Фінанси України та сусідніх держав - Карлін М.І. - 1.16. Фінанси домогосподарств в Україні

Як і у всіх постсоціалістичних країнах, які проводили реформи, у 90-ті роки XX ст. рівень життя населення України значно знизився. В окремі роки Україна за індексом людського розвитку посідала 100-те і нижче місця. Причиною цього були обмежені фінансові ресурси більшості домогосподарств, які переважно використовувалися на придбання продуктів харчування, найнеобхідніших промислових товарів, оплату житла і комунальних послуг. З початку XXI ст. ситуація почала поліпшуватися у зв'язку з зростання ВВП України. Так, за результатами опитування Київського міжнародного інституту соціології, якщо в 1998 р. лише 10 % населення могли купити щось окрім їжі й одягу, то в 2005 р. - вже 34 %. Про зміни в оцінці свого фінансового стану домогосподарств за ці роки можна довідатись з табл. 1.11.

Таблиця 1.11. Фінансовий стан домогосподарств в Україні в 1998 і в 2005 pp. за результатами опитувань, %

На вересень 2005 р. мінімальна заробітна плата становила 332 грн, а середня зарплата по країні - близько 830 грн (середньозважений курс долара США до гривні на той час був 1 до 5). Найбільшою вона була у Києві - 1380 грн, а найменшою - у Хмельницькій області - 600 грн. Середня пенсія в цей самий період дорівнювала близько 380 грн. Разом з тим цих грошей не вистачало навіть на збалансоване харчування. Згідно зі статистикою, за останні 15 років пересічні українці стали вживати значно менше м'яса, риби, овочів, фруктів, молочнокислих продуктів, а картоплі і хлібобулочних виробів - у 2,0-2,5 раза більше. Причому витрати на харчування в Україні становили в 2003 р. 56 % всіх споживчих витрат, що майже у три рази більше, ніж у розвинутих країнах.

Як відомо, за майновим розподілом населення вчені вирізняють два стаціонарні стани суспільства. Перший: переважна частина суспільства належить до бідних, другий: основну частину населення становить середній клас. До першого стану, як зазначає більшість дослідників, належить і Україна, хоча за офіційними даними до бідних верств населення в нашій країні на середину 2005 р. належало близько 25 %. Певною мірою ці розбіжності в оцінці рівня бідності пов'язані з тіньовими доходами багатьох домогосподарств, які дуже важко оцінити. За деякими оцінками фахівців, доходи від тіньової економіки в Україні отримує більшість дорослого населення, а тіньова економіка сягає майже половини ВВП країни. Причому найвищі доходи від неї отримують жителі найбільших міст України і промислових центрів.

У 2005 р. 91 % українських сімей мали у власності холодильних, 80 % - телевізор, 71 % - пральну машину, 33 % - дачну ділянку, 24 % - бібліотеку, 20 % - мобільний телефон, 19 % - легковий автомобіль, 16 % - нові меблі, 6 % - комп'ютер. Найскладнішою фінансовою проблемою в Україні нині є придбання власного житла, ціни на яке зростають значно вищими темпами за рівень інфляції. Неможливість заробити на житло у себе в країні змушує багатьох українців, крім зайнятості в тіньовій економіці, виїжджати на роботу за кордон. За оцінками фахівців з міграції, на постійні та сезонні роботи за кордон в Україні щороку виїжджає до 7 млн осіб, близько 2 млн з них майже постійно перебувають за кордоном.

Вжиті у 2004-2005 рр. парламентом і урядом заходи, спрямовані на збільшення доходів пенсіонерів та малозабезпечених верств населення, багато українських та іноземних фахівців розцінюють негативно, оскільки це спровокувало двозначну інфляцію (більше 10 % у 2005 р.), хоча уряд давав прогноз менше 10 %. Дані про індекс споживчих цін (ІСЦ) в 2005 р. наведено в табл.1.12.

Таблиця 1.12. Індекс споживчих цін і його компоненти у 2005 р., у %

В цілому взятий у 2005-2006 рр. курс на випереджальна зростання доходів порівняно з темпами зростання інфляції може дати ефект тільки у разі зростання ВВП країни порівняно з попереднім періодом. В Україні спостерігається протилежна тенденція: у 2005 р. ВВП зріс на 2,6 %, тоді як у 2004 р. його приріст становив 12,3 %. У 2006 р. приріст ВВП прогнозується в межах 2-4 %, що ставить перед урядом питання про підвищення ефективності використання фінансових ресурсів держави, які виділяються на соціальні виплати. За даними досліджень українських соціологів, соціальна допомога розподіляється вкрай неефективно. Наприклад, житлову субсидію одержували 57 % бідних і 49,5 % небідних, тоді як 43 % бідних ЇУ не одержували.

31 січня 2006 р. в Україні запроваджено мінімальну погодинну зарплату, про необхідність якої деякі вчені говорили ще К років тому. В серпні 2005 р. в середньому українці заробляли 4,62 грн за годину (0,74 євро), в тому числі: у фінансовій сфері - 8,65 грн за годину, в нафтопереробці - 8,47, в металургії - 8,03, у видобутку нафти і газу - 7,49, на транспорті - 6,44, на пошті та в зв'язку - 6,43, в енергетиці - 5,89, у будівництві - 4,89, у державному управлінні - 4,77, у харчовій промисловості - 4,46, у торгівлі - 4, у лісовому господарстві - 3,71, в освіті - 3,68, у медицині - 2,76, у сільському господарстві - 2,22 грн за годину.

Низька оплата праці у бюджетній сфері змушує багатьох її працівників працювати за сумісництвом, а також займатися особистим підсобним господарством.

Дуже складною фінансово-економічною проблемою в Україні є надмірна диференціація в доходах між найбагатшими і найбіднішими верствами населення, яка становить близько 10 : 1 (за коефіцієнтом доцільності), що значно вище, ніж у розвинутих країнах та в радянський період. За майновим станом ця відмінність є ще більшою. У зв'язку з цим висувають пропозиції щодо проведення реприватизації (в тому числі соціальної реприватизації), що негативно позначається на інвестиційній привабливості України, а в кінцевому підсумку - на доходах населення.

За оцінками російських вчених, авторів концепції соціальної реприватизації, вартість приватизованих об'єктів в Україні була занижена в 50-200 разів (в Росії - від 100 до 400 разів), що і спричинило надмірну диференціацію в доходах населення в Україні (як і в Росії). Звідси - ідея про соціальну реприватизацію на користь бідних.

На думку експертів, проблему перерозподілу доходів найбагатших верств населення на користь бідних слід вирішувати збільшенням оподаткування престижних товарів, запровадження податку на нерухомість тощо, а не шляхом реприватизації.

Фінансовий стан домогосподарств в Україні суттєво залежить від рівня депресивності регіону. Проведений відомим українським вченим Ф. Заставним аналіз депресивності регіонів України показав таку картину (табл. 1.13).

На основі експертних оцінок науковець виокремив чотири "найрезультативніші" показники, за допомогою яких пропонується визначати рівні депресивності:

Таблиця 1.13. Депресивність регіонів України у 2003 р.

- грошові доходи населення;

- рівні зайнятості населення;

- кількість безробітного населення;

- інвестиції в основний капітал.

Перший (найвищий)рівень депресивності мають Чернівецька і Тернопільська області (за ранжуванням показників вони відповідно займають перше і друге місця).

Другий рівень депресивності мають Івано-Франківська, Рівненська, Закарпатська, Житомирська, Хмельницька і Херсонська області.

До третього рівня депресивності належать Львівська, Волинська, Вінницька, Черкаська, Кіровоградська, Чернігівська і Сумська області.

Четвертим (найнижчим) рівнем депресивності оцінюються всі інші регіони України.

Аналіз табл. 1.12 свідчить, що наведені в ній показники дають змогу досить однозначно встановити рівні депресивності регіонів України. Стосовно цього принципових сумнівів не виникає. З чотирьох показників табл. 1.12 за всіма регіонами два з них - Тернопільська і Чернівецька області - мають найвищі показники депресивності. За рангами депресивності названі області в 2003 р. відповідно займали: три других та одне перше місця, та одне перше, два треті і одне 14-15-те місця (по Чернівецькій обл. у 2002 р. - три перші і одне третє місця). Щодо визначення регіонів з найнижчою депресивністю, то тут також істотних сумнівів не виникає. Наприклад, ранги депресивності найбільш промислово розвинених регіонів (Києва, Дніпропетровської, Донецької, Харківської, Запорізької, Одеської, Полтавської областей) низькі і наближаються до величини рангу 20.