Фінанси країн Європейського Союзу - Карлін М.І. - 2.5.1.1. Надходження від прямих податків

Місцевий державний сектор у Франції набуває дедалі більшого економічного значення. У 1999 р. у ньому працювало 1,6 млн суб'єктів, а його бюджет становив 800 млрд франків, тобто близько 10 % валового внутрішнього продукту Франції (близько 6 % на початку 70-х років). У 90-ті роки XX ст. місцеві громади здійснювали кожного року інвестиції на суму близько 200 млрд франків, що становило три чверті суспільних державних інвестицій (дороги, коледжі, ліцеї, університети, довкілля тощо). Отже, у Франції спостерігається зростання ролі місцевих громад, зокрема починаючи з 1982 р. — часу впровадження в життя реформи з децентралізації.

Якщо розглядати кожний тип місцевих громад окремо, то можна побачити перевагу комунального рівня, що нараховує більше 36 000 комун, яким належить 47 % у структурі місцевих бюджетів. Частка департаментів становить 24 %, а частка об'єднань комун — 14 %. Реформи 1982 р. пішли на користь, у першу чергу, регіонам, оскільки їхня частка за цей період зросла з 2 до 8 %. Решту (7 %) становлять надходження від промислових і комерційних державних служб, які безпосередньо управляють місцевими громадами.

Нині місцеві громади Франції вирішують два типи питань.

1. Чи мають вони необхідні фінансові засоби для здійснення своєї діяльності, зокрема для місцевого розвитку і для боротьби з безробіттям, від якого вони потерпають найвищою мірою?

2. Наскільки значною є їхня автономія в питанні збирання фінансових коштів, і чи не залишається тиск з боку держави в цій системі занадто великим ще й сьогодні?

Для вивчення дійсного фінансового становища місцевих громад необхідно розглянути різні категорії фінансових ресурсів, що є в їхньому розпорядженні. Йдеться про податкові надходження, державні субсидії, позикові (кредитні) ресурси, доходи від державного майна та послуг, і, нарешті, про те, щоб якнайкраще дослідити реальне фінансове становище місцевих громад і рівень автономії, яким вони користуються, доцільно розглянути питання контролю за ними з боку держави.

2.5.1. Податкові надходження громад

У 1999 р. податкові надходження громад становили головну частину ресурсів місцевих громад (їхня частка становила 58 % усіх надходжень). Якщо в комунах вони становили трохи менше половини ресурсів, тобто 49 %, то в департаментах і регіонах їхня частка переважала всі інші надходження, відповідно 62 — у департаментах і 55 % у регіонах.

Конституція Франції 1958 р. передбачає, що база оподаткування і ставки податків визначаються парламентом. Проте з прийняттям Закону від 10 січня 1980 р. місцеві громади отримали право самостійно визначати суму податків, а отже й річні ставки.

Кожного року місцеві дорадчі збори (муніципальні ради в комунах, генеральні ради в департаментах і регіональні ради в регіонах) визначають ставки прямих місцевих податків. Проте ця свобода у визначенні ставок податків є регламентованою: наприклад, збільшення ставки кожного податку не може пере-

вищувати більше ніж у 2,5 раза середню ставку у країні за попередній рік. Окрім того, ставки різних місцевих податків мають змінюватися відповідно.

2.5.1.1. Надходження від прямих податків

Головна частина податкових ресурсів (84 %) надходить від прямих податків (на загальну суму близько 350 млрд франків у 1997 р.). Ці надходження складаються з чотирьох головних податків, що збираються місцевими громадами всіх рівнів (комунами, департаментами, регіонами). Більшість із них — це сталі податки, що беруть свій початок ще від часів Французької революції 1789 р. Нарахування і стягнення цих податків здійснюється державною податковою адміністрацією, що надається в розпорядження місцевих органів самоврядування для збирання додаткових коштів.

Земельний податок на забудовані земельні ділянки. Йдеться про податок, який мають сплачувати всі власники забудованих земельних ділянок. Його сума становить чверть прямих податкових надходжень французьких місцевих громад. Від сплати цього податку звільняються: об'єкти державної власності, культові споруди, посольства, сільські будівлі аграрного призначення та деякі власники з низькими доходами.

Земельний податок иа незабудовані земельні ділянки. Це найменший з усіх чотирьох податків, його частка становить лише 1,6 % усіх прямих податкових надходжень французьких місцевих громад. Його зобов'язані сплачувати всі власники не-забудованих земельних ділянок. Від сплати звільняються: державні дороги, судноплавні ріки й річки, а також ліси. До земель сільськогосподарського призначення можуть застосовуватися податкові знижки, оскільки допускаються можливі збитки (пожежа, посуха тощо).

Податок на житло. Цей податок сплачується будь-яким мешканцем (власником або наймачем) житла пропорційно оподатковуваній вартості цього житла, яка залежить від його розташування та площі і, отже, відповідає ринковій вартості житла. Цей податок становить менше чверті прямих податкових надходжень місцевих громад. Для осіб з низькими доходами встановлюються податкові знижки, рішення про які приймаються на загальнонаціональному рівні.

Податок на підприємницьку діяльність. Це найбільше джерело прямих податкових надходжень французьких місцевих громад, його частка становить трохи менше 50 %. Цей податок стягується з усіх осіб, які здійснюють діяльність не як наймані працівники: підприємців, ремісників, комерсантів, осіб вільних професій (лікарів, архітекторів, адвокатів та ін.). База оподаткування складається з двох елементів: по-перше, це основні фонди, тобто будівлі та обладнання, які використовуються суб'єктом господарської діяльності для виробничої діяльності; по-друге, заробітна плата, яку він сплачує працівникам.

Закон, що визначає режим застосування цього податку, передбачає численні податкові знижки: наприклад, для ремісників, які наймають менше трьох працівників, для сільськогосподарських виробників, артистів, громадських організацій тощо. Нарешті, підприємства, що перебувають у деяких вільних зонах, також звільняються від сплати податку на підприємницьку діяльність строком на 5 років.

Крім цих основних податків слід також згадати інші прямі податки, які приносять менші надходження до місцевих бюджетів, а саме: податок на вивіз побутового сміття, податок на електричні опори та податок на корисні копалини.

Навколо більшості з цих податкових надходжень сьогодні точаться численні дискусії, зокрема стосовно їхньої невідповідності потребам економічної діяльності. Наприклад, свого часу різкій критиці був підданий податок на підприємницьку діяльність, оскільки він базувався, головним чином, на заробітній платі та вважався несприятливим для наймання підприємствами нових працівників, а отже, сприймався як фактор розвитку безробіття. Саме з цієї причини французький уряд запровадив у бюджеті 1999 р. дуже важливу реформу податку на підприємницьку діяльність, яка передбачала поступове скасування до 2004 р. частки від заробітної плати в цьому податку, який відтоді сплачуватиметься тільки на базі основних фондів. Місцеві громади одержуватимуть компенсацію різниці з держбюджету. А згодом податок на підприємницьку діяльність ґрунтуватиметься тільки на доданій вартості, виробленій підприємствами.

Інша тема дискусій пов'язана з недостатньою прозорістю податкової політики різних місцевих громад в умовах, коли кожна громада на своєму рівні збирає кожний з цих податків. Для запобігання цьому пропонувалося чимало проектів, щоб розподілити податкові надходження між місцевими громадами різних рівнів.

Основні дискусії точаться навколо теми податкової конкуренції між місцевими громадами. Зокрема, коли йдеться про податок на підприємницьку діяльність, є велика спокуса для громади знизити податок на підприємницьку діяльність у своїй місцевості, щоб переконати підприємства розгортати діяльність саме на цій території. Як свідчать статистичні дані, такі заходи зазвичай вигідні економічно найбагатшим зонам. У зв'язку з цим на законодавчому рівні були засновані різноманітні фонди для вирівнювання податкової ставки з метою надання додаткової підтримки найбіднішим зонам (сільським регіонам, бідним комунам, комунам, на території яких є забруднююче виробництво або зберігаються шкідливі для навколишнього середовища відходи тощо). Деякі з цих механізмів розроблені для використання лише в межах певного регіону: наприклад, такий механізм застосовується в паризькому регіоні для компенсації різниці у рівні доходів між комунами, на території яких знаходяться підприємства, і комунами, на території яких переважно знаходиться житло.