Загальне документознавство - Палеха Ю.І. - Документознавчий підхід до визначення поняття "книга"

Незадоволеність існуючим визначенням поняття "книга", його науковим трактуванням, а також деякими термінологічними труднощами, що випливали із практичної діяльності, привело науковців до спроб замінити термін "книга" на інше загальнотеоретичне поняття.

Відійти від традиційного терміна "книга" й замінити його загальнотеоретичним поняттям "документ" запропонував на початку XX століття бельгійський учений П. Отле. Визначаючи дане поняття в рамках документної парадигми, він запропонував враховувати, в першу чергу, інформаційну складову книги як документа, що створений для передачі, відтворення та зберігання інформації.

Вивчення такої функції книги, як збереження інформації, має давню історію. Ідею про те, що книзі властива функція збереження й передачі інформації, висунув ще Річард де Бері у творі "Філобіблон" (1344 р.), про неї писали Ф. Бекон й АЛ. Герцен. Відповідно до цієї концепції функціональне призначення книги - фіксування інформації з метою зберігання й передачі в часі й просторі.

На початку XX ст. П. Отле в "Трактаті про документацію" "документом" назвав не саму книгу, а будь-яке фіксоване джерело знання в єдності його змісту й внутрішньої форми, а терміном "книга" - всі аспекти форми друку як єдиного матеріально-духовного комплексу. Пояснюючи поняття "книга" й "документ", П. Отле підкреслював, що книга - це термін, який використовують умовно для визначення всього масиву документів. Він об'єднує в собі не одну тільки книгу в первинному значенні слова, рукописну чи друковану, але Й журнали, газети, рукописи та графічні репродукції, креслення, гравюри, схеми, карти, діаграми, фотоматеріали тощо [28].

Усвідомлення феномену книги викликало в 20-ті роки XX ст. особливий інтерес дослідників. Відомий книгознавець М. Н. Куфаєв у 1922 році писав: "Яка природа й у чому сутність книги? Чи не мислиться споконвічне джерело її - Думка й Слово від століття й до століття існуючої? Питання велике й складне ... Сутність її в Слові й початок її в особистості" [20].

У 1927 р. С. Рубльов визначав книгу в подібному ключі, називаючи її "знаряддям": "...книга, у широкому розумінні, є знаряддям втілення людської думки й знання, переданих однією людиною (автором) іншим (читачам), при цьому так зафіксованими, щоб вони могли довгостроково існувати в часі й просторі" [8].

На сучасному етапі енциклопедія "Книга" дає повне й наукове тлумачення сутності цього складного явища, враховуючи вплив Інформаційного підходу науки про документ в останній третині XX ст. У цьому випадку книга представляється, як найважливіша історично сформована форма закріплення й передачі в часі й просторі різноманітної інформації у вигляді текстового й (або) ілюстративного матеріалу. [19].

Визначення книги в рамках документної парадигми наводить проф. Г. М. Швецова-Водка, дотримуючись точки зору, що "книга" має всі ті ж функції й властивості, що й "документ", тобто фактично зрівнює їх, проте, "книгу" визначає через "документ" у такий спосіб: книга - це документ, опублікований, виданий або депонований, надаваний у суспільне користування через книжкову торгівлю й бібліотеки (у тому числі фонотеки, відеотеки, медиатеки) [28].

Слід зазначити, що науковці не залишають спроб розробити універсальне теоретичне поняття, що могло б замінити терміни "книга" або "документ". Приміром, можна привести пропозицію Є.О. Плешкевича ввести складний термін для позначення документа-книги: "діахронний документ" [23].

Слово "діахронний" походить від грецьких йіа - через і хроіод - час, тобто означає "не залежний від часу". Термін "діахронний" відбиває властивості інформації, що знаходяться в книзі. Під діахронним документом автор пропонує розуміти "документ, що містить інформацію вищого порядку (знання-інформація-знання), володіє постійною Цінністю, зафіксованою на матеріальному носії (матеріалізовану) і включену за допомогою системи метаінформацій-реквізитів, що мають форму вихідних відомостей, у діахронну информаційно-документаційну систему" [21].

Протягом тривалого часу поняття "книга" використовувалося з метою узагальнення, об'єднання всіх видів документів. Із уведенням поняття "документ" стало зрозуміло, що книга, як основний вид видань, є поняттям вужчим за "видання" чи документ і є різновидом документа.