Фінанси країн Європейського Союзу - Карлін М.І. - 13.2.1. Частка з державного бюджету

Головним принципом, який регулює конституційні умови фінансування автономних спільнот є те, що вони повинні мати фінансову автономію відповідно до їх політичної автономії. Це стосується як збору коштів, так і їх використання — звичайно, завжди в межах, обумовлених Конституцією. Але, разом із принципом фінансової автономії, Конституція також встановлює інші принципи, які визначають дії автономних спільнот і держави. Такі принципи можуть, наприклад, вимагати солідарності всіх автономних спільнот та координації дій систем фінансування автономій із системою державного фінансування. Але на практиці фінансова автономія зазначених спільнот є ще далекою від ідеалу (крім Наварри та країни Басків, з історичних причин).

Нова модель фінансування автономних спільнот була розрахована на п'ять років (1997—2001) та передбачала, між іншим, передачу ЗО % податку з прибутку та нових податків автономним спільнотам, з наданням їм можливості встановлювати нові правила та положення щодо багатьох аспектів зазначених податків. Зі збільшенням фіскальних можливостей автономних спільнот та наданням їм більшої політичної відповідальності з цих питань, нарешті почав упроваджуватись у життя довгоочікуваний принцип "розподілу фіскальної відповідальності" між державою та автономними спільнотами.

Взагалі фінансова система автономних спільнот залежить від двох джерел:

1) фінансових трансфертів з державного бюджету, які щорічно фіксуються в загальнодержавному бюджеті;

2) власних ресурсів та фінансування.

Інші надходження, такі як, наприклад, фінансування з бюджету Європейського Союзу, є менш значними. В цілому більшість доходів, які надходять від держави та з місцевих джерел, можна назвати "безумовним фінансуванням", тобто таким, яке дозволяє автономним спільнотам розподіляти ці ресурси на цілі, які вони самі вважають необхідними, а інші доходи є

"обумовленим фінансуванням", яке вимагає від автономій розподіляти ресурси за цільовими напрямами. Отже, головними джерелами доходу автономій є такі: надходження з державного бюджету, власні надходження, кредити.

13.2.1. Частка з державного бюджету

Частка державного бюджету є головним джерелом "безумовного фінансування". Воно відбувається шляхом щорічних трансфертів коштів, які держава передає автономіям та які закладені в щорічному державному бюджеті. Обсяги таких трансфертів розраховуються залежно від низки критеріїв (кількість населення, територія, острівне розташування, кількість адміністративних одиниць, нерівномірність, порівняний достаток, податкова спроможність), які встановлюються на п'ять років Радою з питань податкової та фінансової політики. Рада є галузевою комісією першого рівня, до якої входять міністр фінансів та міністр державного управління з центрального уряду і міністри фінансів регіональних урядів.

Держава з 1997 р. передає автономіям такі податкові кошти: ЗО % від податку на прибуток, податок на збільшення ринкової вартості капіталу, податок на спадщину та дарунки, податок на переказ коштів та поштового збору, а також податок на доходи від гральної діяльності. Автономіям повертається частка податку на прибуток та надається право регулювати деякі правові аспекти його збору. Більше того, автономії можуть збирати місцеві податки на державні послуги, які вони здійснюють.

13.2.2. Власні ресурси

До власних ресурсів належать: доходи від користування державним майном, місцеві податки, штрафи та адміністративні стягнення тощо. Значну частку складають такі.

Місцеві податки. Автономії можуть встановлювати та збирати власні податки, згідно з Конституцією та законами, які не дають змоги оподатковувати діяльність, яка вже оподатковується державою. Але автономії не захотіли встановлювати власні податки з політичних причин та ще й тому, що більшість видів діяльності вже оподатковані державою.

Місцеві тарифи та спеціальні збори. До них насамперед належать додаткові нарахування на державні податки. Автономії можуть встановлювати додаткові нарахування на державні податки незалежно від того, передаються вони автономіям чи ні, якщо дохідна діяльність або майно платника податку знаходиться на їх фіскальній території, але такі нарахування не мають зменшувати суму надходжень держави. Це також не було зроблено з політичних причин. Спроба була зроблена в Мадриді у 1988 р. (З % нарахування на податок з прибутку), але від цієї ідеї відмовились, побоюючись політичних наслідків.