Вступ

XX століття принесло людству немало благ, пов'язаних з бурхливим розвитком науково-технічного прогресу, в той же час поставило життя на Землі на межу екологічної катастрофи.

До найактуальніших проблем сьогодення, що торкаються кожного жителя планети й від яких залежить майбутнє людства, слід віднести екологічні проблеми. З розвитком цивілізації та науково-технічного прогресу, бурхливим зростанням кількості населення на Землі, обсягів виробництва та його відходів, проблеми стосунків між суспільством та природою дедалі загострюються. Складність та трагізм сучасного історичного періоду полягає в тому, що біосфера вже не може саморегулюватися за рахунок природних механізмів, тоді як ноосфера, яка управлятиметься загальнолюдським розумом, ще не існує. Темпи зміни параметрів біосфери, причиною яких є екологічна криза, виявилися в сотні і тисячі разів більшими ніж темпи її природної еволюції. Тепер для повної деструкції біосфери, при сучасних темпах цього процесу, достатньо 100-150 років (всього 5-7 поколінь). Людство може втратити необхідні умови існування і згинути як згинули у свій час динозаври. Світовому співтовариству необхідна єдина концепція виживання. Людство на роздоріжжі, треба зробити відповідний вибір: або екологічне усвідомлення, або продовження стихійного розвитку з виходом за межу ризику та можливим крахом цивілізації.

Можливі лише три варіанти подальшого розвитку людської цивілізації.

Перший - технократичний: продовження максимального використання ресурсів, виснаження ґрунту, накопичення негативних впливів на середовище, урбанізація, ріст чисельності населення. По суті, це шлях до катастрофи, а для створення штучної біосфери у людства немає достатньої кількості ресурсів та енергії.

Другий варіант - докорінна зміна стратегії розвитку суспільства, перехід на екологічно чисті технології, альтернативні види енергетики та сільського господарства, скорочення споживання ресурсів, самообмеження потреб, регулювання народжуваності, повне роззброєння. Цей варіант досить складний через кардинальність соціальної та виробничої перебудови.

Третій варіант, який сьогодні вважається найбільш придатним - проміжний. Це поступова зміна технократичного шляху розвитку суспільства на шлях екологічний.

Щодо подальшої долі людства існують і песимісти, й оптимісти. Видатний англійський поет Байрон писав, що " Людина позначає землю руїнами". М.Ф. Реймерс стверджує: "У людства повинно бути майбутнє. І воно може бути світлим. Нерозв'язаних проблем немає. Пройти небезпечну ділянку шляху в майбутнє допоможе світло екологічних знань, активність, праця та високий професіоналізм". Але це шлях жорстоких самообмежень, шлях розуму, а не самоствердження та самозадоволення як окремих осіб, так і окремих націй. Від принципу соціалізму та комунізму "кожному за потребами" доведеться відмовитися. Потреби егоїстичні та безмежні. Справжня людська цивілізація починається тоді, коли суспільство стабілізує своє середовище життя на основі гармонії соціальних та природних процесів. Кінець ХХ-го століття - це час усвідомлення кризи цивілізації, заснованої на індивідуалізмі, споживанні та підкоренні природи. Це час усвідомлення того, що природа має абсолютну цінність не тому, що вона приносить користь, а тому, що без неї неможливе існування людства. Людська цивілізація вступила в таку фазу розвитку, коли її доля вирішується не науково-технічним прогресом, а глибиною екологічних знань та вмінням діяти відповідно до цих знань. Людство в XXI столітті вперше повинно стати єдиним суб'єктом творчості, тоді як раніше такими суб'єктами були тільки окремі особи та групи осіб.

Нині настав час серйозного переосмислення людством ставлення до природи, час об'єднання зусиль націй і народів у боротьбі за врятування біосфери планети, здійснення нових локальних, регіональних і міжнародних програм подальшого розвитку та виживання, які повинні базуватися на нових соціально-політичних засадах, екологічній основі, глибоких екологічних знаннях і підвищеній загальнолюдській екологічній свідомості. Існування й благополуччя людини сьогодні залежить від того, чи вдасться нам піднести принципи довгострокового розвитку до рівня всесвітньої етики.

Настала епоха науки екології, яка повинна взяти на себе функцію інтегрування людських знань та роль лоцмана людської історії.