Нумізматика - Шуст P.M. - Розділ 5. НАРОСТАННЯ КРИЗОВИХ ЯВИЩ У ГРОШОВОМУ ГОСПОДАРСТВІ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII—XVIII ст.

§1. Монетні реформи другої половини XVII ст.

У середині XVII ст. відбувся перелом в історії Речі Посполитої, яка вступила в смугу політичних та військових конфліктів, що призвело до економічної та фінансової кризи, занепаду міст, внутрішньої та зовнішньої торгівлі, до виникнення інших негативних явищ у різних сферах життя країни. Одним із визначальних чинників, які підірвали військово-політичну та економічну стабільність Польсько-Литовської держави, була національно-визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького (1648—1657). Згодом ситуацію погіршили війни з Швецією, Кримським ханством, Трансильванією та Московською державою. Вони спричинили не тільки політичну кризу та економічний занепад, а й значні територіальні втрати Речі Посполитої. 1648 р. з її складу вийшла Україна, що відразу ж негативно вплинуло на фінансову стабільність Польщі. Після тривалих воєнних дій, внаслідок сепаратних домовленостей з Росію, під польський контроль було повернено Правобережну Україну, яка перебувала у складі Речі Посполитої аж до трьох її поділів (1772, 1793, 1795). Лівобережна Україна (Гетьманщина), а згодом і Запорізька Січ (1686) опинилися під владою Росії.

Початок національно-визвольної війни на Україні та перші поразки польських військ під Жовтими Водами і Корсунем навесні 1648 р. поклали край фінансовій стабільності Речі Посполитої. Змушені збільшувати видатки на утримання війська, уряд та сейм розглянули питання про оздоровлення грошового господарства країни і відновлення карбування розмінної монети на коронних монетних дворах. Вже на елекційному сеймі 1648 р. постало питання про необхідність збільшення прибутків від карбування монети. Однак через розбіжності у поглядах на оздоровлення державних фінансів сейм не прийняв жодного рішення. Восени 1649 р. на

Варшавському сеймі було створено скарбову комісію, до складу якої увійшли коронний та литовський підскарбії, чотири члени Сенату та представники Посольської Ізби. Комісію зобов'язали до 16 травня 1650 р. опрацювати проект нової монетної ординації, визначити засади карбування монети. Комісія запропонувала відкрити монетні двори у Кракові, Познані, Бидгощі та Вільнюсі. Отримані при цьому прибутки мали використовуватися для фінансування війни з козаками. Крім того, Комісія вважала за доцільне знизити ринковий курс талера (з трьох до 1,5 злотого) та дуката (з шести до трьох злотих), запровадити єдину пробу монетного сплаву для всіх номіналів срібних монет, заборонити керівникам монетних дворів під страхом смертної кари перекарбовувати повновартісну срібну монету на низькопробні розмінні номінали, збільшити видобуток срібла на території Речі Посполитої, посилити покарання за фальшування монети (конфіскація майна — для шляхти, смертна кара — для міщан, селян та іноземців) та ін. Однак більшість цих пропозицій не було втілено в життя.

Опрацьована комісією і оголошена 16 травня 1650 р. нова монетна ординація запроваджувала карбування повновартісної монети на території держави. Це рішення було прийняте з огляду на засилля на грошовому ринку держави неповноцінних дрібних розмінних номіналів іноземного карбування. При цьому за основу взято монетну стопу німецьких імперіальних талерів, що призвело до зміни польської монетно-вагової системи. Надалі краківська вагова гривна срібла мала важити не 197,68 г, а 201,86 565 г, що дорівнювало 600 ваговим голландським асам. Надалі з однієї вагової гривни срібла передбачалось карбувати вісім талерів на суму 24 польських злотих. При тодішній ціні на срібло вартість талера відповідала вартості металу, з якого він був відкарбований. Тобто, емісія цього номіналу була для державної скарбниці збитковою, оскільки не бралися до уваги кошти затрат на карбування. Монетна стопа, призначена для виробництва розмінних номіналів, була дещо вищою і передбачала карбування з однієї гривни срібла монети на суму 24,686 злотих, що також не покривало коштів емісії. Передбачалось виготовлення з гривни срібла 36 ортів вартістю 18 грошів, 108 шостаків, 216 трояків. Двогроші та гроші доцільно було виготовляти зі срібла не 14-лотової, як попередні номінали, а 7-лотової проби. При цьому з вагової гривни срібла цієї проби карбували 162 двогроші та 324 гроші. Новими для польської грошової системи були засади карбування солідів (шелягів). Якщо до цього вони були білонними, то надалі монети цього номіналу мали виготовлятися з міді. Один польський гріш мав складатися з чотирьох, а не трьох, як раніше, шелягів. Вартість цього номіналу мала залежати від ринкової ціни на мідь. Одночасно сейм зобов'язав коронного та литовського підскарбіїв у найкоротші терміни укласти вальваційні таблиці для повновартісної іноземної монети (талерів, півталерів, ортів та дукатів), що використовувалась у грошовому обігу.

Упорядкувавши емісії срібних та мідних монет, ординація 1650 р. запровадила також нову стопу для карбування дукатів. З нової краківської вагової гривни чистого золота виготовляли 58,660 шт. дукатів, що майже відповідало засадам монетної ординації 1528 р.

Намагаючись отримати сировину для монетних дворів, коронний підскарбій Богуслав Лєщинський 3 червня 1650 р. видав універсал, яким знизив обігові курси іноземних та раніше відкарбованих коронних монет і дозволив їх використання до дня св. Михайла (29 вересня) 1650 р. Дане рішення викликало хвилю обурення шляхти, яка на своїх сеймиках вимагала його відміни. Зокрема, шляхта Галицької землі Руського воєводства в інструкції послам на сейм вимагала або відмінити універсал коронного підскарбія, або домогтися зниження цін на товари. Подібні рішення прийняли й інші повітові та воєводські сеймики. Зважаючи на це, король Ян II Казимир (1648—1668) 16 січня 1650 р. видав універсал, яким встановлювалися обігові курси повновартісних іноземних та коронних монет. Надалі імперіальний талер мав коштувати 3,5 польських злотих, старий орт — 21 гріш, левковий талер — 2,5 польських злотих, злотовий талер — 1,5 злотого, шостак — 7 грошів, трояк — 3,5 гроша, двогріш — 7 шелягів. Термін обігу цих монет було обмежено чотирма місяцями, а після його завершення всі вони мали відсилатися на монетний двір для контрмаркування. Однак через неможливість виконання даного розпорядження воно було відмінене королівським універсалом 24 лютого 1651 р.

На виконання ухвали сеймової комісії від 16 травня 1650 р., розпочалося карбування розмінних монетних номіналів згідно з новою монетною ординацією. На всховському монетному дворі виготовлялись мідні шеляги (1650), а також срібні гроші (1650), двогроші (1650—1652, 1654), трояки (1650), шостаки (1650), орти (1650—1655), півталери (1651), талери (1651—1652) і золоті номінали: півдукати (1653—1654), дукати (1651— 1655) та дводукати (1650—1652, 1654). Відкарбовані тоді мідні шеляги важили близько 2,6 г і були повновартісними монетами. На один польський гріш йшло чотири таких монети. Дещо пізніше розпочалось карбування монет на познанській монетарні.

Тут випускали рідкісні нині денарії (1652—1653), шеляги (1652), півтораки (1654,1658—1659), трояки 1654), шостаки (1651), орти (1651—1659), талери (1652) та золоті дукати (1651—1654) і дводукати (1652, 1654—1655, 1658).

Ще 31 травня 1650 р. коронний підскарбій уклав угоду з Христофором Гуттманом щодо організації карбування монет на бидгощському монетному дворі. Ця монетарня швидко запрацювала, і в тому ж році тут, як і у Всхові, карбували майже повний набір коронних номіналів: мідні шеляги (1650), срібні гроші (1650), двогроші (1650—1651), трояки (1650), шостаки (1650), орти (1660—1652), талери (1650), золоті дукати (1651) та португали (1652).

У 1650 р. було закрито краківську монетарню, якою з 1647 р. управляв Герард Шрамі. Тут карбували лише невелику кількість шостаків (1650), півталерів (1649), талерів (1649—1650) та дукатів (1649). У 1655 р. вона відновила свою діяльність. Новим адміністратором монетарні став Станіслав Хшонстовський, який виконував ці функції до 1658 р. (з перервою у 1656 р., коли його замінив Якуб Чамер). Тут було налагоджено випуск шостаків (1656—58), ортів (1655—1658), півдукатів (1657), дукатів (1655— 1658) та дводукатів (1655—1658).

Після тривалої перерви розпочала роботу монетарня Великого князівства Литовського, розташована у Вільнюсі. У 1650 р. тут карбували півтораки, а в 1652 р. — соліди, гроші, півтораки, трояки та шостаки. Особливістю цих випусків є інформація на всіх номіналах про їх відношення до вартості талера.

Безперервні війни Речі Посполитої з сусідніми країнами, посилення хаосу в середині країни, всезростаюча потреба держави у грошових засобах змушували уряд шукати нових джерел поповнення скарбниці. На сеймі 1654 р. було прийнято ухвалу, згідно з якою надалі держава мала отримувати з кожної перекарбованої гривни срібла 4 злотих прибутку. При цьому з однієї гривни срібла мали карбувати монет на суму 25 злотих 20 грошів. Дане рішення спричинило падіння вартості розмінної монети, дало поштовх до посилення інфляційних процесів. Крім того, надалі передбачалось віддавати монетні двори в оренду мінцмайстрам (монетним майстрам) з умовою щодо дотримання ними метрологічних параметрів монетної стопи. Реалізувати це рішення і розпочати карбування монет на таких засадах не вдалося. Лише міста Гданськ та Торунь у 1654 р. випускали орти, але при цьому вони погіршили монетну стопу — з гривни срібла емітували монет на суму 26,182 злотого.

Наступним кроком стало незначне погіршення у 1656 р. монетної стопи шостаків та ортів, а в 1657 р. ще раз — ортів. Сталося це в умовах окупації Польщі шведським королем Карлом X Густавом (1654—1660). Лише незначна частина південно-східних земель залишалася під владою Яна II Казимира. Саме у Львові — єдиному великому місті, не захопленому ворогом — було вирішено відкрити монетний двір. Ян II Казимир зважився на цей крок з огляду на гостру потребу у грошових засобах, необхідних для ведення воєнних дій за звільнення країни від чужоземного поневолення. Виданий 1 березня 1656 р. королівський універсал передбачав карбування на львівському монетному дворі шостаків та ортів з доб

Річ Посполита. Ян II Казимир. 10 дукатів (донатива). Золото. 1650

ровільно переданого католицькою церквою срібла. Адміністратором монетарні став коронний канцлер Станіслав Корицінський, а його помічниками — спочатку королівський секретар італієць Ієронім Піноччі, а згодом писар монетарні львів'янин італійського походження Лоренцо Бандінеллі. Монетарню розташували у будинку в центральній частині міста (нині площа Ринок, 39). Саме тут 15 травня розпочалося карбування ортів, а згодом і шостаків, яке продовжувалося до 25 січня 1657 р. За цей час у Львові було випущено 207 075 ортів та 11 988 шостаків на суму 126 593 злотих. В умовах постійних воєнних конфліктів орендарі монетних дворів не дотримувалися єдиних метрологічних параметрів: так, у Львові орти карбували зі срібла 11-ї, у Кракові— з 12-ї, а в Бидгощі— з 10½ проби.

Питання реформування монетного господарства країни знову розглядав Варшавський сейм 1658 р. На ньому було створено спеціальну комісію, яка до 18 січня 1658 р. мала внести пропозиції щодо змін монетної стопи з тим, щоб державна скарбниця щорічно отримувала від діяльності монетарень не менше 150 тис. злотих прибутку. При цьому неодмінною умовою було не допускати погіршення якості монети. Оскільки поєднати ці дві вимоги було неможливо, з огляду на нагальну потребу уряду у готівкових засобах було вирішено якнайшвидше домогтися якомога більших прибутків від монетних дворів. Уже невдовзі було схвалено нову монетну ординацію, згідно з якою надалі передбачалось карбувати з гривни срібла 51,2 ортів на суму 30,72 зл., або 154% шостаків на суму 30,93 зл., або 320 трояків на суму 32 зл., або 660 півтораків на суму 33 зл., або 990 шелягів на суму 33 зл. При цьому закладалось, що вартість гривни срібла становитиме 24 зл., а виробничі видатки на її перекарбування в монету не перевищуватимуть для ортів — 1,5 зл., шостаків — 2,5 зл., трояків — 3,5 зл., півтораків та грошів — 4,5 зл. Планувалось, що державна скарбниця отримуватиме 4,5 зл. прибутку від кожної перекарбованої гривни срібла. Тобто, в основному повторювались засади ординації 1654 р. Разом з тим запроваджувалась нова повна система карбування розмінної монети, яка без суттєвих змін проіснувала до середини XVIII ст.

Після ухвалення монетної ординації 1658 р. відновили роботу численні коронні та литовські монетарні. Незважаючи на це, в умовах гострої економічної кризи, яка проявилася у падінні обсягів товарного виробництва, занепаді торговельної діяльності та інших негативних явищах, відбулося скорочення податкової бази та зменшення надходжень до державної скарбниці — у 1658 р. вони не перевищували 12 млн зл., що було значно менше

Річ Посполита. Ян II Казимир. Шостак, Срібло. Львів, 1656 р.

Монетно-грошова система Речі Посполитої другої половини XVII ст.

за суму заборгованості перед військом. Армії Корони та Великого князівства Литовського утворили конфедерацію і вимагали виплатити належні їм гроші, погрожуючи навіть застосуванням сили. В цих умовах уряд гарячково шукав джерел додаткових надходжень до бюджету. Саме тоді декілька нововведень у справі фінансового реформування запропонував Тіт Лівій Боратіні — італієць, який перебував на польській службі. У1658 р. він разом із ще одним італійцем, дель Боно, взяв в оренду краківський монетний двір (розмір орендної плати становив 35 тис. злотих). При цьому було погоджено, що вони будуть випускати неповновартісну монету — номінальна вартість срібних монет буде перевищувати реальну на 25 %, а білонних — на 37,5 %.

У серпні 1658 р. Боратіні виніс на розгляд сейму проект запровадження кредитних "монет" номінальною вартістю 10 та 20 талерів — обов'язкові для приймання приватними особами, вони мали перебувати на грошовому ринку до повної фінансової стабілізації в країні. Після цього скарбниця зобов'язувалася викупити ці грошові знаки за номіналом. Однак сейм не погодився з цією пропозицією і доручив скарбовій комісії до 28 січня 1659 р. підготувати програму повернення до засад монетного карбування, визначених сеймовою конституцію 1654 р. Оскільки скарбова комісія не змогла прийняти жодного рішення, вже в березні 1659 р. черговий сейм прийняв запропоновані Т. Л. Боратіні пропозиції щодо реформування грошової системи. 22 березня було прийнято ухвалу "Про монетний двір", яка, попри вимогу про впорядкування емісії срібної монети, пе

Коронний та литовський соліди (боратинки ). Мідь

редбачала дозвіл на одноразову емісію по одному мільйону злотих мідними шелягами (всього 180 млн. шт. шелягів) для Польщі та Литви. З отриманих від цього нововведення коштів мала бути ліквідована заборгованість перед військом. Сформованій сеймом спеціальній комісії, що складалася з 80 сенаторів та сеймових послів, було доручено до 9 червня того ж року опрацювати конкретну програму грошової реформи. 10 червня комісія підтвердила рішення сеймової ухвали від 22 березня щодо розмірів емісії мідних шелягів і доручила Т. Л. Боратіні організувати виготовлення коронної частини емісії цих монет. З цією метою коронний підскарбій Ян Казимир Красінський 2 липня 1659 р. уклав з Т. Л. Боратіні контракт терміном на один рік (з 1 серпня 1659 p.). Він передбачав карбування не лише мідної, а й золотої та срібної монет. З доходів, отриманих від карбування 1 млн. злотих мідними шелягами, Боратіні зобов'язувався сплатити в державну скарбницю 360 тис. зл. цими монетами. Крім того, він мав отримати ще 50 тис. зл. від емісії золотих та срібних номіналів. При цьому італійцеві було надане монопольне право на закупівлю коштовних металів.

7 липня 1659 р. було обнародувано сеймову ординацію, яка схвалила пропозиції скарбової комісії від 10 червня і встановила, що "шеляги з чистої міді повинні йти по 3 на гріш, а на гривну (краківську. — Р.Ш.) — 150 штук". Згідно з новою монетною стопою, вага шеляга мала становити 1,346 г, тобто удвічі менше, ніж у шелягах, що випускались у 1650 р., хоча тоді вони дорівнювали j гроша. Оскільки за фунт міді на той час давали 15 грошів, то реальна вартість шеляга становила лише 15 %. З перекарбованого фунта міді отримували 300 шелягів, з них 171 надходив у державну скарбницю, 45 — йшов на закупівлю сировини, 84 — покривали видатки виробництва, оплату праці монетаріїв та давали прибуток орендарям монетних дворів.

Для карбування коронних шелягів на суму 1 млн. злотих Т. Л. Боратіні відкрив монетний двір у м. Уяздув, неподалік Варшави. 19 листопада 1659 р. він розпочав свою роботу, а 1 грудня коронний підскарбій Я. К. Красінський видав універсал про запровадження цих монет в обіг.

Згідно з рішенням сейму, карбування литовських солідів на суму 1 млн. злотих було доручено адміністратору земського скарбу Великого князівства Литовського А. М. Саковичу. Для цього, через окупацію м. Вільно іноземними військами, передбачалось відкрити монетний двір у Бресті. Однак з ряду військово-політичних причин випуск литовських шелягів розпочався на початку 1660 р. на уяздовському монетному дворі.

2 червня 1661 p. Т. Л. Боратіні подав на розгляд сейму звіт про емісію мідної монети, який доводив, що рішення сейму 1659 р. було повністю виконане. Уяздовська монетарня випустила весь погоджений обсяг литовських шелягів (1 млн. зл.) та коронних монет на суму 817 708 злотих та

20 грошів. Решту — 182 291 злотих і 10 грошів — було відкарбовано на краківському монетному дворі.

Усупереч очікуванням, випуск 180 млн мідних шелягів фінансового становища держави не поліпшив — він лише прискорив наростання інфляційних явищ. Розпочалося підвищення ринкових курсів дукатів та талерів. Водночас почастішали претензії зі сторони конфедерації коронних та литовських військ на адресу Боратіні, якого звинувачували у службових зловживаннях. Стверджувалось, що в Уяздові було відкарбовано шелягів не на 2, а на 4 млн злотих. 20 лютого 1662 р. сейм створив генеральну скарбову комісію, яка на своєму засіданні у Львові 7 серпня цього ж року мала повторно заслухати звіт Боратіні та вирішити питання про ліквідацію заборгованості перед військом. 29 грудня 1662 р. львівська генеральна комісія оголосила своє рішення про необхідність випуску мідної монети з метою отримання 3 млн зл. прибутку — суми, необхідної для ліквідації боргів перед військом. Одночасно було знято всі звинувачення Боратіні у зловживаннях. 28 січня 1663 р. з ним було укладено контракт про виготовлення мідних шелягів на суму 5 250 тис. злотих на засадах монетної ординації 1659 р. З них 3 000 тис. мали становити прибуток держави, а 2 250 тис. — покрити видатки на придбання сировини, кошти карбування та скласти прибуток орендаря монетарні. Крім того, Боратіні мав сплатити до скарбниці додатково 75 777 злотих, з огляду на що йому дозволялось випустити ще 150 тис. злотих для сплати процентів по боргах перед купцями. 23 лютого Львівська генеральна комісія спільно з Радою сенату прийняли рішення про випуск мідних шелягів на суму по 5 250 тис. злотих для Польщі та Литви.

З березня 1663 р. усі коронні монетні двори були передані в оренду Т. Л. Боратіні, а вже 8 березня уряд уклав з ним новий контракт про випуск мідних шелягів на суму лише 2 566 383 злотих. Решту суми планувалось випустити срібними злотівками, емісію яких запропонував здійснити Андрій Тимф. У 1664—1665 рр. коронні шеляги карбувались у величезних кількостях на уяздовському монетному дворі. Боратіні укладав все нові контракти на виготовлення цієї монети — 1 червня 1663 p., 1 червня 1664 р. тощо. За приблизними підрахунками, у 1659—1666 рр. цих монет було випущено на суму понад 16 млн злотих.

Карбування мідних монет для Великого князівства Литовського відбувалося у складніших умовах. 28 травня 1663 р. адміністратор земського скарбу уклав контракт з Андрієм Георгом Горном, який зобов'язався відкрити у приміщенні Олівського монастиря, неподалік Гданська, монетний двір для виготовлення шелягів на суму 5 818 764 злотих 21 гріш. Ця монетарня, яка функціонувала лише впродовж чотирьох місяців — з 19 липня до 10 листопада 1663 p., виготовила шелягів на суму 460 389 злотих 6 грошів. її було закрито через звинувачення Горна в численних зловживаннях. Скориставшись ситуацією, Т. Л. Боратіні уклав з урядом контракт на виготовлення литовських шелягів на віденському монетному дворі, який відновив свою діяльність 4 червня 1664 р. і функціонував до 30 грудня 1666 р. З огляду на велику потребу литовського скарбу у грошових засобах, 6 липня 1665 р. литовський підскарбій Ієронім Кіршенштейн уклав контракти, які передбачали відкриття монетних дворів у Бресті та Ковно (нині м. Каунас, Литва). Крім того, планувалось налагодити емісію литовських мідних шелягів на коронному монетному дворі у м. Мальборк. Брестський монетний двір, орендований Т. Л. Боратіні, функціонував з 4 грудня 1665 р. до 16 грудня 1666 р. За цей час тут було відкарбовано шелягів на суму 2 674 268 злотих 10 грошів. На монетному дворі у Ковно, який орендував виправданий від звинувачень А. Г. Горн, з 17 жовтня 1665 р. до 15 січня 1667 р. виготовили шелягів на суму 448 648 злотих 6 грошів. Цей же орендар отримав мальборзький монетний двір, який діяв з 5 березня до 8 жовтня 1666 р. За цей час тут відкарбували мідної монети на суму 677 700 злотих 14 грошів. Наведені офіційні цифри кількості мідних шелягів, випущених коронними та литовськими монетними дворами, є значно заниженими: адже карбування велося за принципом "аl marco", при якому до уваги бралися не метрологічні параметри кожної монети, а лише кількість одиниць, відкарбованих з однієї вагової гривни міді. Це відкривало шлях для численних зловживань. Працівники монетарень, зменшуючи товщину монетного кружка, збільшували кількість виготовлених з гривни металу екземплярів, частину з яких привласнювали. Крім того, користаючи з доступності міді на ринку, вони перекарбовували на монетних дворах власний метал, отримуючи при цьому значні прибутки.

Другим видом неповновартісної монети, яка з'явилася на грошовому ринку Речі Посполитої в період глибокої фінансової кризи, були срібні злотівки. Ініціатором їх випуску був орендар коронних монетних дворів Андрій Тимф. Виходець з родини німецьких монетаріїв, близько 1650 р. він переїхав до Польщі, де отримав в оренду познанський та всховський монетні двори. З червня 1660 р. він — генеральний вардайн (пробірер), а згодом — суперінтендант коронних монетних дворів. У 1661—1662 рр. Тимф орендував краківську монетарню, а в 1663 р. — львівську. Крім того, разом з братом Томасом орендував коронний монетний двір у м. Бидгощ. Скориставшись невдоволенням населення випуском мідних шелягів і звинуваченнями у зловживаннях ініціатора їх емісії Т. Л. Боратіні, А. Тимф на початку 1663 р. прибув до Львова. Маючи готовий план випуску білонних злотівок і навіть демонструючи пробні зразки цих монет, він зумів переконати членів Львівської генеральної комісії у перспективності своїх намірів. Комісія розділила сплату заборгованості перед військом між Т. Л. Боратіні та А. Тимфом. З останнім 4 березня 1664 р. було укладено контракт про відкриття монетарень у Бидгощі та Кракові терміном на два роки і перекарбування на злотівки 200 тис. гривен срібла 8-лотової (500-ї) проби. З кожної перекарбованої гривни чистого срібла 27 злотівок передавались у державну скарбницю, 27 — йшло на закупівлю срібла, 6 — покривали виробничі видатки і давали прибуток орендарю монетарні. Крім передбачених контрактом 6 млн злотівок, Тимфу доручалось випустити ще певну кількість цих монет для покриття різних видатків. Одна монета номінальною вартістю ЗО грошів важила 6,729 г, у тому числі 3,364 г чистого срібла, що з огляду на вартість цього дорогоцінного металу на ринку становило лише 40 % номінальної вартості. Реальна вартість злотівки не перевищувала 12 грошів. Легенда аверсу цієї монети вказувала на її кредитний характер: на ньому містилась монограма короля Яна II Казимира — "ICR" (Ioannes Casimirus Rex), навколо якої — кругова легенда у двох рядках — "DAT. PRETIUM. SERVATA. SALUS / POTIORQ3. METALLO. EST." (Вартість цій монеті надає порятунок держави, що є дорожчим, ніж вартість металу). На реверсі — герби Польщі, Литви та роду Ваза, по боках від яких інколи фіксуються ініціали "А—Т" — Андрій Тимф. Тут же вміщено позначення номіналу монети — "XXX — GRO. POL." та кругова легенда "MONET. NOV. ARGE. REG. POL.". Частина монет, відкарбованих у Львові, відрізняється великою літерою "R" у монограмі короля. Емісія злотівок здійснювалась у Львові (з 3 березня по 9 вересня 1663 p.), Бидгощі (з 1 жовтня 1663 по 1 липня 1666 pp.) та Кракові (з 3 жовтня 1663 по 20 вересня 1666 pp.). На львівському монетному дворі було виготовлено 1 357 170 злотівок, на бидгощському — 6 388 561 злотівок, на краківському — 3 499 306 злотівок. Від прізвища автора проекту випуску білонних злотівок Андрія Тимфа ця монета отримала народну назву "тимф".

Крім двох видів неповновартісних монет — мідних шелягів та білонних злотівок, коронні та литовський монетні двори випускали значну кількість повноцінної срібної та золотої монети. Краківську монетарню у 1658— 1661 pp. орендував Т. Л. Боратіні, який, крім невеликої кількості мідних шелягів, продовжував карбування шостаків (1658—1661), ортів (1658— 1669), півдукатів (1660—1661), дукатів (1658—1660) та дводукатів (1658— 1661). За цю оренду він у 1659—1661рр. вніс до державної скарбниці 87 050 злотих. У 1661 р. його замінив Андрій Тимф, який орендував цей монетний двір до 1667 р. Новий орендар не припиняв карбування шостаків (1661—1667), ортів (1663—1664), півдукатів (1662), дукатів (1662) та дводукатів (1661—1664, 1666), а в 1661—1662 та 1665 рр. випускав коронні трояки.

Річ Посполита. Ян II Казимир. Злотівка (тимф). Білон. 1663 р.

Томас Тимф отримав в оренду терміном на два роки (з 2 липня 1660 р.) один із найбільших коронних монетних дворів — бидгощський. Щорічний розмір орендної плати було встановлено у сумі 12 000 злотих. Після нього орендарем цієї монетарні став його брат Андрій. Тут випускалися шостаки (1660—1667), злотівки (1663—1666), дукати (1660) та дводукати (1660).

Наприкінці 1660 р. відновив свою діяльність львівський монетний двір. Його було передано в оренду терміном на один рік (з 1 жовтня 1660 р.) львівському купцеві-італійцю Джованні Баптіста Аморетті. Згодом термін оренди було продовжено. Розмір орендної плати становив 12 000 зл. Новому орендареві було передано приміщення та інструментарій старої монетарні. В цей період у Львові карбували півтораки (1661), шостаки (1660—1662), орти (1660), талери (1661), дукати (1661) та дводукати (1661—1662). Діяльність Аморетті на львівській монетарні припинилась наприкінці червня 1662 р. Імовірно, саме тоді її було передано новому орендареві — Андрію Тимфу. Він доручив управління монетним двором пробіреру Христіану Фалеру. Під його керівництвом у Львові з 1 липня 1662 р. по 3 квітня 1663 р. виготовлялися шостаки. Після цього основну монетну продукцію становили злотівки-тимфи.

Познанський монетний двір у 1660 р. взяв в оренду за 10 тис. злотих терміном на три роки каліський підкоморій Криштоф Жегоцький. Тут велася емісія шостаків (1661—1662), дукатів (1660) та дводукатів (1661— 1662). Існує припущення, що саме тут карбували коронні півтораки з датами 1654, 1658—1659, 1661—1662, 1666 рр.

Монетна справа Великого князівства Литовського — емісія срібних та золотих монет — була зосереджена у Вільні. Після короткочасного функціонування у 1652—1654 рр. діяльність віденської монетарні було відновлено на початку 1660-х років, коли її орендарем став Тіт Лівій Боратіні. Крім мідних шелягів, тут карбували трояки (1664—1665), шостаки (1664— 1666), орти (1664), півдукати (1664—1665) та дукати (1666). Відомий також пробний екземпляр литовської злотівки— тимфа.

За правління ЯнаП Казимира, користуючись своїми привілеями, активну емісійну діяльність вели міста Торунь, Гданськ та Бльблонг. Торунською монетарнею у 1649—1668 рр. управляв Ганс Давид Лауер. Під його керівництвом тут виготовлялись білонні соліди (1665—1666, 1668) та двогроші (1651), срібні орти (1650—1651,1653—1655,1659—1668) і талери (1649—1650,1653,1659), а також золоті дукати та дводукати. Значно

Річ Посполита. Ян II Казимир. Дводукат. Золото. 1661 р.

масштабнішим було монетне виробництво м. Гданська. Його монетний двір, яким управляли Герхард Рогге (1639—1657) та Даніель Лєссе (1657— 1685), випускав соліди (1657—1658), двогроші (1651—1653), орти (1650— 1667, крім 1653 та 1665), півталери (1649—1650), талери (1649—1652), двоталери (1650), золоті дукати, пі втора дукати, дводукати, а також велику кількість донатив різної вартості. Скромнішою була монетна продукція ельблонзької монетарні. Тут карбували невелику кількість шелягів (1666), двогрошів (1651), ортів (1650—1651, 1660,1662, 1665—1667), талерів (1651) та дукатів (1658, 1661).

Внаслідок тривалого функціонування коронних та литовських монетних дворів, які випускали монету двох видів (повновартісну — білонні, срібні та золоті номінали; неповновартісну — мідні шеляги та білонні злотівки), грошове господарство країни опинилося в стані глибокої кризи. Наростали інфляційні явища, зростали ціни на товари та послуги тощо. Все це викликало справедливі нарікання різних соціальних груп населення, насамперед, шляхти. Наприкінці грудня 1666 р. сейм прийняв рішення про припинення монетного карбування на території Речі Посполитої і притягнення до відповідальності винуватців фінансової кризи — Андрія Тимфа та Тіта Лівія Боратіні. Перший з них втік до Німеччини, а другий, відкинувши всі звинувачення, зажадав відшкодування особистих збитків на суму 1,5 млн злотих, які він поніс на користь державної скарбниці. Черговий сейм, який відбувся у Варшаві 7 березня 1667 р., прийняв рішення про закриття всіх монетарень на території Речі Посполитої. Щоб ліквідувати державний борг перед Боратіні, йому було дозволено орендувати терміном на один рік краківську та бидгощську монетарні, де він карбував шостаки та орти, а також невелику кількість золотих монет 16 вересня 1668 р. Ян ІІ Казимир зрікся престолу, після чого, рішенням Варшавської генеральної конфедерації, монетне виробництво тут було припинене. При цьому заявлено, що решта боргу Боратіні буде повернено в майбутньому, після відновлення монетного карбування.

Коротке правління Михайла Корибута Вишневецького (1669—1673) не принесло змін у грошове господарство Польсько-Литовської держави. Монетні двори, на основі сеймового рішення 1668 р., залишалися бездіяльними. Ринок був наповнений монетними емісіями часів Сигізмунда III та Яна II Казимира, а також іноземною монетою. Дещо стабілізувалося фінансове становище держави. В цих умовах уряд вважав за недоцільне розпочинати емісію монети. Лише у 1671 р. на коронному монетному дворі у м. Бидгощ було вилущено невелику кількість злотівок та дукатів. Дещо ширше використали свої привілеї на право карбування монети торгові міста Гданськ, Торунь та Ельблонг. Монетне виробництво гданської монетарні представлене шелягом (1670), дукатом (1670, 1672—1673) та дводукатом; торунської — шелягом (1671) та дводукатом (1671); ельблонзької шелягом (1671—1673), талером (1671), дукатом (1671—1672) та дводукатом (1672). Розміри всіх емісій були дуже незначними і на становище грошового ринку країни суттєво не впливали.

Після раптової смерті Михайла Корибута Вишневецького новим королем у 1674 р. став Ян III Собеський (1674—1696). Отримана ним спадщина була дуже тяжкою. Країна перебувала в стані глибокої політичної та економічної кризи. Особливо гостро постало питання впорядкування державних фінансів. Коронні та литовський монетні двори, відповідно до сеймової ухвали 1668 р., не функціонували. При цьому грошове господарство Речі Посполитої постійно поповнювалося неповновартісною монетою іноземного карбування, що приносило значні збитки державній скарбниці та викликало невдоволення шляхти. Саме тому посли, які прибули у лютому 1676 р. до Варшави для участі у коронаційному сеймі, вимагали відкриття монетних дворів і випуску повноцінної монети. Тоді ж було обрано Монетну комісію для визначення метрологічних параметрів коронної та литовської монет. 10 червня комісія ухвалила засади нової монетної ординації. Передбачалось відкрити монетні двори терміном на один рік і випускати лише талери та дукати. Орендарі коронних монетарень мали сплатити до державного скарбу 70 тис. злотих, а литовських — 60 тис. злотих. Однак дане рішення виконане не було, і вже сейм 1677 р. доручив коронному підскарбію Яну Андрію Морштину розпочати карбування срібних та золотих монет на основі ординації 1658 р. Орендарем монетних дворів було призначено Тіта Лівія Боратіні, який з отриманих прибутків мав повернути собі кошти, заборговані йому державою. У 1677 р. почала функціонувати бидгощська монетарня, а в наступному році — краківська. Основними номіналами, що випускалися за Яна III Собєського, були коронні шостаки та орти 1677—1687 рр. Крім того, було випущено незначну кількість трояків, талерів, а також дукатів та дводукатів. Литовський монетний двір у цей час не працював. Єдиним свідченням його існування є відкарбований з міді пробний шостак 1679 р. У повному обсязі своїми монетними правами не скористалися і прусські торгові міста. Лише Гданськ у 1685 р. випустив 200 талерів, у 1688 р. — невелику кількість шелягів, а також періодично емітував золоту монету різних номіналів та донативи.

Річ Посполита. Ян ІІІ (1674—1696). Дводукат. Золото

Річ Посполита. Ян ІІІ. Орт. Срібло. 1684 р.

Наприкінці XVII ст. активізував свою діяльність мітавський монетний двір, що належав курляндському герцогу Фрідріху Казимиру Кеттлеру (1682—1698), який перебував у ленній залежності від Речі Посполитої. Тут, згідно з метрологічними показниками коронної монетної стопи, карбували шеляги, півтораки, шостаки, орти та дукати.

У перші роки правління Августа II (1697—1733), який був одночасно герцогом Саксонії, монетно-грошові стосунки на землях Польсько-Литовської держави перебували у стані глибокої кризи. Більшість монетарень не функціонувала, грошовий ринок країни надалі був наповнений неповно-вартісною вітчизняною (мідними шеляга-ми-боратинками та білонними злотівка-митимфами) та іноземною розмінною монетою. Ситуація ще більше погіршилась після вступу Речі Посполитої до анти-шведської коаліції і початку Північної війни (1700—1721). Через дестабілізацію політичного життя, окупацію країни військами Карла XII та ряд інших причин уряд не міг розпочати монетну емісію на власній території. Виробництво монет, згідно з польською монетною стопою, велося на саксонських монетних дворах. У Ляйпцігу випускалися шостаки (1698, 1702—1706), тимфи (1698, 1704), талери (1702), півдукати (1703) та дукати (1702, 1703). У 1720 р. там же було виготовлено пробний шеляг. Робилися спроби налагодити монетне карбування у прусських торгових містах. Так, в Ельблонзі у 1713 р. з'явився пробний шеляг. Торунь випустив у 1720 р. невелику кількість дукатів. Гданська монетарня виготовляла дводукати (1698, 1699), дукати (1698) та шеляги (1715). У 1706—1707 рр. було відкарбовано невелику кількість шостаків, а також пробний трояк для Великого князівства Литовського. Місце цієї емісії досі не встановлене. Донедавна вважалося, що їх виготовлено на монетному дворі у м. Гродно. Дослідження останніх років дають підстави стверджувати, що карбування литовських шостаків здійснювалося на кенігсберзькому монетному дворі у Пруссії.

Важливим кроком на шляху впорядкування грошових відносин було видання у 1717 р. королівського універсалу, який встановлював співвідношення вартості монетних номіналів відповідно до їх ринкового курсу. Встановлені цим документом курси монет не змінювалися до грошової реформи Станіслава Августа Понятовського (1764—1795). Ціни монет визначалися відношенням до лічильного мідного гроша, що складався з трьох мідних шелягів. Так, 1 дукат коштував 21/4 талера, або 14 тимфів і 8 мідних грош