Фінанси країн Європейського Союзу - Карлін М.І. - 2.4. Взаємовідносини рівнів бюджетної системи

У Франції відносини між центром і місцевими органами суворо визначені: суверенна влада належить центру, якому підпорядковуються місцеві органи.

У наш час через бюджети місцевих органів влади проходить третина коштів державного бюджету, або 10 % ВВП Франції. Держава прямо втручається в місцеві фінанси: визначає уніфіковану базу податків, яка формується Центральним податковим управлінням. Місцева влада при цьому може встановлювати суму доходів від прямих місцевих податків та їх ставки. Але права самостійного збирання податків місцеви органи влади позбавлені: це робиться централізовано.

За наявності уніфікованої податкової бази місцеві бюджети істотно розрізняються за податковим потенціалом, що зумовлено чисельністю жителів конкретної територіальної одиниці, її економічним потенціалом, рівнем ставок місцевих податків. Різниця в податковому потенціалі найбагатших і найбідніших комун у середині 90-х років становила 3,7 : 1. Крім того, у ході реформ місцевих фінансів бюджети територіальних адміністративних одиниць періодично втрачають деякі джерела податкових надходжень.

Для вирівнювання прибуткової частини, а отже, і витрат місцевих бюджетів держава надає їм помітну фінансову допомогу, її частка в прибутковій частині місцевих бюджетів нині становить близько 40 %, що приблизно відповідає обсягу податкових надходжень (ще 20 % надходить від експлуатації нерухомості, від послуг і земель, у вигляді відсотків за різними кредитами та ін.) Державна допомога надається в порядку спеціальних, доволі різноманітних дотацій.

Щоб зрозуміти, наскільки складна ця система, досить розглянути загальну дотацію на функціонування. Вона фінансується за рахунок виділення з держбюджету щорічно визначеної частини надходжень від ПДВ (у наш час близько 17 %). Розмір дотації індексується на основі прогнозованого зростання споживчих цін і приросту ВВП. Дотація є комплексом різних виплат, що включають три основні частини — базову, дотацію з вирівнювання і компенсаційну дотацію. Розмір базової частини залежить від чисельності населення територіальної адміністративної одиниці. Дотація з вирівнювання нараховується в тому випадку, якщо середній належний до оподаткування дохід на одного жителя в цій комуні нижчий, ніж у середній за відповідною групою комун. Компенсаційна дотація враховує чисельність учнів, а також розміри дорожнього господарства і кількість "соціальних" квартир. За необхідності до трьох основних елементів, що визначають цю дотацію, можуть бути додані додаткові, наприклад, наявність туристичних або медичних центрів. До цього додаються виплати, що забезпечують мінімальний приріст компенсаційної дотації (50 % від величини річного приросту суми загальної дотації на функціонування, зафіксованої в центральному бюджеті).

Щодо контролю держави над місцевими бюджетами, то він здійснюється як на стадії їх ухвалення, так і після виконання. Контролюється дотримання строків затвердження бюджетів та їх зміст, а виконані бюджети проходять перевірку державними скарбниками. Бюджет може затверджуватися, тільки якщо він урівноважений.

Незважаючи на таку громіздку систему управління і контролю, місцеві фінанси є постійним джерелом серйозних проблем для держави. Вона намагалася загальмувати зростання місцевих витрат. Відповідна реформа була проведена у середині 80-х років XX ст. Вона, з одного боку, включала передачу місцевим бюджетам низки функцій, що раніше покладалися на центральну владу, а з іншого — ускладнювала їх доступ до позикових фінансових коштів.

На деякі з таких цілей (освіта і професійне навчання, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, впорядкування міст, сільських районів і приміських зон) витрати місцевих бюджетів є значно вищими, ніж центрального. Це великою мірою пов'язано зі зростанням витрат на управління, переважно за статтею "Винагороди і пенсії персоналу".

Інвестиційні витрати місцевих органів нині становлять близько 80 % державних валових вкладів в основний капітал. До початку 80-х років XX ст. вони фінансувалися переважно з коштів спеціалізованих державних кредитних установ за пільговими відсотками, що викликало швидке зростання цих витрат. Бажаючи уповільнити його, держава різко скоротила обсяг пільгових кредитів і надала місцевим органам влади право вільного вибору кредиторів. Для виплати кредитів і відсотків за ними в бюджеті має щорічно плануватися достатній обсяг заощаджень.

Нині бюджети 75 % територіальних адміністративних одиниць бездефіцитні. Поліпшення стану місцевих фінансів стало важливим чинником скорочення дефіциту консолідованого бюджету. Попри безперечне позитивне значення цієї обставини, французькі фахівці одночасно вказують на його великою мірою кон'юнктурний характер і необхідність структурних заходів для його підтримки, зокрема на неминучість скорочення функціональних витрат.