Загальне документознавство - Палеха Ю.І. - 6. Визначення терміна "документ"

Походження терміна "документ"

Однією із суттєвих особливостей розуміння поняття "документ" є те, що воно має досить твердо усталені позначення. Китайці на документ кажуть веньцзянь, японці - бунсьо, євреї - місмах, араби - васіка. Більш-менш однаково говорять про документ слов'янськими, романськими та германськими групами мов, котрі сприйняли та адаптували латинське слово documentum, хоча останнім часом зустрічається й record.

Серед безлічі наукових досліджень, направлених на вивчення поняття документа, заслуговує на увагу його розуміння як головного базового терміна в терміносистемах таких наук і наукових дисциплін, як історія, джерелознавство, археографія, архівознавство, документознавство. За своїм місцем у термінологіях і за складністю розуміння суттєвих якостей означуваного ним феномена воно мало чим поступається мовознавчому терміну "слово".

У радянських енциклопедичних виданнях документ визначався як матеріальний об'єкт, що містить інформацію для її розповсюдження в просторі та часі. У словнику архівної термінології, підготовленому Міжнародною радою архівів і виданому в 1984р., наведено два загальноприйняті терміни:

- Документ (document) - комбінація носія та інформації, що записана на ньому, яка може використовуватись для засвідчення або усвідомлення; обособлена одиниця архіву, документального фонду.

- Документ (record) - записана інформація, незалежно від форми або застосованого носія, що отримується або створюється агенцією, інститутом, організацією чи окремою особою для виконання їх статутних обов'язків або здійснення діяльності [29].

Досить глибоке дослідження походження терміна "документ" й подальшого розвитку його значень провів польський вчений Анджей Сускі (A.Suski). На його думку, корені цього слова слід шукати в індоєвропейській прамові, яка існувала приблизно за дві тисячі років до н.е. Слово "dek" у цій мові означало жест протягнутих рук, пов'язаний із передаванням або прийманням, одержанням чогось [25].

Німецький дослідник Гельмут Арнтц пояснює, що від слова "delc" (або "dec") походить також число "десять", оскільки на двох руках людини - 10 пальців [16]. Звідси походить "дека..." як перша частина складного слова, що означає "десять" (наприклад: "декада - десять днів, "декатлон" - десятиборство), або "деци...", що в складних словах відповідає поняттю "десята частина" (наприклад, "дециметр" - 1/10 метра, "децилітр" - 1/10 літра).

Унаслідок чергування голосних "е" - "о" корінь "dek (dec)" змінився на "doo" у слові "doceo", що означало "вчу", "навчаю". Від нього й походить слово "dokumentum" або "documentum", яке в перекладі з латини означає: "те, що вчить, є доказом, повчальним прикладом".

Обмінюючись відомостями, наші предки передавали один одному, як підтвердження, речі із записами про події, факти, явища. Такі предмети почали називати документами, що підтверджували та свідчили про те, що відбулось.

В історичному контексті побутування терміна "документ" обумовлено виконуваними ним функціями, територіальними й мовними особливостями, рівнем культури. Уже за античних часів у юридичній практиці як "доказ" усвідомлювалась важливість оригінальності офіційних документів, необхідність їх захисту від підробок.

Термін "документ" почали використовувати в правових відносинах як "офіційний (державний) писемний акт, який підтверджує встановлення певних відносин, що стосується виникнення, доказу чи виконання прав" [30].

Спільнокореневими до слова "документ" є слова "доктрина" - вчення, "доктор" - учений, науковець. У такому широкому значенні застосовувалось слово у працях Цицерона та Гая Юлія Цезаря. Надалі, починаючи з середніх віків і до кінця XIX ст., слово "документ" використовувалося для позначення будь-якого "писемного свідчення".

Вага та статус офіційного документа, як юридичного свідчення, значно підвищилась за часів феодального права, що врегульовувало взаємини членів європейського суспільства всіх рівнів, особливо у сфері володіння землею, будівлями, населеними пунктами та людьми, підтверджувало певне правове становище людини, свідчило про певні зобов'язання, було засобом доказу в судових установах.

Відомо, що, скажімо, у російську мову слово "документ" прийшло за часів Петра І як запозичене з німецької й польської мов - у значенні "письмове свідчення". А от як "повчальний приклад" документ почав виступати для підтвердження якогось факту в історичному творі, де його зміст міг стати ілюстрацією наведеного моралізуючого висновку.