Теорія фінансів - Федосов В.М. - Ренесанс неокласицизму у 70-хр. ХХ ст

Починаючи з 70-х рр. ХХ ст. у економічній науці відбувається ренесанс теорій ринкової економіки, які, на думку їх прихильників, мають внутрішній потенціал для вирішення проблем досягнення макроекономічної стабілізації. При цьому зазначається, що "видима рука уряду", яка на відміну від "невидимої руки" А. Сміта, провадитиме добре керовану фіскальну та грошову політику, не порушуючи внутрішнього потенціалу розвитку ринкових агентів. Найвизначнішим представником нової класичної школи є американський економіст Роберт Е. Лукас (1937). В своїх працях він досліджує особливості розвитку нової класичної макроекономіки, зокрема проблеми макрофінансової стабілізації та економічного зростання й пов' язаної з ними економічної політики. В 1995 р. він отримав Нобелівську премію "За розвиток і застосування гіпотези раціональних очікувань", що сприяло удосконаленню макроекономіч-ного аналізу та поглибленню розуміння економічної політики. До неокласичної школи належать також багато інших економістів: Томас Саржент, Роберт Барро, Едвард Прескотт, Нейль Уоллас, Патрик Мінфорд та інші.

Тріумф кейнсіанських ідей і прокейнсіанської політики державного регулювання, що тривав багато десятиліть, закінчився. Критика теоретичних положень Дж. Кейнса та кейнсіанства посилюється під впливом, так званої, "великої інфляції" 70-х рр. ХХ ст., що загострила нестабільність економіки. Особливість "великої інфляції" полягала в тому, що вона вразила економіку в роки уповільнення економічного зростання. Поєднання господарського застою при діаметрально протилежних темпах зростання цін визначили у економічній літературі як "стагфляцію". Пояснити феномен стагфляції з погляду кейнсіанської теорії було неможливо. Згідно з Дж. Кейнсом, економічний застій викликає зниження цін, тому вся система циклічного регулювання економіки виявилася непридатною в нових умовах її функціонування. Першими широкомасштабну атаку на кейнсіанство здійснили монетаристи. Лауреат Нобелівської премії, американський професор М. Фрідмен (1912-2006) зчинив, за словами західних економістів, " монетаристську контрреволюцію" проти кейнсіанської теорії економічного циклу та прокейнсіанської фіскальної та грошової політики. М. Фрідмен створив свою теорію економічного циклу, у якій монетарний фактор є вихідним і основним.

Головний критичний аргумент, направлений проти кейнсіанства, полягає у тому, що не були враховані мотивації економічних агентів при формуванні ними очікувань ендогенного (тобто внутрішнього) походження. У дискусіях із кейнсіанством неокласики доводять, що при дослідженні економічного розвитку треба виявляти не тільки екстенсивні, а й інтенсивні фактори зростання. У кейнсіанських теоріях економічного зростання основна увага зверталася на кількісні фактори розвитку, зокрема на зростання обсягів інвестицій, що заохочувалися державою. У міру інтексифікації процесу виробництва великого значення набувають такі якісні фактори, як розвиток наукових досліджень, запровадження наукової системи управління, підвищення кваліфікації робочої сили. Неокласичні теоретики підкреслювали вплив технічного прогресу на економічне зростання.

У 70-х р. ХХ ст. формується напрям неокласичної теорії, названий у економічній літературі неоконсерватизмом. Його представники у своїх роботах широко використовують аналітичні методи досліджень маржиналіз-му, математичний аналіз. Дослідження з застосуванням математичного апарату підвищили ефективність економічної науки. Математизація фінансової науки дала можливість ввести державні фінанси до економічних моделей прогнозування. Основні положення неоконсерватизму базуються на таких концепціях.

По-перше, головним нововведенням є концепція "економіки пропозиції". Її сутність полягає у тому, що економічне зростання визначається достатністю запропонованих заощаджень. Причинно-наслідкові зв'язки економічного зростання в теорії "економіки пропозиції" вибудовуються таким чином: заощадження - нагромадження - інвестиції - продукт, що виробляється та створює сам для себе ринок збуту. Гіпотеза агрегованої пропозиції вперше була запропонована в 1969 р. американськими економістами Р. Лукасом і К. Раппінгом та надалі розвинута у 1970-і рр. Р. Лукасом;

По-друге, у центр дослідження поставлений суб'єктивний фактор - "економічна людина", його поведінка, спонукальні мотиви за певних економічних і соціальних обставин. Мотивація "економічної людини" та її переваги Грунтуються на аналізі мікроекономічних показників - ціни, капіталу, прибутку, ренти, заробітної плати тощо;

По-третє, на основі ідеї вільного підприємництва розвивається концепція "саморегулювання" економіки та обмеженого державного втручання;

По-четверте, - розвивається теорія факторів виробництва, згідно з якою вартість продукту створюється трьома основними виробничими факторами - капіталом, працею і землею. Обсяг продукції та темпи її зростання визначаються різноманітними співвідношеннями виробничих факторів. Національний дохід розподіляється пропорційно граничній продуктивності кожного фактора. За відсутності втручання держави заробітна плата, прибуток і рента відповідатимуть граничній продуктивності праці, капіталу та землі. Кожен фактор отримує "справедливу" і природну" частку доходу. Прагматичне значення цієї ідеї полягає у тому, що вона надає можливість аналізувати техніко-економічні зв' язки, співвідношення та пропорції, що складаються між затратами і випуском продукції.

По-п 'яте, політика макрофінансової та макроекономічної стабілізації, що впливає на поведінку економічних агентів, була переглянута та скорочені обсяги державного втручання. Однак нові підходи до макроекономіки підсилюють можливості застосування політики "aggregate suppy policies" для стимулювання випуску продукції та зростання зайнятості;

По-шосте, сформувався новий напрямок досліджень, що отримав назву "теорія реального економічного циклу", якою були виявлені причини, які порушують умови пропозиції, - так звані, шоки. Американські економісти Ф. Рідленд і Е. Прескотт побудували модель реального економічного циклу, використовуючи метод "комп'ютерної імітації" .