Ринок фінансових послуг - Науменкова С.В. - 2.4. Розвиток саморегулювання на ринку фінансових послуг

Розвиток ринку фінансових послуг зумовлює потребу постійного оновлення механізмів регулювання та нагляду шляхом розвитку принципів саморегулювання та підвищення ефективності взаємодії саморегулівних організацій і державних органів регулювання.

Згідно із Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 р. № 2664-ІП фінансові установи мають право на добровільних засадах об'єднувати свою діяльність, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України. Таке об'єднання фінансових установ набуває статусу саморегулівної організації після внесення запису про неї до відповідного реєстру, який ведуть державні органи з питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг у межах їх компетенції.

Саморегулівна організація — неприбуткове об'єднання фінансових установ, створене з метою захисту інтересів своїх членів та інших учасників ринків фінансових послуг та якому делегуються відповідними державними органами, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг, повноваження щодо розроблення і впровадження правил поведінки на ринках фінансових послуг та/або сертифікації фахівців ринку фінансових послуг.

До саморегулівних організацій, які об'єднують професійних учасників фінансового ринку та ринку цінних паперів за видами діяльності, належать:

— реєстроутримувачі;

— торговці цінними паперами;

— зберігані та депозитарії;

— компанії з управління активами.

їх метою є створення ефективної системи регулювання діяльності професійних учасників фінансового ринку та контролю за їх функціонуванням.

Діяльність саморегулівних організацій регулюється Законом України "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23 лютого 2006 р, № 3480-Щ, Положенням "Про саморегулівну організацію ринку цінних паперів" від 23 грудня 1996 р. № 329, а також нормативними документами, розробленими Держфінпослуг.

У світовій практиці саморегулівні організації стали невід'ємною складовою регуляторної системи ринку фінансових послуг. Загальні цілі саморегулювання не відрізняються від мети державного регулювання фінансових ринків і полягають у збереженні їх цілісності, прозорості та ефективності, а також у забезпеченні фінансової стабільності, зменшенні системних ризиків та захисті інтересів інвесторів.

На практиці є різні організаційно-правові форми саморегулювання, що визначають і заохочують дотримання стандартів найкращої практики діяльності та взаємовідносин на фінансових ринках:

— галузеві організації;

— фондові біржі;

— приватні асоціації.

Зазвичай їх діяльність спрямована на здійснення нагляду за дотриманням учасниками ринку кваліфікаційних стандартів, за бізнес-поведінкою посередників, включаючи їх відносини з клієнтами.

До основних повноважень саморегулівних організацій належать:

— розробка та внесення змін до нормативних документів;

— впровадження та забезпечення дотримання правил поведінки;

— врегульовування спорів, переважно через арбітраж тощо.

Ці повноваження, як правило, надаються саморегулівним організаціям шляхом делегування відповідних функцій офіційним державним регулятором недержавній організації. Саморегулівні організації відіграють важливу роль у розробці кодексу професійної поведінки, типових договорів, певних правил і стандартів діяльності на ринку фінансових послуг.

Переваги використання саморегулівних організацій полягають у тому, що вони добре обізнані зі специфікою розвитку відповідного сегмента фінансового ринку та характером його фінансових послуг, а тому спроможні належним чином впроваджувати ефективні регуляторні програми.

Як свідчить практика, саморегулівні організації максимально наближені до своїх ринків, можуть оперативно реагувати на його зміни, а отже, спроможні швидко пристосовувати свої правила та методи моніторингу до конкретних особливостей, тоді як реакція державного регулятора на фактичні зміни ринків може суттєво запізнюватися, особливо в умовах кризи.

У деяких країнах світу ефективне саморегулювання існувало ще до впровадження державного регулювання. Найбільш показовим є приклад Великої Британії, де вже багато років поспіль Лондонська фондова біржа та страхова компанія Lloyds успішно здійснюють регулювання діяльності своїх членів. До головних, офіційно визнаних саморегулівних організацій Великої Британії належать фондові біржі, клірингові доми та професійні асоціації.

У США детальне регулювання діяльності та забезпечення дотримання відповідних правил Комісією з цінних паперів і бірж було делеговано Національній асоціації фондових дилерів, а Корпорацією з торгівлі ф'ючерсами і товарами — Національній ф'ючерсній асоціації.

Давні традиції використання саморегулювання у секторі фінансових послуг має Швейцарія, де активно застосовуються такі форми, як: автономні кодекси поведінки, наприклад, Кодекси поведінки Асоціації швейцарських керуючих активами та Асоціації швейцарських фінансових аналітиків; Правила саморегулювання, визнані державним регулятором (Федеральною банківською комісією Швейцарії). Яскравим прикладом, що найбільше відповідає функціям саморегулівних організацій, можуть бути повноваження фондових бірж щодо встановлення та забезпечення дотримання правил лістингу, надані відповідно до Закону "Про цінні папери та фондові біржі", хоча у Швейцарії фондові біржі підлягають нагляду з боку Федеральної банківської комісії.

Міжнародна організація комісій з цінних паперів (IOSCO) вважає, що саморегулювання зарекомендувало себе як ефективний механізм контролю за діяльністю установ фінансового сектору: за своєю природою саморегулівні організації мають більшу гнучкість і можливість адаптувати регуляторні вимоги до мінливого бізнес-середовища та здатні швидше, ніж державні відомства, реагувати на зміни ринкових умов.

Декларація Міжнародної організації комісій з цінних паперів про тридцять цілей і принципів регулювання в галузі цінних паперів з метою надання допомоги державним регуляторам у виконанні їх завдань щодо захисту прав інвесторів, забезпечення ефективності та прозорості ринків, а також зменшення системних ризиків заохочує країни до створення та використання саморегулівних організацій і рекомендує делегування їм повноважень в обсязі, що визначається величиною і складністю ринків.

Спираючись на звіт Консультативного комітету з питань саморегулювання Міжнародної організації комісій з цінних паперів, слід звернути увагу на переваги саморегулівних організацій у таких сферах, як:

— застосування спеціалізованих знань у відповідному сегменті фінансового сектору, фінансуванні його розвитку;

— забезпечення мотивації, договірних відносин, прозорості, відповідальності та гнучкого дотримання відповідних правил;

— здійснення професійних перевірок придатності окремих установ щодо отримання доступу на ринок;

— врегулювання скарг і претензій споживачів;

— реалізація програм моніторингу для виявлення зловживань на ринку;

— забезпечення механізму вирішення спорів;

— співпраця з іншими саморегулівними організаціями.

Важливим питанням, що потребує чіткого визначення, є характер взаємовідносини між державним регулятором і саморегулівними організаціями. Щоб використати всі переваги саморегулівних організацій, вони повинні мати чітко визначені повноваження, включаючи повноваження на розробку та забезпечення дотримання власних правил. У такому разі державний регулятор виконуватиме переважно функції нагляду, використовуючи такі методи, як перевірки на місцях і періодичний нагляд.

Саморегулівна організація має періодично звітувати перед державним регулятором про виконання своїх обов'язків і отримувати схвалення регулятора щодо власних правил. Разом із тим недоцільною слід визнати практику, коли регулятор дає вказівки саморегулівним організаціям або дублює їх функції. Регулятор не повинен долучатися до оперативних і повсякденних питань адміністрування ринків. Чітке визначення відповідних функцій саморегулівних організацій і державного регулятора має встановлюватися в законодавчих актах і нормативних документах або забезпечуватися шляхом підписання меморандумів про взаєморозуміння чи співробітництво.

До головних ознак ефективної саморегулівної організації згідно зі світовою практикою належать:

— наявність нормативних документів і внутрішніх процедур, що регламентують її діяльність на фінансовому ринку відповідно до визначених функцій і завдань;

— надання дозволів або права доступу на ринок, розробка та запровадження для ринкових посередників кваліфікаційних вимог;

— моніторинг діяльності конкретного сегмента фінансового ринку;

— контроль за дотриманням запроваджених правил роботи та взаємодії на фінансовому ринку;

— адміністрування механізму врегулювання спорів;

— розробка програм і організація системи навчання та підвищення кваліфікації учасників фінансового ринку;

— обмін інформацією між саморегулівними організаціями та державними регуляторами.

Відмінність між окремими саморегулівними організаціями полягає в тому, що біржі можуть безпосередньо впливати на регулювання фінансових ринків, тоді як асоціації дилерів або інвестиційних менеджерів лише мають можливість застосовувати регуляторні правила, забезпечувати їх дотримання, брати участь в освітніх програмах, але не мають повноважень розробляти власні правила. Функції таких організацій слід розглядати лише як функції субпідрядників державних регуляторів.

Специфіка вітчизняного ринку фінансових послуг полягає в тому, що держава в законодавчому або нормативному порядку може призначати саморегулівні організації, як це роблять у деяких країнах — не членах ЄС. Наприклад, таким чином в Україні вирішено питання щодо кредитних спілок.

Згідно з Законом України "Про кредитні спілки" від 20 грудня 2001 р. № 2908-ІІІ, з метою координації діяльності, надання взаємодопомоги та захисту спільних інтересів ці організації мають право на добровільних засадах створювати місцеві та всеукраїнські асоціації кредитних спілок, які є юридичними особами і утримуються винятково за рахунок внесків кредитних спілок — своїх членів. При цьому визнання саморегулівних організацій супроводжується чітким визначенням їх ролі, обов'язків, повноважень і підзвітності державному регулятору.

Як свідчить світова практика, використання принципів саморегулювання було найефективнішим у країнах з тривалим досвідом функціонування фінансових ринків. В Україні застосування можливостей саморегулівних організацій має пов'язуватися, насамперед, із перенесенням на них певної частки витрат з регулювання, делегуванням функцій моніторингу ринку, забезпечення правозастосування та інших аспектів детального адміністрування, а також залучення їх до захисту прав споживачів фінансових послуг і реалізації освітніх програм.

Протягом останніх років ДКЦПФР та Держфінпослуг з метою забезпечення стабільності та безпеки діяльності на фінансовому ринку, посилення контролю за дотриманням учасниками ринку регуляторних вимог, уніфікованих правил і стандартів, підвищення дієвості саморегулювання та покращення взаємодії з державними органами проводиться послідовна робота щодо встановлення єдиного підходу до створення та функціонування саморегулівних організацій, передачі їм частини регуляторних повноважень для здійснення державного регулювання фінансового ринку та створення уніфікованої правової бази за кожним видом професійної діяльності.

Згідно з Законом України "Про цінні папери та фондовий ринок", саморегулівна організація професійних учасників фондового ринку — неприбуткове об'єднання учасників фондового ринку, що провадять професійну діяльність на фондовому ринку з торгівлі цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, депозитарну діяльність (діяльність реєстраторів і зберігачів ), утворене відповідно до критеріїв та вимог, встановлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Саморегулівні організації професійних учасників фондового ринку утворюються за таким принципом: одна саморегулівна організація з кожного виду професійної діяльності на ринку цінних паперів. Така саморегулівна організація має об'єднувати більше половини професійних учасників фондового ринку за одним із видів професійної діяльності.

Метою діяльності таких організацій фондового ринку є забезпечення провадження діяльності професійними учасниками фондового ринку, які є членами саморегулівної організації, розроблення та затвердження правил, стандартів професійної поведінки та провадження відповідного виду професійної діяльності.

До основних функцій саморегулівних організацій на ринку цінних паперів належать:

1) нормотворча, яка реалізується шляхом прийняття внутрішніх нормативних актів, що регулюють порядок здійснення професійної діяльності та проведення операцій з цінними паперами, а також шляхом участі у законотворчій діяльності;

2) контрольна, що полягає в організації нагляду за дотриманням учасниками ринку цінних паперів внутрішніх вимог саморегулівних організацій та національного законодавства;

3) функція примусу, що передбачає розробку санкцій, заходів впливу та дисциплінарних заходів стосовно членів саморегулівних організацій та порядок їх застосування;

4) арбітражна, яка реалізується через діяльність створених при саморегулівних організаціях третейських судів.

У кожному з видів професійної діяльності ДКЦПФР може делегувати саморегулівній організації такі повноваження:

— збирання, узагальнення та аналітичне оброблення даних щодо провадження відповідного виду професійної діяльності;

— проведення перевірок провадження відповідного виду професійної діяльності, дотримання вимог законодавства про цінні папери, правил, стандартів професійної поведінки;

— подання їй обов'язкового для розгляду клопотання про припинення дії ліцензії на провадження професійним учасником фондового ринку певного виду діяльності;

— сертифікація фахівців фондового ринку;

— видача ліцензій особам, які здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку.

Станом на 31 грудня 2008 р. Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку зареєстровано 10 саморегулівних організацій, серед яких: п'ять бірж, чотири асоціації та одна торговельно-інформаційна система (табл. 2.5).

Таблиця 2.5. Чисельність членів саморегулівних організацій в Україні станом на 31 грудня 2008 p.*

* Джерело: Звіт Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку за 2008 рік [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.ssmsc.gov.ua

В умовах фінансової кризи посилення ролі саморегулювання на ринках фінансових послуг набуває особливого значення в контексті світових тенденції та потреби реформування регулювання і нагляду на фінансовому ринку. Підвищення ролі саморегулівних організацій професійних учасників пов'язується з одночасним встановленням тіснішого зв'язку між ними та регуляторними органами.

До заходів, спрямованих на посилення ролі саморегулівних організацій та професійних об'єднань на фінансовому ринку, належать:

— розробка та прийняття Закону України "Про саморегулювання на фінансових ринках", у якому мають бути закріплені основні принципи діяльності саморегулівних організацій;

— визначення процедури делегування саморегулівним організаціям повноважень щодо нагляду за добросовісністю конкуренції на фінансових ринках, у тому числі шляхом розробки та впровадження кодексів професійної етики, права на застосування заходів впливу;

— розробка та забезпечення виконання умов прийнятності фінансових послуг інвесторами та іншими споживачами;

— сприяння створенню за участю саморегулівних організацій страхових і гарантійних фондів, які мають забезпечувати додатковий захист прав інвесторів та споживачів фінансових послуг. На сьогодні таке завдання найактуальніше для кредитних спілок і страхових організацій.

За умови належного впровадження саморегулювання може забезпечити розробку ефективних правил, загальне їх дотримання, своєчасне внесення змін і доповнень до них відповідно до зміни ринкових умов, а також гнучке й ефективне забезпечення виконання правил. Крім того, саморегулювання може забезпечити значну економію державних витрат завдяки перенесенню фінансування частини витрат на установи сектору, що регулюється (на суб'єктів регулювання).

Підвищення ролі саморегулювання на фінансовому ринку має відбуватися шляхом поступової передачі повноважень з регулювання, закріплених на даний час за державним органом виконавчої влади, саморегулівним організаціям, які представляють весь ринок тих чи інших фінансових послуг. Має бути створена державна система стимулювання саморегулівних організацій до встановлення чітких вимог щодо професійної діяльності учасників ринку та контролю за дотриманням цих вимог.

Одночасно потрібно розвивати та надавати державну підтримку діяльності громадських організацій, що об'єднують споживачів фінансових послуг. Слід забезпечувати постійний діалог між громадськими об'єднаннями, асоціаціями професійних учасників фінансового ринку та регуляторними державними органами щодо нормо-утворення, правовстановлення, правозастосування, консолідації зусиль у справі подальшої розбудови вітчизняного фінансового ринку.

Зі свого боку саморегулівні організації мають функціонувати відповідально, розвивати найкращу практику та здійснювати моніторинг за своїми ринками з огляду не тільки на власні економічні, репутаційні чи регуляторні інтереси.

Включення саморегулювання до загального державного регуляторного режиму функціонування установ фінансового сектору, за умови належного впровадження, дає змогу ефективніше та з меншими витратами реалізувати державні цілі відповідно до інтересів як суспільства, так і суб'єктів регулювання. При цьому головною передумовою має бути налагодження співпраці та координація їх спільної діяльності, а також усунення дублювання функцій одне одного. Саморегулювання слід розглядати як частину єдиної моделі ефективного та всеохоплюючого регулювання фінансових ринків.

Розвиток принципів саморегулювання сприяє формуванню ефективної структури фінансового ринку, розширює можливості вибору оптимальної моделі регулювання, дозволяє розглядати саморегулювання як реальну інституційну альтернативу державному управлінню.

В умовах інтернаціоналізації фінансових ринків і ускладнення їх структури поряд зі створенням об'єднань саморегулівних організацій за галузевою (професійною) ознакою, виникає об'єктивна потреба у створенні міжгалузевих, міждержавних і міжнародних союзів саморегулівних організацій.

Досвід розвинутих країн світу переконливо доводить, що діяльність фінансових установ саморегулівних організацій і розширення основ саморегулювання у системі національного регулювання є необхідною умовою стабільного розвитку фінансових ринків.

Створення механізму саморегулювання на фінансових ринках, що розвиваються, вимагає розробки чіткіших принципів взаємодії державних органів і саморегулівних організацій, насамперед шляхом створення ефективної системи підзвітності. Державні регулятори мають розглядати саморегулювання в загальній регуляторній системі як додатковий регуляторний механізм. За умови впровадження належних механізмів відповідальності, які б забезпечували чітке виконання регуляторних обов'язків і надійне функціонування ринків відповідно до визначених стандартів діяльності в інтересах суспільства, функції саморегулівних організацій потрібно постійно підтримувати та розвивати.