Фінансова система України - Карлін M.I. - Розділ 10. ФІНАНСОВИЙ РИНОК УКРАЇНИ, ПРОБЛЕМИ ЙОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ

10.1. Суть, структура та модель фінансового ринку України

Однією зі складових фінансової системи України є фінансо­вий ринок. Це механізм перерозподілу капіталу між кредиторами і позичальниками за допомогою посередників та фінансо­вих інститутів.

Фінансовий ринок є цілісною системою, яка складається із взаємопов'язаних та взаємодоповнюючих елементів, кожний з яких спроможний окремо впливати на розвиток цієї системи. Розглянемо складові фінансового ринку.

§ Ринки матеріальних активів.

Ринки матеріальних активів, які також називають ринками реальних активів, мають справу з операціями щодо купівлі-продажу промислових товарів, комп'ютерної техніки, з нерухоміс­тю, споживчими товарами і т. ін. У межах країни суб'єктами такого ринку е підприємства, дилерські мережі виробників спо­живчої продукції та комп'ютерної техніки, індивідуальні спо­живачі. Відносини між ними чітко обумовлюються чинним за­конодавством.

§ Ринки цінних паперів.

Під ринками цінних паперів зазвичай мають на увазі такі типи ринків, де протягом незначного часу створюються не­обхідні умови та відбуваються швидка мобілізація, ефективний перерозподіл і раціональне розміщення фінансових ресурсів у соціально-економічному просторі держави з урахуванням інте­ресів та потреб суспільства шляхом здійснення емісій цінних паперів різними емітентами. В умовах високої вартості банків­ського кредиту залучення коштів шляхом розміщення цінних паперів (акцій, облігацій) на ринку дає підприємствам чи не єди­ний шанс отримати необхідні кошти для свого розвитку. Цей ринок є одним із найважливіших сегментів, що вирішальною мірою впливають на розвиток фінансового ринку.

§ Ринки деривативів (ф'ючерсів, форвардів).

До ринків деривативів, як правило, відносять операції з фі­нансовими ф'ючерсами, опціонні та форвардні контракти. Вони здійснюються як на умовах "спот", так і до визначеної дати у майбутньому та передбачають хеджування ризику. Об'єктами таких операцій можуть бути валюта, цінні папери, товари. Не­зважаючи на невелику історію (близько ЗО років), світові експер­ти розглядають цей сегмент фінансового ринку як один із найперспективніших.

§ Ринки заставних.

Під такими ринками розуміють сегменти фінансових ринків країн, де обертаються позики під комерційну і промислову не­рухомість, під житлові будинки, фермерське господарство і т. ін. Такі ринки є розвинутими, широкозастосовуваними, але займа­ють незначну частку фінансового ринку.

§ Ринки споживчого кредиту.

Такі ринки займають ще меншу частку фінансового ринку і найбільше поширені серед населення країни. Сюди належать позики під автомобілі, побутові електроприлади, на навчання та відпочинок і т. ін.

§ Ринки інвестицій.

Під ринками інвестицій розуміють ринкові сегменти, на яких відбуваються операції з майновими та інтелектуальними цін­ностями з метою отримання прибутку або соціального ефекту. До об'єктів такого інвестування фахівці відносять, з одного боку, грошові засоби, цільові банківські вклади (іншими словами, ринки грошей), з іншого, — майнові права, ноу-хау та інші інте­лектуальні цінності (ринки інтелектуального капіталу). Крім того, в першому випадку суб'єкти цього ринку мають справу з короткостроковим зобов'язанням, у другому — з довгостроко­вим. Ринок інвестицій, як і ринок цінних паперів, займає дуже важливе місце на фінансовому ринку і відіграє одну з провідних ролей у функціонуванні та розвитку останнього.

§ Ринки валютних коштів.

До ринків валютних коштів, як правило, відносять ринки, на яких здійснюються операції з валютою (у вигляді готівки), платіжними документами і цінними паперами, вираженими в іноземній валюті. Цей ринковий сегмент є одним із найстабільніших і досить об'ємних, що пояснюється значним історичним шляхом формування світового валютного ринку.

Звичайно, можуть існувати й інші сегменти фінансового рин­ку, які виникають у міру подальшого розвитку останнього або стають елементами зазначених вище ринків.

Отже, можна сказати, що фінансовий ринок обов'язково має становити цілісну і прозору систему, в якій активно взаємоді­ють найрізноманітніші фінансові активи. Вилучення з обігу будь-якого з елементів системи негайно призведе до її руйнуван­ня і занепаду

Крім того, є й інші схеми поділу фінансового ринку як систе­ми. Фінансовий ринок може діяти як на міжнаціональному (світовому) рівні, так і національному (рівні держави), регіо­нальному чи місцевому рівнях.

Провідну роль у фінансовій системі України відіграють бан­ки. Проте слід зазначити, що фінансовий ринок нашої країни ще перебуває в стадії формування, хоч окремі його сегменти розви­ваються досить активно. Так, сектор небанківських фінансових установ став серйозним джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів в економіку, вважає колишній голова Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг В. Суслов. 2004 р. він назвав "роком вибухоподібного зростання та розширення ринку". До Державного реєстру фінансових установ станом на початок 2005 р. було внесено 387 страхових компаній, 610 кредитних спілок, 221 ломбард, 45 фінансових компаній, 24 недержавні пенсійні фонди та 28 адміністраторів НПФ. Тривало зростання кількості страхових компаній, особливо компаній, що займають­ся страхуванням життя (їх уже 45). "Справжнє страхування по­чинається тоді, коли розвивається довгострокове страхування життя", — вважає В. Суслов. Це, за його словами, пов'язано з високою рентабельністю цього різновиду страхової діяльності.

2004 р. різко збільшилося збирання валових премій — до 19,431 млрд. грн., що на 10 млрд. більше, ніж 2003 р. Частка вало­вих страхових премій у валовому внутрішньому продукті Украї­ни 2004 р. становила 5,62 %, тоді як 2003 р. — 3,42 %. Позитивні процеси відбуваються в перестрахуванні: вперше за десять років частка внутрішнього перестрахування (50,3 %) перевищила част­ку перестрахування у нерезидентів (9,8 %). Це означає, що вели­чезні обсяги капіталу залишилися всередині країни — вони або інвестуються, або іншим чином беруть участь у розвитку еконо­міки, що є одним із основних досягнень у регулюванні страхово­го ринку. Комісії вдалося перекрити канали виведення коштів за межі України через схеми псевдоперестрахування ризиків у Литві й Латвії: кількість українських компаній, що працюють із контр­агентами в цих країнах, скоротилася з 22 до 3.

Тим часом експерти визнають, що вартість ліцензій, які ви­даються на страхову діяльність, є досить високою, однак це відповідає міжнародному досвіду: в тих країнах, де не оподат­ковується прибуток, ліцензії, як правило, дорогі.

Керівництво Державного департаменту фінансового моніто­рингу (Держфінмоніторингу) акцентує увагу на тому, що най­ближчим часом страхові компанії стануть одним з інвесторів житлового будівництва. Таким чином довгострокові ресурси компаній зі страхування життя реально використовуватимуть­ся для інвестування економіки.

Становлення контрактних відносин під час розвитку еконо­мічних, у тому числі фінансових, систем, як відомо, може відбу­ватися за трьома моделями: американською (або англосаксонсь­кою), романо-германською (інші назви — євроконтинентальна, німецько-японська) та ісламською. Перші дві з них вважа­ються основними.

Принципова відмінність цих двох моделей полягає в тому, що романо-германська уособлює домінування кредитної форми фінансування з використанням інструментів боргу, тоді як англо­саксонська використовує ринок цінних паперів, особливо ринок акцій і пайових сертифікатів, як пріоритетний інструментарій формування контрактних відносин. Реалізація англосаксонсь­кої моделі потребує розвинутішої мережі посередницьких струк­тур, зокрема небанківських, пропозиції та споживання масових послуг дрібними учасниками ринку.

Фінансовий ринок України еволюціонує шляхом модифікації кількісних і якісних характеристик свого розвитку — насампе­ред шляхом упровадження нових інструментів, операцій і по­слуг. Разом із наявними проблемами (незадовільні оцінки ка­піталізації, ліквідності та прозорості, слабкий захист прав влас­ності) спостерігаються очікувані ознаки інституціоналізації ринку: переважання інституційних учасників — інвесторів, кредиторів і реципієнтів капіталу над індивідуальними, що свідчить про зрілість корпоративних (об'єднаних) варіантів роз­міщення активів та професіональне використання коштів; по­ширення організованих форм установлення і реалізації фінан­сових відносин, що означає легітимність та прозорість намірів учасників-контракторів при здійсненні угод.

Доцільно визначити особливості розвитку вітчизняного фі­нансового ринку, проаналізувавши використання тих чи інших фінансових інструментів. У табл. 10.1 міститься інформація, що характеризує співвідношення використання пайових і боргових фінансових інструментів (інструментів власності та боргу) на фі­нансовому ринку України.

Дані таблиці, що стосуються цього періоду, спонукають екс­пертів до однозначного висновку про перевагу інструментів бор­гу в сукупності засобів фінансування розвитку інституційних одиниць. Попри поступальне зростання вартісного виміру ви­користовуваних фінансових інструментів обох видів (у 8,7 раза щодо інструментів власності та у 4,4 раза щодо інструментів бор­гу), помітні змінні відносні оцінки їх частки. Так, використан­ня інструментів боргу переважає над інструментами власності, і різниця між ними досить значна.

Таблиця 10.1. Використання пайових та боргових інструментів на фінансовому ринку України (на кінець відповідного року)

Джерело: Корнєєв В.В. Модель та інструментарій фінансового ринку України // Фінанси окраїни. — 2005. — №6. — С 78.

Чинники, що зумовлюють борговий характер фінансового ринку України, а також особливості переважного застосування фінансових інструментів із фіксованою дохідністю виокремив і аргументував доктор економічних наук В.В. Корнєєв.

1. Тенденція до посилення інсайдерської структура влас­ності з переважанням великих корпоративних власників.

За поступової концентрації капіталу мажоритарні власники підприємств не зацікавлені в розмиванні власності в акціонер­них капіталах і тому схиляються до використання засобів бор­гового фінансування.

Побудова інсайдерського типу корпоративного управління, за якого зменшується частка власності держави і працівників — членів трудового колективу як дрібних інвесторів, з одного боку, і підвищується роль адміністрації (менеджменту) та зовнішніх великих інвесторів — з іншого, є визначальною тен­денцією постприватизаційного перерозподілу капіталу на рин­ках України, Росії та інших держав. Тому фінансовий ринок України можна схарактеризувати як stakeholder capitalism — капіталізм власників великих пакетів, в основі якого виокрем­люється німецько-японська модель.

2. Стабільно висока частка банківського кредиту в сукуп-
ності засобів фінансування.

Обсяги кредитного портфеля вітчизняної банківської систе­ми постійно зростали впродовж останніх років як стосовно ВВП країни (більш ніж двократне зростання від 11,5 % у 2000 р. до 25,6 % на початок 2004 p.), так і у вартісному вираженні (досягли 67,8 млрд. грн. на початок 2004 р. і майже 88 млрд. грн. на­прикінці жовтня 2004 p.). У структурі кредитів комерційних банків найбільшу частку (майже 80 %) мають кредити, надані суб'єктам господарювання.

3. Фізичні особи (домогосподарства) як потенційно масовий інвестор є консервативними і обмеженими у виборі фінансових продуктів.

Пропозиції щодо розміщення вільних коштів домогосподарств залишаються недостатньо диверсифікованими внаслідок обмеженого переліку наявних фінансових інструментів. Нова­торські пропозиції щодо розміщення капіталу від банківських і небанківських посередників трапляються епізодично. Переваж­на частка заощаджень населення має депозитний характер з використанням відповідних банківських інструментів або еле­ментарно тезаврується як скарб в іноземну валюту. Вкладення домогосподарств у цінні папери вкрай незначні.

За оцінкою керівника групи радників голови Національного банку В. Литвицького, 2005 р. кількість депозитів зросла на 90 % проти 17 % у 2004 р. Крім цих грошей, за його оцінками, на руках у населення залишалися ще 50 млрд. грн., для яких була пряма дорога на споживчі ринки. Проте цей шлях має певні на­слідки. Причому не лише для ринку, який не має достатнього товарного покриття, а й для самих громадян — попит, що різко підвищився, автоматично підвищує ціну пропозиції, а отже, може інтенсивно підживлювати інфляцію.

В. Литвицький упевнений, що в країні настав час вводити додаткові інструменти, які абсорбують надмірні гроші, що є в населення.

Відомо, що в Україні діють високі ставки депозитів, тому цінні папери внаслідок своєї ризикованості не такі привабливі. Разом із тим люди, поступово розуміючи, що на депозитах бага­то не заробиш, починають виявляти інтерес до цінних паперів (як із фіксованим, так і з нефіксованим прибутком, тобто облі­гацій і акцій).

Найпопулярніші зараз відкриті диверсифіковані пайові фон­ди — інструменти спільного інвестування, що дають змогу отри­мати близько 80 % прибутку на вкладення. Ризикованіші, але й дохідніші (рентабельність понад 100 %) закриті диверсифіко­вані фонди, які вкладають гроші лише в акції. Відмінність між ними полягає в тому, що з перших вкладник може вийти зі свої­ми грішми в будь-який момент, а з других лише тоді, коли фонд припинить свою діяльність. Тому, природно, популярність та­ких фондів дещо нижча.

Також громадянам у жодному разі не можна забувати про інститут недержавних пенсійних фондів, що зароджується в Україні. Перевага таких вкладень — можливість отримувати до­даткові пенсійні виплати.

Крім усіх цих способів чесно заробити на своїх заощаджен­нях, є ще один — гра на різниці курсів на міжнародному валют­ному ринку "Форекс". Щоправда, призначений вів в основному для любителів гострих відчуттів, але і їм варто братися за цю справу лише закінчивши спеціалізовані курси.

4. Спорідненість галузевої структури економіки і галузе­вої характеристики цінних паперів,

У межах вітчизняного фондового ринку домінують активи підприємств сфери паливно-енергетичного комплексу. Але оскіль­ки їх акцїонування здебільшого вже відбулося чи в окремих випадках зберігаються обмеження на приватизацію, то насам­перед із метою фінансування розвитку такі підприємства вико­ристовують емісії корпоративних облігацій та інструменти бан­ківського кредитування.

Отже" загальні й специфічні риси вітчизняної економіки, що відображаються в особливостях становлення інститутів фінан­сового ринку, тяжіють до німецько-японського типу господарю­вання з переважним використанням боргових інструментів для фінансування потреб економічного розвитку.

Багато проблем на фінансовому ринку нашої країни виникає тому, що в Україні досі не створено повноцінної депозитарної системи.

Навколо депозитарної системи в країні є безліч суперечнос­тей. Тим часом у світі основні принципи побудови як систем об­ліку прав власності, так і систем виконання операцій на ринку цінних паперів уже давно визначені. Та й Закон "Про Національ­ну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", який регулює цю сферу діяльності, на, думку експертів, своїми принципами відповідає загально­світовим тенденціям

В Україні сьогодні вже сформувалася думка (як учасників фондового ринку, так і регулюючих державних органів) про доцільність реалізації централізованої дворівневої депозитар­ної системи: центральний депозитарій — хранителі цінних па­перів, її центральною ланкою став депозитарій "Міжрегіональ­ний фондовий союз", акціонерами та учасниками якого є всі ліцензовані в Україні зберігані (в тому числі якась частка фон­ду належить державі). Втім, на підставі досить спірного тракту­вання положення закону про те, що держава в міру своїх фінан­сових можливостей створює центральний депозитарій, було прийнято рішення про створення Національного депозитарію України. У результаті виникла необґрунтована і, на думку більшості учасників фондового ринку, непотрібна конкуренція.

На відміну від більшості учасників інших ринків, які застері­гають державу від втручання і зайвого регулювання, суб'єкти фондового ринку не заперечують проти співпраці з нею, а багато операторів, навпаки, прагнуть централізації депозитарної систе­ми. Мета — знизити ризики на стиках систем і дати можливість депозитарній системі вийти за межі ринку цінних паперів.

Представники двох конкуруючих депозитаріїв також згодні об'єднатися під контролем держави. Йдучи під опіку держави, представники депозитаріїв хочуть отримати кошти на розвиток системи. Єдиний депозитарій може існувати на ринку за раху­нок або власних коштів, що в Україні неможливо, або держав­них дотацій. Гроші потрібні для того, щоб учасники фондового ринку могли модернізувати його інфраструктуру.

Однак багато представників бізнесу скептично ставляться до ідеї централізації депозитаріїв, оскільки фондовий ринок не може базуватися лише на організованому сегменті, що є лише вершиною його "айсберга". Організованим операторам завжди будуть потрібні й ті, хто займається вилученням цінних паперів із тіні та переведенням їх на прозорий ринок.

Нині називати фондовий ринок України організованим важ­ко. Незважаючи на те, що обсяг операцій на ньому за останні п'ять років зріс у 5,7 раза, а обсяг зареєстрованих випусків цінних паперів — у 5,5 раза, на організованому ринку кількість торгів скоротилася з 13 % від загального обсягу до 4 %.

Важливою передумовою розвитку фінансового ринку в Украї­ні має стати підвищення інвестиційного іміджу країни. За оцін­ками експертів, для вступу України до ЄС необхідно досягти рівня ВВП близько б тис. дол. США на одну особу, а в Україні на початку 2005 р. цей показник становив 4,4 тис. дол. США. Тому для нашої країни особливу актуальність має залучення прямих іноземних інвестицій (ПП), оскільки їх рівень в Україні є одним із найнижчих у Східній Європі — близько 190 дол. на людину. Обсяг ПП, що надійшли в Україну в першому кварталі 2005 p., зріс порівняно з аналогічним періодом 2004 р. на 8,5 %. Тобто влада робить певні кроки, спрямовані на залучення інвестицій, але на цьому шляху вже припустилася певних помилок. Спо­чатку були скасовані вільні економічні зони, а потім пішли роз­мови про відновлення роботи деяких із них. Спочатку скасува­ли, а потім відновили пільгове оподаткування малого бізнесу. Хоча стосовно ВЕЗ і ТПР дії уряду можна частково виправдати. Так, у 2004 р. чисті втрати державного бюджету від діяльності українських ВЕЗ і ТПР сягнули 2 млрд. грн..

Крім того, важливо подолати менталітет українських інвес­торів, які не можуть поділитися пакетом акцій, володіючи 50 % і однією акцією того чи іншого підприємства. Певною мірою це має й об'єктивні причини, оскільки українське законодавство ще неналежним чином захищає дрібного власника.

Особливістю ринку акцій України є те, що його на 99 % кон­тролюють інвестори-нерезиденти. Але поступово починає збільшуватися частка українських інвесторів, оскільки з'яв­ляється внутрішній попит.

Провідними учасниками вітчизняного валютного ринку є комерційні банки, які можуть здійснювати найширший спектр валютних операцій. Разом із тим потрібно зазначити, що ва­лютні операції все ще не набули необхідного розвитку в укра­їнських банках, що певною мірою зумовлено недостатнім тех­нічним оснащенням українських банків, недосконалістю відпо­відної законодавчої бази, браком кваліфікованого персоналу для здійснення подібних операцій, а також невеликою потужністю переважної більшості українських банків.

Вітчизняний валютний ринок порівняно з внутрішніми ва­лютними ринками розвинутих країн є досить обмеженим за на­бором валютних операцій. Майже весь обсяг конверсійних опе­рацій становлять так звані касові операції, строк поставки ва­люти за якими не перевищує двох робочих днів. Крім того, по­рівнюючи структуру вітчизняного валютного ринку зі структу­рою світових чи національних ринків інших країн, можна ствер­джувати, що однією з найсуттєвіших відмінностей є мізерна частка біржових операцій із деривативами, базовим активом яких є іноземна валюта.

Розвиток фінансового ринку неможливий без підвищення рівня довіри до фінансових посередників. Неврегульованість окремих аспектів діяльності фінансових посередників призво­дить до порушення прав та інтересів як їх самих, так і інших суб'єктів ринку. Пріоритетними для посередників мають бути стратеги інвестиційного спрямування, що забезпечують реалі­зацію сукупності реального й фінансового інвестування, досяг­нення високої рентабельності вкладень, збереження реальної вартості вкладених коштів протягом терміну інвестування, мож­ливість швидкої реалізації фінансових активів. Підвищенню довіри до фінансових посередників сприятимуть: удосконален­ня корпоративного управління з метою забезпечення ефектив­ності планування, контролю та оптимізації управління ризика­ми; розкриття інформації про фінансово-господарську діяль­ність, структуру власності, емісію та укладені угоди з купівлі-продажу цінних паперів на вторинному ринку. Формуванню попиту у фінансовому секторі сприятиме розвиток пенсійних систем і переорієнтація страхових послуг у бік накопичуваль­них видів страхування. Вибір пріоритетів розвитку страхового ринку має бути безпосередньо пов'язаним із ринком фінансово­го капіталу, що дасть змогу комбінувати різні фінансові інстру­менти, зокрема, використовувати цінні папери для безпечного та прибуткового розміщення страхових резервів; розвивати сис­тему взаємодії банківського і страхового секторів економіки, вторинного ринку страхових послуг, допоміжної та обслугову­ючої інфраструктури ринку особистого страхування; забезпечу­вати належний рівень поінформованості споживачів послуг про стан і можливості ринку страхування. Державні регуляторні органи особливу увагу мають приділяти: забезпеченню дієвого нагляду за фінансовими посередниками на основі консолідова­ного обліку ризиків відповідно до міжнародних стандартів; узго­дженню механізму надання податкових пільг для небанківських установ з метою обмеження диспропорційного розвитку од­них установ за рахунок інших; стимулюванню розвитку ме­ханізмів гарантування безпеки внесків юридичних та фізичних осіб, зокрема шляхом введення обов'язкового страхування та­ких банківських ризиків, як страхування великих депозитів і професійної відповідальності банкірів.