Фінанси: курс для фінансистів - Оспіщева В.І. - Тема 19. ФІНАНСИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

19.1. Структура бюджету та принципи організації оподаткування в державах Європейського Союзу

Європейський Союз (ЄС) на сьогодні е одним із провідних економічних центрів сучасного світу, що здійснюють вплив на розвиток економічних відносин як на регіональному, так і глобальному рівнях.

Європейський Союз — це злиття господарств окремих країн у єдиний відтворювальний механізм, тобто формування єдиного міждержавного управління. Результатом такого процесу є ринок, на якому витрати виробництва нижчі порівняно з національними ринками інтегрованих країн.

Процес поступової передачі функцій національної держави в галузі регулювання економіки на наднаціональний рівень, що активно розвивається в Європі, — об'єктивне відображення реалії феномену транснаціоналізації високорозвиненої економіки відносно малих у своїй більшості європейських країв. Не випадково економічна інтеграція перемістилася саме на європейський континент.

З 1980 р. Європейський Союз розпоряджається власними коштами незалежно від бюджетів країн, що входять до його складу. Цей факт надає адміністративним органам ЄС великий ступінь незалежності. На сьогодні бюджет ЄС становить понад 100 млрд. євро.

Доходи бюджету Європейського Союзу складаються із: ввізних мит, що компенсують різницю в цінах на сільськогосподарські продукти в країні імпортері та на зовнішньому ринку, мит за загальним митним тарифом, окрім мита Європейського об'єднання вугілля і сталі, певної частини відрахувань від податку на додану вартість та інші кошти.

Видаткову частину бюджету Європейського Союзу становлять такі витрати:

1) субсидії й інші витрати за сільським господарством (майже 73%);

2) субсидії на впровадження в життя регіональної політики, тобто на надання фінансової підтримки менш розвинутим регіонам (5,8 %);

3) витрати із субсидування наукових досліджень і дослідно-конструкторських розробок, фінансовані кошти, що виділяються на енергетику, промисловість і транспорт (2,6 %);

4) економічна допомога країнам, що розвиваються (3,8 %);

5) адміністративні витрати (4,7 %);

6) інші витрати (8,5 %).

Для податкової політики Європейського Союзу характерні такі особливості:

1) зниження податкових ставок із одночасним зменшення податкових пільг з метою стимулювання економіки та забезпечення ефективного розподілу ресурсів;

2) зменшення прогресивності й перехід до пропорційного оподаткування доходів;

3) підвищення згідно з концепцією нейтральності ролі непрямих податків;

4) регулювання зовнішніх ефектів, наприклад" стимулювання споживання екологічно чистих видів палива;

5) стимулювання окремих пріоритетних секторів економіки, зокрема, малого бізнесу, внутрішньо-фірмових досліджень і розробок;

6) створення пільгових ощадних схем.

Найгострішою проблемою для Європейських країн є високий рівень безробіття, зумовлений, відповідно до поширеної думки, надмірним податковим тягарем. У Європі в середньому податки становлять майже 40 % ВВП, а рівень безробіття досягає 10 %.

Прийняті або запропоновані на розгляд Ради ЄС заходи стосуються тільки принципів системи оподаткування і податкової бази, відсоткова ставка як гнучкій елемент залишається в підпорядкуванні національної влади. Зусилля органів ЄС зосередилися на двох головних напрямах: 1) гармонізації ставок ПДВ і впровадження акцизних зборів; 2) уніфікації податків на доходи від цінних паперів і депозитів у банківських установах.

У більшості Європейських країн максимальні надходження у бюджет забезпечують особисті прибуткові податки, при цьому в Данії за рахунок цього податку формується більше всіх податкових надходжень.

Податки на прибутки корпорацій становлять значно меншу частку державних доходів, особисті прибуткові податки. Європейські країни поділяють на три групи залежно від діючих у них систем оподаткування прибутку, що розрізняються за способом оподаткування частки, що розподіляється, і частки, яка не розподіляється:

1) у Нідерландах, Швеції, Швейцарії, Люксембурзі й Іспанії діє класична система, згідно з якою частина прибутку, що розподіляється, і частина прибутку, котра не розподіляється, оподатковуються за єдиною ставкою, що призводить до подвійного оподаткування доходу (ця система також діє в США, Австралії та Новій Зеландії);

2) у Великій Британії, Франції, Бельгії, Данії, Ірландії й Італії застосовується так звана система умовного нарахування, у процесі якої до всього прибутку застосовується єдина ставка податку, але під час виплати дивідендів, сплачена компанією частка податку акціонерам, компенсується;

3) в Австрії, Фінляндії, Греції та Норвегії зазначені вище частини прибутку оподатковуються за різними ставками.

ФРН складно віднести до якої-небудь групи, оскільки тут застосовується комбінована система: ставки податку на частини прибутку різні, але при цьому акціонери одержують компенсацію під час розподілу дивідендів.

Частка надходжень від внесків на соціальне страхування істотно відрізняється за країнами. Вони є основним джерелом доходів у Франції, ФНР, Іспанії й Австрії, а в Данії й Ісландії, навпаки, займають незначне місце. їхня низька частка в Данії компенсується за допомогою надходжень від податків на доходи, а в Ісландії відшкодовується споживчими податками.

Значну частину державних доходів у всіх країнах формують непрямі податки — ПДВ і акциз. Цей вид податків переважає в Ісландії, Ірландії та Португалії. Велику роль відіграє податок на додану вартість, що діє у всіх країнах ЄС, він є характерною ознакою європейських податкових систем.

Із кінця 80-х років в Європейському Союзі ПДВ нараховується за єдиною системою, хоча зберігається значна диференціація за кількістю і рівнями ставок. Значно більша розбіжність в акцизах, особливо на вино й алкогольні напої. Усе це зумовлює значні відхилення у цінах на той самий товар у різних країнах, зловживання й обмеження конкуренції. З огляду на це, Європейська комісія запропонувала заходи з метою зближення ставок ПДВ і акцизів країн-учасниць у рамках програми створення єдиного режиму. Базовий рівень ПДВ визначено у межах 14—12 %, пільгові ставки встановлено на продукти харчування, ліки та ін.

У світовій практиці непрямі податки стягуються на підставі двох принципів: 1) принципи країн надходження; 2) принципи країн призначення. Поняття "експортер — імпортер" у масштабі ЄС замінили не митним визначенням "постачальник — замовник". Угоди з експорту-імпорту між компаніями різних країн учасниць ЄС стали в один ряд з подібними операціями на національному рівні.

На основі аналізу змін у податкових структурах індустріально розвинутих країн, які відбувалися з 1989 до 1997 pp., можна зробити висновок про зростання впливу процесів глобалізації та лібералізації на національну податкову політику. З 1989 р. практично у всіх групах країн спостерігається зближення податкових структур і в усіх видах податків простежується зменшення середнього відхилення. Результатом вільного переміщення капіталів і конкуренції за інвестиціями є зближення рівнів податкових ставок у всіх індустріально розвинутих країнах, що відображається на структурах податкових надходжень.

Процес гармонізації ПДВ і акцизів чітко виявляється в зменшенні середнього відхилення за непрямими податками у ЄС з 6,2 до 6,0, що перевищує аналогічні показники в Європі загалом.

Більше, порівняно з іншими групами країн, середнє відхилення на податок із прибутку корпорацій у зоні євро свідчить про потребу подальшої податкової гармонізації з метою зниження конкуренції між країнами.

Можна вважати, що під впливом провідних держав, у яких податкові ставки досить високі (ФРН, Франція), країни ?С можуть перейти до практики, аналогічної проведеній раніше щодо ПДВ, тобто встановлення мінімального рівня податкових ставок. Хоча це може бути додатковою перешкодою на шляху приєднання до Великої Британії, Швеції та Данії до єдиного валютного союзу.

Отже, з погляду федералістичних уявлень про розвиток Європейського Союзу, можна зробити висновок, що загальна економічна модель Союзу вже склалась і функціонує на практиці.