Фінансовий ринок - Шелудько В.М. - 15.6. Фінансовий аналіз діяльпості банку

Основними завданнями аналізу банківської діяльності є визначення джерел, якості та стійкості банківських доходів, а також достатності ліквідності й адекватності капіталу. При проведенні аналізу показники діяльності банку доцільно порівнювати з показниками інших банків на тому самому ринку, а також з показниками банку за різні часові періоди, тобто аналізувати динаміку показників.

Фінансові показники діяльності комерційного банку призначені для полегшення аналізу його діяльності учасниками фінансового ринку. При цьому різні учасники ринку аналізують різні групи показників. Так, при оцінюванні банку інвесторами насамперед аналізуються показники прибутковості, вартість капіталу, розмір і приріст активів, податкові пільги та державні гарантії. Кредитори банку аналізують переважно показники ліквідності, структури капіталу, прибутковості та ефективності.

Однією з проблем при аналізі діяльності банку є проблема визначення реальної вартості позик, які становлять значну частину активів банку, та визначення адекватності резервів на покриття можливих втрат за позиками. Невідповідність резервів якості кредитного портфеля призводить до помилок в оцінці власного капіталу банку та його достатності.

Основними показниками, що відображають еоЬективність діяльності банку, є показники ліквідності, прибутковості, ефективності, якості активів, достатності капіталу та фінансового левериджу.

1. Показники ліквідності. Ліквідність характеризує спроможність банку відповідати за своїми зобов'язаннями в терміни і без втрат, тобто відображає спроможність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань перед клієнтами банку. Вона визначається збалансованістю між термінами і сумами погашення активів та термінами і сумами виконання зобов'язань, а також термінами та сумами інших джерел і напрямів використання коштів. Ліквідність не е основною проблемою для стабільних банків у досить конкурентній банківській системі.

Для виміру ліквідності, як правило, використовують національні, а не міжнародні стандарти, оскільки ліквідність залежить насамперед від ситуації на національному фінансовому ринку, політики центрального банку в управлінні ліквідністю комерційних банків і фінансового становища конкретного банку.

Висока ліквідність може призводити до зниження загальної прибутковості банку, оскільки ліквідні активи, як правило, менш прибуткові. Висока ліквідність може свідчити і про обмежені можливості банку на ринку кредитів порівняно з ринком цінних паперів.

Коефіцієнти ліквідності — це показники, що характеризують ступінь спроможності банку перетворювати свої активи в наявні кошти (готівкові чи безготівкові) для задоволення вимог вкладників та кредиторів банку. Коефіцієнт миттєвої ліквідності розраховують як співвідношення суми коштів па кореспондентських рахунках та в касі до поточних рахунків за формулою

К_я1 — (Каса + Кошти на кореспондентських рахунках)1(Ю% : : Поточні рахунки.

Коефіцієнт ліквідності К_л2 характеризує частку високоліквідних активів у робочих активах. Його визначають за формулою

К . = Високоліквідні активи • 100% : Робочі активи.

Коефіцієнт миттєвої ліквідності К_я1 та коефіцієнт К_я2 для вітчизняних банків мають бути не менш як 20%.

Кредити як низьколіквідні активи потрібно фінансувати за рахунок стабільних пасивів, якими є основні депозити. Більш високий рівень депозитів характеризує більш стабільну базу фондування. Показники К., К_лА також певною мірою характеризують ліквідність банку. Показник К_л3 відображає ступінь використання основних депозитів для падання позик

К_л3 = Позики : Депозити.

Обсяг позик, який беруть для розрахунку цього показника, зменшується на суму сформованого резерву під збитки за позиками. Значення показника К_л3, що перевищує 1, свідчить про те, що певна частина позик фінансується за рахунок фондів, залучених на грошовому ринку.

Коефіцієнт К_лі визначає частку кредитів (тобто частку ризикових низьколіквідних активів) у загальному обсязі активів банку

К . = Позики : Активи.

Як правило, кредитний портфель банку становить 60—75% загального обсягу активів. Ліквідні банки мають нижчий коефіцієнт К ₄, вищу частку короткострокових інвестицій на грошовому ринку і більшу частку іпвестицій у цінні папери, оскільки останні можуть бути легко конвертовані в грошові кошти і використані для кредитупання. При агресивній політиці банку, спрямованій на отримання значних прибутків, та стабільній ситуації в економіці К може досягати 75%. При нестабільній ситуації в економіці або при небажанні банку приймати на себе значні ризики обсяг кредитного портфеля банку може зменшуватись до 50%. Часто великі банки, що прагнуть упикпути ризиків, розширюють свою діяльність на ринку цінних паперів та зменшують розмір кредитного портфеля, тим самим зменшуючи свою прибутковість.

2. Показники прибутковості. Показники прибутковості активів та прибутковості капіталу є двома найважливішими вимірниками спроможпості банку генерувати власний капітал для забезпечення зростання та подолання економічних труднощів. Коефіцієнт прибутковості власного капіталу К _к (Return over Equity, або ROE) та коефіцієнт прибутковості активів К_п (Return over Assets, або ROA) розраховують за формулами

К_пн~ Чистий прибуток : Середня величина власного капіталу;

К - Чистий прибуток : Середня величина активів.

При розрахунку цих показників треба використовувати середні величини капіталу чи активів за період. Активи слід коригувати на суму резервів на покриття можливих втрат за позиками, тобто враховувати "нетто-активи".

Більшість банків мають показник ROA 0,5—1,5%, показник ROE — 10—20%. Чим вищий рівень фінансового лсвериджу за інших рівних умов, тим вища прибутковість власпого капіталу. Для західних банків прибутковість власпого капіталу на рівні 15% вважається дуже добрим показником. Більшість банків мають показники ROA та ROE на рівні 1% та 13—15% відповідно.

Якщо показник ROE набагато перевищує показник ROA, це свідчить про незначний розмір частки власпого капіталу в загальному обсязі капіталу. Зменшення частки власного капіталу в структурі капіталу банку приводить не тільки до збільшення показника ROE, а й до збільшення прибутковості взагалі, оскільки борговий капітал переважно має меншу вартість, а процентні виплати за ним не входять до бази оподаткування.

3. Показники ефективності. Основними показниками ефективності діяльності банку є показники прибутковості, а також чистий спред та чиста маржа. Чистий спред відображає, наскільки ефективно банк виконує свою основну функцію посередника між вкладниками та позичальниками, і враховує тільки активи, за якими нараховуються проценти, та пасиви, за якими сплачується процент:

Чистий спред = Процентні доходи • 100% : Дохідні активи -

- Процентні витрати • 100% : Пасиви, за якими сплачуються проценти.

Чистий спред відображає різницю між середньозваженою ставкою доходу, яку банківська установа отримує від підпроцентних активів, та середньозваженою ставкою витрат, що банк виплачує за своїми підпроцентними зобов'язаннями. Оскільки під проценти і активи не можуть бути ідеально збалансовані за термінами та обсягами з підпроцентними пасивами, чистий спред дає змогу тільки в певній мірі оцінити ефективність банку і відображає лише середню різницю між вартістю фінансування та дохідністю інвестицій банку.

Чиста маржа визначає спроможність банку отримувати прибуток за рахунок залучення на вигідних умовах ресурсів та наступного ефективного їх використання. Для оцінювання ефективності різних видів діяльності комерційного банку використовують чисту процентну, непроцентну та операційну маржі:

Чиста процентна маржа = (Процентні доходи -

- Процентні витрати) • 100% : Середня величина активів;

Чиста не процентна маржа — (Непроцентні доходи -- Непроцентні витрати) ■ 100% : Середня величина активів;

Чиста операційна маржа = (Операційні доходи -

- Операційні витрати) • 100% : Середня величина активів.

Чиста процентна маржа характеризує спроможність банку отримувати процентний дохід і значною мірою залежить від рівня конкуренції на ринку кредитних послуг. Чиста процентна маржа більшості банків становить 1—б%. У Швейцарії — в середньому 1—1,5%, у США, Німеччині, Великій Британії 3—4%.

Чиста непроцентна маржа відображає залежність банку від непро-центних доходів. Збільшення цього показника може свідчити про прагнення досягти спекулятивного прибутку, щоб замаскувати недостатність основного банківського доходу від надання кредитних послуг.

Чиста операційна маржа характеризує ефективність операційної діяльності банку. Продумана кадрова політика, раціональне використання матеріальних ресурсів, ефективне управління податками викликають підвищення операційної маржі і сприяють зростанню банка.

4. Показники достатності капіталу та фінансового лсвериджу. Достатність капіталу визначається абсолютними та відпоєними показниками. До абсолютних показників належать мінімальний розмір статутного капіталу та мінімальний розмір регулятивного капіталу банку, які встановлюються законодавчо. До відносних показників, що характеризують достатність капіталу, належать коефіцієнти К _к1 та #_дк2. Мінімально допустимі значення цих показників для вітчизняних банків відповідають стандартам, встановленим Базельською угодою.

Коефіцієнт К _к1 визначає достатність капіталу виходячи із загального обсягу діяльності незалежно від розміру будь-яких ризиків. Його розраховують за формулою

К , = Основний капітал • 100% : Активи.

При цьому загальні активи мають бути зменшені на суму створених резервів на можливі втрати за кредитними операціями банку. Коефіцієнт має бути не менш як 4%.

Коефіцієнт достатності капіталу К _к2 є одним із основних показників економічного становища банку і визначається співвідношенням власних коштів банку та активів, зважених за ступенем ризику:

К _к2 = Регулятивний капітал • 100% : Зважені за ризиком активи.

Регулятивний капітал банку обчислюється як сума основного та додаткового капіталу. Для розрахунку зважених за ризиком активів групи активів, що мають однаковий ступінь ризику, множать на відповідні коефіцієнти ризику, а потім додають. Коефіцієнт К_{л к2} має бути не меншим за 8%.

Коефіцієнт фінансового левериджу визначається співвідношенням зобов'язань банку та його власного капіталу і часто досягає в банках значення 15 і більше:

К. = Зобов'язання : Власний капітал.

Банки, як правило, прагнуть підтримувати мінімальний рівень капіталу. Високі показники достатності капіталу свідчать про консервативну політику банку або про можливості зростання за рахунок збільшення частки боргового капіталу.

5. Показники якості активів. Для оцінювання якості активів використовують показники, що дають їх кількісну оцінку. Одним із основних у цій групі показників є коефіцієнт К_л1:

К_ЛІ = Неприбуткові активи : Активи.

До неприбуткових активів включають активи, за якими вчасно не сплачуються процентні платежі. Це можуть бути позики чи орендна плата, за якими проценти не сплачуються протягом визначеного періоду часу (як правило, протягом 90 днів). Для більшості банків показник К. становить 0,5—3%.

Показник К_л? визначає, яку частку неприбуткових активів становлять резерви на покриття можливих втрат за позиками:

К_я2 — Резерви на покриття можливих втрат за позиками : : Неприбуткові активи.

Хоча процес переоцінки активів та розміри відрахувань у резерви па покриття можливих втрат за позиками регламентуються нормативними актами, значення показника К_Л значною мірою залежить і від політики, що проводиться банком.

Коефіцієнт К_яЬ визначає частку списаних позик у загальному обсязі позик і досить об'єктивно характеризує якість кредитного портфеля:

К_ш9 = Списані позики : Позики.

Коефіцієнт К_яА тісно кореспондується з попереднім показником, проте на відміну від нього має щодо своєї інформативності досить відносний характер, оскільки обсяг зарезервованих коштів значною мірою залежить від кредитної політики банку та її реалізації:

#_а4 = Резерви на покриття можливих втрат за позиками : Позики.

Завищена чи занижена оцінка активів може бути результатом непродуманої політики банку та недостатньої кваліфікації працівників кредитного відділу. Низьке значення коефіцієнта К може свідчити як про високу якість кредитного портфеля, а отже, незначний обсяг резервів, так і про неякісну класифікацію активів, в результаті якої при низькій якості позик до резервів нараховується незначний обсяг грошових коштів. Показник К_я4 для банків, що нормально працюють, становить 1—5%.