Фінанси країн Європейського Союзу - Карлін М.І. - 17.3. Місцеві фінанси і міжбюджетні відносини

Адміністративно-територіальна структура сучасної Угорщини представлена районами, містами з правами району, містами, районами у м. Будапешт, селищами. Самоврядування здійснюється на двох рівнях: районному та муніципальному.

У рамках стратегії територіального планування було визначено території розвитку: 168 мікроокругів, два з яких збігаються з двома великими містами (Будапештом і Дербеценом). Закон, прийнятий у листопаді 2004 р., передбачає, що спільноти в цих мікрокругах можуть на добровільній основі перегруповуватися в об'єднання, яким вони делегують повноваження, передбачені законом. Мета цих дій у тому, щоб в об'єднанні взяли участь усі спільноти. Водночас, певні об'єднання мають повноваження у сфері планування. Реалізація цієї стратегії вже дала позитивні результати. Створення об'єднань спільнот відбувається за вагомої фінансової підтримки уряду.

Крім муніципалітетів надання суспільних послуг здійснюють територіальні підрозділи міністерств у районах та адміністративних регіонах, які реалізують секторальну політику у сферах зайнятості, захисту довкілля, освіти, сільського господарства, будівництва.

З 1996 р. наміри до вступу в Європейський Союз зумовили кроки з формування регіонів, які б відповідали європейським критеріям: було проголошено створення регіонів розвитку та планово-статистичних регіонів. Райони, що добровільно об'єднуються в регіон, формують спільний орган — раду регіонального розвитку. У 1998 р. було створено 8 планово-статистичних регіонів. Очікується, що з часом регіони прийдуть на зміну існуючим районам, оскільки формування трирівневої системи місцевого територіального управління для країни з населенням трохи більше 10 млн є недоцільним.

У цілому роль субцентральних урядів в Угорщині, згідно з розрахунками доктора економічних наук С. Слухая, характеризується стабільністю, оскільки істотного зростання їхньої частки як у ВВП, так і загальних видатках сектору державного управління не спостерігається (табл. 17.9). Певне зростання простежувалося до 1994 р., після якого відбулося незначне скорочення.

Таблиця 17.9. Відносний розмір видатків місцевих урядів Угорщини, %

Відношення місцевих видатків

1991

1192

1993

1994

1995

1996

1997

1998

До ВВП

14,8

16,9

16,8

17,2

14,3

3,3

13,2

13,3

До видатків зведеного державного бюджету

26,3

27,9

27,7

28,5

26,3

27,0

26,9

23,5

Згідно із Законом "Про місцеві уряди" обов'язки муніципалітетів поділяються на обов'язкові та факультативні. Обов'язкові функції всіх муніципалітетів включають такі: дошкільна та початкова освіта, базові послуги з охорони здоров'я, освітлення вулиць, місцеві дороги, виплата соціальної допомоги та допомоги у зв'язку з безробіттям, догляд за кладовищами, забезпечення питною водою, захист прав етнічних та національних меншин. Законами також встановлено, що перелік обов'язкових функцій доповнюється залежно від розміру та фінансового становища муніципалітету. Завдання, які виконують лише міські муніципалітети, такі: утримання пожежних бригад, рятувальних загонів, надання широкого спектру соціальних послуг.

До факультативних завдань муніципалітетів належить місцеве планування, житлове господарство, місцевий транспорт, електропостачання, підтримка культурних, спортивних та наукових видів діяльності. У цих сферах місцеві уряди надають послуги на власний розсуд, у рамках наявних фінансових обмежень та відповідно до вподобань мешканців.

Фінансові ресурси місцевої влади Угорщини складаються із власних доходів, податкових розщеплень та державних прямих трансфертів.

До власних доходів належать місцеві податки, надходження від комунальної власності, частина екологічних штрафів (30 %). Закон "Про місцеві податки" (1992 р.) визначає перелік місцевих податків. До них належать податки на нерухомість та землю, ділянки та будівлі, туристичні послуги, прибутковий податок з комерційної діяльності, комунальний податок.

Податок на будівлі сплачується у фіксованій сумі з приміщень комерційного та житлового призначення (не більше ніж 3 % від скоригованої ринкової вартості); податок на земельні ділянки в місті стягується у фіксованій сумі з незабудо-ваних ділянок (не більше 3 % скоригованої ринкової вартості); податок на доходи підприємств стягується з чистого продажу за фіксованою законом ставкою (у 2000 р. — 2 %). Комунальний податок сплачують домогосподарства (фіксована максимальна сума — 12 000 форинтів на рік) та підприємства (до

2000 форинтів з одного зайнятого). Туристичний податок сплачується з розрахунку за одну ночівлю (максимально — 300 форинтів на день) або як відсоток від вартості проживання (максимально — 4 % вартості).

Податкова база місцевих податків розподілена дуже нерівномірно: на столицю країни, Будапешт, припадає до 45 % суми надходжень від місцевих податків країни. Це робить необхідним державне субсидування переважної частини муніципалітетів.

Власні доходи становлять досить значну частку бюджетних надходжень субцентрального уряду (табл. 17.10).

Таблиця 17.10. Структура доходів місцевих урядів (МУ) Угорщини, %

Доходи

1991

1992

1993

1994

1995

1997

1998

Власні доходи

17,0

17,7

17,6

16,9

18,0

23,4

22,6

Розщеплені доходи

11.9

12.7

8,5

8,5

11,3

12,1

14,6

Капітальні доходи

3,9

5,5

8,1

10,7

11,2

15,5

10,3

Гранти від центру

48,0

42,5

42,6

38,8

36,6

29,2

31,7

Трансферти

16,9

16,2

16,4

17,0

17,2

16,9

17,5

Інші

2,3

5,4

6,8

8,1

5,7

2,9

3,3

Всього

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

Проте слід зазначити, що не всі муніципалітети запроваджують місцеві податки: у 1999 р. податок на прибуток підприємств запровадили 1892 уряди, комунальний податок з до-могосподарств — 1661, з фірм — 806 урядів. На кінець 1998 р. 85 % місцевих урядів запровадило принаймні один місцевий податок. Муніципалітети віддають перевагу оподаткуванню ділових одиниць, а не домогосподарств; на цей податок нині припадає близько 85 % надходжень від місцевих податків, тоді як на комунальний податок — усього 3 %.

В Угорщині досить розгалужена система трансфертів місце* вим урядам. Як показує табл. 17.11, практикуються як непрямі, так і прямі міжбюджетні трансферти.

Трансферти становлять значну частку доходів МУ, яка є досить стабільною — приблизно 70 %.

Таблиця 17.11. Частка трансфертів у доходах місцепих урядів Угорщини, %

Види трансфертів

1993

1994

1995

1996

1997

1998

Розщеплені податки разом

8,9

9,0

2,2

11,5

14,1

17,2

Разом державні трансферти і гранти

45,3

42,4

39,5

34,8

36,4

35,0

У тому числі нормативна субсидія

37,1

31,4

29,4

26,6

25,6

24,2

Трансферти в секторі державного управління

17,9

18,8

17,4

18,0

18,9

19,2

Разом трансферти

72,1

70,2

69,1

64,3

69,4

71,4

Доходи всього

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

У структурі трансфертів головну роль відіграють прямі міжбюджетні трансферти, значну частину яких становлять цільові.

До основних типів прямих міжбюджетних трансфертів, які отримують місцеві уряди в Угорщині, належать: нормативний грант, цільові гранти, адресні гранти, централізовані асигнування на конкретні цілі, адресні гранти на підтримку конкретних інституцій, гранти для підтримки відсталих регіонів.

Найважливішим є нормативний грант. Його кошти використовуються на оперативні видатки та утримання бюджетних установ. На відміну від попередньої системи, він розподіляється за визначеними критеріями, а не є результатом суб'єктивних переговорів.

Нормативний грант нараховується за кількома групами нормативів. Перша — це фіксовані суми окремим населеним пунктам (містам, селам, районам). Друга — фіксовані суми на одну особу. Третя — суми на одного одержувача (установа, учень та ін.). Четверта визначається залежно від величини установи (чисельність зайнятих місць у притулках, гуртожитках). П'ята — частковий грант на підтримку бюджетних доходів (доплата до надходжень від туристичного податку).

Гранти для підтримки відсталих регіонів надаються тим місцевим урядам, що не можуть збалансувати бюджет не за своєю виною. Це громади з несприятливою структурою населення (висока частка пенсіонерів, високий рівень безробіття), які внаслідок цього мають незначну податкову базу. Такі гранти надаються лише громадам, які не можуть профінансувати мінімальні бюджетні потреби; при цьому отримані кошти не можуть бути використані для інвестицій.

Муніципалітети, які мають дефіцит бюджету за поточними статтями, можуть отримувати гранти на покриття дефіциту. У 1993 р. їх отримали 143 місцевих уряди, у 1996 р. — 800, у 1998 — понад 1000 місцевих урядів. Одержувачами є села, в яких надання послуг неефективне; міста, які надають послуги для навколишніх населених пунктів та мають недостатню для фінансування дохідну базу (використання закладів громадського користування з боку нерезидентів перевищує 50 %); райони з недостатніми податковими доходами. Критерії для отримання дефіцитного гранту такі: капітальні видатки місцевого уряду не можуть бути профінансовані з поточного бюджету (останній є дефіцитним); запроваджено не менше одного місцевого податку; відсутні фінансові депозити строком більше трьох місяців. Структура гранту спрямована на стимулювання спільного надання послуг для кількох громад та кооперацію у виконанні адміністративних дій. Проте швидке зростання чисельності одержувачів гранту свідчить про наявність значного де-стимулюючого ефекту цього гранту.

Значна частина грантів, які можуть отримувати муніципалітети, мають цільову прив'язку. їх надає центральний уряд загалом, окремі міністерства та відомства, позабюджетні фонди.

Цільові та адресні гранти надаються місцевим урядам для фінансування інвестиційних потреб, в основному на конкретні проекти. Вони є частковими грантами, оскільки покривають у середньому до 60 % видатків за проектом. Це призводить до того, що певна частина муніципалітетів (10 %), яка виграла грант, неспроможна використати його кошти внаслідок браку власних коштів.

Наявність великого розмаїття субсидованих державою інвестиційних програм та відсутність належної координації в цій галузі призводить до того, що муніципалітети втягуються у гонитву за грантами, намагаючись профінансувати один і той самий проектів декількох джерел.

17.4. Реформування системи пенсійного забезпечення в Угорщині
17.4.1. Передумови здійснення пенсійної реформи в Угорщини
17.4.2. Напрями здійснення пенсійної реформи в Угорщині у 90-х роках XX ст. та на початку XXI ст.
17.5. Недоліки і завдання реформування пенсійної системи Угорщини
17.6. Інвестиційна привабливість фінансової системи Угорщини
17.7. Фінансово-економічні результати входження Угорщини до Європейського Союзу
Запитання і завдання для самоперевірки
Розділ 18 ФІНАНСИ ЧЕХІЇ
18.1. Фінанси Чехословаччини до реформи 1991 р. і після неї
18.2. Загальна характеристика податкової реформи та податкової системи Чехії
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru