Місцеві фінанси - Петленко Ю.В. - 7. Сучасне місцеве оподаткування у країнах з ринковою економікою

Нині місцеве оподаткування в ринкових країнах сформувалося завдяки тривалому процесові еволюції податків в цілому, пошуку оптимальних засад обкладання, становлення інституту місцевого самоврядування. Нинішні місцеві податки поєднують ознаки найперших і дуже часто архаїчних форм місцевого оподаткування і довершеніші форми обкладання До складу місцевих у деяких країнах належать певні загальнодержавні податки, і місцеві власті мають самостійні права з їхнього стягнення. Усі місцеві податки в зарубіжних країнах, як правило, поділяють на чотири групи.

1) Власні місцеві податки - встановлюються місцевими органами самоврядування і справляються лише на території місцевого союзу. До них належать як прямі, так і непрямі податки: особисті прибуткові, податки на прибуток корпорацій, майнові, земельні, промислові, на автомобілі, на професії, Місцеві акцизи, на покупки тощо. Найбільше фіскальне значення - мають податки на доходи (громадян та підприємств) і майнові.

2) Надбавки до державних податків на користь місцевих бюджетів. Крім того, до цієї групи належать відрахування від загальнодержавних податків, які залишаються в доходах місцевих бюджетів. Розміри відрахувань, а також граничні рівні надбавок визначаються центральним урядом.

3) Податки, що стягуються у вигляді плати за послуги, які надаються місцевими властями (за користування електроенергією, газом, водопроводом, каналізацією, послугами зв'язку, автостоянками, за видачу різних документів органами місцевої влади).

4) Податки, які відображають політику місцевих властей: В основному це екологічні податки. Значної фіскальної ролі вони не відіграють, проте сприяють охороні навколишнього середовища та економному використанню обмежених природних ресурсів.

Отже, характерними рисами сучасних місцевих податків зарубіжних країн є їхня чисельність, регресивність, широке охоплення платників і дуже часто архаїчність. Загальна кількість місцевих податків у деяких країнах досить значна, відповідно суттєвою є роль місцевих податків у формуванні доходів місцевих бюджетів.

8. Земства та їх роль у становленні місцевого оподаткування в Україні

Розвиток місцевого оподаткування в Росії і на українських землях, які входили до її складу, нерозривно пов'язаний із формуванням перших органів місцевого самоврядування -земств. Поняття земських повинностей як суто місцевих податків формувалося поступово. До початку XIX ст. земські повинності справлялись значною мірою без встановлених правил, розподіл їх здійснювався довільно, на розсуд місцевих властей. У 1802 р. міністерство внутрішніх справ Російської імперії взяло у своє відання земські повинності, але з огляду на те, що в їх справлянні панував надзвичайний хаос, то протягом двох років ніяких рішень не було прийнято через брак необхідних відомостей.

Для того, аби покласти край такому безладу, імператор Олександр І доручив Сенату зібрати точні дані про земські повинності та встановити єдине й загальне положення з їх справляння. Першим законодавчим актом Росії, який визначав порядок місцевого оподаткування, став Указ 1.05.1805 р. і розроблене на його основі Попереднє положення про земські повинності, яким запроваджувався поділ усіх повинностей на щорічні та тимчасові. Крім того, було проведено розмежування обов'язкових земських повинностей і добровільних внесків дворянства (складок).

У наступні роки (1808 р., 1816 р) система земських повинностей зазнала деяких змін, вони торкалися порядку справляння грошових і натуральних повинностей, був здійснений їхній поділ на загальні та часткові, точніше - обов'язкові та необов'язкові, що відповідало поширеному на ті часи усвідомленню завдань держави та місцевих союзів. Загальні або губернські повинності були зумовлені необхідністю утримання пошти, доріг, мостів, опалення та освітлення військових будівель тощо. До часткових повинностей маєтків поміщиків належали утримання канцелярій предводителів дворянства, ремонт, освітлення, опалення будинків депутатських зібрань; до повинностей казенних маєтків належали утримання волосного та сільського управлінь, підвід для сільського суду та утримання сільських магазинів.

У ХІХ ст. існували натуральні земські повинності, які справлялися не грішми, а за допомогою особистої праці згідно зі встановленою черговістю та визначеними завданнями. Основними натуральними повинностями були підводна та дорожня. Відбування натуральних повинностей враховувалося при сплаті місцевих податків. Такі повинності накладалися на селян та міщан, а почесні громадяни та купці звільнялися від несення натуральних повинностей.

У 1851 р. у Росії видаються нові правила про земські повинності, якими вони були розподілені на дві групи: І) загальні або державні, спрямовані на задоволення спільних потреб для всіх територій імперії і 2) місцеві на користь однієї губернії або області чи групи областей або губерній.

Для здійснення місцевих повинностей запроваджувалися збори лише з населення певної території. Місцеві повинності, в свою чергу, поділялися на губернські та часткові.

Скасування кріпацтва потребувало перегляду складу земських повинностей та їхнього поширення на селян. У 1864 р. разом із проведенням земської реформи відбулося впорядкування місцевого оподаткування. У складі земських повинностей були залишені насамперед суто місцеві, які не входили до загальної державної системи фінансів і не підпорядковувалися загальному фінансовому управлінню. Було визнано, що земські повинності з успіхом можуть справлятися самостійними місцевими органами.

Згідно з Тимчасовими правилами 1864 р. значно збільшувався перелік земських повинностей, визначалося коло обов'язкових і необов'язкових: До обов'язкових земських повинностей віднесли ті, які раніше належали до складу губернських: утримання закладів, що управляли селянськими справами; утримання мирових суддів та приміщень для перебування ув'язнених; деякі видатки з виконання військової повинності; видача квартирних грошей визначеним категоріям чиновників; заходи проти чуми рогатої худоби та деякі інші.

Одночасно було розширено коло губернських повинностей, серед яких значний розвиток одержали видатки з утримання медичних закладів, органів опіки. У західних губерніях Російської імперії існували особливі земські повинності: поземельний збір на користь духовенства, тимчасові збори на благоустрій приміщень для православних сільських приходів. Земствам були надані широкі права в питаннях встановлення розмірів земських повинностей та форм їхнього справляння, проведення розкладки платежів.

Позиції земств як перших органів місцевого самоврядування у пореформені роки значно зміцніли, вони фактично опинилися поза будь-яким контролем з боку держави - над ними здійснювався лише загальний нагляд щодо дотримання чинних законів. У відання земств були передані всі місцеві господарські Справи, щодо вирішення яких вони мали повну самостійність. Одночасно земствам заборонялося втручатися у загальнодержавні справи. А з огляду на те, що чіткого поділу справ на місцеві та державні не було, то виникали постійні конфлікти й суперечки. Земства поступово перетворилися на певну опозицію діям центрального уряду.

Самостійність і безконтрольність земств створили сприятливе підґрунтя для поширення різних зловживань, пов'язаних із використанням власних коштів, а також одержаних фінансових допомог із загальнодержавних фондів. Для того, аби запобігти поширенню таких негативних явищ, наприкінці ХГХ ст. було ухвалено низку рішень, спрямованих на обмеження прав земств, у тому числі у сфері фінансів та оподаткування. На. початку XX ст. земства опинилися у повній залежності від губернської влади та під її контролем.

Після жовтневого перевороту 1917 р. земське самоуправління було скасоване, на зміну земствам прийшли місцеві ради. В середині 1918 р. розробляються Тимчасові правила з регулювання земського обкладання, що характеризувалися надзвичайною спрощеністю, яка була спричинена обмеженими технічними можливостями місцевого фіскального апарату. Запроваджувалися лише збори: поголовний, із худоби, житлових приміщень поза містами.