1. Складні сполучники, утворені від інших частин мови, пишуться разом: адже, зате, начебто, отож, ніж, аніж, якщо, якби, мовбито, немовби, наче, начеб, начебто, ніби, нібито, тобто, притому.
Примітка. Сполучники проте, зате, притому, причому, тож, теж, щоб, якби, якже, якщо, які пишуться разом, слід відрізняти від однозвучного поєднання повнозначного слова з часткою або прийменником.
Сполучник як службова частина мови виконує синтаксичну функцію поєднання членів речення або окремих речень і не є іх членами, однозвучні сполучення слів виступають членами речення, і до них можна поставити питання. Пор.: Щоб жить - ні в кого права не питаюсь. Щоб жить - я всі кайдани розірву (П. Тичина).- Неба тут було так багато, що очі тонули в нім, як в морі, та шукали, за що б то зачепитись (М. Коцюбинський); Якби я турбувавсь завжди про себе, вже б онімів давно від самоти (Д. Павличко). - Як би йому, Данилові, хотілося зараз із веслом у руці сісти за сей вербовий човен (М. Стельмах).
2. Якщо частки би (6), же (ж) зберігають підсилювальне значення, то вони пишуться окремо: або ж, адже ж, але ж, коли б, хоча б, хоч би.
3. Складні сполучники тільки-но, тим-то, тому-то, отож-бо пишуться через дефіс.
4. У складених сполучниках усі компоненти пишуться окремо: так що, через те що, замість того щоб, з тим щоб, незважаючи на те що, дарма що, задля того щоб, після того як, мірою того як.
§ 20. ПРАВОПИС ЧАСТОК
Частки з різними частинами мови пишуться разом, окремо, через дефіс. Разом пишуться:
1. Частки аби-, де-, чи-, що-, як-, -ся (-сь) у складі будь-якої частини мови: абиколи, абихто, деякі, декуди, чимало, щодня, якнайбільше, колись, будуватися (сь), кудись.
Якщо між часткою і займенником є прийменник, то всі слова пишуться окремо: аби з ким, де на якому, ні з якими.
2. Частки би (б), же (ж), то у складі інших часток і сполучників: немовбито, тобто, якби, мовби.
Окремо пишуться:
1. Усі частки, які творять форми слів або надають різних значеннєвих, модальних та емоційно-експресивних відтінків:
а) частки хай, нехай, за допомоги яких творяться форми наказового способу: нехай заспіває, хай не розбудить;
б) частка би (б), за допомоги якої утворюється форма умовного способу дієслів: спочив би, прийшла б;
в) частка же (ж), яка відіграє підсилювально-видільну роль: знайшов же;
г) частки то, це, які у складі речення мають значення вказівності: Мова й історія - то ж єдине ціле, один кровообіг, тож: і відроджувати їх маємо одночасно (Гонч.).
2. Частка що у сполученнях дарма що, тільки що, хіба що, що ж до.
3. Частка то в експресивних сполучниках що то за, що то, чи то, які виконують функції підсилювальних часток.
Через дефіс пишуться:
1. Частка бо, но, то, от, таки, коли вони вирізняють значення окремого слова: пиши-бо, якось-то, як-то, дістав-таки.
Примітки: 1. Якщо між часткою та словом, до якого вона приєднується, стоїть інша частка, всі три слова пишуться окремо: хто б то, скільки ж то.
2. Якщо частка таки стоїть перед словом, до якого стосується, вона пишеться окремо: таки намалював, таки зрозумів.
3. Частки будь-, -небудь, казна-, хтозна-, бозна- у складі займенників та прислівників: будь-хто, який-небудь, казна-який, хтозна-скільки.
Примітка. Якщо між часткою і займенником стоїть прийменник, то всі три слова пишуться окремо: казна з чому, будь із ким
§ 21. ПРАВОПИС СЛІВ ІНШОМОВНОГО ПОХОДЖЕННЯ
Значну частину словникового складу сучасної української літературної мови становлять слова іншомовного походження. Правописні особливості їх визначаються орфографічними нормами української літературної мови.
Основні орфограми у словах іншомовного походження
Літери и-і-ї, е - с | Подвоєні літери | Апостроф | Знак м'якшення |
директор, мозаїка, символ феєрія, тріумф, декан, | брутто, нетто, тонна, вілла | інтерв 'ю, кар 'єра прем 'єра | віньєтка, сти-льальбом |
Орфограми и-і-ї
и | і | ї | |||
1. У загальних назвах після букв д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р перед літерами, що позначають приголосні звуки: диплом, стимул, позиція, силует, цифра, режим, ширма, риф (правило дев'ятки). | 1. На початку слова у загальних і власних назвах: ідея, інститут; Іспанія, Індія. 2. Усередині слів після букв, що позначають приголосні звуки, перед буквами на позначення голосних та перед є, й: матеріал, аудієнція, фіалка, (але: диякон, християнство). | Після букв, що позначають голосні звуки: наївний, руїна, прозаїк. | |||
2. У власних назвах: а) у географічних назвах з | 3. У кінці невідмінюваних слів після приголосних: | ||||
кінцевими -ида,-ика: Фло- рида, Америка, Мексика; б) у географічних назвах після букв, що позначають шиплячі, і після букви ц: Вашингтон, Алжир, Лейп- циг, Чикаго, Чилі; в) у географічних назвах із звукосполученнями -ри: Рим, Париж, Крит, Рига. г) в окремих словах згідно з традиційною вимовою: Ватикан, Бразилія, Сирія, Аргентина, Братислава. 3. У деяких словах відпо- відно до вимови: лиман, спирт, химера, кипарис, миля. | таксі, мерсі, поні. 4. Після літер, що не вхо- дять до правила дев'ятки, перед буквами на позна- чення приголосних звуків: бізнес, академік, хімія, лі- тература. 5. У власних назвах після букв на позначення при- голосних звуків перед на- ступними буквами на по- значення приголосних і в кінці слова: Лісабон, | ||||
Орфограма е - є
е | є |
1. Після букв, що позначають тверді приголосні: легенда, телефон, декан. 2. На початку слова: етап, екзамен, енергія. 3. Після а, о, у всередині слів: силует, проект, поет (але: траєкторія). 4. У префіксах де-, ре-: реконструкція, денаціоналізація. | 1. Після апострофа, знака м'якшення, букв е, і, й: п'єдестал, портьєра, феєрія, абітурієнт, Фе-йєрбах (але: діез). 2. На початку слова, коли іншомовне е вимовляється в українській мові як звукосполучення й + е: Європа, єгер, єнот, Євпаторія. |
Орфограма - апостроф
Ставиться | Не ставиться | ||
Перед я, ю, е, ї 1. Після літер, що позначають губні приголосні звуки [б], [п], [в], [м], [ф], шиплячі [ж], [ч], [ш], задньоязикові [г], [к], [х] та після р: іитерв 'ю, прем 'єра, мит 'як, бар 'єр, Х'юстон, Руж 'є, Монтеск 'є. 2. Після префікса, що закінчується літерою на позначення приголосного звука: суб'єкт, ін 'єкція, ад 'ютант. | 1. Після губних [б], [п], [в], |м], Іф], шиплячих [ж], [ч], [ш], задньоязикових [г], [к], [х] та після р, якщо букви я, ю, є позначають м'якість попереднього приголосного: бюро, бюджет, пюре, фюзеляж, Рєпін, Лого. 2* Перед йо: серйозний, курйоз. | ||
Орфограма - знак м'якшеня | |||
Пишеться | Не пишеться | ||
1. Після літер, що позначають м'які приголосні звуки [д'], [т'] [з'] [с'] [л'] [н'] перед я, ю, €, ї, йо: конферансьє, ательє, більярд, досьє, мільярд, бульйон, Віньї. 2. Після л перед наступним приголосним (відповідно до вимови): фільм, Нельсон, альбом. 3. У кінці слів після літери л (відповідно до м'якої вимови приголосного): магістраль, автомагістраль, стиль. | 1" Перед я, ю, якщо вони пом'якшують попередній приголосний і позначають звуки [а], [у]: маляр, малярія, нюанс. Але: залп. Але: метал, бал. | ||
Подвоєння букв | |||
Відбувається | Не відбувається | ||
1. В окремих загальних назвах: брутто, нетто, манна, ванна, вілла, бонна, пенні, панна, тонна, білль, мулла, дурра, мірра. | У загальних назвах: група, клас, колектив, граматика, інтермецо, сума, грип, бароко. | ||
Відбувається | Не відбувається | ||
2. У власних назвах та їх похідних: Голландія, Марокко, Міллер, Діккенс, Руссо, марокканець. 3. За збігу однакових приголосних префікса і кореня, коли в мові вживається непрефіксальне слово: ірреальний (є реальний), імміграція (еміграція), ірраціональний (єраціональний). | |||
§ 22. ПРАВОПИС ПРІЗВИЩ І ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВ СЛОВ'ЯНСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ
Написання прізвищ і географічних назв слов'янського походження в цілому підпорядковується принципам української орфогрфії, але є певні специфічні правила.
Російський, болгарський, чеський звук е, польський ге передаються:
Літерою е | Літерою є |
1. Після букв, що позначають приголосні звуки: Лєрмонтов, Венге-ров, Державін; Пенза, Онега. 2. У суфіксах -ев,-еев після букв ц, р та тих, що позначають шиплячі ([ж], [ч], [ш]): Муромцев, Писарев, Нехорошее, Аракчеев; Плечеєво. | 1. На початку слова: Єршов, Єфи-мов, Єгоров, Єреван. 2. Усередині слова після літер, що позначають голосні, після апострофа і знака м'якшення: Достоєвський, Гуляєв, Аляб'єв, Афанасьев; Єгор'євск. 3. Коли російському е в корені слова відповідає в українській мові звук і (буква і): Пєшковський, Слепцов, Семенов, Бєлгород. |
Російська літера ё передається;
Сполученням літер йо | Сполученням літер ьо | Літерою е | Літерою 0 |
1 .На початку слова: Йолкін. 2.Після букв на позначення голосних та на позначення губних звуків: Бугайов, Со-ловйов. | Усередині чи вкінці складу після букв на позначення м'яких приголосних звуків: Ве-рьовкін, Тьоркін, Корольов, мис Дежньова. | У прізви щах, які утворені від спільних для української і російської мов імен: Артемов, Семенов, Орел. | Під наголосом після ч, щ: Лихачбв, Грачбв, Хрущов, Рогачово. |
Російська літера и передається:
Літерою і | Літерою ї | Літерою и |
1 .На початку слова: Ігнатьєв, Ісаєв, Іжевськ. 2.Після букв, що позначають приголосні (крім шиплячих і ц): Пушкін, Мічурін, Кінешма. | 1 .Після приголосних: Ізмаїлов, Воїнов, Кутаїсі. 2.Після апострофа та м'якого знака: Ільїн, Ана-ньїно. | 1. Після ж, ч,ш,щ,ц перед буквою, що позначає приголосний: Дорожин, Лучин, Шишкін, Щиглов, Нальчик. 2. В утворених від людських імен та загальних назв, спільних для російської й української мов: Борисов, Виноградов, Пивоваров, Гаврилово. 3. У префіксі при-: При-швін, Привалов. 4.У суфіксах -ик-,-ич-, -иц-, -ищ-у -овичг, -евич-: Беликов, Новиков, Гнєдич, Радищев, ГіигоповичІ Тпуіїпагяич |
Болгарський, сербський звук и (і) передається:
Літерою и | Літерою ї | Літерою / |
Між буквами, що позначають приголосні: Христов, Радич, Ягич. | Після букв, що позначають голосні: Раїч, Стоїч. | На початку слова: Ілі-єв, Івич, Ільєску. |
Польський, чеський, словацький звук и (І) передається:
Літерою / | Літерою и |
На початку слова та після букв, що позначають приголосні звуки: Івашкевич, Міцкевич. | 1.Після букв, що позначають шиплячі приголосні звуки: Міклошич, Шим-чак, Жижка. 2У суфіксах -ик-у -ицьк-, -ич-: Коперник, Коноптицька, Сенкевич, Фучик. |
§ 21. ПРАВОПИС СЛІВ ІНШОМОВНОГО ПОХОДЖЕННЯ
§ 22. ПРАВОПИС ПРІЗВИЩ І ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВ СЛОВ'ЯНСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ
МОДУЛЬ 2. ФОНЕТИКА. ОРФОЕПІЯ
2.1. ФОНЕТИКА
§ 1. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ФОНЕТИКИ
§ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА КЛАСИФІКАЦІЯ МОВНИХ ЗВУКІВ
§ 3. ГОЛОСНІ ТА ПРИГОЛОСНІ ЗВУКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ
§ 4. СПРОЩЕННЯ В ГРУПАХ ПРИГОЛОСНИХ
§ 5. ПОДОВЖЕННЯ ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ