Фінанси підприємств - Непочатенко О.О. - Розділ 11. Фінансова санація та банкрутство підприємства

11.1. Соціально-економічна сутність банкрутства, його роль у функціонування економіки. Стадії банкрутства

Трансформування економіки та розвиток ринкових відносин зумовили появу та використання в сферах політики та економіки нових понять. А якщо врахувати, що перехід від однієї форми суспільного розвитку до іншої, більш прогресивної, завжди відрізняється нестабільністю, передусім в економіці, де виникає хаос становлення нових форм, істотно з'являється загроза банкрутства підприємств та ймовірність їх ліквідації.

В Україні створено спеціальний правовий механізм, який дозволяє на практиці узгоджувати інтереси боржника та його кредиторів, проводити процедури розпорядження майном, санації та ліквідації підприємств. Основним законом, що регулює правовідносини в сфері банкрутства, є Закон України від 30.06.99 № 784-XVI "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Для узгодження багатьох правових проблем, що виникають у процесі банкрутства, також використовують інші законодавчі та нормативні акти, зокрема "Порядок проведення досудової санації державних підприємств", затверджений постановою КМУ від 17.03.2000 № 515, "Методику проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств і організацій", затверджену наказом Агентства з питань попередження банкрутства підприємств і організацій від 23.02.98 № 22, "Методичні рекомендації з виявлення ознак неплатоспроможності підприємств і ознак дій по приховуванню банкрутства, фіктивного банкрутства і доведення до банкрутства, затверджені наказом Міністерства економіки України від 17.01.01 № 10, "Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 04.06.04 № 04-5/1193 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" тощо.

Законодавство про банкрутство має виконувати три основні функції:

1) запобігати непродуктивному використанню активів підприємства;

2) реабілітувати підприємства, які опинилися на межі банкрутства, маючи значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому;

3) сприяти найповнішому задоволенню претензій кредиторів.

Банкрутство - складний процес, який може бути охарактеризований з різних боків: юридичного, управлінського, організаційного, фінансового, обліково-аналітичного. Власне, процедура банкрутства є кінцевою стадією невдалого функціонування підприємства, якій, зазвичай, передує стадії нормальної ритмічної роботи і фінансових ускладнень. Банкрутство рідко буває несподіваним, особливо для досвідчених фінансистів та менеджерів, які намагаються регулярно відслідковувати тенденції у розвитку власних підприємств і найбільш важливих контрагентів та конкурентів.

Щорічно економіка України внаслідок застосування законодавства про банкрутство втрачає від 5,5 до 8 тисяч підприємств, а разом із ними десятки тисяч робочих місць та мільйони гривень доходів державного бюджету через скорочення бази оподаткування. Не зважаючи на те, що з 2000 року відбулося прогресивне перенесення акценту з ліквідації суб'єктів господарювання на їх оздоровлення, кількість судових рішень щодо визначення підприємств банкрутами залишається загрозливо великою.

За роки незалежності економіка України пройшла три етапи становлення - фазу кризи, стабілізації та зростання. Вітчизняні підприємства, відповідно, зазнавали впливу макроекономічних чинників на свою діяльність, тому поширилися такі негативні явища, як криза неплатежів, бартеризація розрахунків, зростання сукупних затрат, низька ефективність виробництва та реалізації.

Банкрутство - нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визначені судом вимоги кредиторів не інакше, як шляхом застосування ліквідаційної процедури.

Неможливість задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, неможливість забезпечити обов'язкові платежі в бюджет та позабюджетні фонди виникає внаслідок перевищення зобов'язань боржника над вартістю його майна або з причини незадовільної структури його балансу.

Боржником є суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Суб'єктом банкрутства є боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом.

У світовій практиці законодавство про банкрутство розвивалось у двох напрямах - так звані британська та американська моделі.

За британською моделлю банкрутство розглядалось як спосіб повернення боргів кредиторам за рахунок коштів боржника та його ліквідація як суб'єкта господарювання.

За американською моделлю банкрутство є причиною здійснення санації підприємства з метою його реабілітації та відновлення платоспроможності.

Сьогодні в країнах з розвинутою ринковою економікою інститут банкрутства передбачає поєднання елементів цих моделей. Це ж стосується і вітчизняних умов, де створені можливості для санації, реорганізації та оновлення фінансово-господарської діяльності підприємства.

На своєму шляху до повної неплатоспроможності підприємство проходить такі стадії погіршення економічного стану:

Приховане банкрутство характеризується зовнішньою непомітністю погіршення економічного стану. Обсяг продаж не зменшується, працівників не звільняють, авторитет підприємства начебто зберігається. Погіршення стану підприємства усвідомлює лише невелика група фахівців.

Приховане банкрутство: навмисне приховання факту стійкої фінансової неспроможності через подання недостовірних даних, якщо це завдало матеріальних збитків кредиторам, карається позбавленням волі на строк до двох років або штрафними санкціями до 300 мінімальних розмірів зарплати з позбавленням права здійснювати певну діяльність протягом п'яти років.

Об'єктивно факт приховання банкрутства визначається такими двома ознаками:

- надання кредитору неправдивих даних про фінансовий стан неплатоспроможного боржника;

- причинний зв'язок між поданням таких даних та збитками, що їх зазнав кредитор.

Мотиви та цілі приховання банкрутства:

- надія на поліпшення фінансового стану або на виконання фінансових зобов'язань особами, які, у свою чергу, є боржниками даної особи;

- спроба одержати банківський кредит для покриття фінансової заборгованості або для привласнення одержаних коштів з наступною ліквідацією підприємства;

- прагнення отримати вигідне замовлення на виробництво товарів, робіт, послуг від держави чи інших замовників і т.д.

Суб'єкти прихованого банкрутства: "засновники підприємства; власники; посадові особи.

Фінансова нестійкість відрізняється порушенням II грошових потоків, нестачею оборотних коштів.

При цьому керівництву слід зважувати на такі ознаки:

а) затримка з наданням звітності і зниженням її якості, наявність помилок. Це свідчить про неякісну діяльність фінансових служб підприємства, яка стає причиною недостатнього рівня економічного аналізу;

б) різкі зміни структури балансу і фінансових результатів;

в) підвищення рівня конфліктності на підприємстві через неузгодженість дій різних підрозділів.

Явне (реальне) банкрутство характеризується не-II спроможністю підприємства сплачувати свої борги.

Об'єктивним виходом з явного банкрутства є санація або порушення процедури банкрутства.

Розрізняють такі види банкрутства, як умисне та фіктивне банкрутство.

Умисне банкрутство проявляється в тому, що керівник підприємства або власник в особистих інтересах або інтересах будь-якої іншої особи робить підприємство неплатоспроможним.

Умисне банкрутство - це свідоме доведення суб'єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності, яка виникає внаслідок того, що власник або посадова особа підприємства з корисливих міркувань вдається до протиправних дій або не виконує чи неналежно виконує свої службові обов'язки, завдаючи істотної шкоди державним або громадським інтересам чи законним правам власників і кредиторів.

Умисне доведення до банкрутства, коли це завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам або таким, що їх захищає закон, правам та інтересам кредиторів, - карається штрафом від 500 до 800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або здійснювати певну діяльність на строк до 5 років. Ті ж дії, якщо вони завдали великої матеріальної шкоди, караються позбавленням волі на строк до 5 років з конфіскацією майна.

Найбільш відомою справою щодо умисного банкрутства в Росії є кримінальна справа проти керівництва Челябінського тракторного заводу, який був промисловим гігантом радянської індустрії. Керівництво підприємства протягом кількох років зумисне передавало найбільш ліквідні основні засоби заводу на баланс інших суб'єктів господарювання за цінами, нижчими від ринкових. Засновувалися, виділялися та відокремлювалися нові юридичні особи, які не відповідали за боргами тракторного заводу. Усе це робилось для того, щоб не сплачувати борги кредиторам, у тому числі державі та персоналу. Як наслідок, потужне підприємство стало банкрутом. За такої ситуації контроль над заводом практично за безцінь може перейти до інших власників, наприклад через процедуру санації.

Фіктивне банкрутство - це свідомо неправдиве оголошення підприємства неплатоспроможним для одержання від кредиторів відстрочки платежів або списання частини боргів.

Фіктивне банкрутство, що полягає в явно неправдивій заяві громадянина - засновника або власника підприємства, а також посадової особи певного підприємства про фінансову неспроможність виконання зобов'язань перед кредиторами та бюджетом, карається штрафом від 300 до 500 мінімальних зарплат з позбавленням права здійснювати відповідну діяльність до 5 років. Ті самі дії, якщо вони завдали великого матеріального збитку кредиторам або державі, караються позбавленням волі до трьох років з конфіскацією майна.

Великий матеріальний збиток - це збиток, який в 50 і більше разів перевищує розмір неоподаткованого мінімуму. Збиток виникає через неповернення боргів, несплату відсотків та податків.

Банкрутство означає фінансову неспроможність підприємства і прогнозування банкрутства вимагає ретельного фінансового аналізу, а надто - показників платоспроможності і кредитоспроможності.

Приклад: історія банкрутства ВАТ "Галол"

Відкрите акціонерне товариство "Галол" було єдиним в Україні підприємством з виробництва присадок до технічних олив різного призначення. Наприкінці 2001 року була розпочата процедура його санації. План санації було схвалено на засіданні комітету кредиторів ВАТ "Галол". Юридична служба санації підприємства,, виконуючи замовлення одного з кредиторів, не включила до списку кредиторів підприємства його працівників. Внаслідок цього найбільшим кредитором "Галолу" виявилася фірма "Автолізинг України", яка і стала санатором підприємства.

На момент проведення санації перспективи "Галолу" виглядали доволі привабливо. Інвестор обіцяв вкласти в завод 11 мільйонів гривень, погасити заборгованість із зарплати та податків, навести лад з кадрами, а головне - відродити підприємство, забезпечити його замовленнями, а працівників - роботою. Господарський суд затвердив план санації, не перевіривши належним чином фінансових можливостей інвестора. На початку оздоровлення підприємства виявилося, що жодних коштів інвестор не має. Відтак, 31 липня 2002 року голова профкому ВАТ "Галол" передав борг із зарплати в розмірі 660 тисяч гривень "Автолізингу України" з відтермінуванням виплати на рік. Менше ніж за місяць, 28 серпня 2002 року, отримавши вирішальну кількість голосів, "Автолізінг України" підписав мирову угоду, згідно з якою залишався єдиною діловою особою в раді кредиторів підприємства. Того ж дня цілісний майновий комплекс ВАТ "Галол" продано ТзОВ "Енерготехпром", а наступного (29 серпня) - "ФК-груп" за ціною 2,5 мільйони гривень, хоча на початку санації вартість "Галолу" становила близько 30 мільйонів гривень. Крім того, директором "Автолізингу України" та власником "ФК-груп" виявилася одна й та сама людина.. Незважаючи на те, що офіційно підприємство продали в серпні 2002року, "ФК-груп" лише в жовтні 2003 року офіційно розпочала своє існування.

У результаті таких дій близько 300 працівників "Галолу" залишилися без роботи та відповідного юридичного статусу працівників. Вони почали вимагати, щоб з ними розрахувалися, скоротили або забезпечили роботою. Та на свої вимоги вони отримували одну відповідь - це компетенція керуючого санацією. Із відповіді Міністерства економіки працівникам заводу стало відомо, що керуючий санацією склав свої повноваження в грудні 2002 року. Звіт керуючого санацією так до суду і не надійшов.

Отже, тепер щодо ВАТ "Галолу" має розпочатися процедура ліквідації. За твердженнями працівників заводу, на підприємстві активно розпродаються складські запаси, а окремі вузли просто перетворюють на металобрухт. Відтак, залишається тільки позбутися трьох сотень працівників, котрі не дають здійснювати повноваження новим власникам підприємства, звертаючись із заявами у різні установи, подаючи судові позови та проводячи численні акції непокори і протесту під стінами судів. Ці працівники шукають допомоги у депутатів та посадовців. Уже скеровано понад два десятки звернень у державні структури. Проте всі їх звернення повертаються до Львівської прокуратури та Господарського суду, звідки відповідають: "вимоги законні, триває розслідування".

Приклад фіктивного банкрутства

Фіктивне банкрутство стало ефективним способом уникнути відповідальності перед кредиторами. Цим способом вирішили скористатися посадові особи приватного виробничо-комерційного підприємства із села Розівка Ужгородського району Закарпаття. Тепер керівництву цієї фірми доведеться відповідати за ст. 218 Кримінального кодексу України - фіктивне банкрутство.

Розівська фірма займалася обробкою деревини, виробництвом вікон та дверей з високими енергозберігаючими властивостями. У1996 році для закупки обладнання підприємство взяло 75 тисяч гривень позики від Інноваційного фонду Закарпатської області. Отриману позику мали повернути у 1998 році, але договір з фондом продовжили до 1999 року. Фірма погасила лише 5 тис. грн. з суми отриманої позики. А загальна заборгованість по інноваційному кредиту становить понад 87 тисяч гривень.

Як свідчать факти, керівництво фірми не переймалося такою заборгованістю кредитору. Так, у 2002 році директор договором дарування безоплатно передав своїй доньці будівлю деревообробного цеху, яка перебувала у податковій заставі. Згідно з законодавством, проведення подібних операцій вимагає попереднього узгодження із податковою інспекцією. Однак до Ужгородської МДПІ керівництво фірми не звернулося. Вартість будівлі на момент дарування становила понад 26 тисяч гривень. Внаслідок цього була занижена платоспроможність підприємства перед кредитором на зазначену суму.

У лютому 2004 року посадові особи фірми подали заяву до господарського суду області про визнання підприємства банкрутом. Заяву мотивували таким чином: кредиторська заборгованість фірми на момент подачі заяви становила 87 тисяч гривень, а згідно з інвентаризаційним описом, який додавався до заяви, у неї на балансі перебуває майна на суму 68 тисяч гривень. Однак роблячи інвентаризацію майна, керівництво фірми не внесло в опис деревообробний станок вартістю близько 26 тисяч гривень. Таким чином, відомості про фінансову неспроможність виконати вимоги з боку кредитора, викладені керівництвом фірми й у заяві до Господарського суду, не відповідали дійсності. Адже кредиторська заборгованість на момент подачі заяви становила близько 87 тисяч гривень, а на балансі підприємства фактично обліковувалося майна на суму понад 94 тисяч гривень. Тобто підприємство мало можливість виплатити позику. Враховуючи те, що сума інноваційного кредиту не повернута, Державній інноваційній компанії нанесено збитків на суму 70 тис. грн.