Нумізматика - Шуст P.M. - §2. Грошова система Австрійської (Австро-Угорської) імперії в епоху срібного та золотого монометалізму

Усвідомлюючи необхідність зміни грошової системи і використовуючи певну політичну й економічну стабілізацію в державі" уряд Австрійської імперії в середині 1850-х років розпочав підготовку до проведення грошової реформи. При цьому він сподівався на зближення з німецькими державами. Певною мірою це було продовженням традицій, зароджених у середині XVIII ст., коли було закладено основи конвенційної монетної системи. Наступними кроками у цьому напрямі було створення у 1815 р. Німецького Союзу, частина членів якого тяжіли до Австрії, яка намагалася не допустити домінування у ньому Пруссії. Важливу роль у пропагуванні монетних реформ виконував утворений у 1833 р. Митний Союз, який об'єднав 18 німецьких держав. Його завдання полягало у підготовці до політичного та економічного об'єднання Німеччини шляхом ліквідації митних бар'єрів та уніфікації монетних систем. Провідну роль у цьому Союзі прагнула відігравати Пруссія. У 1837 р. низка держав Південної Німеччини — членів Митного Союзу — уклали нову монетну конвенцію. У наступному році Пруссія підписала з ними Дрезденську конвенцію, згідно з якою два прусських талери мали відповідати трьом південно-німецьким гульденам. Дана конвенція була побудована на засадах срібного монометалізму — грошової системи, за якої основним мірилом вартості та законним засобом платежу було срібло.

Намагаючись посилити свій вплив на німецькі держави, австрійський уряд ще в 1853 р. запропонував Пруссії укласти митний договір з Австрією і запровадити на території обох держав єдину грошову одиницю на засадах золотого монометалізму. Однак прусський уряд відмовився від запропонованих пропозицій, наполягаючи на визнанні срібла основним валютним металом. Австрійський міністр фінансів барон фон Баумгартнер не погоджувався з цим, висуваючи при цьому економічні аргументи. Така позиція міністра не узгоджувалася з політичними планами імперії, що спричинило заміну його палким прихильником ідеї німецького єднання фон Бруком. У 1856 р. за його ініціативою у Відні відбувся австро-німецький монетний конгрес, на якому було вироблено засади майбутнього монетного союзу. 24 січня 1857 р. підписано віденську монетну конвенцію між Австрією і державами Німецького Митного Союзу, яка стосувалася, передовсім, уніфікації валютних систем. На її основі в обіг запроваджувалася так звана союзна монета (Vereinsmunze). Основним її номіналом був союзний талер (Vereinstaler). Дану конвенцію не ратифікувала низка північнонімецьких держав — Гольштейн, Мекленбург та вільні ганзейські міста: Бремен, Гамбург та Любек. Новою спільною монетно-ваговою одиницею, замість кьольнської марки, став так званий важкий митний фунт (Zollpfund) вагою 500 г. З цієї кількості срібного монетного сплаву 900-ї проби карбували ЗО союзних талерів, що дорівнювали 45 австрійським гульденам. Вага кожного союзного талера становила 18,518 г, у тому числі 16,666 г чистого срібла. Впродовж 1857—1867 рр. на монетних дворах у Відні, Кремниці, Празі, Карлсбурзі, а також у Мілані та Венеції було відкарбовано понад 30 млн шт. союзних талерів. Крім цього, у 1865— 1867 рр. на віденській монетарні виготовили 25 725 шт. подвійних союзних талерів.

Для потреб міжнародної торгівлі і здійснення міждержавних платежів випускалися спеціальні золоті торгові монети — золоті крони та півкрони. Золота крона важила 11,111 г золота 900-ї проби. Цих монет було відкарбовано небагато — 796 тис. півкрон та 27 тис. крон. На внутрішньому грошовому ринку крони оцінювалися по 12 флоринів 6 крейцерів, а півкрони — 6 флоринів 33 крейцери. Крім того, Австрія зберегла за собою право карбувати так звані талери Марії Терезії, або левантійські талери, які використовувалися для потреб східної торгівлі. їх метрологічні показники дорівнювали конвенційній монетній стопі 1753 р. і оцінювалися по 2 флорини 10 крейцерів.

Подальшим кроком у проведенні грошової реформи стала зміна внутрішньої монетної системи Австрійської імперії. Замість віденської валюти, яка функціонувала з 1816 р., імператорським патентом від 19 вересня 1857 р. було запроваджено австрійську валюту (Oesterreichiscfie Wahrung). її основним номіналом став флорин (гульден) австрійської валюти, що поділявся на 100 нових крейцерів. У Галичині населення продовжувало називати цю грошову одиницю золотим ринським. Одночасно встановлювався обмінний курс старої та нової валют: 1 гульден монетами, в ід карбованими за конвенційною монетною стопою, обмінювався на 1,05 гульдена австрійської валюти, а 1 гульден віденської валюти мав дорівнювати 0,42 гульдена австрійської валюти. Згідно з імператорським патентом, з 1 грудня 1858 р. нова валюта стала єдиним законним засобом платежу.

Одночасно з запровадженням у країні системи срібного монометалізму і проведенням внутрішньої грошової реформи було змінено й структуру монетних номіналів. З 19 вересня 1857 р. на монетних дворах у Відні, Кремниці, Карлсбурзі та Венеції, а з наступного року й у Мілані розпочалася емісія нових гульденів, які випускалися зі срібла 900-ї проби вагою 12,35 г (11,11 чистого срібла). З 1868 р. карбування цих монет в австрійській частині монархії було зосереджене лише на Віденському монетному

Австрійська імперія. Франц Иосиф І. 1 крона. Золото. 1858 р.

дворі. З 1859 р. розпочалося виробництво двофлоринових монет. Повновартісними (курентними) монетами вважалися також чвертьфлорини, що карбувалися зі срібла 520-ї проби (вага 5,34 г, у тому числі 2,77 г чистого срібла). Розмінними номіналами були білонні 5 (1,33 г срібла 375-ї проби) та 10 (2 г срібла 500-ї проби) нові крейцери.

Зазнали змін і метрологічні показники емісії мідних монет. З віденського центнера міді (50 кг) карбували монет на суму 160 гульденів австрійської валюти. З 1858 р. на всіх монетних дворах імперії карбувалися мідні монети номіналом 1 та 5/10 нового крейцера, а з 21 жовтня 1860 р. в обіг було введено ще й 4 крейцери. Обсяги монетного карбування були доволі значними. За підрахунками О. Огуя, у 1857— 1867 рр. виготовлено близько 100 млн штук монет номіналом 5/10 крейцера, близько 1361 млн штук однокрейцерівок, близько 43,7 млн штук чотирикрейцерівок, близько 7937 тис. штук п'ятикрейцерівок, близько 4700 тис. штук десятикрейцерівок, близько 200 млн чвертьфлоринів, близько 48 млн флоринів та близько 1 млн штук двофлоринових монет. Крім загальноімперських емісій, до 1862 р. випускались також монети для італійських провінцій Австрії. У Мілані та Венеції карбували з міді 1, 3, 5,10 та 15 чентезімі, а згодом — 5/10 та 1 нове сольдо. Зі срібла випускали 1/2 та 1 ліру, 1/2 (3 ліри) та 1 скудо, а із золота — 1/2 соврано (20 лір) вартістю 6% гульдена та соврано (40 лір). Ці північно італійські емісії потрапляли на грошовий ринок західноукраїнських земель спорадично. Незважаючи на значні обсяги монетного карбування, в країні надалі відчувався брак дзвінкої монети. Станом на 1868 р., на одного жителя монархії, яка тоді налічувала майже 35 млн населення, припадало монет на суму 7,2 флорина, чого було явно недостатньо.

Одним із головних завдань грошової реформи 1857 р. була уніфікація монетно-грошової системи Австрійської імперії. З 1 вересня 1858 р. ново-запроваджена австрійська валюта була оголошена єдиною законною на всій території імперії. Для полегшення обміну різноманітних монет попереднього карбування на нову монету цісарським патентом від 27 квітня 1858 р. встановлювалося співвідношення між ними. Так, 2 гульдени конвенційної монети (К. М.) обмінювалися на 2 гульдени 10 крейцерів австрійської валюти (А. В.), З крейцери К. М. — на 5 крейцерів А. В., 6 крейцерів емісії 1848 та 1849 рр. — на 10 крейцерів А. В., 1 крейцер 1851 р. — на 1,5 крейцера А. В. тощо. Міністерство фінансів від 12 серпня 1858 р. оприлюднило офіційний перелік монет, які залишалися законними засобами обігу. Він містив як монети нового австрійського карбування, так і монет

Австро-Угорщина. Франц Иосиф І. Гульден. Срібло. 1872 р.

ну продукцію союзних держав. Тимчасово, до завершення обмінної операції, дозволялось використання монет попередніх австрійських емісій.

Одночасно проводився обмін паперових грошових знаків. При цьому з квітня по жовтень 1858 р. 250 гульденів віденської валюти дорівнювали 100 гульденам конвенційною монетою. Були встановлені терміни вилучення з обігу банкнот різних номіналів та емісій. Так, знаки номіналом 1000 гульденів K.M. обмінювалися до ЗО червня 1858 р., 50 та 100 гульденів — до 31 серпня 1858 р., 10 гульденів — до 31 жовтня того ж року. На практиці ці терміни часто продовжувалися. Так, 10-гульденові купюри на Буковині обмінювалися до березня 1860 р. З 1 листопада 1858 р. Привілейований Національний Банк Австрії розпочав емісію банкнот номіналом 10, 100 та 1000 гульденів австрійської валюти. Ще раніше, з 1 січня цього ж року, в обігу з'явилися банкноти номіналом 1, 10, 100 та 1000 гульденів. Ці паперові грошові знаки на третину були забезпечені срібною та золотою монетою.

Перші кроки грошової реформи мали позитивні наслідки. Уряду вдалося скоротити дефіцит державного бюджету, суттєво зменшити кількість паперових грошових знаків в обігу. Впродовж ЗО серпня 1858 р. — 29 квітня 1859 р. тривав вільний обмін банкнот на золоту та срібну монету. Однак уже початок війни 1859 р. з П'ємонтом та Францією завдав нищівного удару по грошово-фінансовій системі Австрійської імперії. З обігу знову почала зникати повновартісна монета, для покриття воєнних видатків уряд вдався до емісії паперових грошових знаків. Особливо гостро відчувався брак дрібної розмінної монети вартістю 5 та 10 крейцерів. Через це Міністерство фінансів отримало дозвіл випустити призабуті вже паперові розмінні знаки вартістю 10 крейцерів на суму 12 млн 378 тис. гульденів. З 1 травня 1859 р. розпочалася емісія купюр вартістю 5, 10 та 100 гульденів. Становище австрійських фінансів ще більше погіршилось внаслідок невдалої війни з Пруссією 1866 р. Значно зросло ажіо при обміні банкнот на дзвінку монету: у 1867 р. воно перевищило 30% і на цьому рівні утримувалось ще декілька років. На ринку перебували монети на суму 13,8 млн гульденів австрійської валюти та паперових грошей на 499,8 млн гульденів. Дефіцит державного бюджету знову почав зростати і у 1867 р. наблизився до суми 60 млн гульденів. Для його ліквідації уряд узяв позику банкнотами на суму 60 млн гульденів та векселями на суму 30 млн гульденів. Значну частину цих грошей було використано для сплати воєнних репарацій Пруссії.

Не витримав випробувань і Монетний союз з німецькими державами, з якого Австрія вийшла після поразки у війні 1866 р. Певна альтернатива для австрійської фінансово-грошової політики виникла після переговорів з Францією та іншими країнами — членами Латинського монетного союзу. Створений наприкінці 1865 р., цей союз об'єднував Францію, Бельгію,

Італію та Швейцарію, а з 1869 р. — і Грецію. Всі вони зобов'язалися запровадити систему біметалізму при співвідношенні золота до срібла як 1:15,5. Основна грошова одиниця союзу — французький франк масою б г (4,5 г чистого срібла). Після тривалих консультацій Австро-Угорщина запровадила окремі засади монетного господарства, прийняті в країнах Латинського монетного союзу. У 1870 р. серед правлячої еліти монархії посилилось переконання у необхідності запровадження в країні системи золотого монометалізму. З цією метою розпочалося карбування золотих монет номіналом 4 та 8 флоринів, що метрологічно дорівнювали французьким 10- та 20-франковим монетам. Дана емісія, що велася у двох версіях — австрійській та угорській — продовжувалася до 1892 р.

Утворення у 1867 р. дуалістичної Австро-Угорської імперії внесло певні зміни в організацію монетно-грошового господарства країни. Згідно з досягнутими домовленостями, на території імперії запроваджувались єдині засади монетної справи, у тому числі єдина монетна стопа. Разом з тим банкноти та монети отримали нове графічне оформлення: монети, котрі карбувалися для австрійської частини монархії, містили зображення двоголового орла та легенди латинською мовою. На угорських монетах вміщувався герб Угорського королівства або корона св. Іштвана, а легенди на них виконувалися угорською мовою. Згідно з законом від 1 липня 1868 p., монетні двори імперії випускали торгові монети зі золота (1 та 4 дукати) та срібла (талери Марії Терезії), а також обігові — 1/4,1 та 2 гульдени, 5/10, 1, 10 та 20 крейцерів. Одночасно в країні проводилась політика централізації монетної емісії. З 1868 р. на землях австрійської частини монархії функціонував лише Віденський монетний двір, а в угорських землях — Кремніцький та Карсбурзький (закритий у 1871 p.). Відтоді і аж до розпаду Австро-Угорщини її монету карбували лише у Відні та Кремніці.

Метрологічні параметри монет дуалістичної монархії в основному дорівнювали монетній стопі 1857 р. Зміни стосувалися лише монет номіналом 10 та 20 крейцерів, які у значних обсягах випускалися у 1868—1872 pp. Згідно з законом від 29 серпня 1870 p., з обігу було вилучено монети номіналом 6 крейцерів, відкарбовані у 1848 та 1849 pp. їх було прирівняно до 10 нових крейцерів, які через це отримали назву "пгустки". Упродовж 1867—1891 pp. монетні двори імперії виготовили мідної та срібної монети на суму не менше 350 млн флоринів, з них близько 267 млн становили однофлоринові монети. Значними були й обсяги карбування золотих монет. Окрім традиційних одно- та чотиридукатових монет, зростала частка монет номінальною вартістю 4 та 8 флоринів. Разом з тим знач

Австро-Угорщина. Франц Иосиф І. 20 крейцерів. Білон. 1870 p.

на частина цих монет використовувалася для проведення зовнішньоторговельних операцій.

Суттєво зросли й обсяги паперових грошових знаків, якими уряд намагався покрити величезні видатки, пов'язані з австро-прусською війною, а також з втратою Шлезвігу та Венеції. Вже 7 липня 1866 р. були випущені нові державні ноти номінальною вартістю 1 та 5 гульденів, а 25 серпня— ще й 50 гульденів, яким було надано примусовий обіговий курс. Загальна кількість паперових грошових знаків у грошовому обігу імперії постійно зростала. Якщо у 1849 р. на ринку перебувало різноманітних грошових знаків на суму 313,08 млн гульденів, в 1866 р. ця сума становила 499,78 млн гульденів, то в 1870 р. їх налічувалося вже 649 млн гульденів. Держава знову опинилася на грані фінансової катастрофи. Наслідком австро-угорських домовленостей 1867 р. були зміни засад емісії паперових грошових знаків. Надалі написи на одному боці банкноти виконувалися німецькою мовою, на другому — угорською. На ринку з'явилися ноти Центральної рахункової каси номіналом 1 (емісії 1882 та 1888 рр.), 5 (емісія 1881 р.) та 50 гульденів (емісія 1884 р.) гульденів. 31 травня 1880 р. в обіг запроваджено банкноти Австро-Угорського Банку вартістю 10, 100 та 1000 гульденів.

Різке зростання обсягів світового видобутку срібла призвело до небаченого падіння вартості цього дорогоцінного металу. 9 травня 1873 р. стався гігантський біржовий крах. Грошова система Австро-Угорщини, у якій головним валютним металом було срібло, відразу ж відчула згубні наслідки цього процесу. Вартість срібних монет почала зменшуватися. Для зупинення негативних тенденцій уряд ще у 1872 р. припинив карбування на Віденському монетному дворі білонних монет номіналом 10 та 20 крейцерів. Після 1875 р. не емітували також чвертьгульдена. І все ж, незважаючи на ці заходи уряду, негативні тенденції на монетному ринку імперії продовжували посилюватися.

У 1878 р. курс повновартісних срібних монет впав нижче від паперових грошових знаків. Особливо негативно на стан справ на грошовому ринку країни впливала система вільного карбування срібної монети, яка була відмінена лише у 1879 р. Але обіговий курс різних видів валюти продовжував коливатися. Так, у 1889 р. за 100 гульденів у золоті платили 118,58 гульдена у банкнотах, або 144,33 гульдена у срібній монеті. В умовах падіння на світових ринках вартості срібла цей метал став непридатним як засіб грошового обігу та основне мірило вартості. З огляду на це, уряд, слідом за іншими західноєвропейськими країнами, розпочав підготовку до грошової реформи — запровадження в Австро-Угорщині золотого монометалізму.

Упродовж другої половини XIX ст. у діловодстві на території західноукраїнських земель для позначення грошових одиниць та монет використовувались різноманітні терміни. Основна грошово-монетна одиницягульден, починаючи з 1857 р., дедалі частіше фігурує під назвою флорин, який поділявся на 100 нових крейцерів, які нерідко називали також сотиками або центами. Поряд із термінами "гульден" та "флорин", населення вживало звичні давні назви — "золотий", "золотий ринський", "ринський сріблом" та ін. На Буковині флорин часто називали "левом".

Монетно-грошовий обіг тісно пов'язаний з системою ціноутворення та оплати праці. У 1862 р. річна оплата праці вчителя реальної школи у Снятині становила 800 флоринів австрійської валюти. Щомісячна заробітна плата професора університету перевищувала 300 флоринів. У 1890 р. некваліфікований робітник у Перемишлі отримував 68 крейцерів за день, тоді як майстер-муляр — 1,5 флорина. Тоді ж орендна плата за використання моргу (0,56 га) поля виносила 24 флорини на рік, а податкові платежі сільського десятиморгового господарства щорічно сплачувались в розмірі 70—75 флоринів. Для порівняння — ціни на окремі види товарів та послуг. Так, у 1866 р. чоботи коштували 8 флоринів, фунт ковбаси — 50 крейцерів, 1 кг пшеничного хліба — 14 крейцерів, центнер картоплі — 1 флорин. Упродовж другої половини XIX ст. зростання цін та зміни оплати праці були незначними.

Наприкінці XIX ст. в Австро-Угорській імперії назріла необхідність проведення грошової реформи. На той час срібний стандарт, на якому від 1857 р. базувалася австрійська грошова система, через стрімке подешевшання базового дорогоцінного металу зазнав краху. На 1892 р., порівняно з 1870 р., вартість срібла щодо золота впала на 51 %. Співвідношення між цими металами зменшилося від 1:15 до 1:24,5. Успішне проведення реформи в країні передбачало ліквідацію дефіциту державного бюджету, а також створення відповідних запасів золота завдяки позитивним тенденціям у розвитку внутрішньої та зовнішньої торгівлі й економіки загалом. Вже у 1890 р. позитивне сальдо державного бюджету імперії становило 22,2 млн гульденів. Крім того, прибутки державних залізниць сягали 7 млн гульденів. Готуючись до проведення реформи, Міністерство фінансів у квітні 1892 р. продовжило термін обміну конвенційної монети на монету австрійської валюти до 31 грудня того ж року. Одночасно розпочалася роз'яснювальна робота з населенням щодо обґрунтування доцільності проведення грошової реформи.

Після відповідної підготовки 2 серпня 1892 р. імператор Франц Иосиф І разом з міністрами Штайнбахом, Тааффом та Шонборном в Оффензеє підписав закон про запровадження золотої кронової валюти. Цей правовий акт, що складався з 26 статей, мав вступити в дію з 1 січня 1893 р. Закон ознаменував перехід країни до системи золотого монометалізму, основною грошово-лічильною одиницею в державі стала золота крона (корона), що поділялася на 100 гелерів (сотиків, центів). Монетно-ваговою одиницею обрано кілограм з децимальним поділом. З кілограма золота

900-ї проби передбачалося карбувати монет на 2 952 крони (золота крона містила 0,30 488 г чистого золота).

З огляду на політичні та економічні інтереси монархії нова австрійська валюта була прив'язана до німецької марки та франка країн Латинського монетного союзу. 1 австрійська золота крона дорівнювала 0,85 060 975 німецької марки, 1,050 135 французького франка, 0,0 416 364 англійського фунта стерлінгів.

Закон передбачав емісію золотих монет номіналом 20 крон (вага 6,745 067 г золота 900-і проби) та 10 крон (вага 3,3 875 338 г золота 900-ї проби). Згодом, згідно з законом від 11 серпня 1907 р., розпочалася емісія монет номіналом 100 крон.

Зважаючи на традиції монетного карбування, після тривалої дискусії уряд вирішив продовжувати емісію так званих торгових монет. Із золота 986-ї проби щорічно випускали монети номіналом один та чотири дукати. Для потреб східної торгівлі зі срібла 833-і проби карбували так звані левантійські талери (талери Марії Терезії). Населення Галичини, особливо Гуцульщини та Покуття, часто використовувало ці монети для виготовлення жіночих прикрас — монист.

З часу ухвалення нового монетного закону на монетних дворах у Відні та Кремниці припинилося карбування срібних монет австрійської валюти номіналом 1 та 2 флорини. Разом з тим закон передбачав обіг усіх монет, що емітувалися на території імперії, згідно з патентом від 9 вересня 1857 р., до повного забезпечення потреб ринку у новій монеті. Після цього вони піддягали обміну у співвідношенні 1 гульден австрійської валюти на 2 крони золотої кронової валюти. Офіційно одногульденові монети перебували в обігу до 1899 р., фактично ж вони використовувалися населенням Галичини, Буковини та Закарпаття аж до розпаду Австро-Угорщини. Передбачалась емісія розмінних однокронових монет зі срібла 835-ї проби. З кілограма монетного сплаву карбували 200 монет цього номіналу. Планувалось випустити також монету вартістю 50 гелерів, однак цей задум реалізований не був, і до 1918 р. роль цього номіналу виконували старі чвертьгульденові монети. Розмінними монетами золотої кронової валюти були нікелеві 10 та 20 гелерів (з кілограма чистого нікелю карбували відповідно 255 та 338 шт. монет цих номіналів), а також бронзові 1 та 2 гелери (з кілограма монетного сплаву виготовляли відповідно 300 і 600 шт. монет). При цьому зовнішнє оформлення монет нової валюти для обох частин дуалістичної монархії залишалося різним.

З часом в обіг вводилися нові номінали монет. 1900 р. розпочалась емісія п'ятикронових монет (вага 24 г срібла 900-ї проби), а у 1912 р. — двокронових монет (вага 10 г срібла 835-ї проби). Планувалось також карбування розмінних монет номіналом 5, 25 гелерів та 1/2 та 3 крони. Однак до початку Першої світової війни ці плани реалізовані не були.

Австро-Угорщина. Франц Йосиф І. 5 крон. Срібло. 1907р.

Упродовж другої половини XIX — на початку XX ст. монетні двори Австро-Угорської держави відкарбували невелику кількість пам'ятних монет. До початку правління Франца Йосифа І їх не виготовляли зовсім, а за роки його 68-ми річного правління з'явилися 1 та 2 гульдени 1854 р. з нагоди шлюбу імператора з баварською принцесою Єлизаветою, 2 флорини 1879 р. — з приводу його срібного ювілею, низка монет, присвячених стрілецьким фестивалям, ювілейні 5 та 100 корон 1907 р. на честь 40-ліття коронування Франца Йосифа І королем Угорщини, а в наступному році — 1, 5 та 100 крон з нагоди 60-річчя правління імператора та ін.

При проведенні обміну монет австрійської валюти на монету золотої кронової валюти, завдяки встановленню спеціального обмінного курсу, уряд отримував значні прибутки. Так, 1 флорин 1857—1892 рр. містив 11,11 г чистого срібла, тоді як відповідні йому 2 крони — лише 8,25 г цього металу. Таким чином, за рахунок цієї різниці, що на одному гульдені становила 2,86 г чистого срібла, економились значні кошти, необхідні для здійснення грошової реформи.

Під час проведення грошової реформи перед державою постала низка питань, пов'язаних із забезпеченням країни достатньою кількістю нових засобів обігу. Для вирішення їх 1892 р. було повністю модернізовано Віденський монетний двір, який перетворився на сучасне підприємство, де працювало 276 висококваліфікованих фахівців. У 1892 р. віденська монетарня використала 12 702,4205 кг золота та 171117,507 кг срібла. У наступному році ця кількість суттєво зросла і становила вже 72 543,8037 кг золота та 377 192,021 кг срібла. Всього у 1892—1914 рр. Віденський та Кремніцький монетні двори виготовили монет різних номіналів на загальну суму понад 2 млрд 60 млн крон, в перерахунку майже 520 крон на кожного мешканця імперії.

Крім старих монет австрійської валюти, на території імперії, згідно із законом від 21 травня 1887 р., в обігу перебували також паперові грошові знаки — державні ноти вартістю 1, 5 та 50 гульденів і банкноти Австро-Угорського Банку номіналом 10, 100 та 1000 гульденів. У ході реформи вони поступово вилучалися з обігу і знищувалися. Однак через неможливість вчасно виготовити достатню кількість банкнот кронової валюти їх перебування на ринку затрималося на тривалий час. Лише з грудня 1899 р. були вилучені одногульденові ноти, а купюри номіналом 5 та 50 гульденів залишалися законним засобом обігу аж до 1910 р. Подібна ситуація склалася з банкнотами Австро-Угорського банку. Купюри номіналом 10 гульденів вилучалися з обігу в період між 2 вересня 1901 р. і 31 серпня 1903 р., однак анульовані вони були лише з 31 серпня 1909 р. Ще довше перебували на ринку 100 (обмінювалися до 31 жовтня 1904 р., анульовані 31 жовтня 1910 р.) та 1000 (обмінювалися до 30 червня 1904 р., анульовані 31 грудня 1910 р.) гульденів. Незважаючи на всі заходи уряду, станом на 1910 р. в обігу все ще перебували старі паперові грошові знаки на суму 1 млн 275 тис. гульденів, які були визнані державним боргом імперії. Однак невдовзі його було ліквідовано, і держава стала гарантом стабільності та надійності кронової валюти.

Згідно з цісарським розпорядженням від 21 вересня 1899 р., золота кронова валюта з 1 січня 1900 р. була остаточно проголошена єдиною державною валютою імперії. Надалі всі розрахунки мали проводитися лише у кронах. Торгові монети попереднього карбування (золоті дукати та срібні левантійські талери) офіційно вилучалися з обігу, і надалі для них встановлювався ринковий курс залежно від вартості дорогоцінних металів.

Згідно з реформою, в обіг запроваджувалися нові банкноти з позначенням вартості у кронах. Так, 31 березня 1900 р. Австро-Угорський банк розпочав емісію банкнот вартістю 10 та 20 крон, а 2 січня 1902 р. — 50, 100 та 1000 крон. Згодом емісії банкнот кронової валюти здійснювалися 2 січня 1904 р. — 10 крон, 2 січня 1907 р. — 20 крон, 2 січня 1910 р. — 100 крон, 2 січня 1912 р. — 100 крон, 2 січня 1913 р. — 20 крон, 2 січня 1914 р. — 50 крон. Запроваджуючи золоту кронову валюту, уряд не відважився відразу ж розпочати вільний обмін банкнот на золото. Карбовані у великій кількості золоті монети, що повинні були стати реальним забезпеченням нової валюти, нагромаджувались у банках. Лише у 1901 р. банкноти Австро-Угорського банку з позначенням номіналу в австрійській золотій кроновій валюті почали вільно обмінюватися на золото.

Успішне проведення грошової реформи 1892 р. і запровадження золотого стандарту в Австро-Угорщині позитивно вплинули на економічний розвиток імперії: з обігу була майже повністю витіснена іноземна валюта; впорядкування державного бюджету і скорочення його дефіциту сприяли оздоровленню грошового господарства країни. Залишалася стабільною цінова ситуація. Так, у 1911 р. 1 кг телятини коштував 96—98 гелерів, яловичини — 86—90 гелерів, вівця — 18 крон, коза — 20 крон. Денна оплата праці селянина становила 1 — 134 крони, а працівників ґуральні чи тартака — 1,2 2 крони. Річна заробітна плата вчителя у 1899 р. сягнула майже 1000 крон, коменданта жандармського округу — 1400 крон, жандарма — 800 крон, а греко-католицького пароха у 1907 р. — 2800 крон.

Наприкінці першого десятиліття XX ст. фінансову стабільність Австро-Угорщини дедалі більше порушували воєнні видатки, які постійно зростали. Міністерству фінансів з великими труднощами вдавалося утримувати курс крони та зберігати вільний обмін банкнот на золото в часи боснійської кризи та балканських воєн. Передбачаючи наближення війни, уряд різко збільшував кошти на модернізацію армії. 1914 р. загальні воєнні видатки у бюджеті перевищили 561 млн крон. Для часткового покриття дефіциту державного бюджету було випущено чотиривідсоткову позику на суму 350 млн крон.

Вступ Австро-Угорщини в Першу світову війну поклав край функціонуванню в країні золотовалютного стандарту. Як і в інших європейських країнах, тут з 4 серпня 1914 р. було припинено конвертацію банкнот у золоту монету, що відразу ж підірвало довіру населення до паперових грошей. Міністерство фінансів, переконане у міцності і стабільності грошової системи, відразу ж не вдалося до заборони обігу золотої монети і примусового її вилучення у населення, що призвело до значних фінансових втрат. За цих умов покриття всезростаючих воєнних видатків було можливе лише за рахунок внутрішніх та зовнішніх позик, а також емісії нічим не забезпечених паперових грошових знаків. Якщо у 1913 р. на грошовому ринку перебувало банкнот на суму близько 2,5 млрд крон та монет — близько 1 млрд крон, то у 1915 р. грошова маса зросла до 5 млрд крон, а в 1918 р. вона сягнула астрономічної цифри— 35 млрд крон. У роки війни було здійснено низку емісій паперових грошових знаків. Вже з 5 серпня 1914 р. в обігу з'явилися двокронові купюри, 2 січня 1915 р. — 10 крон нового зразка, 1 грудня 1916 р. — 1 крона, 1 березня 1917 р. — 2 крони. У1918 р., напередодні розпаду імперії, Австро-Угорський банк випустив нові банкноти номінальною вартістю 25, 200 та 10 000 крон, які на грошовий ринок західноукраїнських земель вже не потрапили.

Значних змін у роки Першої світової війни зазнало і монетне карбування Австро-Угорщини. Чималі запаси дорогоцінних металів, накопичені в довоєнні роки, дали змогу аж до 1916 р. карбувати однокронові монети австрійського та угорського зразка. Продовжувалось також виробництво золотих монет вартістю 10 та 20 крон. Ці заходи, на думку урядових кіл, мали сприяти утриманню довіри населення до золотої кронової валюти. Однак в умовах воєнних невдач, наростання економічної кризи, інфляційних процесів та політичної нестабільності населення приховувало не лише повновартісну золоту та срібну монету, а й розмінну нікелеву та бронзову. В країні став відчутним монетний голод. З метою здешевлення випуску розмінної монети вже у 1914 р. 10 та 20 гелерів почали карбувати з мідно-нікелево-цинкового сплаву, у 1916 р. заміненого звичайним залізом.

З огляду на гостру нестачу державних грошових знаків, відчутну вже з перших днів війни, органи місцевої влади змушені були вдатися до випуску різноманітних бон — кредитних грошей, що видавалися на короткий час місцевими властями та установами. Вже 8 серпня 1914 р. Промисловий Банк Галичини та Лодомерії випустив продовольчі бони номіналом 20, 50 та 80 гелерів, 1 крона 50 гелерів, 3 крони, 4 крони 20 гелерів, 5 крон та 8 крон. Загалом у першій декаді серпня 1914 р. вісім галицьких міст мали власні розмінні бони — Борислав, Дрогобич, Тернопіль, Ходорів та ін. Крім органів місцевої влади, власні грошові замінники емітували єврейські національні громади, окремі підприємства та установи.

На початку вересня 1914 р. землі Галичини та Буковини були окуповані російськими військами. У результаті на ринку, крім австро-угорських монет та банкнот, з'явилися мідні та срібні монети, а також паперові гроші царської Росії, якими здійснювалася платня військовим та цивільним службовцям, закуповувався фураж та продукти харчування для армії. Окупаційні власті встановили занижений курс для обміну австро-угорських крон на російські рублі. Якщо до початку війни він становив 2 крони 51 гелер за один рубль, то в нових умовах — 3 крони 30 гелерів. Після витіснення російських військ з Галичини та Буковини влітку 1915 р. австрійська валюта знову стала панівною на грошовому ринку західноукраїнських земель. В умовах війни населення продовжувало приховувати не лише повновартісну золоту та срібну, а й дрібну розмінну монету, яка остаточно зникла з обігу на початку 1916 р. В країні дедалі гостріше відчувався дефіцит розмінної монети. Почали зростати ціни на продукти та товари першої необхідності. Так, вартість кілограма кукурудзяного борошна зросла з 28 до 48 гелерів, а пшеничного — з 48 до 80 гелерів.

Поразка Австро-Угорщини у Першій світовій війні призвела до зникнення цієї держави з політичної карти Європи. Західноукраїнські землі перейшли до складу новостворених на уламках дуалістичної монархії держав: Галичину після кровопролитної українсько-польської війни захопила Польща; Буковину окупувала Румунія, а Закарпаття увійшло до складу Чехословаччини. Відтак, протягом 1918—1921 рр. відбулося поступове вилучення з обігу австро-угорських крон і заміна їх новими національними валютами — польськими марками, румунськими леями та чехословацькими кронами.

Література

Зварич В. В. До питання про грошовий обіг у Галичині під пануванням Австро-Угорщини // Історичні джерела та їх використання. — 1966. — Вип. 2.

Зварич В., Шуст Р. Нумізматика: Довідник. — Тернопіль, 1998.

Огуй О. Запровадження золотої коропової валюти 1892—1914 рр. в Австро-Угорщині: економічні передумови, реформа та наслідки // Науковий вісник Чернівецького університету. — Вип. 173—174: Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. — Чернівці, 2003.

Павенцький Л. О грошах и о новой валюте в Австріи. — Львів, 1892.

Шуст Р. Грошова система і фальшування грошових знаків у Галичині у другій половині XIX—на початку XX ст. // До джерел. Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя. — Т. І. — Львів; Київ, 2004.