Місцеві фінанси - Сунцова О.О. - Застосування санкцій як способу ліквідації заборгованості населення за спожиті житлово-комунальні послуги

Аналізуючи застосування санкцій у випадках заборгованості споживачів за спожиті житлово-комунальні послуги слід мати на увазі, що термін "санкції" в юридичній науці - це спосіб покарання за адміністративні проступки чи кримінальні злочини. У випадках, які описуються, під санкціями мається на увазі матеріальна (тобто цивільно-правова) відповідальність.

Цивільно-правова (майнова) відповідальність наступає у випадку невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань (які набувають форму договорів) між сторонами про виконання тих чи інших дій однієї сторони на користь іншої. Отже, санкції в цьому контексті - це способи забезпечення зобов'язань, які виникають між виробниками (виконавцями) послуг та споживачами.

Є кілька видів цивільно-правової відповідальності, яка може настати у випадках невиконання або неналежного виконання сторонами своїх договірних зобов'язань:

o пеня як визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання або прострочення оплати за отримані послуги;

o припинення надання послуг (відключення споживача);

o погашення заборгованості за рішенням суду шляхом накладення стягнення на кошти та майно боржника.

Застосування перелічених вище санкцій до недобросовісних платників за спожиті житлово-комунальні послуги суттєво обмежено, а деякі з них (стягнення пені, відключення) зупинено чи заборонено. Фактично, в Україні склалися законодавчі умови, за яких громадяни споживають комунальні послуги і у випадку несплати чи несвоєчасної оплати не несуть ніякої матеріальної відповідальності. Страждають при цьому комунальні підприємства, які через брак коштів не мають можливості надавати послуги належної якості та в необхідних обсягах.

Не сприяють підвищенню рівня збору платежів і деякі невиважені заяви Верховної Ради України щодо списання боргів за житлово-комунальні послуги, та не-обґрунтовані заяви представників органів державної влади про суттєве завищення тарифів. Можна лише дивуватися, що за таких умов приблизно 90% нарахувань за послуги все ж оплачується .

Аналізуючи застосування видів матеріальної відповідальності (санкцій) до не-дисциплінованих платників, слід наголосити на такому важливому факторі, як належне виконання сторонами договірних зобов'язань. Стягнення пені чи припинення надання комунальних послуг (відключення) споживачам можна вчиняти тільки за умови, якщо це не тільки дозволено законом, а й передбачено договором між сторонами .

Крім того, в Україні склалася така законодавством закріплена ситуація, при якій фактично надають послуги комунальні підприємства, а договори на надання цих послуг із споживачами-громадянами укладають виконавці послуг (дуже часто це - житлово-експлуатаційні організації). При цьому зрозуміло, що якість та обсяги наданих послуг може гарантувати тільки комунальне підприємство, воно повинне отримувати кошти за надані послуги і, відповідно, тільки воно може застосовувати засоби матеріальної відповідальності у випадку несвоєчасної оплати споживачами послуг.

З другого боку, споживачі не мають засобів впливу на комунальні підприємства у випадку несвоєчасного надання послуг або надання послуг нижчої якості чи в менших обсягах. В умовах природного монополізму у надавачів комунальних послуг відсутні економічні мотиви, які змусили б виробників боротися за споживача, прагнути до поліпшення якості послуг. Це принципова вада системи надання житлово-комунальних послуг в Україні, яка виражається у відсутності ефективних засобів впливу на постачальників у разі неналежної якості наданих послуг.