Фінансова система України - Карлін M.I. - 8.5.1. Суть фінансово-економічної безпеки підприємства

8.5.1. Суть фінансово-економічної безпеки підприємства

Висока криміналізація сучасного суспільства різко загострила проблему забезпечення фінансово-економічної безпеки переважної більшості недержавних суб'єктів господарювання вітчизняної економіки. Виникла потреба в механізмі мобілізації Й оптимального управління корпоративними ресурсами суб'єктів господарювання для захисту здійснюваного ними бізнесу від протиправних намагань зловмисників.

Вагомий внесок в інтерпретацію і вирішення різних аспектів указаної проблеми зробили роботи вітчизняних учених і публі­цистів.

Економічна безпека підприємства — це такий стан корпоративних ресурсів і підприємницьких можливостей, за якого гарантується найефективніше їх використання для стабільного функціонування та динамічного науково-технічного й соціаль­ного розвитку, запобігання внутрішнім і зовнішнім негативним впливам.

Серед функціональних складових належного рівня економічної безпеки фінансова складова вважається провідною й вирішальною, оскільки за ринкових умов господарювання фінанси є двигуном будь-якої економічної системи.

У процесі забезпечення фінансової безпеки спочатку оціню­ються загрози економічній безпеці підприємства, що мають пра­вовий характер і включають:

- внутрішні негативні дії (неефективне фінансове плануван­ня та управління активами; малоефективна ринкова стратегія; помилкова кадрова і цінова політика);

- зовнішні негативні дії (спекулятивні операції на ринку цінних паперів; цінова та інші форми конкуренції);

- форс-мажорні (стихійне лихо, страйки, збройні конфлік­ти) та наближені до форс-мажорних обставини.

У процесі оцінки поточного рівня забезпечення фінансової складової підлягають аналізу:

- фінансова звітність і результати роботи підприємства — платоспроможність, фінансова незалежність;

- конкурентний стан підприємства на ринку — частка рин­ку, якою володіє суб'єкт господарювання; рівень застосовува­них технологій та менеджменту;

- ринок цінних паперів підприємства.

У сучасних умовах важливою передумовою економічної без­пеки підприємства є його екологічна безпека, яку можна оціни­ти за допомогою так званих екологічних паспортів.

В Україні потрібен закон про екологічні паспорти. Всі підприємства мають бути паспортизовані. Ще 17 років тому роз­почалася активна робота з екологічної паспортизації підприємств України, яка тривала кілька років у всіх союзних республіках. Початок цій роботі поклала постанова Верховної Ради СРСР "Про невідкладні заходи з екологічного оздоровлення країни" від 27 листопада 1989 р. Передбачалося протягом 1990— 1991 pp. провести екологічну паспортизацію всіх діючих підприємств і екологічно небезпечних об'єктів, за результатами якої розробити конкретні плани оздоровлення екологічної обстанов­ки. Аналогічні рішення були ухвалені за всім ієрархічним лан­цюжком органів державного управління, до обласного рівня.

Певною мірою ця діяльність була спробою створити в умовах планової економіки СРСР певний аналог ринкового механізму, що здобував у цей час дедалі більше визнання на Заході у формі створення систем екологічного менеджменту й аудиту — СЕМА. Впровадження СЕМА на підприємствах давало компаніям низку конкурентних переваг і можливість отримати подвійну ви­году: екологічну й економічну. Перший етап упровадження СЕМА полягав у екологічному обстеженні виробничого об'єкта, що й стало аналогом радянської паспортизації підприємств, але завдання створення СЕМА в СРСР не ставилося.

У 1990 р. було прийнято державний стандарт СРСР ГОСТ 17.0.0.04—90 і розроблено методичні вказівки щодо заповнення та ведення екологічного паспорта промислового підприємства (ЕППП). З їх використанням протягом двох років було паспортизовано більшість підприємств України. Особливу увагу при цьому приділяли контролю якості заповнення ЕППП, яка внаслідок украй обмежених термінів проведення цієї робо­ти і недостатньої кваліфікації більшості її виконавців залиша­лася дуже низькою. Це й стало однією з причин висновку, зроб­леного Мінприроди України, про недоцільність продовження цієї роботи, про що було сповіщено всі зацікавлені сторони. Го­ловне, щоЕПШІ, як з'ясувалося, ніяк не впливав на виробничу діяльність підприємства.

Дані ЕППП — це не лише тонни викидів, скидів та інші важливі та потрібні показники екологічної характеристики, а й оцінювання класу екологічної небезпеки (ЕН) підприємства, його впливу на довкілля. Наприклад, найнебезпечніші підприємства отримували перший клас ЕН, менш небезпечні — другий тощо, і так до четвертого класу — цілком екологічно безпечні. Це по­трібно, щоб стимулювати підприємства до вжиття дійових за­ходів, спрямованих на зниження класу ЕН, а отже, і шкідливо­го впливу на природу. А для цього слід законодавчо запровади­ти підвищувальні коефіцієнти до тарифів зборів за забруднення довкілля залежно від класу ЕН. Чим небезпечніше підприєм­ство, тим вищим має бути скоригований коефіцієнтом тариф, а отже, і плата за забруднення.

Забезпечення фінансово-економічної безпеки є одним з основ­них принципів нормального функціонування підприємства, ре­алізація якого передбачає використання комплексного науко­во-практичного системного підходу. Головний його зміст — це виявлення й усунення зовнішніх і внутрішніх загроз. Тому кож­не підприємство має розробляти власну комплексну систему забезпечення фінансово-економічної безпеки. Діяльність щодо забезпечення безпеки на підприємстві спрямована на конкретні об'єкти і провадиться за допомогою особливих засобів і методів відповідно до визначених принципів. Вона тісно пов'язана з ді­яльністю всіх функціональних ланок підприємства і має здій­снюватися комплексно. Головна роль у цьому процесі належить службі безпеки. Фахівці служби безпеки покликані відстежувати економічну ситуацію на підприємстві, у його внутрішньому та зовнішньому середовищі, і вчасно реагувати на небезпечні, ризикові ситуації й загрози.