Теорія фінансів - Федосов В.М. - Банки як головні фінансові інститути

В новій парадигмі особливо зазначається важливість банків - головних інститутів сучасної економіки. Дж. Стігліц зазначає, що нездатність зрозуміти ключові аспекти фінансових інститутів та їх нової ролі є головною причиною багатьох останніх невдач макроекономічної політики, у т.ч. рецесію 1991 року в США та жорсткі кризи у Східній Азії. До цих слів слід додати і жорстку світову фінансову кризу, що розпочалася у 2008 р. Під час розробки монетарної політики пропонуються першочергові заходи з підтримки банків як головних інститутів, що забезпечують пропозицію кредитів. З цією метою усі заходи регулювання повинні бути скоординовані, в іншому випадку вони можуть суперечити один одному і навіть паралізувати дію інших економічних та фінансових заходів.

Заходи регулювання повинні також відповідати мотивації банків. В деяких випадках пропозиції щодо забезпечення стандартного рівня достатності капіталу можуть завадити банкові, оскільки змушують його брати на себе підвищені зобов'язання за ризиками. Тому пропонується більш прийнятний метод. Так, зокрема, на основі теорії портфеля активів можна передбачити цілий ряд регулятивних заходів, що впливають як на стимули, так і на можливості надання кредитів. Особливо небезпечним є банкрутство банків. Це означає не просто витіснення з ринку кредитів неефективної фірми, але й втрату інформаційного та організаційного капіталу, що негативно впливають у подальшому на всю економіку.

Особливості відсоткових ставок. Відсоткова політика

Важливою проблемою, що розглядається в новій парадигмі, є рівень процентної ставки за користування кредитом. Відповідно до неокласичного підходу, процентна ставка встановлюється на рівні рівноваги попиту і пропозиції грошей та показує витрати невикористаних можливостей застосування грошей, що забезпечують розрахунки за трансакціями. Нова теорія звертає увагу на особливість банківської відсоткової ставки, яка відображає попит та пропозицію фондів, але ще враховує й ризики.

Відсоткові ставки за банківським кредитом змінюються під впливом циклічного розвитку. В роки рецесії та кризи відбувається зростання витрат зі страхування ризиків, в результаті чого ставки можуть значно збільшуватися. Банк може також відмовити у видачі кредиту тим агентам ринкових відносин, у яких низький кредитний рейтинг. Державне регулювання відсоткових ставок, на думку авторів нового монетаризму, повинно передбачати його важливі негативні наслідки. Так, значне підвищення відсоткових ставок може викликати масове банкрутство фірм, відплив капіталу з країни та знизити валютний курс. Регулювання відсоткових ставок має бути дифференційованним.

Агенти ринкових відносин, чиє фінансове становище значно погіршується внаслідок жорсткості кредитної політики, мають бути забезпечені кредитною пропозицією на розумно обґрунтованих умовах. У випадку подальшого зниження відсоткових ставок збанкрутілі фірми будуть не в змозі відновити свою діяльність та кредитоспроможність. Тому слід зазначити гостру критику Дж. Стігліцем фінансової політики МВФ, що проводилася в країнах з ринковою економікою, які тільки формувалася. Керівництво МВФ, на думку Дж. Стігліца, нездатне було визнати, що кредитні інститути та кредит, який вони надають, відіграють центральну роль в економіці, а жорстка монетарна політика щодо відсоткових ставок в умовах фінансової кризи викликає масовані банкрутства та послаблює економіку. В країнах Південно-Східної Азії відсотки швидко зростали, в Індонезії, наприклад, номінальні відсотки перевищували 80%, в Південній Кореї - 25%, в результаті тисячі фірм збанкрутували. Зниження відсоткових ставок в подальшому не відновило діяльність фірм, а у тих, які витримали "удари монетарної політики" не відновилася вартість чистих активів. Дж. Стігліц зазначає, що в результаті високі відсоткові ставки не підтримали валютного курсу, посилився негативний вплив на економіку та фінанси країн міжнародного капіталу, який і роздув "мильну бульбашку", що лопнула в 1997 р. Висновок теоретиків "нової парадигми" полягає в тому, що дії міжнародних фінансових організацій були вкрай непрофесійними, а МВФ відігравав досить непристойну роль. Тому реформа існуючих міжнародних фінансових інститутів розглядається як гостра необхідність.