Основи фінансового менеджменту - Рясних Є.Г. - Розподіл прибутку та дивідендна політика на підприємствах, що перебувають у власності трудового колективу

Управління власністю трудового колективу вимагає розв'язання проблем розподілу прибутку у дещо іншому аспекті, ніж в акціонерних товариствах. Слід чітко, визначити, яку частку прибутку розподілити згідно з витратами праці (стосовно заробітної плати), а яку - згідно з часткою власності в капіталі підприємства. Загальна схема розподілу прибутку виглядає так: 1) визначають суми для поповнення фінансового резерву;

. 2) визначають суму прибутку для виплати дивідендів членам колективу, які не працюють. її розраховують множенням середньорічної вартості власності членів колективу, які не працюють, на фіксовану ставку дивіденду;

3) визначають суму прибутку, яку спрямовують на матеріальне стимулювання і соціальні потреби;

4) визначають суму прибутку, необхідну для поповнення обігових засобів та інвестицій у розвиток виробництва. Це ті засоби, які розподіляють між членами підприємства власності трудового колективу (тільки тими, які працюють) пропорційно до трудового внеску і збільшують відповідно їх персоніфіковану власність;

5) визначають суму прибутку на виплату дивідендів членам колективу, які працюють. Величину дивіденду (у відсотках) встановлюють через ділення цієї частки: прибутку на середньорічну вартість власності членів колективу, які працюють.

Величину фіксованої ставки встановлюють на загальних зборах членів підприємства власності трудового колективу. Вважають, що ця ставка не повинна бути нижчою за середній рівень депозитного відсотка.

Значно складніше визначити співвідношення коштів, спрямованих на інвестиції і на виплату дивідендів працівникам. Часто Це питання вирішують без відповідного аналізу можливих наслідків. Воно виникає і в акціонерних товариствах, які вирішують, вкласти прибуток у дивіденди чи у приріст майна. Однак особливість підприємств власності трудового колективу працівників у тому, що на ціну їх акцій взагалі не впливає ринок цінних паперів. Акції вони не випускають, а якщо й випускають, то на ринок цінних паперів ці акції не надходять. Другою особливістю розподілу прибутку підприємств власності трудового колективу є фактичний розподіл чистого прибутку між працею і капіталом, оскільки величина дивідендів залежить від частки власності, а кошти, призначені для розвитку підприємства і збільшення його власності, розподіляють, як правило, з урахуванням трудового внеску (заробітної плати).

Це співвідношення визначають у кожному конкретному випадку окремо з урахуванням реальних умов і фінансового стану підприємства, потреб в оновленні його виробничого апарату, інтересів груп працівників і підприємства загалом. Власникам акцій, які не працюють, вигідніше більшу частину прибутку спрямовувати на дивіденди, в тому числі фіксовані. Інтереси працівників теж суперечливі. Робітники із середньою заробітною платою і часткою у власності байдужі до різних варіантів, оскільки сукупна величина їх власності суттєво не залежить від співвідношень між сумами, спрямованими на дивіденди чи інвестиції. Однак працівники, яким належить більша від середньої частка у власності, за середньої заробітної плати зацікавлені у збільшенні частини прибутку, спрямованої на дивіденди.

За всіх обчислень слід зважати на чинну податкову систему. Так, підприємству згідно з чинною системою оподаткування, на перший погляд, невигідно спрямовувати значну частину прибутку на виплату дивідендів, оскільки гроші мусять працювати. Є сенс дивіденди нараховувати, але, не сплачуючи, відразу ж інвестувати їх у розвиток виробництва, збільшуючи власність підприємства і кожного його працівника.