Фінанси підприємств - Славюк P.А. - 8.1. СУТЬ МАЛОГО БІЗНЕСУ ТА ЙОГО ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ

8.1. СУТЬ МАЛОГО БІЗНЕСУ ТА ЙОГО ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ

Малий бізнес є органічним структурним елементом ринкової економіки. Цей сектор економіки історично і логічно відігравав роль неодмінної передумови створення ринкового середовища. Він був первинною вихідною формою ринкового господарювання, якою стало дрібнотоварне виробництво. Саме тому дрібнотоварне підприємництво відіграло структуроутворювальну роль в історії становлення економіки конкурентно-ринкового типу. Ця специфіка та своєрідне функціональне призначення малого бізнесу набувають особливого значення для країн, які йдуть шляхом відтворення ринкової системи господарювання. Здатність малого бізнесу до структуроутворення ринку висуває завдання його відродження та спрямовує в число першочергових заходів реформування економіки України на її перехідному етапі.

У структурі сучасної мішаної економіки співіснують та органічно взаємодоповнюються малий, середній і великий бізнес. Проте, на відміну від двох останніх, малий бізнес є вихідним, найчисленнішим, а тому і найпоширенішим сектором економіки. Відмінності між цими трьома видами бізнесу зумовлені різним рівнем суспільного поділу праці, характером спеціалізації та усуспільнення виробництва, а також вибором технологічного типу виробничого процесу.

Малий бізнес - це самостійна, систематична господарська діяльність малих підприємств будь-якої форми власності та громадян-підприємців (фізичних осіб), яку вони ведуть на власний ризик з метою отримання прибутку. Практично, це будь-яка діяльність (виробнича, комерційна, фінансова, страхова тощо) зазначених суб'єктів господарювання, що спрямована на реалізацію власного економічного інтересу.

Сфера малого і середнього підприємництва охоплює різноманітні види виробничої діяльності і типи робіт, які відповідають широкому спектрові можливостей ринку, що ускладнює будь-яку універсальну систематизацію чи готове порівняння діяльності підприємств. Аналіз сектора малого і середнього підприємництва ще більш ускладнюється у зв'язку з відмінностями в офіційних визначеннях дрібних підприємств і термінології, яка використовується. Автори багатьох наукових досліджень дають більш чи менш довільні визначення цьому сектору, виходячи з чисельності робочої сили чи розміру вкладеного капіталу, нерідко в цілях регулювання цього сектора чи підготовки статистики, чи ж для обґрунтування надання допомоги уряду. Інші визначення, які стосуються таких функціональних характеристик, як здатність управління, право власності, спеціалізація і методи виробництва чи навіть орієнтація на той або інший ринок, використовуються для аналізу при вимірі продуктивності.

Немає нижньої межі розміру малих підприємств, хоча проблема виникає зі спробами встановити прийнятну верхню межу: фінансисти часто говорять про верхні рівні основних фондів у їх чистому вигляді чи з доданою вартістю; обліковці можуть вказувати на загальне число працюючих; торговці підкреслюють максимальний рівень обсягу продажу; обслуговуючий персонал може використовувати загальну кількість клієнтів; виробники надають перевагу виходити з максимальної кількості енергії, необхідної для виробництва, і т. д.

Можуть поєднуватися різні критерії, які визначають той момент, коли підприємство перестає бути "дрібним": наприклад, підприємство, на якому працює 50 працівників, може вважатися "великим" у країні, яка розвивається, але "дрібним" - у країні, промислово розвинутій.

Підсумовуючи сказане, можна виділити такі основні моменти:

- визначення малих і середніх підприємств відрізняється не тільки за країнами, а й усередині країни за галузями і територіями;

- будь-яке визначення дається залежно від практичних потреб і служить визначеним цілям;

- більша диференціація визначень є реальним відображенням речей і показує, що малі підприємства не мають чіткого визначення меж.

В іноземній статистиці для визначення належності підприємства до сектора малого бізнесу, як правило, використовують такі кількісні показники: чисельність персоналу, обсяг валової продукції чи обороту капіталу (продажу) і обсяг виробничих фондів.

Такий показник, як чисельність зайнятих, використовується практично всюди, але його величина варіюється не тільки за країнами, а й за галузями тої чи іншої країни.

В Японії, наприклад, у таких галузях, як гірничорудна промисловість, транспорт, будівництво, обробна промисловість, зв'язок, кредит, комунальне господарство, фінанси і страхування, операції з нерухомістю, - чисельність працюючих має бути не більше ніж 300 чоловік, в оптовій торгівлі - не менше ніж 100 чоловік, у роздрібній - до 50 чоловік, виробництво тощо - 20 чи менше зайнятих, комерція, послуги - 5 і менше зайнятих.

У США, за визначенням Адміністрації малого бізнесу, вважається, що малий бізнес домінує в галузі, якщо обсяг середньорічної чисельності робочої сили припадає на підприємства із зайнятістю до 500 чоловік^*9. Під це визначення підпадають роздрібна і оптова торгівля, сфера послуг, житлове будівництво, а також сільське господарство, лісівництво і рибна промисловість.

*9: {Разумнова И. Мелкое предпринимательство в промышленности США // Проблемы теории и практики управления. - 1990. - № 3.}

До дрібних у Німеччині відносять підприємства з кількістю зайнятих від одного до 50 чоловік, до середніх - фірми, де зайнято від 50 до 500 чоловік.

У Великобританії, згідно з доповіддю комісії Боултона, в обробній промисловості фірма вважається дрібною, якщо в ній зайнято не більше ніж 200 працівників; у будівництві, гірничодобувній і вугільній промисловості - не більше ніж 25 працівників.

У Франції малі і середні підприємства визначаються як підприємства, зайнятість в яких не перевищує 500 чоловік.

Поряд із загальним поняттям малого і середнього підприємництва у Франції існують різні класифікації - найдрібніших, малих і середніх підприємств. Найдрібніші підприємства об'єднують практично всі кустарні виробництва. Загалом для Франції пропонується така класифікація підприємств: найдрібніші - до 10 зайнятих, малі підприємства - 10-100 зайнятих, середні підприємства - 100-500 чоловік і великі підприємства - із зайнятістю понад 500 чоловік.

В Італії підприємства з кількістю зайнятих до 19 чоловік зараховуються до найдрібніших фірм, від 20 до 99 - до дрібних, від 100 до 499 - до середніх.

Інший показник - обсяг господарського обороту капіталу чи обсяг річного продажу використовується у США, Німеччині, Великобританії, Франції; розмір основних виробничих фондів - в Японії.

В Японії показник обсягу капіталу коливається від 100 млн єн в обробній промисловості до 50 млн єн у роздрібній торгівлі.

У Великобританії він не повинен перевищувати:

• у роздрібній торгівлі - 185 тис. ф. ст.;

• в оптовій торгівлі - 730 тис. ф. ст.;

• у моторобудуванні - 365 тис. ф. ст.;

• різноманітні послуги - 185 тис. ф. ст.;

• дорожній транспорт - не більше ніж п'ять засобів пересування^*10.

*10: {Блинов А. Малое предпринимательство. - М., 1997. - С. 32.}

Господарським кодексом України передбачено, що підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за той період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Запорука успішного розвитку малого підприємництва в країнах із розвиненою економікою полягає в тому, що велике виробництво не протиставляється малому. Тут дотримуються принципу кооперування великих і малих суб'єктів господарювання, причому великі підприємства не пригнічують малого бізнесу, а взаємодоповнюють одне одне.

Про значення малого підприємництва свідчать інтегровані показники, що характеризують стан сектора малого підприємництва в розвинутих країнах, які підкреслюють фундаментальну роль малого підприємництва в соціально-економічному та політичному житті кожної країни. Показниками вагомої ролі малого бізнесу як інтегрувального структурного елементу системи сучасної ринкової економіки є, передусім, дані про його кількісні параметри.

Зокрема, частка малих та середніх підприємств у загальній кількості підприємств змінюється за країнами - від 94% у Великобританії до 99,9% - у Франції. Про місце і значення малого та середнього бізнесу (МСП) свідчать показники його ролі в ринковій економіці, зокрема частка МСП у загальній кількості зайнятих та його частка у ВВП. Наприклад, частка МСП у загальній кількості зайнятих становить понад половину у США та Франції - 54%, у країнах ЄС - 72%, в Італії - 73%, в Японії - 78%.

Малий бізнес має не лише економіко-виробничі та соціально-економічні переваги, а саме: гнучкість, динамізм, пристосування до мінливості технологій, здатність оперативно створювати і впроваджувати нову техніку та технологію, забезпечення соціальної стабільності, насичення ринку праці новими робочими місцями, відкритість доступу та легкість входження до цього сектора економіки, а й значні соціально-психологічні переваги, в основі яких лежить специфічна мотивація до праці, яка передбачає подолання елементів відчуження і залучення елементів економічного та неекономічного заохочення.

Малому бізнесу притаманні соціальні джерела активізації колективної праці, чого немає на великих фірмах. Властивий для невеликих підприємств дух ініціативи, підприємливості та динамізму виражається в особливих людських стосунках та специфічному соціально-психологічному кліматі. У невеликих трудових колективах, пов'язаних єдиним прагненням до самостійності та виживання, відроджується почуття господаря, скорочуються до мінімуму елементи бюрократизму. Незначний чисельний склад малих підприємств дозволяє зблизити інтереси керівництва та підлеглих. Між співробітниками, як правило, немає боротьби за престиж, яка поглинає значну частину енергії працівників у великих корпораціях. На малих фірмах відносини у трудовому колективі відзначаються простотою, браком відчуженості, що породжує особливу атмосферу спільної праці, яка допомагає швидкому вирішенню трудових конфліктів між адміністрацією і робітниками.