Теорія фінансів - Федосов В.М. - Фінансові засади теорії суспільного товару

Як напрямок світової економічної думки вона розвивається на стику маржиналізму й економічної теорії добробуту. Її засновниками є шведські економісти К. Віксель і Е. Ліндаль. Численні послідовники розвивали й удосконалювали цю теорію. З' являються поняття: суспільні потреби, блага, послуги, суспільні товари і суспільний вибір. Один із засновників школи нової політичної економії, лауреат Нобелівської премії (1986 р.) за дослідження засад теорії прийняття економічних і політичних рішень, американський економіст Дж. Бьюкенен (1919 р.) вважає К. Вікселя батьком сучасної теорії фінансів. Він зазначає, що його думка про те, що державні фінанси пов' язані з умовами демократичного процесу, випередила погляди його колег принаймні на півстоліття. К. Віксель розглядає фінансову політику як обмін. Для нього політика - це широке поле складних відносин обміну між окремими індивідами.

К. Віксель, на підставі маржиналістського аналізу, розробляє принципи податкової політики, згідно з якими доводить необхідність зіставлення корисності соціальних послуг з тягарем податків, які вводяться для їх фінансування. На основі цього можна зробити висновок про доцільність тих чи інших податків. К. Віксель піддав критиці всю систему оподаткування, її регресивний характер, непрямі податки. Ще на початку XX ст. він дійшов висновку про те, що поліпшення системи оподаткування можливе лише за умов розвитку демократії. Парламенти країн повинні враховувати інтереси різних груп платників податків. К. Віксель обстоює принцип справедливості в розподілі податків. Кінцевою метою розумної податкової політики, вважає він, є рівність перед законом і економічний добробут.

Лауреат Нобелівської премії (1970 р.) за розвиток статичної і динамічної економічної теорії, американський економіст П. Самуельсон (1915 р.) створює "чисту теорію державних видатків", у якій розвиває основні концепції шведської школи. Він вводить в науковий обіг категорію "суспільний товар", під яким розуміє товари і послуги, що надаються державою. Суспільний товар поєднує кілька основних особливостей, що відрізняють його від ринкових товарів: по-перше, неподільність середовища споживачів; по-друге, загальну доступність. Індивідууми або соціальні групи, споживаючи товар, не завдають ніякого збитку решті споживачів; по-третє, суспільний товар надається тільки державою. У західній літературі наводиться класичний приклад такого товару - інформація. З поглибленням суспільного поділу праці, наукового прогресу, прискоренням інноваційного розвитку суспільні інституції, а також індивідуальні користувачі зацікавлені у своєчасному отриманні наукової, економічної, комерційної, технічної, валютної, кредитної, біржової, фінансової та інших видів інформації. Особи, що одержують інформацію від державної статистичної або іншої служби, не зменшують її запасів.

Із погляду П. Самуельсона, необхідна відповідна політика регулювання пропозиції суспільних товарів, метою якої є досягнення оптимальності в урядових видатках. П. Самуельсон запропонував певні заходи для регулювання пропозиції ресурсів. На його думку, треба знайти оптимальне співвідношення між приватними і суспільними товарами. В реальному житті здійснити таке розмежування досить важко, воно може мати більше умовний характер. Тому він запропонував розглядати суспільні і приватні товари як крайні полюси. Дослідження приватних і суспільних товарів має важливе прагматичне значення, у підсумку воно дає змогу визначити співвідношення між державним і приватним секторами економіки. Оцінка цього співвідношення вимагає історичного підходу, оскільки змінюються економічні, політичні та соціальні умови. Загальною передумовою, до якої постійно прагне сучасна держава в питанні про обсяги урядового сектору, є забезпечення принципу оптимальності державного втручання.

Дж. Бьюкенен розрізняє в теорії суспільного товару нормативний і позитивний напрямки. На його думку, вони взаємно переплітаються, але особливу увагу він звертає на позитивну концепцію. Об'єктом аналізу в нормативній теорії, як стверджує Дж. Бьюкенен, є критерій можливого розподілу фінансових ресурсів, заснований на передбачуваному ухваленні ефективних норм. Значна частина ортодоксальної економічної теорії, фактично, є нормативною. Вона розрахована на те, щоб дати уряду рекомендації з питань вибору оптимальної економічної і фінансової політики для досягнення ефективного розподілу ресурсів.

Об' єктом аналізу позитивної теорії є результати процесу ухвалення рішень, тобто економічної і фінансової політики. Згідно з нею наукові ідеї розробляються для того, щоб попередити, передбачити можливі негативні результати дій уряду. Тому саме їй Дж. Бьюкенен приділяє особливу увагу. Він зазначає, що нормативний теоретик, визначивши необхідні ефективні умови, припускає, що уряд (тобто колектив) прийме його пропозиції або врахує їх при виборі політики. Позитивний теоретик не може прийняти таку ідею, оскільки для нього колектив не існує окремо від індивідуальної особи. Колективні дії, вважає Дж. Бьюкенен, мають бути зрозумілими через аналіз індивідуальної поведінки. Він розрізняє в позитивній теорії державних фінансів дві частини. Перша полягає в логічному розвитку індивідуального вибору суспільних товарів. Друга - пов'язана з аналізом реально існуючого фінансового світу, необхідністю емпіричного доказу вірності початкових положень. Отже, робить висновок Дж. Бьюкенен, політичного аналогу невидимої руки А. Сміта немає.

При вивченні проблеми суспільного вибору Дж. Бьюкенен, розвиваючи ідеї шведської школи, розглядає політику як "обмін", а державу - як "економічного і фінансового агента ринку". Він зазначає, що "політика - це структура, у якій індивіди прагнуть колективно забезпечити свої власні, приватно визначені цілі, які не можна реалізувати за допомогою простого ринкового обміну". І, якщо відсутній індивідуальний інтерес, то взагалі немає ніяких інтересів. Проте особливість державної політики полягає в тому, що в ній є елементи примусу, які не узгоджуються з моделлю добровільного обміну між окремими особами. Бьюкенен ставить питання так: з якою метою відбувається примус? На думку вченого, відповідь полягає в тому, що індивіди примиряться з цим політичним примусом тільки, якщо в підсумку обмін сприятиме їхнім інтересам і відповідатиме нормам і принципам індивідуалізму, на яких ґрунтується ліберальний соціальний порядок.

Дж. Бьюкенен запропонував "Конституцію економічної політики". У ній він зазначає, що будь-які поліпшення в політиці вимірюються з позицій задоволеності окремої, приватної особи, а не з позицій створеного надін-дивідуального ідеалу. У цьому він бачить суттєву відмінність обміну суспільних благ від ринкового обміну. Ринки - інститути обміну, чого не можна сказати про державний розподіл благ. Суспільство загалом може оцінити цілі політики позитивно, але не можна ігнорувати індивідуальних оцінок, тобто не можна порушувати індивідуалістичних канонів, свободи автономних індивідів. У цих суперечностях виявляється вся складність проблеми "фіскального обміну", "суспільні блага - податки", "податки - плата за суспільні блага".

І К. Віксель, і Дж. Бьюкенен у своїх працях неодноразово переносять ці питання в конституційне поле. На їхню думку, дослідник повинен вивчати процеси і структури, у яких розробляються політичні рішення для вдосконалення фінансових відносин між державою та індивідуумом. Як зазначає Дж. Бьюкенен, будь-які зміни в нормах і правилах мають пропонуватися тільки на тимчасовій основі і спиратися на відповідальне розуміння політичної реальності. Політичні можливості вибору повинні залишатися у сфері досяжного, а інтереси політичних агентів повинні визнаватися як межа можливого.

Проблема "податки - плата за суспільні послуги" потребує фундаментального підходу. Податки мають примусовий характер. Введення податків було викликане необхідністю покриття державних видатків. Їх сутність як обов'язкових, примусових платежів не змінюється залежно від політичних, економічних і соціальних стандартів. Змінюється не сутність податків, а податкова політика, що відповідає державним принципам. В умовах демократичного суспільства формується широкий спектр соціальних потреб і позицій їх забезпечення. Розвиваються концепції держави соціальної ринкової економіки, удосконалюються індивідуалістичні канони суспільства, закони, що захищають права платників податків - як дрібних, так і великих. Але за умов масовості платників податків і достатньо широкого спектру самих податків, мабуть, навіть при найдосконаліших конституційних нормах, навряд чи можна досягти розумного співвідношення вигоди-витрати для кожного індивідуума. Тому фінансова наука повинна продовжувати ставити актуальні проблеми вдосконалення відносин "суспільне благо - податок" і активно пропонувати можливі їх демократичні рішення.