Фінанси підприємств - Славюк P.А. - Модель Міллера - Орра

Фінансовий стан підприємства залежить від того, наскільки сума власних оборотних активів перевищує розмір заборгованості.

Якісна оцінка стану активів і платоспроможності вимагає кількісного виміру. Для цього дуже часто використовують коефіцієнт покриття:

(14.5)

де - другий розділ активу в балансі підприємства;

- четвертий розділ пасиву в балансі підприємства.

При цьому до активів не включають витрат майбутніх періодів. Критичне значення дорівнює 1. За формується неліквідний баланс. Коефіцієнт покриття від 1 до 1,5 свідчить про своєчасність повернення боргів.

Крім цієї формули, ще використовують таку:

(14.6)

де - матеріальні ресурси;

- дебіторська заборгованість;

- короткострокова заборгованість.

Цей показник називають ще загальним коефіцієнтом покриття.

Поряд із цими показниками швидкість обігу оборотних активів є однією з якісних характеристик фінансової політики підприємства. Що більша швидкість обігу, то ефективніше працює підприємство.

Коефіцієнт обіговості оборотних активів() - це відношення виторгу (валового доходу) від реалізації продукції без урахування ПДВ та акцизного збору до суми оборотних засобів.

Термін обороту визначається відношенням кількості календарних днів звітного періоду до коефіцієнта оборотності:

, (14.7)

де - коефіцієнт оборотності активів;

- виторг від реалізації;

- середня величина активів;

. (14.8)

де - коефіцієнт оборотності поточних активів;

- виторг від реалізації;

- середня величина поточних активів;

, (14.9)

де - тривалість обороту;

- оборотність активів.

Розрахунок оборотності проводять за табл. 14.4.

Таблиця 14.4

Динаміка показників оборотності активів

До чого ж приведе така зміна в оборотності поточних активів? Проведемо розрахунок за такою формулою:

(14.10)

де - сума залучених коштів в оборот;

- виторг від реалізації у звітний період;

- період обороту у звітному періоді;

- період обороту в попередньому періоді.

Таким чином, сповільнення обороту поточних активів на 6,5 дня вимагає залучення в оборот додаткових коштів на 98,28 тис. грн. А оскільки оборотність поточних активів у звітному році становила 2,509 раза, то сума додаткових залучень за весь рік коштів становитиме:

14.5. АНАЛІЗ РУХУ ГРОШОВИХ КОШТІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Управління грошовими потоками є одним із найважливіших напрямів діяльності фінансового менеджера. Воно включає в себе розрахунок часу обороту грошових коштів (фінансовий цикл), аналіз грошових потоків і їх прогнозування, визначення оптимального рівня грошових коштів, складання планів (бюджетів) грошових коштів.

Якщо підприємство нарощує обсяги, то воно тим самим включає в оборот високоліквідні активи. По суті, цей період є операційним циклом.

Однак повернімося до суті фінансового циклу. Фінансовий цикл, чи цикл обороту готівки, являє собою час, протягом якого грошові кошти вилучені з обороту. Основні етапи обороту грошових коштів у ході виробничої діяльності можна подати за певною схемою (рис. 14.2).

Рис. 14.2. Етапи обороту грошових коштів на підприємстві:

А - виробничий процес; Б - період обороту дебіторської заборгованості; В - період обороту кредиторської заборгованості; Г - фінансовий цикл; Д - операційний цикл.

Тобто операційний цикл характеризує загальний час, протягом якого фінансові ресурси перебувають у запасах і дебіторській заборгованості. Оскільки підприємство оплачує рахунки постачальників з проміжком часу, протягом якого грошові кошти вилучені з обороту, то фінансовий цикл менший від операційного на період обороту кредиторської заборгованості.

І операційний, і фінансовий цикли мають скорочуватися шляхом:

• прискорення виробничого процесу;

• прискорення оборотності дебіторської заборгованості. Фінансовий цикл може бути скорочений шляхом:

• прискорення виробничого циклу;

• прискорення оборотності дебіторської заборгованості;

• певного сповільнення оборотності кредиторської заборгованості. Тенденція до скорочення є позитивною.

Тривалість фінансового циклу (Тфц) можна виразити таким чином:

, (14.11)

де - тривалість операційного циклу;

- термін обороту кредиторської заборгованості;

- термін обороту виробничих запасів;

- термін обороту дебіторської заборгованості.

Тепер визначимо терміни обороту окремих груп активів:

, (14.12)

де - час обороту виробничих запасів;

- середні виробничі запаси;

- собівартість;

(14.13)

де - час обороту дебіторської заборгованості;

- середня дебіторська заборгованість;

- виторг від реалізації;

, (14.14)

де - час обороту кредиторської заборгованості;

- середня кредиторська заборгованість;

- собівартість.

Аналіз грошових коштів проводиться за даними звітного періоду, і тому ретроспективний аналіз не є надзвичайно цінним. Однак без цього аналізу дуже часто за наявності прибутку неможливо пояснити причини браку коштів. Тому у світовій практиці використовують прямий метод (обчислення надходжень коштів) і непрямий, який базується на ідентифікації та обміні інформації, пов'язаних із рухом грошових коштів і коригуванням чистого прибутку.

За прямого методу виділяють такі складові.

I. Поточна діяльність, де аналізують:

- надходження коштів від виторгу;

- зменшення чи збільшення дебіторської заборгованості;

- витрати коштів на виробництво;

- збільшення чи зменшення запасів;

- збільшення чи зменшення розрахунків із кредиторами;

- збільшення чи зменшення короткострокових кредитів і позик;

- платежі в бюджет.

II. Інвестиційна діяльність, де аналізують:

- надходження коштів від реалізації основних засобів;

- виторг від реалізації матеріальних активів і довгострокових фінансових вкладень;

- придбання основних засобів і нематеріальних активів;

- довгострокові фінансові вкладення.

III. Фінансова діяльність, де аналізують:

- суми виторгу від реалізації акцій підприємства;

- отримані довгострокові кредити;

- кошти на погашення позик.

IV. Інші операції:

- цільові надходження коштів;

- безоплатно отримані цінності.

Цей метод дозволяє оцінювати ліквідність підприємства, спостерігати за рухом грошових коштів, але не показує взаємозв'язку отриманого фінансового результату і зміни величини грошових коштів. Тому використовують непрямі методи аналізу, які дозволяють пояснити причину розбіжності між прибутком і, наприклад, скороченням грошових коштів.

У сучасних умовах зростає роль оптимізації рівня грошових коштів. Саме тому йдеться про те, що потрібно оцінити:

- загальний обсяг грошових коштів та їх еквівалентів;

- яку їх частку потрібно тримати на поточному рахунку, а яку - у швидкореалізовуваних цінних паперах;

- коли і в якому обсязі здійснювати взаємну трансформацію грошових коштів і швидкореалізовуваних активів.

В індустріальних країнах найбільшого поширення набули моделі Баумола (1952) і Міллера - Орра (1966).

Модель Баумола

Передбачається, що підприємство почне працювати, маючи максимальний і доцільний для нього рівень грошових коштів. Усі кошти, які надходять від реалізації, підприємство вкладає в короткотермінові цінні папери (Кстр.ЦП). Якщо грошових коштів стає мало (або є небезпека погіршення фінансового стану), то підприємство продає частину ЦП. Графічно це можна зобразити як зигзагоподібну криву (рис. 14.3).

Рис. 14.3. Графік зміни залишку коштів на поточному рахунку

Сума поповнення (Q) визначається за формулою

, (14.15)

де - прогнозована потреба в грошових коштах;

- витрати з конвертації грошових коштів у ЦП;

- прийнятний для підприємства процентний дохід із ЦП.

Таким чином, середній запас грошових коштів становить , а кількість угод із конвертації ЦП у грошові кошти (ГК) становить:

. (14.16)

Загальні витрати (ЗВ) із реалізації такої політики управління грошовими коштами становитимуть:

, (14.17)

де - прямі витрати;

- втрачена вигода зі зберігання коштів на розрахунковому рахунку замість купівлі ЦП.

Модель Міллера - Орра

Вона досить проста (рис. 14.4), але доступна підприємствам зі стійким фінансовим станом. Учені використовують у цій моделі стохастичний процес Бернуллі, тобто коли надходження і використання коштів від періоду до періоду відбувається через стихійні і випадкові події.

Рис. 14.4. Модель Міллера - Орра

Реалізація моделі здійснюється кількома етапами:

1. Установлюють мінімальну величину грошових коштів.

2. Визначають варіацію щоденного надходження коштів.

3. Визначають витрати зі збереження коштів на поточному рахунку.

4. Розраховують розмір варіації.

5. Розраховують верхню межу грошових коштів на поточному рахунку, у разі підвищення якої треба купувати ЦП.

6. Визначають точку повернення - величину залишку грошових коштів на поточному рахунку, до якої потрібно повернутись, якщо фактичний залишок коштів виходить за межі інтервалу.