Фінанси підприємств - Ярошевич Н.Б. - Тема 4. ОБОРОТНІ АКТИВИ ТА ЇХНЯ ОРГАНІЗАЦІЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

4.1. Економічна сутність оборотних активів

4.2. Класифікації оборотних коштів

4.3. Функції і принципи організації оборотних активів

4.4. Нормування власних оборотних активів

4.5. Аналіз ефективності використання оборотних активів

4.6. Джерела формування оборотних активів підприємства

4.1. Економічна сутність оборотних активів

Діяльність суб'єктів господарювання щодо створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів, оборотних фондів і самої праці. На відміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживають в одному виробничому циклі, їхню вартість повністю переносять на вартість виготовленої продукції.

Оборотний капітал проходить три стадії кругообігу: грошову, виробничу й товарну.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності оборотних коштів. Найчастіше можна натрапити на два визначення оборотних коштів.

По-перше, оборотні кошти - це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції.

По-друге, оборотні кошти - це активи, які впродовж одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші; їх споживають повністю в кожному виробничому циклі, вони втрачають свою натуральну форму, повністю у цьому циклі переносять свою вартість на продукт, що виготовляється; їхня вартість повертається підприємству в грошовій формі відразу після реалізації продукту виробництва, тобто при завершенні кожного кругообігу.

До оборотних активів підприємства відносять:

1) запаси, які складають з:

1.1) виробничих запасів:

- сировина (це те, що дано природою або виготовлено у сільському господарстві);

- матеріали (це те, що піддано промисловій обробці);

- паливо і допоміжні матеріали (паливно-енергетичні та мастильні);

- куповані напівфабрикати;

- тара і тарні матеріали;

- малоцінні та швидкозношувані предмети (використовують як засоби праці впродовж не більше одного року або нормального операційного циклу);

- запасні частини для поточного ремонту;

1.2) тварин на вирощуванні та відгодівлі;

1.3) незавершеного виробництва;

1.4) готової продукції;

1.5) товарів;

2) векселі одержані;

3) дебіторська заборгованість, яку складає:

3.1) дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги (відображається в балансі в розрізі трьох статей: чистої реалі-заційної вартості, первісної вартості та резерву сумнівних боргів; чиста реалізаційна вартість = первісна вартість - резерв сумнівних боргів);

3.2) дебіторська заборгованість за розрахунками, яка складається з заборгованості:

- за бюджетом;

- за виданими авансами;

- з нарахованих доходів;

- із внутрішніх розрахунків;

іншої поточної дебіторської заборгованості;

4) поточні фінансові інвестиції;

5) грошові кошти та їхні еквіваленти (відображається у балансі в розрізі двох статей: у національній валюті; в іноземній валюті);

6) інші оборотні активи;

7) витрати майбутніх періодів.

Склад оборотних активів у балансі підприємства показано у табл. 4.1:

Таблиця 4.1. Склад оборотних активів у балансі підприємства

Закінчення табл. 4.1

Сутність запасів діяльності визначає П(С)БО 9 "Запаси" [77]. Відповідно до положення запасами є активи, які:

- утримують для продажу за умов звичайної господарської діяльності;

- перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва.

Бухгалтерська класифікація виробничих запасів передбачає поділ на такі субрахунки: "Сировина і матеріали", "Куповані напівфабрикати", "Паливо", "Тара і тарні матеріали", "Матеріали, передані у переробку", "Запасні частини", "Матеріали сільськогосподарського призначення", "Інші матеріали".

У сільському господарстві, крім того, відкривають рахунок "Тварини на вирощуванні та відгодівлі", на якому відкривають субрахунки за їхніми видами: "Молодняк тварин на вирощуванні", "Тварини на відгодівлі", "Птиця", "Звірі", "Кролі", "Сім'ї бджіл", "Доросла худоба, вибракована з основного стада", "Худоба, прийнята від населення для продажу", "Службові собаки".

До малоцінних швидкозношувальних предметів відносять:

- інструменти і пристрої загального користування (різальні, ударні, слюсарно-вимірювальні тощо);

- інструменти та пристрої спеціального призначення (моделі, прес-форми, вимірювальні прилади);

- змінне обладнання, використовуване для заміни зношених частин без ремонту;

- технологічну тару, багаторазово використовувану в технологічному процесі;

- виробничий інвентар - робочі столи, обладнання, що сприяє охороні праці, шафи, стелажі, тумбочки тощо;

- спеціальний одяг, взуття і запобіжні засоби (рукавиці, халати, комбінезони, захисні окуляри тощо);

- постільні приналежності (подушки, матраци, простирадла тощо).

Придбання і зберігання запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємстві - це процес, тісно пов'язаний з тривалим періодом замороження грошових коштів, вкладених у ці запаси. Сам процес придбання і зберігання запасів полягає у виконанні певних дій, що спричиняють витрати:

1) пов'язані з опрацюванням замовлення (вивчення цін, величини і періодичності поставки, умов оплати та ін.);

2) пов'язані зі зберіганням запасів, складуванням, охороною, страхуванням, перевезенням, завантаженням, розвантаженням тощо.

Отже, завданням кожного підприємства є визначення оптимального рівня вкладення і безпечного зниження вкладення грошових коштів у придбання і зберігання запасів. Скорочення запасів до безпечного рівня дасть змогу збільшити обігові кошти для більш раціонального застосування, а також сприятиме усуненню їхнього можливого фізичного та морального старіння.

При придбанні або виготовленні запаси зараховують на баланс підприємства за первісною вартістю, яка є собівартістю запасів, що складається з фактичних витрат, безпосередньо пов'язаних з придбанням запасів та доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання зі запланованою метою. Тобто до балансової вартості запасів входить вартість власне цінностей плюс сума митних зборів та комісійних винагород, сплачених (нарахованих) при розмитненні вантажів, транспортні витрати, витрати, понесені власними структурними підрозділами підприємства у зв'язку з доставленням, навантаженням, розвантаженням запасів [77].

При відпуску запасів у виробництво, їхньому продажу та іншому вибутті оцінку можуть здійснювати за одним із таких методів [77]:

- ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

- середньозваженої собівартості;

- собівартості перших за часом надходження запасів(ФІФО);

- собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);

- нормативних затрат;

- ціни продажу.

З метою оподаткування прибутку підприємств вибуття запасів при їхній реалізації (продажу) здійснюють методом ФІФО або методом ідентифікованої вартості відповідної одиниці запасів [30]. Ця норма стосується реалізації запасів і ніяк не стосується формування виробничої собівартості готової продукції.

Дебіторську заборгованість визначають як суму заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.

Дебіторами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, які заборгували підприємству грошові кошти, їхні еквіваленти або інші активи. Порядок відображення дебіторської заборгованості у фінансовій звітності регулюють П(С)БО 10 "Дебіторська заборгованість" [78]. Згідно з П(С)БО 10, дебіторську заборгованість поділяють на довгострокову і поточну.

Довгостроковою дебіторською заборгованістю визнається заборгованість, яка не виникає в ході нормального операційного циклу (операційний цикл - це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності й отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг) і буде погашена після 12 місяців з дати балансу; належить до необоротних активів і відображається в І розділі активу балансу.

Поточна дебіторська заборгованість (короткострокова) - це заборгованість, що виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена впродовж 12 місяців з дати балансу. Якщо заборгованість, що виникла, не пов'язана з операційним циклом (наприклад, заборгованість орендарів за операціями фінансової оренди, працівників за наданими їм позиками), але передбачають, що вона буде погашена у строк менше 12 місяців, то таку заборгованість визнають поточною. Поточна дебіторська заборгованість належить до оборотних активів і відображається в II розділі активу балансу "Оборотні активи".

Підприємство, відвантажуючи продукцію або товари, виконуючи роботи або надаючи послуги, не завжди отримує оплату від покупців і замовників негайно. Воно змушене йти на певний ризик для того, щоб збільшити обсяг своєї реалізації в умовах конкуренції. По суті, підприємство надає своїм покупцям комерційний кредит. У таких умовах завжди залишається ймовірність того, що оплата від покупця не надійде. У той же час відповідно до принципу нарахування в момент відвантаження товарів (продукції), виконання робіт або надання послуг підприємство повинно визнати дохід від їхньої реалізації. У дохід включають також борги, що, ймовірно, ніколи, не будуть оплачені. Це призводить до того, що реальний дохід, який отримає підприємство в майбутньому, необґрунтовано завищується на суму зазначених боргів. Тому при визнанні доходу від реалізації його необхідно зменшити на суму сумнівних боргів, тобто враховувати лише чисту реалізаційну вартість дебіторської заборгованості.

Для оцінки суми сумнівних боргів існує спеціальна методика, відповідно до якої підприємство формує резерв сумнівних боргів.

Будь-яка заборгованість, як довгострокова, так і поточна, в якийсь момент може бути визнана підприємством безнадійною (якщо за дебіторською заборгованістю закінчився строк позовної давності - 3 роки, або щодо якої є рішення судових органів про неможливість її погашення; або існує впевненість у тому, що боржник не погасить свою заборгованість).

Безнадійну дебіторську заборгованість за продукцію, товари, роботи або послуги списують у момент її визнання за рахунок резерву сумнівних боргів, який формують на дату балансу на підставі даних бухгалтерського обліку минулих звітних періодів. При створенні резерву сумнівних боргів збільшують інші витрати операційної діяльності, а списання безнадійної заборгованості відбувається не за рахунок зменшення раніше нарахованого доходу, а за рахунок зменшення резерву сумнівних боргів. Якщо для списання безнадійної заборгованості покупців (замовників) не вистачило резерву сумнівних боргів, різницю списують на витрати періоду. Якщо резерву сумнівних боргів постійно не вистачає для списання безнадійної заборгованості, підприємству необхідно переглянути методику його формування.

П(С)БО 10 [78] передбачає два методи формування резерву сумнівних боргів:

1) виходячи зі платоспроможності окремих дебіторів;

2) на підставі класифікації дебіторської заборгованості.

Перший метод заснований на результатах аналітичного обліку дебіторської заборгованості за кожним дебітором. Якщо конкретного дебітора визнали неплатоспроможним, то варто збільшити резерв сумнівних боргів на суму його заборгованості. Незважаючи на те, що такий метод допустимий, при здійсненні підприємством досить великої кількості операцій краще використовувати другий метод формування резерву сумнівних боргів, який є базовий і заснований на періодизації дебіторської заборгованості. Щоб скористатися цим методом, підприємству необхідно проаналізувати інформацію за декілька попередніх звітних періодів щодо виникнення безнадійної заборгованості за продукцію, товари, роботи або послуги; При цьому потрібно ураховувати те, коли кожна конкретна заборгованість стала безнадійною - до настання строків оплати за договором чи після того, як вона стала простроченою.