Правове письмо - Стефанчук Р.О. - 2.3. Структурні вимоги до змісту юридичного документа

Структура правового документа - це його внутрішня будова. Як і будь-яке будівництво, створення юридичних документів має відповідати певним правилам. Головним із них є поділ правового документа на частини.

Це здійснюється для того, щоб:

1) По-перше, забезпечити повне викладення необхідної для юридичного документа інформації. Якщо ж вона буде не систематизованою, існує реальна небезпека того, що її частина, можливо, буде відсутня (недостатнє охоплення предмету правового регулювання, залишення без уваги важливих юридичних фактів).

2) По-друге, забезпечити ефективне засвоєння правової інформації тим, кому вона адресована. І, знову ж таки, якщо юридичний документ створюється не систематизовано, адресату доведеться докласти значних інтелектуальних зусиль на ЇЇ класифікацію та відбір, що навряд чи буде під силу кожному, або ж це вимагатиме від суб'єкта значних витрат часу (як це досить часто зустрічається стосовно так званих "податкових" законів).

Можна виділити основні структурні вимоги до змісту юридичного документа:

* єдність і внутрішня логіка у тексті юридичного документа;

* послідовне розміщення правового матеріалу в тексті документа;

* забезпечення зручності під час користування документом. Будь-який юридичний документ має формальну визначеність, що

обумовлюється змістовими чинниками, логічною культурою правового мислення, рівнем юридичної техніки. Формальна структуризация тексту юридичного документа дозволяє надати змісту юридичного документа чіткості й завершеності, логічної послідовності, цілісності, ясності, доступності для сприйняття.

Будь-який правовий документ містить, принаймні, три частини -вступну, основну та заключну. Проте різні юридичні документи мають різну структуру. Зупинимось на найбільш характерних різновидах структурної побудови юридичних документів.

Нормативно-правові акти мають складну структуру. Визначимо, які елементи містяться в структурі окремих нормативно-правових актів.

Структура закону включає до себе такі обов'язкові елементи:

- назва;

- преамбула;

- статті, частини статей;

- прикінцеві положення.

Назва закону повинна відображати його зміст. Закон не може мати назву, тотожну назві іншого нормативно-правового акта, за винятком законів про внесення змін до них.

Преамбула - це вступна частина закону, яка стисло визначає мету його регулювання. Вона не повинна дублювати зміст інших структурних складових закону. Преамбула закону є його невід'ємною частиною і підлягає врахуванню під час застосування закону, в разі його офіційного тлумачення.

Стаття є основною первинною структурною складовою закону, яка має містити завершене нормативне положення. Вона має порядковий номер арабською цифрою та назву.

Частини статті, за загальним правилом, нумеруються. Якщо стаття складається з однієї частини, вона також підлягає нумерації.

Прикінцеві положення розміщуються в кінці закону і містять порядок набрання чинності таким актом або його окремими нормами; перелік нормативно-правових актів, що втрачають чинність; зміни, що вносяться до інших нормативно-правових актів. V разі потреби прикінцеві положення можуть містити доручення, пов'язані з набранням чинності нормативно-правовим актом.

Закон, окрім обов'язкових елементів, може містити також:

- книги (у кодексах), розділи, підрозділи, глави;

- абзаци;

- перехідні положення;

- додатки;

- текст міжнародного договору України (для закону, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України);

- текст офіційного перекладу міжнародного договору України (для закону, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України).

Перехідні положення закону мають містити приписи про особливості дії протягом певного періоду прийнятого закону або окремих його норм. Перехідні положення можуть врегульовувати інші правовідносини, спрямовані на вирішення питань, що виникають у зв'язку з набранням чинності законом.

Якщо закон містить додатки, то вони є його невід'ємною частиною і мають таку ж юридичну силу, як і закон, до якого вони додаються. Посилання на наявність додатків має міститися в самому законі.

Дещо інша структура кодексів (як різновиду законів). Кодекс може складатися із загальної та особливої частин. Загальна частина кодексу може містити:

- завдання, принципи, визначення понять, основні інститути;

- спеціальні правові положення (презумпції, преюдиції);

- положення, дія яких поширюється на всю сферу відносин, які регулюються кодексом;

- інші загальні нормативні положення, які характеризуються усталеністю і є правовою основою застосування норм особливої частини.

Особлива частина кодексу може містити:

- конкретні правила поведінки суб'єктів суспільних відносин, що є предметом правового регулювання кодексу;

- положення, які регулюють окремі види відносин всередині сфери відносин, які регулюються кодексом;

- визначення виду і міри юридичної відповідальності. Загальна та особлива частини кодексу повинні бути органічно

пов'язані між собою. За відсутності поділу на загальну та особливу частини кодекси можуть складатися із книг і розділів.

Структура подзаконного нормативно-правового акта.

Підзаконний нормативно-правовий акт обов'язково має містити:

- назву;

- преамбулу;

- абзаци.

Додатковими елементами підзаконного нормативно-правового акта можуть бути:

- розділи;

- пункти, підпункти;

- перехідні положення;

- додатки;

- текст міжнародного договору України (затвердження, прийняття чи приєднання до якого відбулося у формі указу Президента України, постанови Кабінету Міністрів України);

- текст офіційного перекладу міжнародного договору України (затвердження, прийняття чи приєднання до якого відбулося у формі указу Президента України, постанови Кабінету Міністрів України).

Нормативно-правовий акт про внесення змін до іншого нормативно-правового акта повинен містити:

1) назву нормативно-правового акта, до якого вносяться зміни;

2) джерело офіційного опублікування акта, до якого вносяться зміни, за винятком актів, які, відповідно до закону, не підлягають опублікуванню.

Звичайно, наразі не всі нормативно-правові акти мають структуру, яка б повністю відповідала зазначеним вимогам. Так, наприклад, класичними прикладами невдалої побудови законів є Закони України "Про оподаткування прибутку підприємств" та "Про податок на додану вартість". Статті цих законів формуються із пунктів, які, своєю чергою, розбиваються на численні підпункти, тощо. Така форма структурування закону більше відповідає викладу податкових інструкцій, а не закону.

Особливу структуру мають юридичні документи, які стосуються судового вирішення справ. Вона визначається, за загальним правилом, у відповідних процесуальних кодексах.

Класичну структуру такого роду документів можна розглянути на прикладі Цивільного процесуального кодексу України.

Наприклад, що стосується структури рішення суду, то воно має чотирьохелементну структуру: вступну, описову, мотивувальну, резолютивну.

У вступній частині рішення зазначається:

- час та місце його ухвалення;

- найменування суду, що ухвалив рішення;

- прізвища та ініціали судді (суддів - в разі колегіального розгляду);

- прізвища та ініціали секретаря судового засідання;

- імена (найменування) сторін та інших осіб, які брали участь

у справі;

- предмет позовних вимог.

В описовій частині містяться вказівки на:

- узагальнений виклад позиції відповідача;

- пояснення осіб, які беруть участь у справі; інші докази, досліджені судом.

Мотивувальна частина містить:

- встановлені судом обставини і визначені, відповідно до них, правовідносини;

- мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти;

- відомості про те, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким;

- назви статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався.

Резолютивна частина включає до себе:

- висновок суду про задоволення позову або відмову в позові -повністю чи частково;

- висновок суду по суті позовних вимог;

- розподіл судових витрат;

- строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.

Розглянемо також структуру позову, він має декілька елементів, до яких належать: предмет, підстава, зміст

Предмет позову - це частина позиву, яка складає матеріально правову вимоги позивача та відповідача.

Зміст позову - відображає звернену до суду вимогу про здійснення певних дій, пов'язаних із застосуванням конкретних способів захисту порушеного, оспорюваного чи невизнаного права.

Відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, позовна заява обов'язково повинна включати до себе такі елементи: найменування суду, до якого подається заява; ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (місцезнаходження), поштовий індекс, номер засобів зв'язку; зміст позовних вимог; ціну позову щодо вимог майнового характеру; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування¹; перелік документів, що додаються до заяви; підпис позивача або його представника; зазначення дати подання позовної заяви.

Елементи позову індивідуалізують його, допомагають встановити тотожність з іншими, що має вирішальне значення для розгляду справи в суді.