3. Чи можливий приріст іноземних інвестицій без активізації внутрішніх інвесторів?

4. Які основні шляхи формування в економіці України максимально сприятливого інвестиційного середовища?

5. Що може приваблювати в Україні іноземного інвестора?

6. Розкрийте специфіку іноземного інвестування інтелектуального потенціалу.

7. Які причини створення Українського банку реконструкції й розвитку (УБРР)?

8. Які перспективи активізації національних інвесторів на міжнародних ринках капіталів?

ЛІТЕРАТУРА

Геєць В. М. Взаємозв'язок макроекономічних процесів та інвестиційної діяльності при забезпеченні переходу до економічного зростання в Україні // Персонал. 2000. № 1. Прил. № 2.

Лук'яненко Д. Г. Міжнародна економіка. К., 1996. Рут Ф. Р., Фшпенко А. Міжнародна торгівля та інвестиції. К., 1998. Сприяння сталому економічному зростанню в Україні / За ред. Ш. фон Крамо-на-Таубаделя та І. Акімової. К., 2001.

Україна на шляху до Європи / За ред. Л. Хоффманна та Ф. Мьоллерс. К., 2001.