Екологічне управління - Шевчук В.Я. - Глава 2. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СИСТЕМНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

2.1 Загальні поняття і положення

Ефективність будь-якого управління залежить від трьох основних чинників: системності, методичності і стандартності управлінських функцій.

Поняття системи як сукупності взаємодіючих частин уперше було висловлено австрійським біологом-теоретиком Людвігом фон Берталанфі, ідеї якого набули розголосу в 30-х роках XX ст. Берталанфі сформулював теорію відкритих систем, яка розкриває процес обміну між організмом і середовищем, що його оточує. Як бачимо, загальна теорія систем має екологічне походження. Це дає історичні підстави вживати термін "системно-екологічний
підхід".

Теорія відкритих систем спочатку застосовувалась у науках про життя, зокрема у фізіології, а потім у психології, соціології, антропології, економіці, управлінні і виробництві.

Водночас із розробкою Людвігом фон Берталанфі теорії відкритих систем над цією проблемою працювали вчені з інших галузей науки. У 1954 р.
вони зібралися, шоб обмінятися думками з приводу різних поглядів на досліджувану проблему. Одним із визначальних результатів цієї зустрічі було заснування Громади з досліджень у галузі загальної теорії систем.

Оцінюючи тенденції в загальній теорії систем Берталанфі, виокремимо три фундаментальні напрями. Наука про системи: досліджує за допомогою емпіричного методу системні концепції у фізичних і суспільних науках. Тут зроблено спроби оцінити рівні складнощів та засоби взаємодій і взаємовідносин між компонентами досліджуваної системи.

Системна технологія: застосовується для вирішення проблем, що виникають у промисловості й суспільстві. Таким чином, концепції теорії систем переносяться на операційні процеси системного аналізу, а отже, в теорію управління, дослідження операцій, інформатику і промислову інженерію для пошуку практичних вирішень конкретних проблем.

Системна філософія: спрямовується на переорієнтацію, тобто формування системного мислення, а також світогляду на системних засадах. Тут варто розглядати чотири головні ідеї системної філософії, якими послуговуються при формулюванні узгодженої концепції системи: упорядковану цілісність, самостабілізацію, самоорганізацію та ієрархізацію.

Системний підхід як загальнонауковий метод виник на основі загальної теорії систем. У 60—70-х роках XX ст. у США він розглядався в поєднанні із системним аналізом у вигляді так званої нормативної методології прийняття рішень, тобто в управлінському аспекті — у вигляді пошуку і прийняття ефективних управлінських рішень. Однак поняття "системний
підхід" набагато ширше за своїм значенням. У звичайній практиці, коли застосовується системна модель об'єкта, маємо справу з таким підходом до об'єкта, згідно з яким останній розглядається як система. У цьому випадку системний аналіз можна трактувати як методологічну атрибутику системного підходу.

Виходячи з того, шо ефективність є основною властивістю систем, розглянемо загальні передумови ефективної системної методології для виявлення і вирішення системних проблем.

Методологія повинна бути системною (принцип "система систем"), тобто виявляти більшість ознак, які використовують для опису систем. Методологія має спрямовувати осіб (керівників), які приймають рішення, на дослідження й перевірку функцій системи з позицій її зв'язків із навколишнім середовищем ("аитиізоляціонізм"), у тому числі природним.

Методологія повинна бути саморегульованою і здатною вирішити проблеми управління системою, коли та стає більш диференційованою й автоматичною (розширюється чи ускладнюється), тобто такою, у якій взаємозалежність структурних елементів послаблюється. Методологія повинна бути здатною структуризувати пріоритети (доміну-
ючі елементи системи), упорядкувати їх у контексті системи, розглядаючи її як одне ціле. Це важливо в умовах нестачі фінансових, матеріальних і людських ресурсів та наявності екологічних обмежень діяльності.

Методологія має забезпечувати баланс між функціями дослідження внутрішнього стану системи (редукціонізм) та її відносинами з навколишнім середовищем (холізм), тобто забезпечувати стійку екологічну рівновагу, сталість розвитку. А це означає, що особи, які приймають рішення, повинні послуговуватися процедурною методологією, встановити бажане (запроектоване) призначення і структуру системи, ідентифікувати складові частини (структурні елементи), окреслити альтернативні стратегії втручання, встановити пріоритети серед структурних елементів, забезпечити вихід альтернативних рішень, вибрати з них
найкраще і застосувати його.

Методологія повинна мати механізм зворотного зв'язку, щоб зберігалася можливість здійснювати коригувальні процедури і вирішувати проблеми розвитку. Це стосується й організації процесів приймання та використання інформації з навколишнього середовища, призначеної для перевірки правильності управлінських дій. Якщо зовнішня інформація
запізнюється, недостатня за обсягом або недостовірна, методологія має надавати можливість промоделювати реакцію навколишнього середовища.

Є також методології, що характеризуються лише окремими системними ознаками і не мають усіх системних властивостей. Цінність таких методологій невелика, оскільки вони не можуть забезпечити досягнення кінцевого результату із заданою ефективністю.

Отже, за сучасних умов компетентне управління вимагає, як мінімум, володіння знаннями про:

· попередній і поточний стани об'єкта управління;

· цілі управління;

· управлінські методи досягнення цілей;

· можливі наслідки прийнятих рішень.

Сукупність цих знань дає підставу говорити про модель управління. Залежно від обставин та чинників таких моделей може виникати багато. Без спеціальної управлінської підготовки фахівцеві важко зорієнтуватися у виборі найефективніших рішень — тут допомагає володіння стандартами управлінських технологій. Маються на увазі передусім міжнародні стандарти екологічного управління серії ISO 14000, а також розроблені й уведені в дію відповідні українські державні стандарти серії ДСТУ ISO 14000.