Сучасна українська літературна мова - Шевчук С.В. - § 3. ГОЛОСНІ ТА ПРИГОЛОСНІ ЗВУКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

2.1. ФОНЕТИКА

§ 1. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ФОНЕТИКИ

Фонетика - це розділ мовознавства, в якому вивчається звукова система мовлення.

Отже, предметом вивчення фонетики є звуки мовлення: їх природа, сполучуваність, закономірні зміни звуків у мовному потоці та їх зумовленість.

Завдання фонетики - вивчити загальні закономірності творення звуків, їх класифікацію, схарактеризувати звукові зміни, визначити інші фонетичні одиниці - склад і наголос.

Звук - це найдрібніша одиниця мовлення, матеріальна оболонка слів. Окремо взятий звук не має будь-якого значення, він його набуває лише у складі слів і морфем, виконуючи функцію розпізнавання і розрізнення їхніх значень (кінь - кинь, біжи - біжу).

Фонетика має важливе теоретичне і практичне значення. Знання процесів творення звуків, їх властивостей, закономірностей сполучуваності - одна з передумов підвищення культури усного мовлення, основа свідомого й ґрунтовного засвоєння орфографії та орфоепії української мови.

Фонетика тісно пов'язана з іншими мовознавчими дисциплінами: графікою, орфографією, орфоепією, а також лексикою, морфологією, синтаксисом і стилістикою.

§ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА КЛАСИФІКАЦІЯ МОВНИХ ЗВУКІВ

Звуки мовлення творяться органами мовлення, до яких належать дихальний апарат (діафрагма, легені, бронхи, трахея, гортань з голосовими зв 'язками, глотка, рот, ніс) і органи артикуляції (язик, зуби, губи, піднебіння, язичок). Розрізняють активні (які здійснюють різні рухи, потрібні для творення звуків) і пасивні (нерухомі: тверде і м'яке піднебіння, зуби) мовні органи.

Усі мовні звуки утворюються під час видихування: повітря з легень через бронхи і трахею потрапляє в гортань. Гортань складається з двох хрящів, до яких прикріплені голосові зв'язки. Хрящі можуть рухатися, що зумовлює зближення голосових зв'язок. Якщо зв'язки зближені і напружені, то струмінь повітря проривається через перешкоду, яку утворюють зв'язки, викликаючи їхнє дрижання. Внаслідок цього утворюються звукові хвилі, що зумовлюють виникнення шуму і голосу, з чого і складаються звуки мовлення.

Із гортані струмінь повітря разом з голосом чи шумом потрапляє в зів, а потім у ротову чи носову порожнину. Найважливішу роль у зву-котворенні відіграє ротова порожнина, де містяться основні органи вимовлення: язик, зуби, м'яке і тверде піднебіння, ясна.

Робота мовних органів у процесі творення звуків називається артикуляцією.

Усі мовні звуки переділяються на голосні й приголосні. Цей традиційний поділ здійснюється на основі таких ознак:

а) голосні звуки творяться голосом і формою ротової порожнини, яка змінюється залежно від положення губ і язика; приголосні звуки творяться голосом і шумом або тільки шумом;

б) голосні звуки виступають в українській мові складотвірними, на них може падати наголос, а приголосні не утворюють складів і не бувають наголошеними.

§ 3. ГОЛОСНІ ТА ПРИГОЛОСНІ ЗВУКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

В українській мові шість голосних звуків - [а], [о], [у], [е], [и], [і]. Найістотнішою ознакою розрізнення голосних звуків є зміна об'єму й форми ротової порожнини, зумовленої рухами губ і язика. За роботою губ українські голосні переділяються на лабіалізовані, під час вимови яких губи заокруглюються і витягуються вперед ([о], [у]), і нелабіалі-зовані, що утворюються без активної участі губ ([а], [е], [і], [и]).

Голосні звуки [а], [о], [у] можуть вживатися і після твердих, і після м'яких, [и] - лише після твердих.

Приголосних звуків в українській мові 32. Вони утворюють пари за дзвінкістю - глухістю і за твердістю - м'якістю.

Дзвінкі: [б], [д], [дж], [г], [ґ], [з], [з'], [ж], [дз], [дз'];

Глухі: [п], [т], [ч], [к], [х], [с], [С], [ш], [ц], [ц'], [ф].

Глухий звук [ф] не має відповідного дзвінкого.

М'які: [д'], [ті, [з'], [сі, [л'], [н'], [ц'], [дз'], [й], [р'].

Тверді: [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [ц], [дз], [р], [б], [п], [в], [м], [ф], И, М, [к], [х], [ж], [дж], [ч], [ш].

М'який звук [й] не має відповідного йому твердого. Тверді приголосні [б], [п], [м], [в], [ф], [г], [г], [к], [х], [ж], [ч], [ш], [дж] не мають відповідних їм м'яких, але перед [і] напівпом'якшена їх вимова є орфоепічною нормою сучасної української літературної мови.

До губних приголосних належать [б], [п], [м], [ф], [в].