Основи фінансового менеджменту - Рясних Є.Г. - Зміст і структура Балансу

Основні показники фінансового стану підприємства наведені у балансі.

Баланс (франц. balance - вага) - спосіб групування та відображення в грошовій оцінці стану господарських засобів і джерел їх утворення на певну дату.

У структурі активу та пасиву Балансу показано ресурси підприємства за різними критеріями класифікації: складом і розміщенням, джерелами формування та призначенням (табл. 2.1, рис. 2.2).

Загальна схема Балансу

Рис. 2.2. Класифікація ресурсів за видами та джерелами їх фінансування

Фінансовий менеджер повинен знати різні економічні трактування активної частини балансу, особливо дві взаємопов'язані інтерпретації, які умовно називають предметно-речовою та витратно-результативною.

За предметно-речовим трактуванням в активі Балансу показано склад, розміщення і фактичне цільове використання засобів підприємства. Основна увага приділена тому, у що саме вкладено фінансові ресурси підприємства, і функціональному призначенню набутих засобів. Відповідно, активом балансу є реальні засоби, наявність яких може підтвердити інвентаризація.

Витратно-результативний підхід до інтерпретації активу балансу глибший за суттю. Згідно з ним актив балансу становлять витрати підприємства під час попередніх операцій і фінансових угод, а також зроблені ним витрати заради можливих майбутніх прибутків. При цьому наголошують саме на факті вкладення (інвестування) засобів. Крім того, актив у цьому разі надає і ймовірнісну оцінку мінімального можливого прибутку, який на цей момент належить підприємству і який воно може отримати після розрахунків з кредиторами.

Найліквідніші активи - готівка в касі підприємства та на рахунках у банках в національній та іноземній валюті; еквіваленти грошей.

Активи, які швидко реалізуються (ліквідні активи), - активи, які швидко можна перетворити на готівку.

Реальні активи - залишкова вартість основних засобів, виробничих запасів, незавершеного виробництва, малоцінних і швидкозношуваних предметів. Реальні активи характеризують виробничі потужності підприємства.

Під час аналізу Балансу використовують поняття "чисті активи", "чисті ліквідні активи" і "власні поточні активи".

Чисті активи - це власний капітал:

чисті активи = активи - зобов'язання.

Чистими ліквідними активами називають ліквідні активи з відрахуванням короткострокових зобов'язань:

чисті ліквідні активи - ліквідні активи - короткострокові зобов'язання.

У фірми, що добре працює, вартість ліквідних активів перевищує розмір короткострокових зобов'язань.

Це забезпечує стабільність її функціонування та здатність гасити короткострокові зобов'язання вчасно (повністю за рахунок ліквідних активів).

Власні поточні активи - величина поточних активів без короткострокових зобов'язань:

власні поточні активи = поточні активи - короткострокові зобов'язання.

Власні поточні активи називають іноді робочим капіталом у або чистим обіговим капіталом. Обережний інвестор завжди стежить, щоб фірма, у яку він вкладає кошти, мала значні власні поточні активи. Для розширення виробництва важливо, щоб власні поточні активи звітного року були більші, ніж у попередньому.

Деякі дослідники називають власні поточні активи власними обіговими засобами, У пропонованих розрахунках використане таке трактування:

власні обігові активи = власний капітал + довгострокові зобов'язання - необігові активи.

Незважаючи на те що Баланс є основною звітною та аналітичною формою, його характеризують певні обмеження:

1. Баланс є історичним, оскільки фіксує підсумки фінансово-господарських операцій лише на момент його складання. Наприклад, бухгалтер обирає, до якого звітного періоду зарахувати певні витрати або доходи і яким відповідно буде показник чистого прибутку за цей період;

2. Баланс засвідчує становище підприємства на певний момент відповідно до облікової політики, яку провадять, але не пояснює його причин. Для цього необхідно провести значно глибший аналіз із залученням додаткових джерел інформації і вивченням багатьох факторів, не відображених у звітності, з вартісними критеріями оцінювання або без них (законодавче поле фірми, інфляція, фінансові проблеми у партнерів тощо);

3. Баланс, якщо розглядати його ізольовано, не забезпечує просторової і часової зіставності показників, тому аналіз необхідно здійснювати в динаміці, по змозі доповнюючи його оглядом показників споріднених підприємств, середньогалузевих тощо;

4. Баланс є зведенням даних на кінець звітного періоду і не відображає адекватно стану засобів підприємства впродовж звітного періоду. Так, наявність незначних обсягів готівки та її еквівалентів на кінець року не означає, що впродовж усього періоду підприємство не могло забезпечити свою діяльність (наприклад, короткострокові кредити банків не потрапили до пасиву балансу, оскільки були погашені протягом року);

5. Підсумки балансу не відображають суми засобів, які реально належать підприємству, вартісну їх оцінку з огляду на вплив інфляції, кон'юнктури ринку, методів обліку, і навіть якщо активи балансу приведено за їх поточною вартістю (внаслідок переоцінки), валюта балансу відрізнятиметься від оцінки вартості діючого підприємства на величину гудвіла (який, згідно зі стандартом № 19 "Об'єднання підприємств", можна визначити лише за умови придбання підприємства).

Логіка подання та обліку даних у фінансовій звітності розрахована на кредитора. Так, з погляду кредитора витрати на дослідження, підготовку та перепідготовку кадрів, рекламу на просування продукції на ринку, створення, реорганізацію і переміщення підприємства або його частини, поліпшення ділової репутації (гудвіла) підприємства є активами. їх відображають у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. У подальшому аналізі даних фінансової звітності для прийняття виробничих, фінансових чи інвестиційних рішень фінансовий менеджер повинен вносити відповідні корективи, оскільки з погляду інвестора (власника) вказані витрати можна вважати інвестиціями.

При використанні даних фінансової звітності для подальшого аналізу результатів діяльності підприємства фінансовому менеджеру необхідно врахувати наслідки податкової політики підприємства, тобто законодавчо лояльні методи зменшення податкового тиску на підприємство, наприклад, через переведення прибутків компанії у дочірні підприємства та філії, які мають певні пільги та поступки в оподаткуванні. Адже для прийняття рішень виробничого, фінансового та інвестиційного характеру принципово важливо визначити дійсні результати роботи окремих бізнес-оди-ниць компанії.