Фінанси підприємств - Славюк P.А. - 13.3. СКЛАД, ОЦІНКА ТА ВІДОБРАЖЕННЯ В БАЛАНСІ ОБОРОТНИХ АКТИВІВ

Склад оборотних активів доцільно розглядати відповідно до їх відображення в балансі (табл. 13.3).

Таблиця 13.3

Склад оборотних активів

Запаси - це активи, які:

а) зберігаються для продажу за умов звичайної господарської діяльності; або

б) перебувають у процесі виробництва для такого продажу; або

в) призначені для споживання у виробничому процесі чи під час надання послуг.

Запаси включають:

• товари, що були придбані та зберігаються для перепродажу, до складу яких відносять землю та іншу нерухомість, придбану для перепродажу;

• готову вироблену продукцію;

• незавершене виробництво підприємства;

• основні та допоміжні матеріали для використання у процесі виробництва та надання послуг.

Запаси відображають у балансі за найменшою з двох оцінок:

• за собівартістю;

• чистою вартістю реалізації. Собівартість запасів - це витрати:

• на придбання;

• переробку;

• інші витрати, що виникли під час доставки запасів до їхнього теперішнього місцезнаходження та приведення їх у теперішній стан.

У новій формі балансу наведені саме такі підкласи запасів, що водночас відповідає вимогам МСБО і не порушує національних традицій побудови цієї звітної форми. Отже, у балансі і надалі будуть наводитись деталізовані дані про наявність у підприємства:

• виробничих запасів;

• тварин на вирощуванні та відгодівлі;

• незавершеного виробництва;

• готової продукції;

• товарів.

(13.1)

Наступною за ступенем ліквідності статтею є дебіторська заборгованість, яка виникає в результаті продажу товарів та надання послуг у кредит, а також втілює в собі інші борги перед підприємством, від погашення яких упродовж року очікується надходження грошових коштів.

У статті "Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги" відображається заборгованість покупців або замовників за реалізовану їм продукцію і товари для перепродажу (крім заборгованості, яка забезпечена векселем).

Надання комерційного кредиту сприяє зростанню обсягів реалізації, але в той же час несе в собі ризик неповної інкасації боргів. Користувачів фінансової звітності стаття "Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги" цікавить із позиції реальності її оцінки, тобто ймовірності погашення її у визначеній сумі. Тому важливо відобразити в балансі дебіторську заборгованість, дотримуючись принципу обачності - щоб активи та дохід не були завищені, а зобов'язання чи витрати - занижені. Її оцінка має бути достатньо обґрунтованою, щоб незалежний аудитор погодився з нею.

Продаж товарів і надання послуг у кредит, у разі застосування принципу нарахування, як правило, збігається з визнанням доходу від реалізації. Борги, які, можливо, не будуть сплачені дебіторами внаслідок їхньої неплатоспроможності, входять до складу доходу, необґрунтовано завищуючи реальний результат від реалізації.

Отже, очевидною є необхідність коригування цього результату на очікувану суму несплати боргів. Але методика, за якою здійснюється це коригування, і умови створення резерву сумнівних боргів згідно з українськими нормативними актами не відповідають вимогам МСБО.

У балансі дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги відображається за чистою вартістю; Чиста вартість дебіторської заборгованості - це сума дебіторської заборгованості після вирахування сумнівних та безнадійних боргів.

Сумнівний борг - це дебіторська заборгованість, щодо якої є ймовірність її неповернення боржником.

Безнадійна дебіторська заборгованість (безнадійний борг) - це заборгованість, щодо якої є впевненість в її неповерненні боржником або позовний термін якої минув.

Згідно з принципом обачності в момент визнання доходу від реалізації підприємство має визнати можливі втрати від неповернення частини боргів покупцями. Величину цих втрат слід оцінювати на основі аналізу інформації про фактичні втрати від неповернених боргів за попередні періоди, враховуючи зміни, що відбулися в умовах реалізації продукції у звітному періоді, чи, як очікується, відбудуться в наступному періоді.

Застосування методу створення резерву сумнівних боргів, а не пряме списання безнадійних боргів, як це поки що робиться в українській обліковій практиці, відповідає принципу обачності. Коли ж сума створеного у звітному періоді резерву є недостатньою для покриття всіх фактичних безнадійних боргів, тоді й слід застосовувати метод прямого списання безнадійних боргів.

Базовим методом оцінки резерву сумнівних боргів (згідно з П(с)БО № 10 "Дебітори" "Забезпечення, непередбачені зобов'язання та активи") є метод періодизації дебіторської заборгованості, за яким здійснюється групування дебіторської заборгованості за термінами непогашення та встановлення відповідного відсотка сумнівних боргів для кожної групи.

У примітках до балансу слід окремо розкривати:

• загальну кількість дебіторів;

• кількість дебіторів, заборгованість кожного з яких перевищує 10% загальної суми дебіторської заборгованості, а також строки погашення їхньої заборгованості;

• суму простроченої дебіторської заборгованості, яку можна вважати сумнівною;

• метод оцінки сумнівних боргів.

Поточна фінансова інвестиція - це інвестиція, що легко реалізується та призначається для утримання протягом терміну, що не перевищує один рік.

До числа поточних фінансових інвестицій відносять:

• короткострокові комерційні ринкові папери;

• казначейські векселі;

• короткострокові боргові папери;

• депозитні сертифікати;

• інші ринкові цінні папери, придбані з метою перепродажу протягом терміну, що не перевищує один рік.

В українській обліковій практиці під короткостроковими фінансовими вкладеннями розуміють короткострокові цінні папери та інші дохідні активи, що придбані (вкладені) підприємством для одержання прибутку на строк не більше ніж один рік:

• акції;

• облігації;

• сертифікати:

• казначейські зобов'язання.

У статті "Грошові кошти та їх еквіваленти" відображають суми грошей, що на дату балансу перебувають:

• у касі;

• на банківських рахунках;

• у дорозі;

• у формі грошових документів;

• у формі виставлених акредитивів.

Складовою облікової політики підприємства є критерій віднесення інвестицій до грошових еквівалентів.

Як правило, до грошових еквівалентів відносять поточні інвестиції, початковий строк погашення яких не перевищує трьох місяців і відносно яких є впевненість у тому, що вони не зменшать своєї вартості протягом періоду їхньої чинності.

До складу грошових коштів не належать гроші на банківських рахунках, обмежені для поточного використання протягом терміну, що перевищує один рік. їх слід відображати у складі необоротних активів як інші фінансові інвестиції.

Суми грошових коштів та їхніх еквівалентів, наведені в балансі, мають узгоджуватись із відповідними сумами звіту про рух грошових коштів.

Згідно з П(с)БО № 21 "Вплив змін валютних курсів" суми грошових коштів в іноземних валютах слід відображати з використанням відповідних валютних курсів на дату балансу.

Курсові різниці, що виникають під час перерахунку сум грошових коштів в інвалютах, визнаються як доходи або витрати того періоду, в якому вони виникли, та відображаються у звіті про фінансові результати у складі інших фінансових доходів (витрат).

Витрати, оплачені у звітному періоді, які належать до наступного (наступних) облікового періоду, наприклад, наперед сплачена орендна плата, наперед сплачена страховка, наперед сплачені рекламні послуги тощо, є витратами майбутніх періодів.

Окремі статті таких витрат слід розкривати в балансі підприємства, враховуючи їхню суттєвість і доречність такого розкриття для користувачів фінансової звітності.

У статті "Витрати майбутніх періодів" можуть відображатися як оборотні, так і необоротні активи, а саме: витрати, які стосуються наступного облікового періоду, та ті, що будуть віднесені на більш пізні періоди. Якщо підприємство здійснило у звітному періоді і ті, й інші витрати, то в балансі їх слід відображати окремо, якщо їхня величина є суттєвою.