Теорія фінансів - Федосов В.М. - Карл Дітцель про державний борг

Історична школа Німеччини сформувала оригінальну концепцію до теорії державного кредиту. Карл Дітцель (1829-1884) у 1855 р. зазначав у своїй праці "Система державних позик", що народ тим заможніший, а народне господарство тим процвітаюче і прогресуюче, чим більшу частку державних витрат поглинають процентні платежі. На його думку, державний кредит: по-перше, підносить державу на вищу стадію господарського розвитку; по-друге, створює для держави "невичерпний і незмінний фонд", з якого нація щодня і щогодини отримує вигоди; по-третє, за рахунок кредиту ("невичерпного фонду") нація задовольняє свої потреби; по-четверте, державні позики надаються кредиторами з вільних надлишків капіталу, при цьому жодним чином не відволікаються капітальні вкладення в будь-яке підприємництво. Приватний господарський лад не страждає від державного кредиту.

Зазначений підхід до аналізу державного кредиту не був випадковим і визначався такими причинами. Перша - полягала в швидкому зростанні державних боргів у країнах Західної Європи. На початку 60-х років XIX ст. щорічні витрати на виплату процентних платежів і управління державним боргом становили до всієї суми урядових видатків у Франції - 27,9%, Британії - 40,0%, Італії - 36,0%, Австрії - 41,7%. Виникла потреба в дослідженні категорії "державний борг" і в певному значенні у виправданні його зростання. Друга причина полягала в тому, що на зміну класичній концепції використання державного боргу для переміщення капіталів виникала нова капіталотворча теорія - про створення нового капіталу за допомогою державного кредиту.

Як зазначав ще в XIX ст. український економіст М. Алексєєнко (18471917), кращі сили економістів відгукнулися на концепцію К. Дітцеля. На думку А. Вагнера, війни, які вели майже всі країни Західної Європи в XIX ст. за свої територіальні надбання, за ринки збуту і джерела сировини, фінансувалися державними позиками, що сприяло перетворенню матеріальних капіталів країни на нематеріальні. Німецький економіст Лоренц фон Штейн (1815-1890) підійшов до проблеми з погляду капіталотворення. Він доводив, що погашення державного боргу (який, за К. Дітцелем, був зайвим), "дорівнює утворенню нового капіталу із зайнятого" (тобто вкладеного). З погляду марксистської теорії державний кредит є однією із форм руху позичкового капіталу, а процент за кредит - частка позичкового капіталу в додатковій вартості.

Одним із представників історичної школи є Г. Ф. Кнапп (1842-1926), відомий теоретик у сфері грошей. Г. Ф. Кнапп у 1895 р. опублікував свою працю "Державна теорія грошей". У ній він намагався довести, що паперові гроші кращі за металеві, оскільки їх цінність визначається такою могутньою політичною силою, як держава. На його думку, держава може проводити грошову політику, виходячи з реальних економічних потреб держави. У Г. Ф. Кнаппа було багато послідовників, але ще більше супротивників, які вважали, що його теорія суперечить об' єктивному характеру економічних законів.

Таким чином, історична школа Німеччини створила досить цілісну теорію державних фінансів відповідно до умов "наздоганяючого розвитку", коли країна проводить політику стимулювання економічного розвитку в умовах слабкості національного капіталу і необхідності за допомогою держави концентрувати фінансові зусилля для руху вперед. Проте є певна небезпека захоплення суто націоналістичною ідеєю економічного розвитку. Один з останніх представників історичної школи Вернер Зомбарт (1863-1941) проявив у своїх працях агресивні, націоналістичні, антисемітські погляди. У своїй останній праці "Німецький соціалізм" він писав, що економічні інститути, кредит, виробничі потужності і транспорт повинні бути поставлені на службу воєнним вимогам. На його думку, німецький націонал-соціалізм має історично-реалістичний характер і відбиває прагнення Німеччини до величі. Як пише американський дослідник історії економічної думки Б. Селігмен, хоча сам В. Зомбарт міг і не бути членом націонал-соціалістичної партії, він належав до послідовників нацистів. Міфологія, що міститься в останній його книзі, у поєднанні з руйнівною силою "Третього рейху" принесла такі плоди, як крематорії Треблінки і Майданека.