Сучасна українська літературна мова - Шевчук С.В. - § 11. ЗНАЧЕННЯ І ГРАМАТИЧНІ ОЗНАКИ ПРИКМЕТНИКА

§ 11. ЗНАЧЕННЯ І ГРАМАТИЧНІ ОЗНАКИ ПРИКМЕТНИКА

Прикметник - це самостійна повнозначна частина мови, що виражає ознаку предмета за допомоги синтаксично залежних граматичних категорій роду, числа й відмінка. Прикметники відповідають на питання

який? яка? яке? чий? чия? чиє?

Поняття ознаки широке, воно охоплює найрізноманітніші значення: колір (червоний, чорний, білий), розмір (великий, малий), смак (солодкий, гіркий, кислий), відношення до місця і часу (київський, передній, лівий, пізній, ранній, вчорашній), відношення до матеріалу (залізний, склянний), зовнішні та внутрішні ознаки (стрункий, білявий, розумний, кмітливий), ознаку за належністю (материн, братів сестрин) та ін.

Конкретне значення кожного прикметника реалізується через поєднання їх з іменниками - назвами предметів, яким властиві відповідні ознаки (властивості): широкий степ, широким степом; зелена трава, зеленою травою; високе дерево, високим деревом. Вживаючись з іменниками, прикметники узгоджуються з ними в роді (в однині), числі й відмінку: зелений листок, зеленого листка, зелена груша, зеленої груші, зелені трави, зелених трав.

Отже, граматичні категорії роду, числа й відмінка прикметників не самостійні, а залежні від іменника і мають словозмінний характер. Початкова форма прикметника - називний відмінок однини чоловічого роду.

Категоріальне значення і граматичні особливості прикметника як частини мови зумовлюють і його синтаксичну роль. У реченні прикметники здебільшого виступають у ролі означень, а також іменною частиною складного присудка: 1. Між зелено-синіми полями висвічує водами на сонці лагідна тиха ріка (О. Гончар). 2. Маленький хлопчик став дорослим (Я. Костенко). У першому реченні прикметники зелено-синіми, лагідна, тиха виступають означеннями до іменників полями, ріка; у другому прикметник дорослим вживається у ролі іменної частини складеного присудка.

§ 12. РОЗРЯДИ ПРИКМЕТНИКІВ ЗА ЗНАЧЕННЯМ

За значенням прикметники поділяються на розряди: якісні, відносні й присвійні. Цей поділ грунтується на єдності значеннєвих, морфологічних, словотвірних і синтаксичних ознак, притаманних відповідним розрядам.

Якісними є прикметники, що виражають ознаку предмета безпосередньо і яка може виявлятися з різною мірою або інтенсивністю: вузький - вужчий - найвужчий, веселий - веселіший - найвеселіший.

Якісні прикметники означають:

o ознаки і властивості предметів, що безпосередньо сприймаються органами відчуттів (зором, на слух, на смак, нюхом, на дотик): коричневий, темний, білий, дзвінкий, тихий, солоний, кислий, запашний, твердий, м 'який;

o просторові, часові ознаки: далекий, довгий, древній;

o фізичні якості істот: здоровий, товстий, глухий;

o вікові ознаки людей, їхні риси характеру: молодий, старий, мудрий, сміливий, розумний;

o властивості предметів і їх форму: прямий, круглий, горбистий;

o загальну оцінку предмета: гарний, поганий.

До найхарактерніших ознак, що зумовлюють лексико-граматичну природу якісних прикметників належать:

o здатність творити форми вищого і найвищого ступенів порівняння (крім так званих абсолютно-якісних прикметників, що позначають безвідносні до ступеня або інтенсивності вияву ознаки (босий, голий, хворий, лисий): новий - новіший - найновіший;

o сполучуваність із прислівниками - виразниками інтенсивності вияву ознаки: дуже розумний, зовсім сумний, занадто далекий, цілком зрозумілий;

o можливість вступати у синонімічні та антонімічні відношення: вдалий, успішний, результативний; глибокий -мілкий, ранній -пізній;

o здатність утворювати за допомоги словотворчих афіксів похідні з експресивно-оцінним значенням: великий - завеликий - превеликий;

o здатність виступати базою для творення прислівників за допомоги суфіксів -о-,-е- (солодкий - солодко, гарячий - гаряче) та іменників, що виражають абстрактне значення (зелений - зелень, молодий - молодість, добрий - доброта);

o можливість мати співвідносні форми повні нестягнені й короткі (ясний - ясен, зелений - зелен), повні стягнені й нестягнені (синє-синєє, маленька - маленькая).

Відносні прикметники називають ознаки предметів не прямо, а через відношення з іншими предметами, явищами, процесами чи ознаками: дерев яна ложка, залізна лопата - ложка із дерева, лопата із заліза, дощові краплі - краплі із дощу, обчислювальна машина-машина для обчислення.

За значенням відносні прикметники можуть виражати ознаки за відношенням до:

o матеріалу або речовини, з якої виготовлено предмет: срібна ложка, кришталева ваза, калинове варення;

o людини або тварини: студентські роботи, гусине пір 'я;

o місця, часу: прибережні верби, вчорашнє засідання;

o числа: п 'ятиденний графік, подвійна оплата;

o дії: копіювальний пристрій, сталепрокатний цех. Відносні прикметники характеризуються такими граматичними

особливостями:

o вони не мають ступенів порівняння, оскільки ознака, яку виражають відносні прикметники є незмінною і не може виявлятися більшою чи меншою мірою;

o від них не утворюються іменники з абстрактним значенням, і вони не вступають в антонімічні пари;

o відносні прикметники репрезентовані тільки похідними лексичними одиницями, утвореними за допомоги відповідних афіксів. Найчастіше вони утворюються від іменників: солом 'яна стріха, обідня перерва, дубова дошка.

Окрему групу становлять присвійні прикметники, що виражають належність предмета людині чи тварині: братова книжка, материна хустка, Миколин зошит, качиний ніс, лисяча нора.

Присвійні прикметники характеризуються властивими тільки їм словотвірними і граматичними особливостями:

o вони утворюються тільки від іменників і тільки від назв істот (людей і тварин):

а) від власних назв людей і назв, що означають родинні стосунки: за допомоги суфіксів -ів (-їв), -ин (-їн): батьків, сестрин, Петрів, Василів, Оксанин, Світланин, Софіїн;

б) від назв тварин за допомоги суфіксів -ач- (-яч),-ин- (-їн-): курячий, орлиний, солов "іний;

o присвійні прикметники, утворені від назв людей, у називному й знахідному відмінку мають коротку форму: ковалів, доччин, Іванів, а прикметники, похідні від назв тварин, мають повну форму: гусячий, курячий, собачий.

Вживаються присвійні прикметники переважно в розмовному мовленні, художній літературі, народній творчості.