Нумізматика - Шуст P.M. - §2. Грошова реформа Петра І та її вплив на грошове господарство українських земель

Наприкінці 80-х років XVII ст. в політичному житті Московської держави відбулися суттєві зміни. Прагнення царівни Софії шляхом стрілецьких заворушень домогтися скинення з трону молодого царя Петра Олексійовича і встановити своє правління не мали успіху. Завдяки підтримці духовенства та дворян, а також значної частини стрільців, які перейшли на сторону молодого царя, йому вдалося у 1689 р. усунути з політичної арени Софію, яку було закрито в монастирі. Відтоді Петро І (1682—1725 рр.) зосередив у своїх руках всю повноту влади, хоча ще певний час його співправителем був Іван Олексійович (помер у 1696 р.).

За правління Петра І Росія перетворилася з відсталої країни у могутню імперію з сучасною політичною, військовою та економічною системою. Активна зовнішня політика вимагала утримання численної, добре навченої та сучасно оснащеної армії. Саме на її утримання витрачалася левова частка коштів держави. Так, якщо у 1701 р. воєнний бюджет Росії становив 1964 тис. рублів (75 % всіх видатків), то у 1711 р. він зріс до 2707 тис. рублів (80 %). Щоб задовольнити зростаючі фінансові потреби держави, необхідно було провести радикальні реформи економічного життя. Цар всіляко сприяв розвитку промисловості та торгівлі. За час його правління в Росії було засновано понад 200 мануфактур, у тому числі близько 100 державних. Обсяги зовнішньої торгівлі за 25 років подвоїлися.

Переозброєння армії, створення військово-морського флоту, проведення адміністративних реформ, фінансування промисловості і величезні масштаби будівельних робіт, запрошення іноземних спеціалістів та інші видатки важким тягарем лягали на державну казну. Шукаючи нові джерела прибутків, уряд запровадив державну монополію на сіль, горілку, тютюн, смолу тощо, збільшив розміри існуючих і запровадив нові податки (наприклад, податок від кількості дверей та вікон, за право носіння вусів та бороди та ін.). У результаті здійснених заходів доходи до державної казни зросли з 1,5 млн рублів у 1680 р. до 8,5 млн рублів — у 1724 р.

Важлива роль у реформаційних починаннях Петра І відводилася грошовій реформі, оскільки Росія на той час мала одну з найвідсталіших монетних систем в Європі. Основним її номіналом залишалася срібна копійка вагою 0,38 г. Ще дрібнішими були її фракції — денга (1/2 копійки) та подушка (1/4 копійки), але вони випускалися рідко і в невеликій кількості. Карбування монет здійснювалося на Московському монетному дворі, який часто орендували приватні особи. Застосування малопродуктивної, примітивної техніки, яка не змінювалася від початків московського карбування, не давало змоги забезпечити обіг достатньою кількістю монет. Одним із основних недоліків російської монетної системи була неможливість використання хоча й високопробної, але маловартісної російської копійки для проведення зовнішньоторговельних платежів, обсяг яких нерідко перевищував тисячі рублів. Не задовольняла копійка та її фракції і потреби внутрішньої торгівлі. Для проведення дрібних розрахунків вона, попри невеликі розміри, була надто цінною. В цій ситуації населення змушене було розрізати і так мізерну копійку на дві чи три частини. Через відсутність дрібної розмінної монети в окремих регіонах держави з'являлися грошові сурогати — так звані "жереб V — шматочки виправленої шкіри з відтиснутим на ній штемпельним зображенням.

Цар особисто здійснював нагляд за проведенням монетної реформи. Першим кроком на шляху її проведення стало запровадження у 1696 р. датування срібних копійок, яке до того здійснювалося лише спорадично. Наступний крок — зменшення у 1698 р. ваги російської копійки до 0,28 г, що було відповідником 1/100 західноєвропейського талера, з яким мав зрівнятися російський рубль. Згідно з новою монетною ординацією, з фунта срібла карбували монети на 14,5 рублів. Після цього, у 1699 p., випустили два типи пробних полтин. Штемпелі цих рідкісних нині монет були виконані в Оружейній Палаті. Перша з них іконографічно пов'язана з російськими монетними традиціями. її творець, Василь Андрєєв, зобразив царя у коронаційних шатах з усіма інсигніями царської влади. Стиль виконання даної полтини нагадує "золоті" царівни Софії 1687—1689 рр. Автор другої полтини, Георг Фробус, помістив на аверсі полтини профільне зображення погруддя Петра І з лавровим вінком на голові. Саме цей тип, а певними змінами, згодом було використано при оформленні великих срібних монет. На реверсі полтин та рублів спочатку зображався російський державний герб — двоголовий орел, який у 1722 р. був замінений монограмою імператора — хрест, укладений з чотирьох літер „П". Іконографія дрібних номіналів петровського карбування була набагато скромнішою: на аверсі — двоголовий орел, на реверсі — легенда з позначенням номіналу та дати карбування.

Під час закордонних мандрівок Петро І ознайомлювався з функціонуванням грошових систем західноєвропейських країн, з сучасною технікою монетного карбування. Особливо цікавим у цьому плані виявився досвід Англії та Саксонії. Повернувшись у Росію, Петро І у 1700 р. здійснив подальші радикальні заходи, які полягали у запровадженні мідної монети — денги (1/2 копійки), полушки (1/4 копійки) та півполушки (1/8 копійки). З огляду на негативний досвід запровадження

Московська держава. Петро І. Копійка. Мідь. 1718 р.

мідних грошей під час грошових реформ Олексія Михайловича, в обігу залишалися срібні номінали старого карбування. Появі на ринку мідної монети передувало оголошення царського указу про паралельний обіг срібної та мідної монети. Завдяки емісії мідних номіналів уряду вдалося вилучити певну частину високоякісної копійчаної монети і створити певний запас срібла, використаний згодом для карбування рублів та інших номіналів монет нового типу.

У 1701 р. на ринку з'явилися нові срібні монети: полтини (50 копійок), півполтинник (25 копійок), гривенник (гривна) (10 копійок), півгривна (10 денг) (5 копійок). Тоді ж розпочалася емісія золотих монет номіналом 1 та 2 червінці. Крім того, до 1718 р. продовжувалося карбування срібних копійок старого зразка.

Переломним при проведенні грошової реформи став 1 70-1 р. — само тоді в обігу з'явилися два основних номінали нової монетної системи — срібний рубль та мідна копійка. Завершальним у її формуванні був випуск алтина (З копійки), який досі був грошово-лічильною одиницею. Зовнішнє оформлення копійки нагадувало вигляд її срібного відповідника з датуванням слов'янськими літерами. При карбуванні рублів використовувалися західноєвропейські талери, перекарбування яких спрощувало і здешевлювало їх виготовлення. Цей крок був особливо виправданим з огляду на технічну непідготовленість російських монетарень до виробництва срібних монет великого розміру.

Розбудова російської монетної системи не була остаточно завершена у 1704 р. — вона продовжувалася і в наступні роки правління Петра І. Важливе значення при цьому мала зміна монетної стопи, метою якої було встановлення найбільш прибуткової для казни ваги мідних номіналів. Якщо у 1700 р. з пуда міді карбували монет на 12,8 рубля, у 1702 р. — на 15,4 рубля, то в 1704 р. ця цифра сягнула вже 20 рублів, а з 1718 р. — навіть 40 рублів з пуда. При цьому ринкова ціна пуда міді не перевищувала 5 рублів. Таке співвідношення цін приносило казні значні прибутки. Разом з тим у країні з'явилася величезна кількість фальшивих монет, значна частина яких була виготовлена за кордоном.

Наприкінці панування Петра І у монетному карбуванні відбулися певні зміни. З 1718 р. припинився випуск срібних та мідних копійок, найдрібнішою срібною монетою стали п'ять копійок. У 1723 р. розпочато карбування мідних п'яти копійкових монет, а в наступному році на ринку з'явився гріш — 2 копійки. Спроба запровадити в обіг великі срібні монети номіналом 2 рублі була невдалою, випустили лише невелику пробну партію. Важливим досягненням грошової реформи Петра І стало запровадження десяткової системи грошової лічби. Рахувати гроші на рублі та копійки було набагато простіше, ніж на денги та алтини.

Для забезпечення країни великою кількістю монет різних номіналів необхідно було вдосконалювати роботу існуючих монетних дворів та створювати нові монетарні. При цьому запроваджувалася державна монополія на карбування монети, оренда монетних дворів не допускалася. Основна частка монетної продукції за царювання Петра І виготовлялася на московських монетних дворах: Красному, Мідному, Кадашевському, Старому, Новому, Набережному та ін. Розбудовуючи нову столицю імперії — Санкт-Петербург, Петро І створив у ній монетний двір, який випустив перші монети у 1724 р. Велась підготовка до відкриття монетарні на Уралі — у Катеринбурзі, неподалік місць розробки мідних родовищ. На одному з його заводів виготовляли кружки для п'ятикопійкових монет, які у бочках відправляли до Москви. Всього впродовж 1700—1725 рр. в Росії було відкарбовано монет на суму 39 950357 рублів 45 копійок, у тому числі мідної — на 4 352 538 рублів, срібної — на 29 849 277 рублів 45 копійок, золотої — на 748 692 рублі. Найбільший прибуток державі принесло виготовлення мідної монети — близько 3 млн рублів. Від карбування срібної монети казна отримала 2,5 млн рублів, а виробництво золотої монети дало лише близько 100 тис. рублів прибутку. До 1711 р. монетні двори Росії перебували у віданні Приказу Великої Казни, яким керував князь Петро Прозоровський. Згодом цар підпорядкував справи монетної емісії Камер-колегії, а з 1720 р. — Бергколегії.

За правління Петра І залишалося нереалізованим завдання об'єднання грошових ринків України та Росії — всі спроби домогтися цього, здійснені у другій половині XVII ст., закінчилися невдачею. Запровадження нової повновартісної срібної монети — рубля, який зовнішнім виглядом нагадував звичний для місцевого населення західноєвропейський талер і метрологічно був таким самим, дало можливість розпочати витіснення з ринку Гетьманщини іноземної монети.

У літописі Самійла Величка міститься згадка про те, що Петро І "после баталії Полтавськой зо Шведом монету старовічную Польськую зо всій Малої Россії... вивєл і вигубіл..., а на то місто своєю мідной і срібной, дробною и твердою красним кунштом ізданною, наполніл Малую Россію монетою''. Мабуть, літописець точно передав суть явища, яке відбувалося на Лівобережній Україні на зламі першого десятиліття XVIII ст. Саме тоді населення почало надавати перевагу новій російській якісній монеті, яка поволі витісняла з обігу звичну, але вже зношену польсько-литовську та західноєвропейську. Особливо це стосувалося розмінних номіналів, масове

Російська імперія. Петро І. Рубль. Срібло. 1724 р.

карбування яких і надходження на грошовий ринок припинилося ще у 80-х роках попереднього століття. Однак даний процес був доволі тривалим: ще впродовж декількох десятиріч населення паралельно використовувало старі — польські і нові — російські монету. Про це свідчать численні дані актових матеріалів першої половини XVIII ст. Так, у 1717 р. в сорочинській сотні було куплено земельний наділ за "монети доброй лічби литовськой за сорок талярей". У книзі цієї ж сотенної канцелярії за 1719 р. згадується сума "доброй руской копієчной монети золотих сімдесят". Цікаво, що грошові суми у російській монеті часто рахували на лічильні таляри. Наприклад, у 1714 р. в с. Сенюківка на Чернігівщині було продано ниву за "талюрей за п'ятнадцять лічби руской монети доброй". Лише в середині 30-х років XVIII ст. російська монета остаточно утвердилася на Лівобережжі, поступово витіснивши іноземну.