Нумізматика - Шуст P.M. - §3. Грошове господарство українських земель у складі Російської імперії (XVІІІ — початок XX ст.)

Після смерті Петра І за підтримки найближчих соратників покійного імператора на чолі з О. Меншиковим та вірних їм гвардійських полків престол перейшов до Катерини І (1725—1727 рр.). Нова імператриця не надто переймалася державними справами, які перебували у віданні осіб, яким вона завдячувала своїм не цілком законним, на думку багатьох представників російської аристократії, царюванням. Саме тому державні реформи, започатковані Петром І, продовжувалися, хоча темп їх значно сповільнився. Монетно-грошове господарство імперії надалі залишалося одним із пріоритетів у діяльності уряду, бо потреба грошей для покриття величезних державних видатків постійно зростала. Оскільки у країні відчувався брак срібла та золота, для казни монетні двори випускали дедалі більше мідної монети — найприбутковішої: з пуда міді карбували монет на 40 рублів. Збільшився і набір мідних номіналів, яких стало п'ять: полушка, копійка, 2 копійки, 5 копійок та 10 копійок. У 1725 p., з урахуванням досвіду скандинавських країн, було вирішено розпочати емісію грошей у вигляді квадратних мідних плит. При цьому збільшувалася монетна стопа: з пуда міді випускали монети на 10 рублів. На монетному дворі у Катеринбурзі карбували 1, 5 та 10 копійок, полуполтину, полтину та рубль. Однак експеримент виявився невдалим — важкі квадратні монети були непрактичними і після смерті Катерини І їх емісію припинено, а самі мідні кліпи викуплено.

Зі срібних номіналів для широкого обігу випускалися гривенники, полуполтини, полтини та рублі. Крім цього, було відкарбовано невелику кількість грошів (2 копійки) та дворублевиків. Гостра нестача монетного срібла, а також жадоба до наживи з боку О. Меншикова стали причиною емісії неякісних гривенників. За три місяці 1726 р. їх проба понижувалася тричі — у травні, червні та липні. При цьому як лігатуру почали використовувати миш'як, що призвело до швидкого їх псування. Нова монета була настільки неякісною, що у 1730-х роках цю так звану меншиковську монету, нарівні з фальшивою, державні каси не приймали.

За царювання Катерини І засади карбування золотої монети не змінилися: обов'язковою залишалася монетна стопа, запроваджена у 1718 р., при якій з фунта золота виготовляли 100 дукатів. Однак у 1725—1727 рр. монет цього номіналу не емітували. Єдиним номіналом, який випускався з золота, були 2 рублі, при цьому через невеликі запаси цього дорогоцінного металу в казні розміри емісії були незначними. Так, у 1726 р. їх було відкарбовано лише 9 156 шт. Срібне та золоте монетне виробництво в цей період велося на Московському та Петербурзькому монетних дворах. При цьому останній, через розташування у столиці, набував дедалі більшої вагомості.

Суттєво не змінився й зовнішній вигляд золотих та великих срібних номіналів. На їх аверсі вміщувався портрет імператриці, а на реверсі — державний герб Російської імперії — двоголовий орел. На аверсі срібних гривенників (10 копійок) бачимо цей же герб, а на реверсі позначення номіналу — десять крапок, дату та місце емісії. Значно зміненим було оформлення мідних монет. Попередній вигляд зберегли лише 5 копійок, натомість, на 1 копійці зобразили герб Москви — св. Георгія у вигляді вершника, який поборює змія.

Після смерті Катерини І новим правителем став малолітній внук Петра І Петро II (1727—1730). Дванадцятирічний імператор проводив час на полюваннях та бенкетах, а реальні важелі управління державними справами перебували в руках Верховної Таємної Ради, яка виконувала регентські функції. На перших порах найбільш впливовою особою залишався всесильний фаворит покійної імператриці князь О. Меншиков. Однак через декілька місяців влада перейшла до аристократичної верхівки, яка прагнула відмовитись від петровських нововведень і повернутись до старих порядків. Саме цим пояснюється перенесення столиці з Санкт-Петербурга до Москви, а також ліквідація низки установ, створених Петром І. Певні зміни відбулися також у справі випуску монет. Вже 1727 р. було закрито Катеринбурзький монетний двір, а наступного року така ж доля спіткала петербурзьку монетарню. Через послаблення уваги уряду до розвитку гірничої справи в країні відчувався брак дорогоцінних металів. Саме тому масштаби емісії срібних рублів та полтин були незначними, хоча якість їх не змінилася. Небагато було виготовлено золотих червінців та дворублевих монет. Натомість, мідні монети, які приносили державній скарбниці найбільші доходи, виготовлялися у великій кількості. Головним номіналом тут продовжували бути п'ятаки, для продукції яких у Москві було відкрито новий монетний двір, переобладнаний з порохового млина на р. Яузі. Крім того, карбувались полушки та копійки. При цьому з пуда міді виготовляли монет на суму 40 рублів.

Після смерті Петра II імператрицею стала донька царя Івана Олексійовича — брата і співправителя Петра І — курляндська герцогиня Анна Іванівна (1730—1740). За її правління відбулося часткове повернення до здобутків петровських реформ, одним із проявів якого стало зміцнення основ самодержавства. Росія знову почала вести активну зовнішню політику. Столицею знову став Санкт-Петербург. Незважаючи на це, суттєво погіршилося фінансове становище держави. Надмірні воєнні видатки, кількарічний неврожай, широкомасштабна корупція, засилля німецьких та курляндських фаворитів імператриці (так звана Біронівщина), відсутність цілеспрямованої політики в розвитку промисловості та торгівлі призвели до надмірного зростання бюджетного дефіциту, який у 1732 р. сягнув величезної на той час суми — 15 млн рублів. За цих умов уряд шукав усе нових джерел прибутків. Вагоме місце серед них посідали доходи від карбування монет. Як і в попередній період, найбільш масштабною залишалася емісія мідних монет. Одним із перших кроків нового уряду стала зміна монетної стопи. З пуда міді почали карбувати монети на суму 10 рублів. Основними номіналами, що випускалися з цього металу, були полушка та денга. Крім цього, монетні двори у Москві та Петербурзі (відновлений у 1738 р.) випустили незначну кількість копійок, грошів (2 копійки) та п'ятаків. Поліпшилась якість срібних та золотих монет. З фунта монетного сплаву, як і раніше, карбували монети на суму 15 рублів 84 копійки, але, згідно з імператорським указом від 22 січня 1731 р., було підвищено його пробу. Петербурзький та Московський монетні двори випускали срібні рублі, полтини, полуполтини та гривенники, а також невелику кількість монет вартістю 1 (1730 р.) та 5 (1740 р.) копійок. Указ від 23 грудня 1730 р. передбачав також поліпшення проби золотих монет. Червінці надалі емітувалися з золота 93-ї золотникової проби. Суттєво не змінилося й оформлення монет.

Наступником Анни Іванівни став її тримісячний племінник Іван Антонович (1740—1741). Після усунення Бірона влада в державі фактично перейшла до рук сановників німецького походження — Остермана, Мініха та батька молодого царя герцога Антона Ульріха. Зайняті двірцевими інтригами, нові правителі не приділяли належної уваги питанням грошової емісії. Монети Івана Антоновича вважаються одними з найрідкісніших. Невелика кількість срібних рублів, полтин, полуполтин та гривенників відразу ж після його усунення була вилучена з обігу. Частіше трапляються мідні полушки, денги та гроші цього періоду. Золотих монет за Івана Антоновича не випускали.

У результаті двірцевого перевороту 25 листопада 1741 р. на російський трон вступила донька Петра І Єлизавета (1741—1762). її воцаріння знаменувало закінчення правління т. зв. "временщиків" і повернення до політики часів Петра І. На перший план державної політики повернулися питання участі Росії в європейській політиці та зміцнення її військової могутності. Переможна війна з Швецією, а згодом участь у Семилітній війні (1756—1762), втручання у внутрішні справи Речі Посполитої призвели до того, що на позицію Російської імперії змушені були зважати всі політичні сили тогочасної Європи. У внутрішній політиці Єлизавета Петрівна продовжувала починання свого батька. Вона відновила петровську систему органів державної влади, знову почали функціонувати Сенат та колегії. Відбувався інтенсивний розвиток товарно-грошових відносин, чому сприяла відміна у 1753 р. внутрішніх митних кордонів та різноманітних місцевих оплат. У країні впродовж 1725—1760 рр. понад вдвічі — з 200 до майже 500— збільшилась кількість мануфактур. З 6,3 млн рублів у 1726 р. до 19,3 млн рублів у 1760 р. зросли обсяги зовнішньоторговельної діяльності імперії. Все це не могло не позначитися на монетно-грошових стосунках. За час правління імператриці Єлизавети основними емісійними центрами залишалися Москва та Петербург. З огляду на необхідність збільшення випуску мідної монети було відкрито монетарні у Катеринбурзі та Сестрорецьку, створювалися монетні двори у Нижньому Новгороді, Воронежі, Оренбургу, Бєлгороді та інших містах, але через смерть імператриці ці починання завершені не були. Під час Семилітньої війни функціонувала також монетарня у Кенігсбергу, яка емітувала монету для прибалтійських провінцій.

Ефективна економічна діяльність уряду дала змогу у 50-х роках стабілізувати ситуацію на грошовому ринку країни, забезпечити достатню кількість готівки, необхідну для повноцінного обігу. Впродовж 1741— 1754 рр. основними мідними номіналами залишалися полушка та денга, яких карбували на суму 10 рублів з пуда міді. Завдяки поліпшенню економічної ситуації у 1755 р. було змінено монетну стопу: з пуда міді випускали монет на суму 8 рублів. Цей крок зменшив надходження до скарбниці, але ринок отримав вартіснішу монету, номінальна вартість якої дедалі більше наближалася до реальної ринкової ціни міді. Основним номіналом, який карбували згідно з новими засадами, була копійка. Зростання воєнних видатків в перші роки Семилітньої війни змусило уряд переглянути засади монетарної політики. Вже у 1757 р. було вдвічі зменшено вартість мідної монети. її почали карбувати на суму 16 рублів з пуда міді. Одночасно було розширено систему номіналів. Окрім полушки, денги та копійки, почали випускати 2 та 5 копійок. У пошуках дешевої монетної сировини уряд звернув свою увагу на старі мідні гармати, які зберігалися в арсеналах. Ця ідея сподобалась імператриці, яка 28 вересня 1756 р. підписала відповідний указ. Всього з цієї сировини було відкарбовано монет на суму 1912 000 рублів.

Невдовзі уряд змушений був знову знизити монетну стопу мідних монет: з 1760 р. їх карбували на суму 32 рублі з пуда. Надалі виготовляли денгу, 1, 2 та 4 копійки, а також гривенники (10 копійок). При цьому часто старі номінали перекарбовувалися на нову монету.

Майже незмінною залишилась якість срібної монети. Лише в 1746 р. дещо поліпшилася проба монет, але одночасно змінилась монетна стопа. Надалі з фунта срібла випускали монет на суму 16 рублів 94 копійки. Як і раніше, срібну монету карбували у Москві та Петербурзі. Розширився набір монетних номіналів: якщо до 1755 р. емітували срібні рублі, полтини, полуполтини та гривенники, то після видання царських указів від 25 травня та 4 липня 1755 р. на ринку з'явилися ще й срібні 5, 15 та 20 копійок.

За правління Єлизавети Петрівни найбільш суттєвих змін зазнали золоті монети. Це проявилось у зростанні масштабів монетної емісії, запровадженні до обігу нових номіналів та зміні метрологічних параметрів золотих монет. До 1749 р. основним номіналом залишався червінець, який випускали з металу 93-і золотникової проби. Згідно з царським указом від 9 липня цього ж року, розпочалась емісія монет вартістю 2 червінці з золота дещо вищої проби— 93% золотника. З 1757 р. для цього використовували сплав 94-ї золотникової проби. Однак найбільш вагома подія відбулась у 1765 р. — на московському та петербурзькому монетних дворах розпочалась емісія монет вартістю 5 та 10 рублів, які отримали назву "півімперіал" та "імперіал". Для них було встановлено 88-му золотникову пробу монетного сплаву. Крім перелічених номіналів, випускали золоті полтини та рублі. Використовувалися вони переважно для двірцевих потреб, зокрема, для гри у карти.

Цікава сторінка історії грошового господарства Російської імперії часів панування Єлизавети Петрівни — розгляд проекту запровадження в обіг, за зразком інших європейських країн, паперових грошей. Його представив у Сенаті в 1744 р. генерал-фельдмаршал Мініх. Однак після розгляду його було відхилено як збитковий для держави.

Основи монетної системи Російської імперії, формування якої загалом було завершене за часів правління Єлизавети Петрівни, з незначними змінами та доповненнями були збережені її наступниками на імператорському троні.

Упродовж першої половини XVIII ст. грошове господарство Лівобережної та Слобідської України дедалі більше інтегрувалося в загальноросій

Російська імперія. Єлизавета І. 10 рублів. Золото. 1755 р.

ський грошовий ринок. Російські срібні копійки та інші монетні номінали, участь яких в обігу в перші десятиріччя була спорадичною, а їх частка в загальній монетній масі незначною, поступово зміцнюють своє становище. Вони витісняють з ринку звичні для населення польсько-литовські та західноєвропейські монети, а лічба грошових сум на рублі та копійки з 30—40-х років стає домінуючою. Разом з тим, за свідченням актових джерел, населення аж до останніх десятиліть XVII ст. використовувало іноземну монету. Особливо це стосувалося земель на прикордонні з Річчю Посполитою. У повсякденному вжитку тут найчастіше використовувалися "чехи" (півтораки), відкарбовані ще за часів Сигізмунда ПІ. Ці монети остаточно вийшли з обігу лише у 1760-х роках. Дещо рідше послуговувалися трояками — шагами, вартість яких відповідала двом російським копійкам, а також шостаками, що коштували по 4 копійки. З великих номіналів писемні джерела згадують про тимфи, курс яких стабілізувався на рівні 16 копійок. На території Гетьманщини кількість цих монет продовжувала залишатися доволі значною. Так, серед документів Генеральної військової канцелярії, що датуються 1763 р., згадується сума 2500 тимфів, які за вартістю дорівнювали 400 рублям. Найдовше на грошовому ринку Гетьманщини функціонували повновартісні західноєвропейські талери, котрі у писемних джерелах згадуються під назвою "єфимки". Курс талера у російських срібних копійках визначався вмістом у них срібла. Так, у 1724 р. він коштував 60 старих допетровських копійок, або 100 монет цього ж номіналу, випущених у 1698—1718 рр. Через зменшення вмісту срібла у російському рублі до 18 г вартість талера з 1760-х встановилася на рівні 1 рубль 25 копійок. Серед різновидів монет цього типу найчастіше виділялися "крижові" — патагони іспанських Нідерландів та "леви" — голландські левендаальдери. На грошовому ринку Лівобережжя талерна монета перебувала аж до кінця XVIII ст.

Тривалий час населення Лівобережної України використовувало також золоті монети іноземного карбування. Стандартні дукати (вагою бл. 3,48 г), як правило, фігурують під назвою "червоні золоті". Натомість, "дукатами" називали кількакратні "червоні золоті" — 2, 5, 10 тощо. Ціна червоного золотого у 1720—1730 рр. становила 2 російських рублі. Згодом через зменшення вартості рубля вона почала зростати і у 60-х роках стабілізувалася на рівні 2 рублі 50 копійок.

Серед російських номіналів найчастіше траплялися високопробні срібні копійки та їх фракції — денга та полушка. Так, у 1732 р. в скрині глухівського цеху калачників містилось "двадцять рублєй срібних дєнєг і сім коп подушок". З 1720-х років дедалі частішими є записи, що стосуються використання срібних рублів. У перших роках XVIII ст. населення, звичне до повноцінної монети, неохоче приймало мідні номінали, але до середини століття вони стали повноправними учасниками грошового обігу.

Засвідчують це як письмові джерела, так і монетні скарби. У складі останніх вони найчастіше представлені емісіями Петра І, Анни Іоанівни та Єлизавети Петрівни.

В другій половині XVIII ст. розвиток грошової системи Російської імперії продовжувався. Відразу ж після смерті імператриці Єлизавети Петрівни (січень 1762 р.) новий цар Петро III (січень—червень 1762 р.), уклавши союз з королем Пруссії Фрідріхом II, змінив політичну орієнтацію країни. Низка нововведень відбулася і в організації монетного карбування. Основна кількість монет почала виготовлятися на Петербурзькому монетному дворі. Карбування мідних номіналів на Московській монетарні було припинене, натомість, його було зосереджено у Сєстрорєцьку. Для них було збережено стопу 32 рублі з пуда міді, одночасно велося перекарбування монет попередніх випусків, що емітувалися за стопою 16 рублів з пуда. До обігу було запроваджено денги, копійки, гроші, чотири копійки та гривенники, які перекарбовувалися з полушок, денг, копійок, грошів та п'ятаків Єлизавети Петрівни. Відбулася зміна метрологічних параметрів срібних номіналів. Нова стопа передбачала карбування з фунта срібла монет на суму 17 рублів 6% копійки. Дещо зменшено було й пробу монетного сплаву, яка стала 72-золотниковою. Монетарні у Санкт-Петербурзі та Москві емітували рублі, полтини, півполтини, 20, 15, 10 та 5 копійок. Засади карбування золотих монет — імперіалів, півімперіалів та червінців — залишалися незмінними.

Цікавою сторінкою короткотривалого панування Петра III була спроба запровадження паперових асигнацій з метою ліквідації надмірного дефіциту державного бюджету імперії (1 млн 152 тис. рублів), спричиненого зростанням воєнних видатків та коштів на утримання царського двору. 29 травня 1762 р. Сенат ухвалив рішення про випуск паперових грошових знаків, які мали прийматися без будь-яких обмежень. Передбачалось випустити купюри номіналом 10, 50, 100, 500 та 1000 рублів. Загальний обсяг емісії мав становити 5 млн рублів. Обмін асигнацій на мідну монету мали здійснювати спеціально створені для цього банки у Петербурзі та Москві. На перешкоді успішного завершення цього нововведення стали раптові зміни, котрі відбулися на політичній арені Російської імперії.

28 червня 1762 р. у Санкт-Петербурзі стався двірцевий переворот, в результаті якого з трону було усунено Петра III, а імператрицею проголошено його дружину, яка правила під іменем Катерини II (1762—1796). На час її царювання припадають події, пов'язані з активною зовнішньою політикою, результатами якої було значне збільшення території імперії, участь у війнах з Туреччиною та Францією, поділи та ліквідація Речі Посполитої тощо. У внутрішній політиці імператриця прагнула до встановлення абсолютизму. В цьому вона опиралася на дворянство, яке отримало численні привілеї. За Катерини II було змінено систему органів державного управління, реформовано адміністративно-територіальний устрій, досягнуто економічного піднесення країни, яке проявилося у зростанні кількості мануфактур, розвитку внутрішньої та зовнішньої торгівлі. При цьому уряд чітко дотримувався засад меркантилізму. Впродовж 1762—1796 рр. обсяг зовнішньоторговельних операцій зріс з 21 млн рублів до 71,2 млн рублів. При цьому у 1795 р. вивіз товарів перевищував ввіз на 9,5 млн рублів. І все ж фінансове становище імперії продовжувало залишатися важким. Дефіцит державного бюджету став хронічним явищем. Його розміри за 1762—1796 рр. сягнули астрономічної суми— 200 млн рублів. Все це змушувало уряд шукати додаткові джерела поповнення державної скарбниці: підвищувати податки, брати іноземні позики. Важливим джерелом поповнення бюджету були доходи від карбування монет. Спочатку принципи їх емісії не змінювалися — випуск золотих, срібних та мідних номіналів вівся на старих метрологічних засадах. Однак уже 27 січня 1763 р. було видано імператорський указ, згідно з яким запроваджувалась нова монетна стопа для мідних монет — 16 рублів з пуда міді. Всезростаюча потреба у новій монеті, яка, за задумом цариці, мала стати основним платіжним засобом щоденного вжитку для тогочасного російського суспільства, вимагала впорядкування організації її емісії. Сенатові було доручено організувати випуск мідних номіналів — полушок, денг, копійок, 2-х копійок та 5-ти копійок на суму 5,5 млн рублів. Для цього було задіяно петербурзький та московський монетні двори, а також відкрито монетарні у Катеринбурзі та Сєстрорєцьку. У зв'язку зі зростанням обсягів видобування міді на Уралі катеринбурзький монетний двір дедалі більше розбудовувався, і згодом саме тут було зосереджено виготовлення основної маси мідної монети. Передбачені обсяги монетної продукції вдалося виконати до 1767 р., після чого карбування міді на короткий час припинилося.

Розв'язання російсько-турецької війни 1768—1774 рр. і пов'язане з цим зростання видатків та державного боргу, який сягнув 1 880 100 рублів, реактивували давні плани запровадження асигнацій, які цього разу завершилися успішно. Для здійснення цієї операції необхідною була значна кількість мідної монети, яка мала становити покриття паперових грошей. Згідно з проектом генерал-прокурора князя Олександра Вяземського, передбачалось створення Асигнаційного Банку зі статутним капіталом 2 млн рублів міддю, які мали забезпечувати асигнації, яких до кінця 1768 р. передбачалось випустити на суму 2,5 млн рублів. У випадку нагальної потреби ця сума могла зрости до 3 млн рублів. Царський указ про запровадження

Російська імперія. Катерина II. 2 копійки. Мідь. 1765 р.

в обіг асигнацій було видано 29 грудня 1768 р., і вже у січні наступного року розпочали свою діяльність Московський та Петербурзький Асигнаційні Банки (у 1786 р. вони були об'єднані в один — Державний Асигнаційний Банк), яким було доручено випуск асигнацій, скуп мідної монети та її обмін на паперові гроші. У 1769 р. на ринку мали з'явитися асигнації на суму 1 млн рублів номіналом 25, 50, 75 та 100 рублів. Перші емісії асигнацій, розділені поміж кількома колегіями, швидко розійшлися поміж населенням. Вільний обмін на мідну монету сприяв зростанню довіри населення до нових грошей. Дуже швидко вони поширились на всій території імперії, і до кінця 1770 р. на ринку функціонувало асигнацій на суму 6 млн рублів, що на 5 млн перевищувало передбачений указом розмір емісії. Одночасно на ринку з'явилися підроблені асигнації вартістю 75 рублів, для виготовлення яких використовувалися 25-рублеві купюри. У зв'язку з цим з 20 липня 1771 р. було припинено випуск 75-рублевих асигнацій і вилучено їх з обігу. В наступні роки зростання державних видатків змусило уряд збільшувати обсяги випуску паперових грошей.

Наступні емісії асигнацій (у 1772 та 1773 рр.) здійснювались у московській та санкт-петербурзькій друкарнях. Імператорським указом від 31 січня 1774 р. було дещо змінено зовнішній вигляд паперових грошових знаків, на них з'явився номер купюр. У 1785 р. на ринку налічувалось асигнацій на суму 45 млн рублів, хоча імператорський указ 1774 р. встановлював максимальну кількість паперових грошових знаків у розмірі 20 млн рублів. В цій ситуації на ринку став відчутним брак мідної монети, яка нагромаджувалася в Асигнаційних банках. З'явилися симптоми інфляційних явищ, розпочався спад вартості асигнацій. Попри це, зростання видатків державного бюджету змусили уряд нарощувати їх емісію. 16 березня 1786 р. в обіг було зведено купюри нового зразка, які суттєво відрізнялися від знаків першої емісії. їх друкували на папері різних кольорів. Змінився і зовнішній вигляд купюр. Всього було випущено асигнацій на суму 50 млн рублів. Випуск паперових

Російська імперія. Катерина ІІ. Асигнація 25 рублів. 1777 р.

грошових знаків цього типу без значних змін відбувався аж до 1818 р. У червні 1786 р. утворено Державний асигнаційний банк, який акумулював активи Петербурзького та Московського асигнаційних банків. Тоді ж було збільшено обсяг емісії асигнацій до 100 млн рублів, а також розширено асортимент номіналів — в обігу з'явилися знаки вартістю 5 та 10 рублів. Окрім того, уряд спочатку обмежив можливість обміну асигнацій на мідну монету, зменшивши сітку провінційних пунктів обміну, а наприкінці 1787 р. припинив його зовсім. Це спричинило різке падіння вартості асигнацій. Якщо у 1784 р. курс паперового рубля становив 99 срібних копійок, то у 1789 р. — 92,75 копійок, а в 1794 р. — 68,5 копійки. Не виправило ситуації і збільшення емісії мідних монет, для чого було відкрито кілька нових монетних дворів. Адже зростання масштабів їхньої продукції відставало від збільшення емісії асигнацій, кількість яких у 1796 р. сягнула астрономічної суми — 158 млн рублів. Ці кошти були необхідні для покриття великих військових видатків імперії.

Головну роль на російському грошовому ринку продовжувала відігравати срібна монета. У Москві та Петербурзі випускали рублі, полтини, півполтини, а також 20,15 та 5 копійок. На початку правління Катерини П їх метрологічні показники залишалися незмінними. Зі срібла 74-ї золотникової проби карбували монети на суму 17 рублів 6% копійки. Вміст чистого срібла у рублі становив 4 золотники 21 долі (близько 18 г). У1764 р. він дещо зменшився — до 4 золотників 16,599 долі. Тоді ж припинилась емісія срібних п'яти-копійкових монет, замість яких на ринку з'явилися гривеники (10 копійок). Після цього і до кінця правління Катерини II засади карбування срібних номіналів не змінювалися. Це ж стосується їх іконографії. Великі масштаби карбування повновартісних російських срібних монет (всього у 1762—1796 рр. їх було випущено на суму 70 942 613,95 млн рублів) сприяли поширенню їх за кордоном. Писемні джерела з українських земель, що перебували у складі Речі Посполитої, засвідчують присутність на її грошовому ринку великої кількості рублів, курс яких дорівнював 6 польських срібних злотих.

Важливою складовою монетної маси, що перебувала на грошовому ринку імперії, були золоті монети. Як і раніше, обидві столичні монетарні емітували імперіали (10 рублів), півімперіали (5 рублів) та червінці, які коштували дещо більше 2-х рублів. Не змінилися й їхні метрологічні показники. Як і раніше, з фунта золота 94-золотникової проби карбували 118 червінців, а з фунта 88-золотникової— 31 імперіал або 62 півімперіали. У 1764 р. вага золотих монет дещо зменшилася — імперіала з 12,8 г

Російська імперія. Катерина IІ. Дукат. Золото. 1796 р.

до 11,95 г тощо. Крім вищезгаданих номіналів, за часів Катерини П було випущено золоті полтини, рублі та дворублеві монети. Однак їх емісія не приносила значних прибутків, тому була незначною. Ці номінали використовувалися переважно для двірцевого вжитку. Всього ж у 1762—1796 pp., переважно на Петербурзькому монетному дворі, було випущено золотих монет на суму 15 711 788 рублів.

Цікавою сторінкою історії російського золотомонетного карбування був випуск дукатів голландського зразка. Ці монети — так звані "лобанчики", "арапчики" чи "пучкові" — використовувалися переважно для потреб міжнародної торгівлі, де на них був значний попит, а також для фінансування закордонних видатків російської армії та дипломатичної служби. Особливо багато цих монет випускалося в часи російсько-турецьких воєн 1768—1774 та 1787—1791 pp. Незважаючи на протести голландського уряду, емісія цих монет постійно зростала. Так, у 1770 р. петербурзька монетарня виготовила 90100 дукатів, кожний з яких тоді коштував 2 рублі 65 копійок. Всього ж протягом 1762—1796 pp. було відкарбовано 343 737 дукатів. Зовнішній вигляд російських наслідувань повністю відповідав оригінальним голландським зразкам, через що розпізнати їх було майже неможливо.

Наприкінці панування Катерини II було здійснено спробу проведення грошової реформи, ініціатором якої виступив князь Платон Зубов. Передбачалось максимально збільшити емісію мідної монети при одночасній зміні її монетної стопи з 16 до 32 рублів з пуда. При цьому пропонувалось здійснити перекарбування раніше випущеної монети на суму близько 50 млн рублів. Цей крок мав забезпечити зменшення державного боргу імперії та створення її фінансових резервів. Одночасно передбачалось упорядкувати структуру грошової маси, що обслуговувала ринок. Загальна сума готівкових засобів мала становити 600 млн рублів, у тому числі 150 млн рублів асигнаціями, 150 млн — мідною монетою та 300 млн — золотою та срібною монетою. У травні 1796 р. Катерина II затвердила проект реформи, і відразу ж розпочалася її реалізація. На Петербурзькому, Московському, Нижньоновгородському та Коливанському монетних дворах перекарбовувалася випущена раніше мідна монета (всього на суму понад 1 млн рублів). На Катеринбурзькому та Аннинському монетних дворах було налагоджено емісію нових полушок. Одночасно карбувались нові монети номіналом полушка, денга, копійка, 2, 4, 5 та 10 копійок. Велась також підготовка до відкриття нових монетарень у Полоцьку, Архангельську та Херсоні. Смерть імператриці 6 листопада 1796 р. зупинила подальшу реалізацію реформи, а вже 10 грудня новий цар Павло І (1796—1801) видав указ про припинення перекарбування мідної монети і повернення 16-рублевої монетної стопи.

У другій половині XVIII ст. в різних частинах Росії випускалися монети, призначені для регіональних потреб. Найбільш відомими з них були сибірські, кримські та молдавські емісії. Зовнішнє оформлення цих випусків відзначалося розташуванням на них місцевих гербів та відповідних легенд. Сибірські монети — срібні 10, 16 та 20 копійок, а також мідні— полушка, денга, 1, 2, 5 та 10 копійок— випускалися на Коливанському монетному дворі у 1763—1781 pp., але на грошовому ринку українських земель їх не зафіксовано.

Після включення у 1783 р. Кримського ханства до складу Російської імперії відразу ж постало питання про уніфікацію монетних систем обох держав та запровадження в Криму російської монети. Перші кроки в цьому напрямі здійснив ще останній кримський хан Шагін-Гірей, який заснував у Кафі в 1780 р. стаціонарний монетний двір, де з сировини, яка надходила з Росії, карбували монети, що нагадували окремі російські номінали (так, татарський кирмиз відповідав п'яти копійкам тощо). Відразу ж після встановлення російського панування розпочалася підготовка до карбування монети у Феодосії (давня Кафа). Для цього, за розпорядженням князя Григорія Потьомкіна, сюди були скеровані фахівці з Петербурга, яким лише на початку 1787 р. вдалося налагодити діяльність місцевої монетарні. Сировину для неї закуповували у Туреччині в обмін на сіль, нею слугувала також викуплена у місцевого населення мідна російська монета старого зразка. Основну продукцію феодосійського монетного двору становили п'ятаки, позначені літерами "Т. M.”, яких до початку квітня 1788 р. було відкарбовано на суму 55 950 рублів. Значно менше — на суму 1201 рубль — було випущено двокопійкових монет. Дрібні номінали — полушка, денга та копійка — не емітувалися, хоча пробні зразки для їх карбування були виготовлені.

До приїзду цариці Катерини П на південь імперії та в Крим у 1787 р. було підготовано серію срібних монет — 2, 5,10 та 20 копійок. їх іконографія повністю відрізняється від загальноросійських зразків. На аверсі вміщено увінчаний короною вензель імператриці, навколо якого легенда "ЦАРИЦА ХЕРСОНИСА ТАВРИЧЕСКАГО". На реверсі — позначення номіналу, довкола якого кількість крапок, яка йому відповідала, а також початкові літери виразу "таврическая монета" — „Т. М.". Після закриття феодосійської монетарні її обладнання було законсервоване і згодом, у 1796 p., використане на монетному дворі у Херсоні.

Під час російсько-турецької війни 1768—1774 pp. російська армія окупувала територію двох васальних володінь Туреччини — господарств Молдови

Російська імперія. Катерина II. 20 копійок. Срібло. 1787 р.

та Волощини. Оплата видатків, пов'язаних з утриманням армії та адміністрації на окупованих територіях, потребувала значних коштів. З метою їх отримання було вирішено розпочати емісію монет. Для цього уряд уклав контракт а Петром Гартенбергом, який зобов'язувався організувати монетарню у Ясах, де мав випускати три номінали мідних монет: 5, півтори та 1/2 копійки. Загальний розмір емісії— 500 тис. рублів. Незабаром ця сума збільшилася ще на 1 млн рублів. Остаточно монетарня зафункціонувала неподалік Хотина на Буковині — у містечку Садогура, яке було власністю Гартенберга. Довелось змінити й номінали, які передбачалось випускати. Адже місцеве населення було незнайоме з російськими п'ятаками та денгами. Впродовж 1771—1774 рр. на цьому монетному дворі карбувались два основних номінали — пара (3 денги) та 2 пари (3 копійки). При цьому було запроваджено монетну стопу, при якій з пуда міді випускали монет на суму 21 рубль 66 копійок (у Росії з пуда міді карбували монети на 16 рублів). Саме тому ці так звані російсько-молдавські монети не були запроваджені до загальноросійського грошового обігу. Цілком відмінною була і їх іконографія: на аверсі — герби Молдови та Волощини, на реверсі — позначення номіналу. Всього на Садогурському монетному дворі було випущено монет на суму 681 630 рублів 63 копійки. Після завершення війни і відновлення турецького панування їх відразу ж було вилучено з обігу.

За Павла І (1796—1801) відбулися значні зміни у монетному господарстві Росії. Крім повернення до стопи 16 рублів з пуда міді, було здійснено перекарбування мідних 10-копійкових монет 1796 р. на п'ятаки старими катерининськими штемпелями. При цьому імператорі з міді карбували полушку, деньгу, 1 та 2 копійки. Зовнішній вигляд павлівської мідної монети повністю відрізнявся від випусків його матері. На аверсі вміщено лише увінчаний вензель царя, на реверсі — позначення номіналу, дату емісії та ініціали монетного двору. Асортимент та метрологічні параметри срібних монет при Пав лі І не змінювалися. На Петербурзькому монетному дворі випускали 5 та 10 копійок, полуполтинник, полтину та рубль. їх іконографія також відрізнялася від аналогічних номіналів емісій попереднього панування. На аверсі банківського срібла, замість портретного зображення імператора, було вміщено хрест, укладений з чотирьох увінчаних імператорською короною літер "П", навколо якого кругова легенда з позначенням номіналу та дати випуску. На реверсі державний герб Росії — двоголовий орел — замінено біблійним висловом "Не намь, не намть, а имяни твоєму", який був давнім гаслом Ордену тамплієрів. З 1798 р. на гурті, замість косої насічки, почали вказувати пробу монетного сплаву. Оформлення розмінних срібних і мідних монет було однаковим. Не зазнало метрологічних змін і виробництво золотих монет. На Петербурзькому монетному дворі карбували переважно червінці та півімперіали, зображення на яких нагадувало іконографію рублів.

За Павла І уряд продовжував використовувати асигнації для покриття видатків державної скарбниці. Царським указом від 18 грудня 1797 р. було оголошено, що паперові грошові знаки є загальнодержавним боргом. Одночасно передбачалось здійснювати обмін асигнацій на мідну та срібну монету за курсом 100 копійок сріблом на 130 асигнаційних копійок. Однак брак мідної та срібної монети не дав змоги реалізувати цей указ. Невдовзі обмін було припинено. Кількість асигнацій на ринку продовжувала зростати: до кінця 1800 р. їх було випущено на суму 212 689 335 рублів, а курс паперового рубля опустився до 66,3 срібних копійок.

У перші роки панування Олександра І (1801—1825) грошове господарство Росії зазнало суттєвих змін. Прагнучи у всьому повернутися до часів Катерини II, новий імператор вже у 1802 р. відновив карбування мідних п'ятаків за стопою 16 рублів з пуда. Крім того, на Катеринбурзькому та Коливанському монетних дворах випускали полушку, деньгу, 1 та 2 копійки. Замість вензеля імператора на аверс мідних монет знову повернувся державний герб. Надмірне зростання державних видатків, спричинене участю Росії у війнах з наполеонівською Францією, Туреччиною, Персією та Швецією, змусило уряд у 1810 р. змінити монетну стопу мідних монет. Надалі з пуда цього металу карбували монети на 24 рублі. Одночасно було переглянуто систему номіналів. Іжорський, коливанський, петербурзький та коливанський монетний двори випускали лише деньгу, 1 та 2 копійки.

Певні зміни відбулися й у виробництві срібних монет. Згідно з указом від 20 червня 1810 р., срібний рубль оголошувався головною монетною одиницею на території імперії. Всі інші монети перебували в обігу за курсом, встановленим щодо срібного рубля. Заборонялось вве