Фінанси підприємств - Славюк P.А. - 9.1. ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ ОБОРОТНИХ АКТИВІВ

9.1. ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ ОБОРОТНИХ АКТИВІВ

Оборотні активи (оборотний капітал) - це частина капіталу підприємства, вкладеного в його поточні активи, сукупність оборотних виробничих фондів, фондів обігу, авансованих для забезпечення поточної діяльності. У сфері виробництва - це:

- виробничі запаси;

- паливо;

- тара;

- малоцінні і швидкозношувані предмети;

- тварини на вирощуванні і відгодівлі;

- витрати майбутніх періодів;

- незавершене виробництво. У сфері обігу:

- товарна продукція;

- кошти в розрахунках та в цінних паперах;

- грошові кошти в касі, банку.

У практиці планування, обліку та аналізу оборотний капітал групується за такими ознаками:

• функціональна роль у процесі виробництва - оборотні фонди і фонди обігу;

• практика контролю, планування та управління - нормовані і ненормовані оборотні засоби;

• джерела формування оборотного капіталу - власний оборотний капітал і позичений оборотний капітал;

• ліквідність - абсолютно ліквідні засоби, швидкореалізовувані оборотні засоби, важкореалізовувані оборотні засоби;

• ступінь ризику від вкладення капіталу - оборотний капітал із мінімальним, малим, середнім, високим ризиком вкладення;

• стандарти обліку і відображення в балансі підприємства - оборотні засоби в запасах, грошові кошти, розрахунки та інші активи;

• матеріально-речовий зміст - предмети праці, готова продукція, грошові кошти і кошти в розрахунках.

На основі такого поділу джерелами формування оборотних активів є:

а) власні;

б) позичені;

в) залучені (тимчасове використання частини коштів інших підприємств). До них належать:

- кредиторська заборгованість постачальникам, строк оплати яких не настав;

- заборгованість робітникам і службовцям;

- заборгованість фінансовим органам.

В окремих випадках для формування оборотних активів використовують позапланові ресурси:

- тимчасово вільні кошти фондів економічного стимулювання і спеціального призначення на поточному рахунку;

- перерозподілений прибуток;

- прострочені і пролонговані (відстрочені) кредити банку;

- прострочена кредиторська заборгованість постачальникам та іншим організаціям.

Виділяють ще стійкі пасиви як джерела формування оборотних активів, що мають особливе призначення. Ними розпоряджаються інші організації.

До стійких пасивів також належать фонди підприємства, які спеціально не призначені для формування оборотних активів. До них належать:

- заборгованість із зарплати;

- відрахування на соціальне страхування;

- резерв на покриття майбутніх видатків і платежів;

- частина фондів економічного стимулювання, яка постійно використовується в обороті;

- засоби ремонтного фонду для формування залишків матеріалів на ремонт.

9.2. ПОЛІТИКА ФОРМУВАННЯ ВЛАСНИХ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ

Основу управління власним капіталом підприємства у процесі його розвитку становить управління формуванням його власних фінансових ресурсів. Щоб забезпечити ефективне управління цим процесом, на підприємстві розробляють звичайно спеціальну фінансову політику, що спрямована на залучення власних фінансових ресурсів із різних джерел відповідно до потреб його розвитку в майбутньому періоді.

Розроблення політики формування власних фінансових ресурсів підприємства має такі основні етапи.

1. Аналіз формування власних фінансових ресурсів підприємства в попередньому періоді. Метою такого аналізу є виявлення потенціалу формування власних фінансових ресурсів і його відповідності темпам розвитку підприємства.

• На першому етапі аналізу вивчають загальний обсяг формування власних фінансових ресурсів, відповідність темпів приросту власного капіталу темпам приросту активів і обсягу реалізованої продукції підприємства, динаміку питомої ваги власних ресурсів у загальному обсязі формування фінансових ресурсів.

• На другому етапі аналізу розглядають джерела формування власних фінансових ресурсів. Насамперед вивчається співвідношення зовнішніх і внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, а також вартість залучення власного капіталу за рахунок різних джерел.

• На третьому етапі аналізу оцінюється достатність власних фінансових ресурсів, сформованих на підприємстві. Критерієм такої оцінки є показник "коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства". Його динаміка відображає тенденцію забезпеченості розвитку підприємства власними фінансовими ресурсами.

2. Визначення загальної потреби у власних фінансових ресурсах. Розрахована загальна потреба охоплює потрібну суму власних фінансових ресурсів, сформованих за рахунок як внутрішніх, так і зовнішніх джерел.

3. Оцінка вартості залучення власного капіталу з різних джерел. Таку оцінку проводять у розрізі основних елементів власного капіталу, сформованого за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. Результати оцінки є основою розроблення управлінських рішень щодо вибору альтернативних джерел формування власних фінансових ресурсів, що забезпечують приріст власного капіталу підприємства.

4. Забезпечення максимального обсягу залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел. Перш ніж звертатися до зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, слід реалізувати всі можливості їхнього формування за рахунок внутрішніх джерел, тому що основними планованими внутрішніми джерелами формування власних фінансових ресурсів підприємства є сума чистого прибутку й амортизаційних відрахувань.

5. Забезпечення потрібного обсягу залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел. Обсяг залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел покликаний забезпечити ту їхню частину, що не вдалося сформувати за рахунок внутрішніх джерел фінансування. Якщо сума залучених за рахунок внутрішніх джерел власних фінансових ресурсів цілком забезпечує загальну потребу в них у плановому періоді, то в залученні цих ресурсів за рахунок зовнішніх джерел немає потреби.

Забезпечити задоволення потреби у власних фінансових ресурсах за рахунок зовнішніх джерел планується шляхом залучення додаткового пайового капіталу, додаткової емісії акцій.

6. Оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів.

Процес цієї оптимізації ґрунтується на таких критеріях:

а) забезпечення мінімальної сукупної вартості залучення власних фінансових ресурсів. Якщо вартість залучення власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел істотно перевищує плановану вартість залучення позикових коштів, то від такого формування власних ресурсів варто відмовитися;

б) забезпечення збереження управління підприємством його засновниками. Зростання додаткового пайового чи акціонерного капіталу за рахунок сторонніх інвесторів може призвести до втрати такої керованості.

Ефективність розробленої політики формування власних фінансових ресурсів оцінюється за допомогою коефіцієнта самофінансування розвитку підприємства в майбутньому періоді.

Успішна реалізація цієї політики пов'язана з вирішенням таких основних завдань:

• забезпечення максимізації формування прибутку підприємства з урахуванням допустимого рівня фінансового ризику;

• формування ефективної політики розподілу прибутку (дивідендної політики) підприємства;

• формування на підприємстві ефективної амортизаційної політики;

• формування і ефективне здійснення політики додаткової емісії акцій (емісійної політики) чи залучення додаткового пайового капіталу.