Фінанси країн Європейського Союзу - Карлін М.І. - Розділ 5. ФІНАНСИ НІДЕРЛАНДІВ

5.1. Державні фінанси Нідерландів у фінансовій системі країни

Серед західноєвропейських економік голландська вже давно посідає особливе місце. Високий рівень соціальної захищеності, який, на думку прибічників американської моделі економіки, несумісний з інтенсивним розвитком, у Нідерландах чудово уживається з високими темпами зростання. Так, у періоде 1995 по 2000 р. вони становили 4 %, і при цьому безробіття впевнено наближалося до нуля.

Голландці невпинно говорять про співробітництво в соціальній сфері, і мають рацію. Адже в основі "голландського дива" лежить Вассенаарська угода, підписана 1982 р. між роботодавцями, профспілками та урядом. Тоді для всіх було зрозуміло, що економіка Голландії в поганому стані. Вассенаарська угода була керівництвом до дії. Замість підвищення заробітної плати використовувались заходи, спрямовані на пом'якшення негативних наслідків безробіття — субсидування тих, хто пішов на "ранню" пенсію, скорочення робочого тижня. В основному цієї стратегії голландці відтоді й дотримувалися.

З початку 80-х років XX ст. зростання заробітних плат було меншим, ніж дозволяв технологічний прогрес. Прибутки компаній збільшувались, що сприяло інвестиціям та створенню нових робочих місць. Класичний механізм спрацював безвідмовно.

У Голландії набув чинності закон, який поєднав компенсацію у зв'язку з незайнятістю зі стимуляцією пошуку робочого місця. Відмова безробітного від "відповідної" роботи означає закінчення видачі йому державної допомоги. Чим довше індивідуум залишається незайнятим, тим ширшими стають рамки визначення "відповідної" для нього роботи. На практиці це діє так: безробітний зобов'язаний прийняти "допустиму" пропозицію роботодавця в перші 6 шість місяців незайнятості та зобов'язаний прийняти будь-яку пропозицію після закінчення 18 місяців, які компенсуються. Невиконання останньої умови призводить до подальшої відмови від виплати йому допомоги у зв'язку з безробіттям.

У 2004 р. внески на соціальне страхування працівника і роботодавця у відсотках до вартості робочої сили (за паритетом купівельної спроможності) становили відповідно 22,2 та 14,0 %, а прибутковий податок з громадян — 7,3 % вартості робочої сили. У цілому, у 2004 р. вартість робочої сили за рік (за ПКС) дорівнювала 39 614 дол. СПІД. Вік виходу на пенсію в чоловіків і жінок становив 65 років.

Переважну частку доходів бюджетів усіх рівнів у країні становлять податкові надходження. Законодавство Нідерландів поділяє платників податків на дві категорії: резидентів і нерезидентів.

До найбільш значущих доходів належить прибуток, одержаний від:

— діяльності постійного представництва або агентства;

— нерухомості;

— продажу акцій компанії, якщо нерезидент володів не менше ніж 1/3 таких цінних паперів;

— участі у представницькій діяльності в Нідерландах, але не акціонер.

Компанії-резиденти разом з одною чи більше дочірніми організаціями можуть утворювати фінансові об'єднання для того, щоб виступати єдиним об'єктом оподаткування.

Зарубіжні інвестори при визначенні структури та виду інвестицій мають брати до уваги те, що за законами Нідерландів розрізняють інвестиції через резидентські компанії, філії іноземних корпорацій чи товариств, а також зважати на те, що:

— тільки компанії-резиденти підлягають обкладанню податком на капітал;

— хоча ставки податку на прибуток єдині для резидентів і нерезидентів, прибуток, що спрямовується компанією-рези-дентом на виплату дивідендів, підлягає оподаткуванню на дивіденди, тоді як прибуток, що перераховується відділеннями і товариствами, — не підлягає;

— передача акцій нідерландською компанією звичайно не обкладається податком, водночас є податок на прибуток, отриманий від продажу чи передачі активів відділень і товариств;

— нідерландські компанії мають право на пільги в результаті односторонніх правил, введених для уникнення подвійного оподаткування, тоді як відділення і товариства — не мають;

— нідерландські компанії мають, а відділення і товариства не мають права сплати податку на консолідований прибуток фінансової групи.

Необхідно мати на увазі, що іноземні інвестори, крім того, керуються ще й податковими правилами, чинними в їх країнах.

Податкова система Нідерландів є лише однією з можливих моделей податкового регулювання в ринковій економіці, відображаючи, відповідно, характерну саме для Голландії і.соно-мічну і соціальну специфіку. Крім деяких суто технічних аспектів цієї моделі, значний інтерес для нас може становити і сама концепція, на якій вона побудована. Суть цієї концепції полягає в тому, що платити податки має бути вигідно. Платники податків мають знати, на що витрачаються їх гроші.

Закони і механізми сплати податків мають бути ясними як для платників податків, так і для податкових службовців; їх треба постійно вдосконалювати для спрощення і здешевлення податкового процесу.

Для дотримання правил необхідно зробити дієвими санкції за порушення законів і прострочення сплати податків. І, нарешті, "дух співпраці" має визначати роботу податкової служби: платники податків мають бачити в податкових службовцях не супротивників, а партнерів у податковому процесі.

Основні видатки державного бюджету спрямовані на соціальну сферу, соціальний захист вразливих категорій населення, на допомогу місцевим бюджетам.

Нідерланди зіткнулись з проблемою перевищення норм дефіциту державного бюджету відповідно до Маастрихтських критеріїв — у 2003 р. цей показник становив 3,2 % від ВВП при нормі 3 %. Незважаючи на те, що ця проблема поки не розв'язана, у бюджетному меморандумі на 2005 р. одним із пріоритетів було проголошено збільшення фінансування суспільних послуг, освіти та охорони здоров'я, підвищення якості згаданих послуг.

Нідерланди мають бінарну систему вищої освіти, яка включає вищу професійну освіту (НВО) та університетську освіту (WO). Ці два види освіти надають 59 інститутів і 14 університетів, одним з яких є Відкритий університет.

Центральний Регістр освітніх програм вищої школи здійснює систематичний збір даних щодо курсів, які викладаються в інститутах. Якщо курс потрапив у Регістр, то відповідний інститут має право на фінансування цього курсу від Міністерства освіти.

На період навчання за 4-річною програмою студентам НВО всіх курсів призначається базова стипендія. Із вересня 1997 р. базова стипендія була встановлена в розмірі 125 гульденів на місяць для студентів, які живуть удома, і 425 — для іногородніх. Крім того, студенти могли одержати позику до 372 гульденів на місяць. Залежно від доходів батьків вони могли звернутися за додатковою стипендією в 395 гульденів на місяць для тих, що живуть вдома, і 430 гульденів — для іногородніх. Студенти, яким не призначена додаткова стипендія у зв'язку з високим рівнем доходів батьків, можуть узяти додаткову позику еквівалентну розміру додаткової стипендії.

Починаючи з 1999/2000 навчального року рівень фінансування неуніверситетського сектору ґрунтувався на обсязі навчального навантаження. Як тільки прийом учнів збільшився (з 235 тис. у 1996 р. до 267 тис. у 1998 р.), у шкіл виникли фінансові проблеми, для вирішення яких весною 1999 р. міністерству довелося здійснити додаткове фінансування в розмірі 41,8 млн евро. У 2000 р. відбулося збільшення бюджету на 23,6 млн евро. До 2004 р. обсяг додаткового фінансування освіти досяг 129 млн. евро.

Як і шкільний сектор, університети одержували додаткове фінансування: у 2000 р. — 7,3 млн евро, у 2001 р. — 15,2 млн евро. Ще одним способом вирішення фінансових проблем є субсидування окремих освітніх програм. На 2000/2001 навчальний рік уряд профінансував додаткові місця для студентів за медичними програмами в розмірі 1,8 млн евро, до 2004 р. — 18 млн евро.

Восени 2000 р. Міністерство освіти оголосило план, основою якого був комплекс заходів, пов'язаних із гнучкістю освіти та умовами навчання студентів. Однією з умов указаної гнучкості освіти є зміна механізму фінансової підтримки студентів: студент міг звернутися за базовою місячною стипендією протягом 10 місяців після його зарахування в університет. Іншим шляхом підвищення гнучкості навчання студентів є зміна механізму фінансування вищої школи. План міністерства передбачав отримання платежів у ВНЗ за допомогою освітніх кредитів: на кожен освітній кредит одержаний студентом, ВНЗ отримають певну суму грошей.

Студенти платять за своє навчання. У 1997/98 навчальному році плата була встановлена в розмірі 2575 гульденів, у наступному — піднялася до 2750 гульденів.

У 2000 р. бюджетні витрати на одного студента, що навчався, становили близько 3100 евро в загальній початковій освіті, 6400 евро в спеціальній початковій освіті та 11 800 евро в поглибленій спеціальній освіті. У середній освіті витрати становили 4950 євро.

Урядові витрати на одного студента ВНЗ зменшилися з 4900 євро в 1 996 р. до 4500 євро в 2000 р.