Поряд із прямими податковими надходженнями французькі місцеві громади широко користуються також непрямими податковими надходженнями. Становлячи 16 % податкових надходжень, непрямі податки дозволили зібрати в 1997 р. близько 67 млрд франків.
Перша частина непрямих податкових надходжень складається з податків на благоустрій міських територій, що сплачуються всіма, хто займається будівництвом. Деякі з них стосуються особливих-об'єктів будівництва: будівництво автостоянок, розвиток громадського пасажирського транспорту, облаштування й утримання зелених зон.
Департаменти збирають особливий податок на операції з продажу нерухомості (податок на відчуження нерухомості), тоді як комуни можуть обкладати ці операції додатковим податком.
Нарешті, інші різноманітні види діяльності також можуть оподатковуватися непрямими податками: податок на мінеральні води, податок на фунікулери (підйомники), податок на доходи від ігор, податок на ліцензію на полювання, податок на реєстрацію автомобілів, що йде в бюджет регіонів, податок на тимчасове проживання в комуні тощо. Серед усіх цих різних податків слід окремо згадати про податок на автотранспортні засоби, що йде виключно в бюджет департаментів, частка донедавна становила близько 20 % усіх податкових надходжень місцевих громад. У 2001 р. цей податок був скасований.
2.5.1.3. Реальний ступінь податкової автономії французьких місцевих громад
Автономія місцевих громад у питанні збирання податків є дуже регламентованою, оскільки ставки податків і база оподаткування визначаються парламентом. Місцеві громади отримали повноваження щодо щорічного перегляду ставок податків у межах, які також чітко визначені. Крім того, часто звільнення від податків чи їх зменшення визначаються також на центральному рівні, і місцеві громади не мають засобів протидіяти цьому.
Місцеві громади дуже залежать від держави в питанні щодо самого збирання цих податків, оскільки саме державні служби оцінюють і обчислюють базу оподаткування (наприклад, оцінюють ринкову вартість оподатковуваного майна) і потім збирають ці податки. Слід зазначити, що натомість держава перераховує в бюджет місцевих громад кошти, що дорівнюють теоретично визначеним сумам податкових надходжень, які треба зібрати, а не кошти, що дійсно були зібрані (зокрема, у разі несвоєчасної сплати або несплати податків ці суми покриваються державою). Проте зворотним боком цієї переваги є те, що місцеві громади зобов'язані тримати свої фінансові кошти на рахунках державного казначейства, і так вони забезпечують коштами державну казну.
В останні роки французька держава звільняє від сплати місцевих податків дедалі більшу кількість осіб. При цьому держава компенсує місцевим громадам нестачу надходжень, викликану цими звільненнями від оподаткування. За останні роки ці звільнення зросли: звільнення від податку на житло для осіб з низькими доходами у 1992 р.; звільнення від сплати податку на відчуження нерухомості у 1998 р.; звільнення від податку на підприємницьку діяльність, починаючи з 1995 р., для підприємств, які розміщуються в регіонах, що відстають у своєму розвитку від інших регіонів; скасування у 2000 р. регіональної частки податку на житло; компенсація за втрату надходжень від податку на автомобілі у 2001 р.; компенсація за скасування частки від зарплати в податку на підприємницьку діяльність, що поступово впроваджувалася до 2004 р. Отже, завдяки компенсаціям держава стала першим платником податків у бюджети місцевих громад, виплативши їм близько 100 млрд франків у вигляді різноманітних компенсацій. Навіть якщо на практиці ця операція була нейтральною для місцевих громад, Конституційний суд Франції нагадав, що жоден з принципів конституційного рівня зокрема принцип самоврядування місцевих громад, не зобов'язують державу компенсувати ці звільнення в повному обсязі (засідання Конституційного суду Франції, що відбулося 12 липня 2000 р.). Більше того, рішення щодо відповідних сум виплат виходять за межі податкової політики місцевих громад і цей механізм звільнень від податків звичайно позначається на їхній податковій автономії.
2.5.2.1. Субсидії на функціонування
2.5.2.2. Субсидії на обладнання
2.5.3. Позикові ресурси
2.5.4. Доходи від державного майна та послуг
2.5.5. Контроль за місцевими фінансами
2.5.6. Тенденції та перспективи фінансів місцевих громад
2.6. Фінанси державних підприємств і організацій
2.6.1. Фінанси державних підприємств
2.6.2. Фінанси державних вищих навчальних закладів