Фінанси підприємств - Славюк P.А. - 8.3. ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ МАЛОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

Усім підприємствам для свого існування і розвитку потрібен капітал, який забезпечується шляхом фінансування.

Фінансування - це отримання суб'єктом господарювання потрібних грошових фондів для здійснення господарської діяльності. У теорії фінансового менеджменту виділяють два основні види фінансування: внутрішнє і зовнішнє. Розділ "Пасиви" балансу розкриває джерела фінансування фірми, розмежовуючи їх на дві основні групи: позичені і власні кошти.

Позичені кошти можуть бути короткостроковими і довгостроковими. До власних коштів належать: статутний капітал, власний капітал, резерви, прибутки, спеціальні фонди тощо.

Внутрішнє фінансування - це таке фінансування, за якого кошти генеруються всередині фірми. Це є власні кошти. У цьому разі кошти можуть надходити з таких джерел: 1) прибутки; 2) продаж ліквідних активів; 3) скорочення оборотного капіталу; 4) кредити від постачальників; 5) дебіторська заборгованість; 6) амортизаційні відрахування^*14.

*14: {Реверчук С. К., Крупка М. І. Фінанси малого бізнесу. - Львів: Діалог, 1996.}

Сьогодні для малих і середніх підприємств України це джерело не є головним, оскільки розміри прибутків є невеликими. Крім того, собівартість вітчизняного виробника так завантажена надбавками, що сподіватися йому на високий прибуток не доводиться. Національний виробник у наш час абсолютно не захищений від дешевого імпорту.

Отже, малі господарські одиниці мають обмежені можливості для перетворення прибутку в додатковий капітал з метою розширення виробництва.

Якщо вдало продати маловикористовувані активи (транспортні засоби, обладнання, приміщення тощо), то можна отримати потрібні гроші. Однак основний капітал підприємств сьогодні на 60-40% зношений, тому продати його на ринку часто дуже важко, а то й неможливо. У стартовій ситуації краще активи брати в оренду, ніж купувати у власність.

Якщо спробувати зменшити короткострокові активи (запаси, готову продукцію, незавершене виробництво, товари тощо), то теж можна отримати певні кошти. Однак вилучення цих грошей з обороту означатиме спад господарської активності, що автоматично відіб'ється на обсягах виторгу і прибутках фірми.

Якщо постачальник погоджується на оплату покупцем рахунків через якийсь проміжок часу після отримання товару, то це може дати останньому деякі потрібні короткострокові кошти. Нині часто практикують поставки товарів "під реалізацію" на строк не більше ніж місяць. Покупець (торговельна фірма) переказує кошти на рахунок постачальника в міру реалізації товару. При цьому проценти за товарний кредит не сплачуються, бо це не передбачається договором поставки.

Деякі фірми-покупці, особливо монополісти, дотримуються усталеної практики платежів, з якою мусить погоджуватись будь-яка фірма-постачальник. Скажімо, великі торговельні фірми оплачують свої рахунки через 60-90 днів, незалежно від політики постачальника щодо дебіторської заборгованості чи від знижки за швидку оплату. Якщо фірма-постачальник хоче продавати свою продукцію через фірму-покупця, то вона мусить дотримувати такого графіка оплати. У цьому разі велика торговельна фірма демонструє елементи диктату на ринку покупця.

Грошові кошти всередині фірми можуть з'явитися шляхом інкасації грошей за векселями. Цей спосіб не допускає великого старіння дебіторської заборгованості. Вилученню дебіторської заборгованості сприяє факторинг.

У бізнесмена нерідко бувають періоди, коли йому доводиться чекати надходження платежів, а гроші потрібні негайно для проведення фінансових операцій. У такому разі можна продати борги спеціалізованим закладам - факторинговим фірмам. У результаті такої операції бізнесмен, який продає боргові зобов'язання, протягом 2-3 днів отримує 70-90% від суми вимог у формі авансу. Решта 10-30% є своєрідною гарантією, яка призначається до виплати при отриманні факторинговою фірмою рахунка на оплату вимог боржником. За ці послуги фірма вираховує з боржника певні проценти.

Удаючись до послуг факторингу, бізнесмен має можливість перетворити майбутній борг у готівку в потрібний момент, отримуючи до 80% від суми боргу до настання строку платежу, і тим самим поліпшити своє фінансове становище. Одночасно він звільняється від ризику можливих неплатежів, які бере на себе факторингова фірма. Крім того, він скорочує витрати на ведення дебіторських рахунків.

Зношена частина основного капіталу поступово накопичується у грошовій формі у спеціальному амортизаційному фонді, який формується шляхом щорічних амортизаційних відрахувань і використовується для розширеного відтворення основних фондів.

Амортизація нараховується протягом усього нормативного строку служби основного капіталу, а потреба в її використанні настає лише після фактичного його вибуття. Тому до моменту заміни основного капіталу, який вибув із експлуатації, амортизація є тимчасово вільною і може використовуватися як джерело фінансування виробництва.

У країнах із розвинугою ринковою економікою визначення конкретного порядку нарахування амортизації та її варіантів є прерогативою держави. Амортизація є одним із найважливіших інструментів макроекономічного регулювання, тому що вплив методів амортизації на процес капіталоугворення і обороту в загальнонаціональному масштабі надзвичайно суттєвий.

Основними методами нарахування амортизації сьогодні є метод рівномірної амортизації і метод прискореної амортизації.

За використання першого методу вартість основного капіталу списується рівними частками протягом усього періоду експлуатації. Наприклад, обладнання з 5-річним строком служби і вартістю в 100 тис. дол. буде списуватись у розмірі 20 тис. дол. щорічно.

Це є простий метод, однак він не враховує морального зношення основного капіталу в умовах НТП.

Сугь методу прискореної амортизації полягає в тому, що в перші роки експлуатації нових засобів праці на амортизацію списується частина їхньої вартості, яка значно перевищує ту частину вартості, що пропорційна строку служби.

За прискореною амортизацією визначається норма щорічного списання на весь строк служби основного капіталу. Однак якщо протягом першого року вона зараховується до повної вартості основного капіталу, то в наступні роки - до залишкової вартості.

Мале підприємство, використовуючи прискорений метод, отримує певні фінансові вигоди.

1. Страхує себе від втрат унаслідок морального знецінення елементів основного капіталу.

2. Амортизація може принести додатковий дохід підприємцеві.

3. Зменшуються розміри оподатковуваного прибутку і, відповідно, податкові платежі державі. Суми, які включені в амортизаційний фонд, не оподатковуються і залишаються в розпорядженні підприємства.

4. Прискорена амортизація захищає амортизаційні фонди від інфляції^*15.

*15: {Реверчук С. К., Крупка М. І. Фінанси малого бізнесу. - Львів: Діалог, 1996. - С. 37.}

Зовнішніми джерелами фінансування малих підприємств можуть бути комерційні банки, небанківські фінансові установи (страхові компанії, довірчі товариства, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, пенсійні фонди), приватні фірми, урядові і регіональні програми, продаж акцій, кошти родичів і друзів та ін.

В Україні фінансування малих і середніх підприємств за допомогою випуску акцій є поодиноким явищем. Це пов'язано з тим, що акціонерне товариство як організаційно-правова форма є типовою не для малих, а для великих підприємств.

Банки висувають малим фірмам деякі вимоги. По-перше, дрібний власник мусить вкласти у проект 25-50% власних коштів. По-друге, банки вимагають гарантій у формі застави під кредит. По-третє, нерідко деякі банки призначають малим фірмам проценти, вищі від базової ставки для великих корпорацій. Короткострокові кредити банки можуть надавати в разі тимчасової фінансової скрути, яка виникає у зв'язку з витратами виробництва та обороту, що не забезпечені надходженнями коштів у відповідному періоді.

Середньострокові кредити можна надавати на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капіталовкладень. Довгострокові кредити надають для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні затрати на реконструкцію, модернізацію і розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію тощо.

Банківські кредити із забезпеченням поділяють:

- на забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

- гарантовані (банками, фінансами або майном третіх осіб);

- з іншим забезпеченням (порука, посвідчення страхової організації);

- незабезпечені (бланкові).

У розвинутій ринковій економіці основними видами забезпечення є:

- передавальні написи на векселях (індосаменти);

- партнер із грошового зобов'язання, тобто особа, яка разом із позичальником бере на себе зобов'язання з кредиту;

- гарант - особа, яка гарантує оплату векселя шляхом видачі гарантійного листа;

- відступлення права на оренду. Це також забезпечення як гарантія. Банк, наприклад, надає позику підприємству, а за це автоматично отримує орендну плату;

- передача прав на рахунки дебіторів. Банк видає позику підприємцю під заборгованість дебіторів;

- відкриття гарантійних депозитних рахунків. Кредит видається під депозит у банку. У цьому разі банк бере на зберігання розрахункову книжку клієнта;

- використання страхових полісів. Банк видає кредит під заставу страхового поліса;

- передача цінних паперів. Кредити видаються під заставу цінних паперів, переважно під 75% від ринкової вартості цінних паперів;

- товарні квитанції. Банк може видати позику під товарну квитанцію, яка свідчить про те, що товари, що забезпечують кредит, надійшли на спеціалізований склад або зберігаються у приміщенні, яке контролює представник банку^*16.

*16: {Энциклопедия малого бизнеса, или Как вести своё дело. - М.: Книга Интернешнл; Одиссей, 1994. - С. 157-159.}

У практику малого бізнесу України активно впроваджується комерційний кредит - така товарна форма кредиту, об'єктом якого можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, на які продавець надає відстрочення платежу.

Іпотечний кредит - це кредит під заставу нерухомого майна. Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки. Предметом іпотеки в разі надання кредиту можуть бути житлові будинки, квартири, виробничі споруди, магазини, земельні ділянки, які є власністю позичальника.