Нумізматика - Шуст P.M. - Література

У роки Першої світової війни на грошовому ринку України з'явилися давно забуті недержавні грошові емісії. їх поява була зумовлена кризою грошових відносин — браком готівкових засобів обігу, відсутністю розмінних грошових номіналів, приховуванням населенням всіх видів монет тощо. Емісію недержавних місцевих грошових знаків здійснювали різноманітні органи місцевого самоврядування — губернські, повітові, міські, волосні думи, управи, магістрати, земства, ради; відділення Державного та Народного банків, міських казначейств, скарбниць, ощадних кас, інших кредитних установ; центральних, регіональних, губернських товариств; великих кредитно-ощадних, кредитних, позиково-кредитних товариств, союзів та спілок; облігації та купони різноманітних позик; чеки, векселі та інші види цінних паперів, визнані на рівні Державного банку тощо. Приватні, або внутрішні, бони об'єднують випуски фізичних та юридичних суб'єктів підприємництва — заводів, фабрик, цехів, майстерень, товариств та громадських організацій, комунальних підприємств, магазинів, складів, аптек, ресторанів тощо. Сюди ж відносяться емісії національних та релігійних громад. За підрахунками українського дослідника П. Ряб-ченка, емісія місцевих випусків грошових знаків та приватних бон здійснювалась у понад 200 населених пунктах, де існувало більше 1000 емітентів, їм вдалося випустити понад 4100 різноманітних грошових знаків та їх замінників.

Вперше місцеві випуски з'явилися на території Галичини та Буковини у серпні—вересні 1914 р. В цей час у Львові, Дрогобичі, Чернівцях та інших містах з'явилися місцеві бони з позначенням номіналу в австро-угорських кронах. Причина появи цих замінників державних грошових знаків полягала у масовому приховуванні населенням повновартісних грошей, а також у ненадходженні їх з емісійних центрів через військові перешкоди. Одними з перших на ринку з'явилися бони Промислового банку Галичини та Лодомерії, випущені в Дрогобичі в серпні 1914 р. їх номінал становив 1, 2 та 5 крон. На початку вересня 1914 p., після захоп

Австро-Угорщина. Бон Магістрату м. Львова. 1 корона. 1914 р.

лення Львова російськими військами, у місті почала гостро відчуватися нестача розмінної монети. Не поліпшило ситуації й запровадження російської монети. Тоді за ініціативою редактора газети "Kurjer Lwowski", відомого колекціонера Болеслава Вислоуха Рада міста Львова звернулася до російського військового губернатора з проханням дозволити випустити міські бони. Після отримання дозволу, згідно з ухвалою Ради від 11 вересня 1914 р., було вирішено виготовити бони вартістю 1 крона. На ринку вони з'явилися вже 17 вересня. Львівські міські бони були обов'язковим засобом платежу на території міста і без обмежень обмінювались на Австро-Угорську валюту у сумах, що перевищували 20 крон. Виконані на високому мистецькому рівні, вони мали всі ознаки грошей: номер, серію, підписи президента та віце-президентів Львова і радо приймалися населенням. Загальний розмір емісії становив 524 660 крон. У 1915 р. на загальну суму 1 млн рублів (1 рос. рубль = 3 австро-угорським кронам) було випущено львівські міські асигнації номінальною вартістю 100 крон, які використовувалися населенням до 1919 р. Міська каса м. Городка (нині Львівська обл.) у 1914 р. випустила бони номіналом 50 гелерів та 1 крона. У січні—липні 1918 р. повітове староство у м. Жидачеві випустило бони номіналом 10 гелерів, 1 та 5 крон.

Особливо багато міських та інших регіональних грошових знаків на західноукраїнських землях з'явилося в період існування Західноукраїнської Народної Республіки. Тоді на цій території нестача засобів обігу була особливо гострою. Запаси австро-угорських грошей вичерпалися, українська валюта надходила нерегулярно і без дотримання необхідних співвідношень між окремими номіналами, а потреби державного будівництва вимагали нормального функціонування грошової системи. В цих умовах деякі міста прийняли рішення про випуск власних бон. На більшості з них позначення номіналу здійснене у гривнях. Так, у квітні 1919 р. повітовий комісар та магістрат м. Броди випустили грошові знаки вартістю 1, 2, 5, 10 та 20 гривень. Вони були обов'язковими засобами обігу на території повіту і у сумах понад 100 гривень безперешкодно обмінювалися на державні гроші. Майже одночасно відбулася емісія грошових бон повітовим комісаріатом ЗУНР у м. Збараж (нині Тернопільська обл.) номіналом 2, 5, 10, 25 та 50 гривень, а також касових посвідчень повітового комісаріату та окружної військової команди у м. Золочів (нині Львівська обл.) вартістю 5 та 10 гривень. Дещо іншим був набір номіналів, випущених 1919 р. у м. Сокаль (нині Львівська обл.). Тут друкувалися знаки вартістю 1, 2, 6, 10 та 20 гривень. Після встановлення на Західній Україні польського панування грошові випуски міст Галичини були вилучені з обігу і знищені. Так, після захоплення польськими військами м. Сокаля українські грошові знаки були спалені на подвір'ї місцевого банку.

На відміну від земель, що входили до складу Російської імперії, на території Галичини дуже рідко грошові замінники створювалися національними громадами. Лише у м. Болехів (нині Івано-Франківська обл.) єврейська національна рада у 1919 р. випустила 10, 20 та 50 гелерів. Зате значно частіше трапляються грошові сурогати промислових підприємств, закладів торгівлі та харчування. Так, у 1919 р. бориславська нафтова спілка "Прем'єр" випустила бони вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 та 200 крон. Особливо багато різних грошових сурогатів випущено у Львові. Тут їх емітували книгарні, буфети, кафе, ресторани, кондитерські, склади паперу, готелі, театри і навіть бібліотеки. Вартість більшості з них не перевищувала 1 крони, що свідчить про гостру нестачу в місті дрібних розмінних грошей. Після окупації міста польськими військами магістрат у червні 1919 р. випустив бони вартістю 50 гелерів та 1 крону (розмір емісії — по 200 тис. шт. кожного номіналу). їх проекти виконав відомий графік Рудольф Менкіцький.

На відміну від Галичини та Буковини, на українських землях, що перебували в складі Росії, місцеві грошові емісії з'явилися дещо пізніше. На початку Першої світової війни грошова система все ще була спроможною обслуговувати потреби ринку, але з 1917 р. повсюдно почав відчуватися брак грошових знаків, що спонукало органи місцевого самоврядування розпочати емісію власних грошових сурогатів. Найбільш масово їх випускали в Одесі, Житомирі, Кременці, Єлизаветграді (нині м. Кіровоград), Проскурові (нині м. Хмельницький) та ін.

Одеські випуски були здійснені згідно з ухвалою Міської управи за ініціативою Комітету кредитних установ міста від 9 грудня 1917 р. В обігу перебували розмінні білети номіналом 1, 3, 5, 10, 25 та 50 рублів (два

Магістрат м. Броди. 1 гривня, 1919 р.

останніх знаки випущені у 1918 р.). Високий рівень виконання одеських емісій сприяв їх поширенню далеко за межами міста. Згідно з міжміськими угодами, їх використовували у Херсоні та Миколаєві. Авторитет цих грошових знаків був підкріплений фінансами міста, про що свідчили вміщені на них підписи міського голови та скарбника. Розміри емісії одеських міських бон постійно зростали. У другій половині 1918 р. їх кількість сягнула сотень мільйонів карбованців. Популярність цих грошових знаків пояснюється гострою нестачею купюр загальнодержавної емісії, а також значними ресурсами Одеси, яка навіть у роки воєнних лихоліть та політичної нестабільності залишалася важливим торговим центром та портовим містом. Автором проектів окремих одеських грошових знаків був відомий український художник Амвросій Ждаха.

На Волині місцеві грошові знаки з'явилися дещо пізніше. Так, у Луцьку в 1918 р. міська управа випустила російськомовні знаки номіналом 1 та З рублі. Впродовж 1919—1920 рр. тут вийшли купюри вартістю 2, б, 10 та 20 гривень із зображенням замку Любарта та написами українською мовою. Значна кількість місцевих та приватних бон друкувалися у повітових містах Волині — Рівному та Дубно. На переважній більшості з них написи зроблені російською мовою з позначенням номіналу у рублях. Натомість, в Острозі у 1919 р. міська управа провела емісію купюр номіналом 2, 6, 10 та 20 гривень, на яких усі написи виконані українською мовою. Протягом 1918—1920 рр. значну кількість емісій грошових замінників здійснено у губернському центрі Волині — Житомирі. Всього за цей період 12 емітентів випустили тут 54 різноманітних грошових знаки. Часті зміни влади, нестабільність політичної ситуації позначились на грошових знаках міста Кременця. Спочатку тут планували випуск власних бон повітове земство та міська управа, однак згодом вони вирішили здійснити спільну емісію. За згодою державних органів влади УНР, зокрема, губернського комісара та міністра фінансів Б. Мартоса, в березні 1919 р. було віддруковано купюри номіналом 1, 3, 5 та 10 карбованців на загальну суму 2 млн карбованців. Друга емісія кременецьких міських грошових знаків здійснена у травні—червні 1919 р. Безперешкодно ці бони використовувалися й під час більшовицької окупації міста влітку 1919 р. Після захоплення Кременця польськими військами у вересні 1920 р. грошові знаки містили написи польською мовою з позначенням номіналу у польських марках — 1, 3 та 5 марок.

Значне місце у виготовленні місцевих бон належало кооперативним організаціям. Лише на Волині їх випустили 19 кооперативів міст та містечок. Для цього використовувалися різноманітні бланки чеків, ордерів, квитанцій тощо. Часто ці випуски мають різні назви — квитанції, бони, бони-квитанції, розписки і навіть "сдача". Цікавими є грошові еквіваленти церковних інституцій та національних громад. Перші з них, як правило, використовувались для проведення розрахунків з церковною крамницею. Часто на них вміщувались пояснюючі написи, наприклад "для просфор" тощо.

Значну кількість грошових замінників випустили організації єврейського населення, яке у переважній більшості проживало громадами у містах та містечках Правобережної України, де займалося ремеслом, промислами та торгівлею. Найбільшими були випуски рівненських єврейських кооперативів "Лінас Гацедек" та "Ахдусь", які емітували свої бони вартістю 1, З та 5 рублів, використовуючи при їх оформленні українську та російську мови, а також іврит. Дві емісії власних бон номіналом 1, 3, б та 10 рублів здійснила у 1919 р. єврейська община м. Корець. Протягом двох років в обігу перебували боргові записки вартістю 1, 3 та 5 рублів, ініційовані єврейською громадою волинського містечка Бережниця. Цікавою сторінкою в історії грошових стосунків на Україні доби національно-визвольних змагань є випуск власних грошей відомим керівником селянського анархічного руху отаманом Нестором Махном (1884—1934). У спогадах сучасників та в науковій літературі є згадки про випуск ним власних грошей, навіть подаються їх описи. Однак, на думку М. Дмитрієнка, власної емісії Н. Махно не здійснював — його наказом було виконане надрукування на паперових грошових знаках білогвардійського Всевеликого Війська Донського номіналом 1, 3, 5, 10, ЗО та 50 рублів. На них вміщений напис у два рядки "Гоп кума не журись / в Махна гроші завелись" і проставлена нова вартість купюри, яка була в десять разів вищою. Згодом подібну операцію здійснювали інші керівники повстанських загонів, наприклад, отаман Хмара, загони якого діяли на Черкащині у 1919 р.

У роки національно-визвольних змагань українського народу вперше за багато століть було зроблено спробу створити національну монетно-грошову систему. Незважаючи на складні економічні обставини, політичну нестабільність та постійні воєнні дії, українським урядам вдалося проводити послідовну державницьку грошову політику, здійснювати емісію власних грошових знаків, які безперешкодно перебували у грошовому обігу. У їх проектуванні брали участь відомі українські митці Г. Нарбут, В. Кричевський, І. Мозалевський та ін. На запроектованих ними купюрах вперше вміщені державні символи України.

Корецька єврейська община. Ордер на 1 рубль. 1920 р.

Питання грошової політики були пріоритетними для всіх урядів молодої української держави, які намагалися створити високоефективну грошово-фінансову систему, що ґрунтувалася на повновартісній грошовій одиниці — гривні. її стабільність базувалася на прибутках від державних монополій, а також на довірі населення до Української держави. Через постійну воєнну небезпеку уряду не вдалося карбувати власну монету. Цей же чинник призвів до низки помилок, які мали дестабілізуючий вплив не грошове господарство держави. Одна з них — безперешкодне використання в обігу іноземних грошей, насамперед російських рублів. Лише уряд Директорії УНР здійснив запізнілі заходи, спрямовані на їх вилучення.

Неспроможність уряду в повному обсязі задовільнити потреби ринку у державних грошових знаках спричинила випуск великої кількості місцевих грошових знаків та приватних бон. Це ще більше дестабілізувало грошове господарство, яке дедалі більше потрапляло в стан глибокої кризи. Це було зумовлено не лише відсутністю політичної стабільності, а й позицією окремих політичних сил, зокрема, більшовиків, щодо ролі грошей у житті суспільства.

Література

Гнатишак М. Державні гроші України 1917—1920 років. Ілюстрований історично-іконографічний нарис. — Клівленд, 1974.

Гроші в Україні: факти і документи. Київ, 1998.

Доценко О. Літопис Української революції. — Т. 2. — Кн. 4. — Київ, 1995.

Енциклопедія українознавства / За ред. В. Кубійовича. — Т. 2. — Львів, 1993.

Зварич В., Шуст Р. Нумізматика: Довідник. — Тернопіль, 1998.

Малышев А., Таранков В., Смиренный И. Бумажные денежные знаки России и СССР. — Москва, 1991.

Мартос В., Зозуля Я. Гроші Української держави. — Мюнхен, 1972.

Русский рубль. Два века истории X—XX век. — Москва, 1994.

Рябченко П., Бутко В. Полный каталог бумажных дензнаков и бон России, СССР, стран СНГ(1769—1999 гг.). — Т.2. Боны Украины. — Киев, 1999.

Швець В. Каталог українських грошей від 1917 року. — Львів, 2000.

Скоморович /., Кубів С., Вербицька Т. Історія грошей і банківництва. — Львів, 2003.

Спасский И. Г. Русская монетная система. — Ленинград, 1970.

Тхоржевський Р. Нариси історії грошей в Україні. — Тернопіль, 1999.