Фінанси країн Європейського Союзу - Карлін М.І. - 20.1. Фінансові аспекти реформування економіки Латвії

20.1. Фінансові аспекти реформування економіки Латвії

У 90-ті роки XX ст. робота всього економічного блоку уряду Латвії з трансформації економіки і фінансів проводилась із метою реалізації найважливішої стратегічної мети — інтеграції в Європейський Союз. Тому всі зроблені кроки, починаючи з 1990 р., були спрямовані на те, щоб повернутися до системи розвитку, яку країна мала до 1940 р. Це дало позитивні результати (табл. 20.1).

Таблиця 20.1. Динаміка базових показників економічного розвитку в 1995—1998 рр.

Дуже важливим кроком, який зумовив успіх реформи фінансів у Латвії, була активна лібералізація всіх сфер економіки. Хоча це і супроводжувалося певними соціальними потрясіннями для населення, але, безумо. По-перше, необхідно вказати на лібералізацію енергетичного сектору економіки Латвії як найболючішої фінансової проблеми для її економіки, яка не мала своїх енергоносіїв. Складністю цієї проблеми обумовлені рішучі кроки в її вирішенні. Відразу і практично повністю був лібералізований енергетичний ринок: скасована будь-яка централізація, диктат з боку державних інституцій, забезпечені мотивація бізнесу і налагодження зв'язків із Заходом і Сходом. Тому енергетичної кризи як такої в Латвії не було.

По-друге, була проведена повна лібералізація споживчих цін. На першому етапі вона викликала гіперінфляцію (на початку 1992 р. рівень інфляції досягнув 64 %), але вже в грудні Латвія вийшла на 2,5—3 % у місяць. Важливу роль при цьому відіграла співпраця Латвії з Міжнародним валютним фондом та іншими міжнародними фінансовими інституціями, які допомогли розробити сценарій стабілізації.

Значним кроком з реформування економіки стала лібералізація банківського сектору, в результаті якої була передана у приватну власність уся банківська сфера, за винятком Національного банку, який не відіграє у країні роль кредитної інституції, а виконує функції з розробки фіскальної політики держави. Уже в 1994 р. 80 % банків Латвії були комерційними.

У країні відмінені будь-які обмеження на купівлю, продаж, ввіз, вивіз іноземних валют. Дозволяється перевезення будь-якої кількості валюти — головне, щоб це були легальні, "чисті" гроші.

Завдяки лібералізації зовнішньої торгівлі у країні створене бізнес-середовище, яке стимулює виробництво конкурентоспроможного товару і вихід комерційних структур на зовнішні ринки. Преференція віддається державам Європейського Союзу. Асоційований договір з ЄС набрав чинності 1 лютого 1998 р. Процес ратифікації був досить тривалим, оскільки договір ра-тифіковували в усіх країнах ЄС. Підписання цього документа було дуже вигідним для Латвії, тим більше, що вже протягом останніх років простежується чітка тенденція до збільшення торгового обороту з ЄС і його скорочення з Росією та іншими державами СНД. Хоч і не ставилася мета змінити пропорції товарних потоків, але вони змінюються: загальний товарообіг і з країнами ЄС, і з країнами СНД зростає, але за часткою обсяг товарообігу з СНД знижується. Зміна цієї пропорції розцінюється позитивно.

Отже, уряд Латвії у 90-ті роки XX ст. розробив два відносно успішних напрями:

— зміну економічної системи — перехід від моделі планового господарювання до моделі ринкового господарства з уведенням усіх необхідних інституцій;

— створення основи національної економіки Латвії та відповідних інструментів: бюджету, національної валюти, Національного банку, митниці та ін.

У другій половині 90-х років XX ст. співвідношення між приватним і державним секторами в економіці Латвії становило приблизно 60 : 40 (йдеться про частку цих секторів у створенні ВВП). Таке співвідношення поки що незадовільне і уряд намагається забезпечити частку приватного сектору в розмірі 80 %. Водночас кількість приватизованих підприємств Латвії вже становить 95—97 %. Ще не приватизовано кілька найбільших підприємств-монополістІв у своїй сфері.

Необхідно вирішити низку складних проблем, на які вказує керівництво країни, щоб Латвія досягла рівня економічного розвитку "старих" держав ЄС.

Основні проблеми фінансово-економічного розвитку Латвії такі:

— ще досить сильні старі стереотипи мислення. Можливо, в такій маленькій країні, як Латвія, це й не так важливо, як в інших державах Центральної і Східної Європи, але все одно люди поки не готові брати на себе фінансову відповідальність і розпочинати власний бізнес. Мало хто дійсно розуміє, що держава через бюджет може піклуватися тільки про певні категорії громадян (пенсіонерів, інвалідів, дітей та ін.);

— у спадщину від планової економіки Латвія отримала низку великих підприємств із застарілою технічною базою і неконкурентоспроможною продукцією. їх реструктуризація викликала певні соціальні проблеми, найперше — безробіття, офіційний рівень якого сьогодні становить 7 %;

— існують регіональні проблеми — нерівномірність у розвитку різних регіонів. Тільки в другій половині 90-х років уряд почав працювати в цьому напрямі, підготувавши державну програму розвитку так званих депресивних районів з погано розвинутою інфраструктурою;

— державне управління хоча за структурою і відповідає сучасним вимогам, але за змістом — не завжди. Має минути деякий час, щоб люди, які перебувають на державній службі, навчились працювати по-іншому. У багатьох немає хорошої професійної підготовки.

Політика в плані інвестицій є такою: Латвія не може жити без інвестицій; вона не зацікавлена в отриманні інвестицій за будь-яку ціну. Планується створити такі умови для бізнесу, де були б однакові правила гри для інвесторів зовнішніх і внутрішніх. Уже сьогодні в Латвії практично відсутні обмеження для іноземних фірм і в латвійських підприємців. Завдяки стабільній політико-економічній ситуації інвестиції починають активно надходити і зростати. На кінець 1997 р. у Латвії були акумульовані інвестиції на суму 1 млрд дол. США, що в перерахунку на кожну людину становило приблизно 250—300 дол. США. У наступні роки ця цифра ще збільшилася. У цьому плані спостерігалася чітка тенденція: починаючи з 1996— 1997 рр. досить активно зростали як інвестиції, так й інтерес до латвійського ринку. Головні інвестори Латвії — це держави-сусіди: Данія, Швеція, Норвегія. Достатньо активні інвестори з Німеччини, СШЛ. Обсяг інвестицій з Росії невеликий, однак є багато спільних маленьких підприємств у сфері послуг, торгівлі та ін. Найбільші інвестиційні проекти — спільні проекти модернізації систем телекомунікацій. Якщо в перші роки реформ інвестиції спрямовувались переважно в торговий сектор і у сферу обслуговування, то сьогодні — у виробництво.

Зовнішній борг Латвії скорочується. Уряд досить скептично ставиться до зовнішніх позик. Зростання зовнішнього боргу в 1998 р. до 7,4 % ВВП пояснюється тим, що потрібно було виплачувати певні відсотки з обслуговування боргів, взятих раніше. У Латвії не використовується такий інструмент, як вихід на світові фінансові ринки з державними цінними паперами для отримання коштів на покриття дефіциту бюджету, оскільки такого дефіциту майже немає. Доходи бюджету перевищують його витрати, насамперед завдяки трансформації системи оподаткування. Бездефіцитний бюджет не потребує позичок- Навпаки, рівень бюджету країни сьогодні такий, що є можливість спрямовувати його залишки на обслуговування старих боргів. Обсяг дефіциту державного бюджету Латвії становив: у 1999 р. — 4,0 %; у 2000 р. — 2,8; у 2001 р. — 1,9; у 2002 р. — 1,1%.

У 2001 р. частка зовнішнього боргу в структурі державного боргу Латвії становила 54 %.

Латвія планує позики для розвитку інфраструктури, транспортного сектору, транзитних підприємств. Це дуже важлива і практично єдина сфера, яка вимагає великих вкладень. Період, коли доводилося брати кошти для реструктуризації різних інституцій, минув. Латвія продовжує тісно співпрацювати з фахівцями Міжнародного валютного фонду, насамперед щодо розробки єдиного розуміння курсу розвитку. У Латвії високо цінують їхній досвід і знання. Маючи вже певні успіхи у розвитку економіки і деякий досвід, країна може вирішувати з МВФ також інші проблеми. Наприклад, у 1997 р. приріст ВВП становив 6 %, а інфляція — 7 %. 30—35 % приросту ВВП дали сектори економіки, пов'язані з транспортом і транзитом. У наступні роки приріст ВВП трохи зменшився, але був позитивним, що дало змогу балансувати доходи і видатки бюджету, поступово збільшувати доходи населення.

Особливих витрат на військову сферу у зв'язку зі вступом до НАТО не було, бо ще до 2002 р. був ухвалений закон, за яким латвійці зобов'язалися витрачати на оборону країни не менш як 2 % валового національного продукту. Технічне переозброєння армії згідно зі стандартами НАТО теж було вигідне й необхідне. Латвія сплачує у бюджет НАТО 0,14 % від свого ВВП — загалом 1,6 млн євро, проте участь у колективній системі захисту приводить в остаточному підсумку до економії коштів. Навіть невелику армію (6 тис. осіб) у Латвії нині скорочують. Поступово країна відмовляється від строкової служби й переходить на професійну основу. Капітан отримує 350 латів (близько 500 дол. США), а якщо служить в Іраку, то 1000 латів на місяць.

Вступ до ЄС позитивно вплинув на темпи економічного зростання країни. Так, у 2006 р. приріст ВВП становив близько 11,8 %. Разом з тим зросла інфляція (до 6,8 % у 2006 р.). За результатами опитування, 64 % мешканців Латвії виступають проти або негативно ставляться до перспективи запровадження євро в республіці. Це найвищий показник у країнах Євросо-юзу. На другому місці — Литва, 62 % мешканців якої також виступають проти загальноєвропейської валюти. Жителі цих країн бояться різкого зростання цін при запровадженні євро, як це відбулося в деяких країнах Євросоюзу.