Фінанси країн Європейського Союзу - Карлін М.І. - Розділ 26. ФІНАНСИ РУМУНІЇ

26.1. Особливості реформування фінансово-економічної системи Румунії та їх результати

Перехід до фінансової системи ринкового типу в країні був досить складним, оскільки Румунія було однією з найбідніших країн соціалістичної зони. Проте, за рахунок жорсткої економії комуністичному лідерові Н. Чаушеску вдалося забезпечити відсутність у країні зовнішнього державного боргу. Але за це населення заплатило дуже високу ціну: переважна частина жителів Румунії в кінці 80-х років XX ст. була дуже бідною. Цьому сприяла і висока інфляція, яка в той час сягала рівня 300—400 %.

Реформування фінансової системи, що почалося після страти Н. Чаушеску, проходило в дуже складних економічних і політичних умовах. Як і інші постсоціалістичні країни, Румунія в 90-ті роки XX ст. провела приватизацію, розпаювання в сільському господарстві, лібералізувала зовнішню торгівлю. Але ці заходи не привели одразу до покращення фінансового стану країни та домогосподарств, тому значна частина населення виїхала на роботу за кордон.

Підготовка до проведення приватизації почалась у 1992 р. Тоді приблизно 6 тис. державних підприємств, перетворені на акціонерні товариства, були передані у власність шести фондів — 30 % акцій усіх підприємств потрапили в розпорядження п'яти приватних фондів (ці акції були розподілені між усім дорослим населенням країни за системою, аналогічною вітчизняному ваучерному варіанті) і 70 % — в розпорядження державного фонду з управління власністю, який пізніше був перетворений на агентство з управління державною власністю AVAS(APAPS).

Наприкінці 1990 р. унаслідок реорганізації банків було створено дворівневу банківську систему. Функції центрального банку взяв на себе новоутворений незалежний Національний банк Румунії, що відповідав за регулювання грошової маси, кредитів та за валютну політику.

Комерційні операції, якими раніше займався Національний банк, доручили новоутвореному Комерційному банку Румунії. Колишні спеціалізовані банки — Банк зовнішньої торгівлі Румунії, Банк фінансування капіталовкладень, Банк фінансування сільського господарства та харчової промисловості, Ощадний банк — одержали статус комерційних банків. Згідно з новим законом про банки комерційним банкам дозволили займатися різноманітною банківською діяльністю.

Найбільший банк країни — державний Румунський комерційний банк поступово піддається процедурі приватизації. Активи банку становлять близько 6,5 млрд дол., це 27 % усіх банківських активів у країні. 25 % акцій банку + 2 акції були продані в 2004 р. за 222 млн дол. двом міжнародним фінансовим організаціям — Європейському банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) і Міжнародній фінансовій корпорації (IFC). IFC — член групи Світового банку зі штаб-квартирою у Вашингтоні, вона займається просуванням інвестицій у приватний сектор в країнах, що розвиваються. У договорі йдеться, що цей пакет акцій мав бути викуплений назад урядом Румунії в 2006 р., якщо на той час велику частину акцій банку не купить який-небудь стратегічний інвестор. Якщо з'явиться стратегічний інвестор, який зробить румунській владі вигідну пропозицію, то обидві міжнародні фінансові організації повернуть свої акції уряду Румунії за суму не менше сплаченоїдля того, щоб уряд, у свою чергу, продав ці акції інвестору, якому буде забезпечений портфель у 51 % акцій. На цей момент 8 % акцій банку вже продані його керівництву і співробітникам. Окрім Румунського комерційного банку, в країні діє 39 банків, зокрема що представляють міжнародні бренди. Найбільші частки на румунському банківському ринку мають Румунський банк розвитку (що діє під брендом "Societe Generale") — активи на 3,1 млрд дол. (12,95 % усіх банківських активів у Румунії), румунський "Raiffeisen Bank" (1,4 млрд дол., 7 % банківських активів країни), "ANB AMRO Bank" (1,3 млрд дол., 6,6 % усіх активів у державі), Національний дім заощаджень (1,28 млрд дол., 6,5 % активів). Найбільшим американським банківським брендом на румунському ринку є "СШЬапк" з активами в 500 млн дол., що становить частку ринку в 2,3 %. На румунському ринку фінансових послуг також широко представлені банки Греції ("Piraeus Bank" і "Emporiki Bank") та Італії. Національний банк Румунії відіграє класичну для центральних банків країн Європи роль, основна його функція — підтримка стабільності цін. Заснований у 1880 р., банк є незалежним інститутом зі штаб-квартирою в Бухаресті, тільки він володіє правом випуску в обіг монет і банкнот. Для досягнення головної мети — підтримки стабільності цінового рівня — банк визначає грошово-кредитну політику і політику обмінних курсів, здійснює регулюючу і наглядову діяльність стосовно кредитно-фінансових інститутів, управляє золотовалютними резервами країни.

У 1990 р. ВВП країни зменшився на 7,3 %, в основному за рахунок спаду промислового виробництва на 16,6 %. Проте товарооборот у торгівлі, випуск продукції сільського господарства і сфери послуг зросли відповідно на 23,11 і 4 %. У1991 р. в усіх галузях економіки було зафіксовано спад виробництва, а товарооборот торгівлі проти рівня 1990 р. впав на 37 %.

У 1990—1991 pp. валові інвестиції в основний капітал різко впали — відповідно на 38,3 і 20 %. Тому обсяги інвестицій в основний капітал за 1991 р. були приблизно на 50 % нижчі, ніж за 1980 р. Таке скорочення інвестицій було більшим на 2 % спаду ВВП країни за той самий період. У 1991 р. частка валових інвестицій в основний капітал у ВВП була ще порівняно високою.

Наприкінці 1991 р. вклади населення на депозитних рахунках у банках становили 244 млрд лей (3,19 млрд дол. США). Ця сума свідчила про реальне та номінальне зменшення вкладів населення на депозитних рахунках проти рівня 1990 р. Проте така оцінка не враховувала тих заощаджень, які населення не тримає на рахунках в офіційних установах банківської системи Румунії.

У 1990 р. дефлятор ВВП зріс на 14,1 % , а в 1991 р. — зростання було катастрофічним — 237,7 %. Наступні етапи лібералізації цін супроводжувались значним їх підвищенням. Після першого етапу 1990 р. (з жовтня 1990 р. до березня 1991 р.) індекс роздрібних цін підскочив на 80,4 %. Другий етап (квітень 1991 р.) також супроводжувався різким підвищенням цін. Третій (липень 1991 р.) призвів до підвищення роздрібних цін на споживчі товари на 244,5 % (у цілому за рік).

У 1990 р. номінальна зарплата зросла на 11 %, а в 1991 р. — на 190 %. У 1990 р. реальна заробітна плата зменшилась на 6 %, у 1991 р. — ще на 14 %.

У подальшому ринкові реформи в цілому проходили досить успішно. Вже до 2002 р. приватний сектор забезпечував близько 69 % ВВП, а 55 % усієї робочої сили працювало на приватних підприємствах. До 2004 р. у приватному секторі Румунії працювало вже 72 % усіх зайнятих країни.

Усього в країні проживає 9,66 млн громадян працездатного віку (з 22,3 млн осіб загального населення). Галузева структура економіки така: у структурі ВВП вже переважає сектор послуг, який забезпечує 53,2 % ВВП, ще 33,7 % дає промисловість і 13,1 % — сільськогосподарський сектор. Для прикладу в 1997 р. у ВВП переважала промисловість, яка давала приблизно стільки ж (51 %), скільки сьогодні сектор послуг. Сфера послуг забезпечувала 26 % валового продукту, а аграрний сектор—23%.

Важливу роль в економіці Румунії відіграє нафтовий сектор. Румунія є найбільшим виробником нафти і газу в Східній Європі. Ця країна має у своєму розпорядженні підтверджені запаси нафти в об'ємі 1 млрд барелів (у чотири рази більше, ніж усі східноєвропейські країни разом узяті).

Очевидно, що Румунія залишається найбільшою країною-нафтовиробником у регіоні Центральної і Південно-Східної Європи, незважаючи на неухильне зниження обсягів видобутку нафти. Якщо в 1976 р. у країні видобували 294 тис. барелів у день, то в 2002 р. — вже 124 тис. барелів у день, тобто на 58 % менше. У Румунії 10 нафтопереробних заводів, загальна потужність яких становить близько 600 тис. барелів у день, нафтопереробна промисловість Румунії є найбільшою в регіоні. У цьому секторі потужності країни значно перевищують її внутрішні потреби в нафтопродуктах, і потенційно це дає змогу експортувати різні види нафтопродуктів в інші країни регіону. Однак практично всі НПЗ Румунії останніми роками працювали не на повну потужність у зв'язку з поганим постачанням сирої нафти і через те, що велика частина з них була державною власністю. Після приватизації державної нафтової компанії "Реігот" ця ситуація, як очікується, серйозно зміниться.

Іноземні інвестори можуть брати участь в діловому житті Румунії одним з таких способів: шляхом створення нової комерційної компанії, підрозділу або відділення, що перебуватиме повністю в іноземному володінні або на партнерських засадах з румунською фізичною або юридичною особою; шляхом участі в збільшенні капіталу наявної компанії або в придбанні акцій та інших цінних паперів такої компанії; шляхом придбання концесії або укладення угоди на здійснення тієї або іншої діяльності або управління тими або іншими процесами; шляхом придбання прав власності на нерухомість, включаючи землю, за допомогою створення румунської компанії; шляхом придбання промислових або інтелектуальних прав власності; шляхом укладення угоди про розробку або про розподіл продукції у справі використання природних ресурсів.

У 2004 р. ВВП країни за паритетом купівельної спроможності становив 171,5 млрд дол., у перерахунку на одну особу — 7,7 тис. дол. Зростання ВВП у 2004 р. було зафіксовано на рівні у 8,3 %. У 2003 р. зростання ВВП становило 5,2 %, а в 1999 р. ВВП країни не зростав, а падав — зниження становило 4,8 %.

Інфляція за підсумками 2004 р. становила 9,6 %. За цим показником в країні спостерігався серйозний прогрес (у 1999 р. інфляція становила 44 %). Взагалі інфляція була однією з найсерйозніших економічних проблем країни у 1990-х роках. У 1993 р. вона досягала 256 % у рік, у 1995 р. знизилася до 28 %, у 1996—1997 рр. у зв'язку зі значним збільшенням державних витрат і лібералізацією цін і валютних курсів знову різко підскочила, після чого почала плавно знижуватися. У 1999 р. рівень інфляції в Румунії становив 54 %, у 2000 — 40,7, у 2001 р. - 33,7, у 2002 р.— 17,8, у 2003 р. — 14,1 %, і нарешті, у 2004 р. вдалося досягти показника — 9,6 %. Не в останню чергу цьому сприяла грошова реформа, наслідком якої було введення нової валюти — нового лея, який обмінювався на старий у співвідношенні 1 до 10 000.

У 2004 р. обсяг золотовалютних резервів становив в Румунії — 16,21 млрд дол., а сума зовнішнього боргу — 24,59 млрд дол.

Зростання промислового виробництва в 2004 р. становило 4 %, у 2003 р. — 3,1 %, і це при тому, що ще б років тому ні про яке зростання не було і мови, навпаки, спостерігалося зниження рівня виробництва в промисловості — на 8,7 %у 1999 р. Активно зростають обсяги роздрібної торгівлі: якщо в 2003 р. порівняно з 2002 р. вони збільшилися на 5,7 %, то в 2004 р., порівняно з 2003 р. — більше ніж на 17 %.

Середня зарплата в Румунії, за офіційними даними, у 2005 р. становила 965 леїв у місяць (близько 270 євро). Це загальний дохід без урахування податкових виплат та інших обов'язкових платежів. Чиста місячна зарплата, за даними державного статистичного відомства, досягала 730 леїв (близько 200 євро). Це достатньо серйозне зростання порівняно з 2000—2001 рр., оскільки тоді на межі століть середня зарплата в Румунії не перевищувала 50—70 дол. США.

Після 2000 р. економіка Румунії увійшла у фазу стійкого зростання і почали формуватися реальні умови для стабілізації валютно-фінансової системи. У 2004 р. валовий внутрішній продукт зріс на 8 %, річна норма інфляції порівняно з 2000 р. знизилася з 40 до 9 %, рівень безробіття коливався в межах 6 %. Хід реформування економіки було визнано задовільним, про що свідчать узгодження з Євросоюзом усіх ЗО розділів договору про інтеграцію та вступ країни до ЄС 2007 р.

26.1.1. Процес приватизації: фінансові аспекти

Приватизація розглядається як одна з основних складових переходу Румунії до ринкової економіки. Стрижнем політики уряду є програма масової приватизації шляхом розповсюдження сертифікатів власності (за символічну ціну), за якою планувалося протягом семи років приватизувати всі державні комерційні компанії, що було передбачено в Законі № 58, прийнятому в серпні 1991 р. (Закон про приватизацію комерційних компаній, або просто Закон про приватизацію). Як вихідну точку Закон розглядав корпоратизацію державних підприємств згідно із Законом № 15, прийнятим у липні 1990 р., за яким всі державні підприємства Румунії було трансформовано в акціонерні компанії та компанії з обмеженою відповідальністю (комерційні компанії) з наступною приватизацією або в державні компанії (regies autonomes), що залишаться під контролем держави. Відповідно до Закону № 15 було створено Національне агентство приватизації (НАП) і передбачено "передачу ЗО % власності", тобто програму безкоштовного розподілу активів.

Крім наявних планів і програми приватизації підприємств у Румунії, Закон про землю (Закон № 18, прийнятий у 1991 р.) створив юридичні умови для повернення землі у приватну власність (75 % сільськогосподарських угідь, або 8 млн га). Державне житло, за винятком того, де виникли проблеми з установленням прав власності на будинки, захоплені державою за комуністичного режиму, продається у приватну власність.

Фонд державного майна (ФДМ), створений згідно з Законом про приватизацію, є державною інституцією, на яку покладена відповідальність за передачу у приватну власність акцій комерційних компаній, якими управляє фонд. Початкова мета фонду полягала у приватизації 70 % акцій кожної компанії.

Планувалось, що фонд фінансуватиме свою діяльність щодо приватизації та впровадження реформ за рахунок надходжень від продажу об'єктів, що приватизуються. Згідно з неопубліко-ваною преамбулою Закону про приватизацію бюджет ФДМ мав бути повністю відокремленим від державного бюджету, хоча в самому законі констатується, що державний бюджет бере на себе будь-які зобов'язання, що залишаються після ліквідації ФДМ. Фонд державного майна звільнений від сплати податку на прибутки, і йому фактично забороняється вносити будь-які платежі в державний чи місцевий бюджет. Окрім інших напрямів використання доходів, фонд має право надавати позики фізичним та юридичним особам Румунії, які купують акції та активи комерційних компаній.

Фонди приватного майна (ФІШ). П'ять фондів приватного майна, що були створені згідно з Законом про приватизацію, були організовані у формі акціонерних компаній і мали діяти на комерційних засадах. ФПМ одержували ЗО % акцій комерційних компаній, які до них прикріпив НАЛ. У свою чергу, кожен ФПМ є власністю всіх дорослих громадян Румунії, що мають сертифікати власності.

Однією з перших серед великих підприємств країни була приватизована телекомунікаційна компанія "Rom Telecom".