Трансформація фінансової системи України шляхом поглиблення ринкових основ функціонування економіки вимагає дослідження суті та структури фінансової системи нашої країни.

Теорії фінансів і проблемам окремих складових фінансової системи приділялося і приділяється багато уваги з боку зарубіжних та вітчизняних учених. Разом із тим проблематика фінансової системи у вітчизняній економічній науці досліджена ще недостатньо. До сьогодні немає чіткого її трактування, не визначено її структуру. Ці та інші невирішені проблеми знижують результативність функціонування фінансової системи України в цілому та її складових. Це також ускладнює вивчення студентами-фінансистами багатьох розділів фінансової науки, а студентами інших спеціальностей — структури фінансової системи нашої країни.

На жаль студенти-фінансисти до сьогодні вивчають окремі складові фінансової системи України (податкову систему, бюджетну систему тощо), а не фінансову систему країни в цілому. З метою виправлення такої ситуації написано цей посібник. Він буде корисний насамперед студентам-фінансистам, студентам інших економічних спеціальностей під час вивчення курсу "Фінанси", а також географам, історикам, політологам, економістам-міжнародникам та ін.

Посібник побудовано так, щоб студенти зрозуміли суть і структуру фінансової системи нашої країни, з'ясували зміст і проблеми функціонування кожної ланки фінансової системи України. Тому значну увагу приділено висвітленню проблем державних і місцевих фінансів, фінансів підприємств і домогосподарств, страхування і фінансового ринку та шляхам їх вирішення. Читачам буде цікаво ознайомитися з шляхами реформування податкової системи України, втому числі податку на додану вартість, оскіль­ки тут є багато пропозицій, які досить часто суперечать одна одній. Проаналізовано особливості фінансування і використання коштів державних цільових фондів, шляхи оптимізації джерел їх фінансування, пропозиції щодо їх об'єднання. Автор зробив спробу з'ясувати суть і проблеми фінансової безпеки держави, окремих регіонів та підприємств, запропонував можливі в сучасних умовах шляхи їх вирішення.

У посібнику розглянуто основні функції державних фінансових контролюючих структур, виявлено деякі проблеми їх діяльності та обґрунтовано пропозиції щодо вирішення цих проблем, у тому числі в контексті проведення адміністративно-територіальної реформи в Україні.

При обґрунтуванні тих чи інших пропозицій реформування фінансової системи України обов'язково враховувався досвід зарубіжних країн, зокрема країн Європейського Союзу, до якого Україна планує вступити в перспективі, а також інших розвинутих країн.

У посібнику не розглядаються грошово-кредитна та банківська системи України, оскільки їх вивчають у відповідних нормативних курсах.

Під час написання цього посібника автор урахував зауважен­ня шановних рецензентів та викладачів кафедри державних фі­нансів Волинського державного університету імені Лесі Україн­ки. Автор вдячний їм, а також методисту кафедри Ю.В. Строцюку за допомогу під час підготовки посібника до друку.

Всі пропозиції і зауваження можна надсилати за адресою: 43000, м. Луцьк, проспект Волі, 13, Волинський державний уні­верситет імені Лесі Українки, економічний факультет, М.І. Карліну.

Розділ 1. ВИЗНАЧЕННЯ ТА СКЛАДОВІ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

1.1. Суть і структура фінансової системи України

Складність категорії "фінанси" певною мірою впливає на однозначне визначення категорії "фінансова система України". Інколи цю категорію ототожнюють із категорією "фінанси країни". Частина українських учених розглядає фінансову си­стему у двох аспектах: за внутрішньою будовою та організацій­ною структурою. За внутрішньою будовою фінансова система — це сукупність відносно відокремлених взаємопов'язаних фінан­сових відносин, які відображають специфічні форми та методи розподілу й перерозподілу ВВП. Фінансова система за організа­ційною будовою — це сукупність фінансових органів та інсти­тутів, які управляють грошовими потоками.

Національні фінансові системи, на думку доктора економіч­них наук, професора В.М. Опаріна, відображають структуру фінансів окремих країн. До них належать:

фінанси суб'єктів господарювання;

страхування;

державні фінанси;

міжнародні фінансові відносини;

внутрішній фінансовий ринок.

До організаційного складу фінансової системи України входять:

а) органи управління:

— Міністерство фінансів;

— Державна податкова адміністрація;

— Контрольно-ревізійна служба;

— Державне казначейство;

— Рахункова палата;

— Аудиторська палата;

— Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

— Пенсійний фонд;

— Фонди соціального страхування;

б) фінансові інститути:

— Національний банк;

— комерційні банки;

— страхові компанії;

— небанківські кредитні установи (ломбарди тощо);

— міжбанківська валютна біржа;

— фондові біржі;

— фінансові посередники на ринку цінних паперів.

Інший український фінансист, доктор економічних наук, професор О.М. Ковалюк вважає, що фінансова система охоплює сферу фінансів (об'єкт фінансової системи); сукупність фінансових органів (суб'єкт фінансової системи); фінансовий механізм (засіб взаємодії суб'єкта й об'єкта фінансової системи).

На думку доктора економічних наук, професора М.І. Крупки фінансову систему можна розглядати як інфраструктуру різних фінансових інститутів, які здійснюють фінансові операції й од­ночасно є суб'єктами й об'єктами управління фінансами.

Автори відомого у США та інших країнах підручника з еко­номіки К. Макконнелл і С. Врю у складі фінансової системи Сполучених Штатів виокремлюють кілька важливих ланок. Передусім це Федеральна резервна система (ФРС), до якої на­лежать 12 федеральних резервних банків, що є водночас цент­ральними банками. Така кількість центральних банків (більшість країн мають один центральний банк (ЦБ)) відображає велику територію, економічну могутність цієї країни, а також наявність великої кількості комерційних банків. На ФРС покладено широке коло обов'язків у галузі монетарної політики, підтримання ліквідності та стабільності фінансових ринків регулювання депозитних інститутів, надання послуг Державній скарбниці й депозитним інститутам, підтримання ефективного платіжного механізму та сприяння економічному роз­виткові суспільства. Хоча на перший погляд перелічені обов'язки мають різний вигляд, проте вони є суттєвими аспекта­ми головної функції ФРС — підтримання стабільної та ефек­тивної національної грошової одиниці. Одночасно до фінансової системи США ці автори зараховують комерційні банки, ощадні установи.

Дещо по-іншому, ніж К. Макконнелл і С. Брю, зміст фінан­сової системи США розкриває автор відомого підручника "Гроші, банківництво і фінансові ринки" Ф. Мишкін. На його думку, головними елементами цієї системи є кредитори (заощадники), позичальники (витратники), фінансові посередники і фінансові ринки. Кредиторами і позичальниками можуть бути домогосподарства, ділові фірми, уряд та іноземці. Фінансові посеред­ники — це банки і небанківські фінансові установи.

У західній фінансовій науці переважає трактування фінан­сової системи у контексті функціонування фінансового ринку. Наприклад, 3. Боді та Р. Мертон характеризують фінансову сис­тему як сукупність ринків та інших інститутів, що використо­вуються для укладання фінансових угод, обміну активами і ри­зиками. Ця система включає ринки акцій, облігацій та інших фінансових інструментів, фінансових посередників (таких, як банки і страхові компанії) і органи, які регулюють діяльність усіх цих установ. Але є й інші підходи. Зокрема П. Роуз і Д. Фрезер розглядають фінансову систему країни досить широко, відно­сячи до неї мережу фінансових ринків, фінансові інституції, бізнес-структури, фінанси домогосподарств та уряду.

Спираючись на досвід розвинутих країн, до складу фінансо­вої системи України доцільно включати: 1) державні фінанси; 2) фінанси підприємств суб'єктів господарювання; 3) страхування; 4) фінансовий ринок; 5) фінанси домогосподарств. Якщо стосовно перших трьох елементів фінансової системи в українській фінансовій науці, як правило, не виникає суттєвих заперечень, то стосовно включення до неї фінансового ринку та фінансів домогосподарств ще тривають дискусії. Оскільки ринкова економіка—це взаємодія трьох секторів: домогосподарств, фірм та уряду, то у фінансову систему необхідно включати відпо­відно фінанси домогосподарств, фінанси підприємств, фінанси держави, страхування, а також сполучний елемент між ними — фінансовий ринок.

У 2005 р. у сфері державних фінансів доходи всіх бюджетів — державного та місцевих — становили 134 млрд. грн. порівняно з 91,5 млрд. грн. у 2004 p., доходи Пенсійного фонду — 43 млрд. грн. порівняно з 31 млрд. грн., зовнішній державний борг скоро­тився до 11,7 млрд. дол. США(у2004р. — 12,1 млрд. дол. СІЛА), внутрішній державний борг — до 19,2 млрд. грн. (21 млрд. грн.), валові валютні резерви Нацбанку зросли до 19,4 млрд. дол. США (9,5 млрд. дол. СПІА). У сфері фінансів корпорацій прибуток у промисловості (до оподаткування) становив 28,1 млрд. грн. порівняно з 18,9 млрд. грн. у 2004 р. Але найцікавіші зміни спостеріга­лися у сфері фінансів громадян. їхні доходи в 2005 р. досягли 393 млрд. грн. порівняно з 270 млрд. грн. у 2004 p., а номінальна середня заробітна плата — 1019,7 грн. порівняно з 590 грн.у2004 р.

Реальні доходи зведеного бюджету за перше півріччя 2006 р. зросли на 13,8 %, державного — на 10,8 % проти аналогічного рівня минулого року. Профіцит зведеного бюджету за січень — травень становив 1183,1 млн. грн., або 0,7 % ВВП.

Виокремлення у фінансовій системі державних фінансів вимагає додаткових пояснень. Оскільки до їх складу сьогодні включають не тільки державний, а й місцеві бюджети, які за українським законодавством є відносно самостійними утвореннями, то замість категорії "державні фінанси", доцільно було б використовувати термін "суспільні фінанси" (або публічні фінанси, як у підручниках із фінансів у багатьох країнах світу). Так, доктор економічних наук, професор С.В. Слухай вважає, що замість категорії "державні фінанси" треба використовува­ти категорію "суспільні фінанси", оскільки крім держави участь у вирішенні суспільних питань беруть і територіальні громади, інтереси яких не є адекватними державним, а суспільні блага фінансуються за рахунок не лише держави, а й акумульо­ваних місцевими громадами коштів.

До організаційного складу фінансової системи доцільно включати: 1) органи управління (Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація, Контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, Рахункова палата, Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку; Пенсійний та інші фонди соціального страхування тощо); 2) фінансові інститути (Національний банк України (НБУ), комерційні банки, страхові компанії, Міжбанківська валютна біржа, фінансові посередни­ки на ринку цінних паперів тощо).

У цьому посібнику діяльність НБУ, комерційних банків та інших структур грошово-кредитної системи висвітлюється у загальних рисах, оскільки докладніше вона вивчається в нор­мативних курсах "Гроші і кредит", "Банківська справа", "Фінан­совий ринок" тощо.