Ринок фінансових послуг - Науменкова С.В. - 13.2.2. Інтернет-трейдинг

Працюючи на ринку фінансових інтернет-послуг, банки широко пропонують Інтернет-трейдинг.

Інтернет-трейдинг — надання клієнтам оперативного доступу до торгово-аналітичної інформації зі світових валютних і фондових ринків, а також широких можливостей ефективного управління своїми коштами та цінними паперами.

Як правило, це послуга, яку надають інвестиційні посередники (банки, біржі, брокерські компанії) своїм клієнтам щодо купівлі валюти або цінних паперів через Інтернет у режимі реального часу. Протягом останніх років майже 40 % інвесторів вкладають гроші в акції саме через Інтернет.

Інтернет-трейдинг став популярним у США в середині 90-років XX ст. як технологія, що давала змогу спростити і прискорити виконання операцій на фондовому ринкові.

Перевагами Інтернет-трейдингу є:

— спрощення та прискорення виконання основних бізнес-операцій на глобальних фінансових ринках (відкриття та ведення рахунків; прийом і виконання операцій купівлі-продажу; отримання аналітичної інформації та котирувань; аналіз фінансових показників тощо);

— розширення кола інвесторів та місткості ринків, що надає можливість непрофесійним учасникам ринку вкладати свої кошти в прибуткові активи на фондових і валютних ринках;

— комплексне обслуговування інвесторів, формування інвестиційних портфелів і динамічні зміни їх обсягів та структури, надання консультаційних послуг тощо.

Практично інвестор може одержувати послуги Інтернет-трейдингу безпосередньо на сайті компанії-посередника, користуючись звичайним веб-браузером, або за допомогою проведення трансакцій на встановленому на власному комп'ютері спеціальному програмному забезпеченні.

З поширенням Інтернет-трейдингу змінюється статус біржі, яка згідно з нормативними актами Комісії з цінних паперів і бірж США (SEC —Securities and Exchanges Commission), що позбувається статусу некомерційного партнерства і перетворюється на організацію (асоціацію або групу фізичних осіб), яка:

— зводить заявки (ордери) на цінні папери від значної чисельності покупців та продавців;

— використовує попередньо встановлені методи, без права стороннього втручання, відповідно до яких виконуються заявки;

— передбачає згоду покупців і продавців з умовами торгівлі і правилами обробки ордерів, введених у систему.

До появи Інтернет-трейдингу існували брокери, які працювали за двома основними моделями:

1) класичний (full-services) брокер, котрий надає якісне і комплексне обслуговування багатим клієнтам на всіх етапах інвестування від прийому заявок до управління портфелем цінних паперів і повного юридичного та інформаційного забезпечення;

2) дисконтний (discount) брокер, який лише виводить заявки на ринок, приймаючи їх по телефону, мінімізуючи розмір комісії з клієнта та свої накладні витрати. Низькі комісійні зумовили залучення багатьох невеликих клієнтів до біржової торгівлі, підтримуючи бізнес цих брокерів за рахунок обігу.

Он-лайн брокери почали домінувати на ринку з появою Інтернет-трейдингу. Інтернет зменшив накладні витрати брокерів, даючи змогу обслуговувати одночасно велику чисельність клієнтів.

Набула поширення практика денного трейдингу {day-trading) — відкриття і закриття позицій протягом одного дня, що дає можливості відстежувати незначні коливання цін на фондові інструменти. З'явилася категорія брокерів, яка спеціалізувалася на обслуговуванні спекулятивної гри клієнтів — так звані денні брокери (day-broker).

Поширилися системи прямого доступу, в яких здійснюються автоматичне виведення заявки на ринок і самостійне управління розміщенням ордера на біржі чи торговельному майданчику. В умовах прямого доступу на ринок розширюються можливості інвестора та змінюються функції брокера.

З'явилось поняття "безумовного ордера", який виконується при введенні його в систему за наявності в ній зустрічного ордера (на продаж чи на купівлю), що зберігається у заздалегідь заданих параметрах (ціна, обсяг, тип активу). При цьому здійснюється автоматичне виконання обох ордерів без додаткового підтвердження операції контрагентами. Такі технології забезпечують можливість використання електронних систем прямого доступу з автоматичною консолідацією потоку зустрічних заявок, їх обробкою та виконанням.

Прикладом системи прямого доступу є електронна комунікаційна мережа (Electronic Communikation Network — ECN), яка функціонально може виконувати функції біржі, на якій здійснюється виконання зустрічних парних заявок. У протилежному випадку заявки виводяться на відкритий ринок, де ECN виступає як брокер.

Найбільш відомими прикладами функціонування ECN є віртуальні електронні майданчики Instinet, створені компанією Reuters — NexTrade, Island, REDI, Market XT, в Європі – TradePoint (Велика Британія).

Особливостями брокерських систем, що ґрунтуються на системах прямого доступу ECN, порівняно з традиційними інтернет-системами, заснованими на веб-браузері, є такі:

— цілодобова торгівля;

— можливість торгувати всередині спреда;

— виконання ордера миттєво (за частки секунди);

— повний контроль проходження інформації завдяки миттєвому розміщенню замовлення і миттєвому отриманню підтвердження на його виконання;

— можливість торгувати до і після відкриття біржі;

— потреба встановлення спеціального програмного забезпечення, складніший інтерфейс користувача;

— підвищені вимоги до якості зв'язку.

Наслідками появи та застосування Інтернет-трейдингу стали:

— посилення глобалізації ринку фінансових послуг та можливість непрофесійних приватних інвесторів здійснювати операції на фінансову ринку;

— перегляд базових концепцій функціонування світових фінансових ринків;

— реструктуризація всіх видів бізнесу, пов'язаних із торгівлею цінними паперами (отримання інформації, брокерсько-дилерські послуги, послуги клірингових, платіжних і депозитарних систем);

— зростання кількості та швидкості операцій, глобалізація фінансових ринків;

— поява на ринку он-лайн-брокерів поряд із класичними та дисконтними брокерами; збільшення обсягів надання послуг з обслуговування спекулятивної гри клієнтів;

— розширення прямого роздрібного продажу і створення нового конкурентного середовища;

— підвищення рівня фінансових ризиків; розробка та прийняття нових стандартів фінансових інструментів.